Про творчу діяльність під час війни
Ірина Цілик розповіла про свої відчуття під час нещодавніх творчих зустрічей у Харкові та Полтаві: "Я дуже зголодніла за цією особливою енергією зали. Ти говориш зі сцени, і кожне слово падає у теплий ґрунт, миттєво проростає і відчуваєш, як щось народжується між тобою й глядачами. Їздити сьогодні в українські міста, особливо туди, де гаряче, це щось дуже щемке і сильне. Все, що з нами сьогодні відбувається, це певною мірою матеріал для рефлексій, майбутніх творів. Добре, якщо нам вдається опинитися над ситуацією і сприймати сьогоднішні події як можливий матеріал. Торік я втратила цю здатність і зловила себе на тому, що втрачаю вміння користуватися інструментами, аби відповісти на запитання: що з нами відбувається? Особливо в перші місяці навали я себе усвідомила німою, безпомічною. Але поступово повертаюся до себе. Сили дають люди, спостереження за людьми, які здатні збивати лапками масло. Це те, що мене тримає", — переконана Ірина Цілик.
Фото: kcw.com.ua. Кадр із фільму "Я і Фелікс"
Про фільм "Я і Фелікс"
Ірина Цілик розповіла, що фільм має літературну основу — роман "Хто ти такий" українського письменника Артема Чеха (чоловіка Ірини Цілик - ред), заснований на автобіографічній історії. Ця книжка видалась режисерці дуже кінематографічним матеріалом. Чех та Цілик написали сценарій разом. "Фільм вийшов інший, я лише відштовхнулась від літературної основи — і пішла мандрувати. Багато чого додала з власного дитинства, моїх спогадів. Воно все дуже близько перетинається. У мене також у дитинстві були такі дорослі, які, з одного боку, травмували, а з другого — наповнювали новим досвідом. Йдеться про хиткі часи пострадянської реальності, 1990-ті, які були періодом нашого дитинства та юності, а також про наші стосунки з нашими дорослими мамами, татами, бабусями, дідусями, які були поламані новою реальністю. Часом вони не знали, як дати собі раду з усіма викликами. Водночас поруч були ми — діти, підлітки, які вимагали уваги та ніжності. Ми всі маємо подібні травми від тих часів — травму бідності, бажання іншого життя. Але сьогодні дорослі — це ми. Тож настав час вибачити нашим дорослим із минулого, за щось їм подякувати, — розповіла Ірина Цілик. — Фільм вийшов дещо світліший за книжку, і це суто моя оптика".
"Юрій Іздрик, поет, художник, музикант, а тепер ще й талановитий актор"
"Наш син Андрій зіграв головного героя у найменшому віці, це був його дебют", — розповіла кінорежисерка. І додала: всі основні ролі теж зіграли дебютанти. "Героя-підлітка зіграв талановитий актор Владислав Балюк. А роль Фелікса-поламаного ветерана зіграв усім нам добре відомий Юрій Іздрик, поет, художник, музикант, а тепер ще й талановитий актор. Коли я за Андрієм та Юрієм спостерігала на майданчику, мене вразила хімія між дорослим і малим, бо їм справді було цікаво одне з одним. Вони спілкувалися про все на світі, й ці розмови були надзвичайно живі — треба було лише прислухатися й занотовувати щось для сценарію. А ще в них обох дуже барвиста класна жива українська мова. Як документалістка в минулому, я пішла тим шляхом і дозволила їм імпровізувати, говорити так, як їм говориться. Вони в українські мові — як риби у воді, пливуть, кайфують. Андрій та Іздрик показали мені, що їм комфортно працювати під оком камери. Знімаючи вже в ігровому кіно непрофесійних акторів, я їм дозволяла бути собою у запропонованих обставинах. Попередній досвід дуже допомагає, але я постійно намагають пробувати щось нове і перевіряти, працює чи не працює воно для мене. Для цього треба мати сміливість. Наприклад, зараз хочу спробувати щось зовсім інше — анімацію", — поділилася планами кінорежисерка.
Фото: фейсбук-сторінка Юрія Іздрика
Світова прем’єра фільму "Я і Фелікс" відбулася на Варшавському кінофестивалі, а всеукраїнський прокат заплановано на осінь. "Будемо сподіватися, що Україна восени матиме для цього і сили, і можливості, і натхнення. Але за моїми спостереженнями, зараз люди ходять у кіно більш активно і жадібно, ніж до великої війни. У мене вже було кілька показів цього фільму в Києві. І зали були забиті, незважаючи на гарячі дні у жовтні, коли відбувалися ракетні обстріли, зникала електрика, вмикалися генератори. Це така величезна вдячність, коли люди йдуть на нове українське кіно саме зараз", — наголосила Ірина Цілик.
Чи пишуться зараз вірші?
"Вірші — це ті особливі згустки енергії, рефлексії, емоцій, які приходять самі, коли вважають за потрібне. Мені переважно не пишеться. Торік я написала, можливо, п’ятірочку текстів. Але в усіх це відбувається по-різному. Я бачу, як дехто з моїх колег так само оніміли, а дехто — навпаки, увесь цей біль може викричати, видихнути. І часом це настільки талановито, що я розумію: це такі унікальні відбитки, зліпки часу. На мою думку, поезія має якраз унікальні інструменти, щоб фіксувати миттєвості. На відміну від прози або ігрового кіно, яким потрібна дистанція, щоб об’єктивно дивитися на ціле. Вірш натомість може зафіксувати мить тут і тепер, згустки болю, щастя... І потім ми можемо озирнутися і згадати, ким ми були. Бо ми дуже швидко змінюємося, я постійно це усвідомлюю", — розповіла Ірина Цілик.
Ірина Цілик, авторка фото Julia Weber