Стрес під час війни: як зібрати себе докупи? Поради нейрофізіолога

Стрес під час війни: як зібрати себе докупи? Поради нейрофізіолога

14 млн українців потребують психологічної допомоги внаслідок війни, повідомив в ексклюзивному інтерв'ю Українському Радіо міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко. Нейрофізіологиня Вікторія Кравченко розповіла Радіо Культура, як війна впливає на мозок людей та когнітивні ресурси і якою буває реакція на стрес. Комусь він потрібен, а іншим — шкідливий. Вікторія Кравченко дала поради — як зменшити негативний вплив хронічного стресу?

0:00 0:00
10
1x

Фото: bukinfo.com.ua

У Нікополі страшніше, ніж у Чернівцях

Як каже Вікторія Кравченко, війна — різновид стресорів (зовнішніх, екстремальних факторів довкілля, які викликають стрес — ред.), до яких важко пристосуватися, особливо якщо вони розтягнуті у часі. Стрес впливає на функції нервової системи, які відповідають за навчання та запам'ятовування інформації. Люди піддаються різній дозі стресу: все залежить від того, наскільки далеко вони перебувають від лінії фронту. Зокрема, у Нікополі страшніше, ніж у Чернівцях. Ті, хто виїхав, також зазнають стресів. Але іншого типу. Окремо стоять фронтовики — у них бойовий стрес.

Комусь стрес потрібен, а іншим — шкідливий

Реакція на стрес буде різною в усіх людей. Цей феномен вивчають спеціалісти з різних сторін. Бо люди за однакових обставин неоднаково реагують на стресові ситуації: хтось і "вухом не поведе", а хтось лежить обличчям у подушку, має депресію і не може себе зібрати докупи. Все залежить від генів і попереднього досвіду: те, яким було наше дитинство, як нас навчили реагувати на стреси в ньому. При стресовій ситуації спочатку знижені всі когнітивні функції, зовсім немає здатності впоратися з емоціями. З часом ці функції відновлюються. Але 10-15% людей залишається із посттравматичним стресовим розладом та депресією. Фахівці виділяють три основні характеристики, за якими ми відрізняємося одне від одного: стійкість до стресу, реактивність (як довго знадобиться часу на відновлення), чутливість (частка стресу). Комбінація цього всього і даватиме різні індивідуальні особливості. Хтось більш чутливий і не сприятливий до негативних подій, тоді ця особа нічого не робитиме. Такі люди зазвичай безініціативні і погано переносять стреси в дорослому віці. Для інших стрес потрібен, бо вони себе краще тоді почувають. Як каже Вікторія Кравченко, для цих людей притаманний активний тип: "боротися". Є другий тип: "біжи, тікай" у безпечне місце і там спробуй адаптуватися. І третій тип: "заклякни" – зроби вигляд, що ти мертвий і тебе омине ця участь.

Ми всі, як підлітки: емоційні та некеровані

Коли на людей тривалий час діють загрозливі фактори, мозок перебудовує сприйняття світу. Тоді яскраво виявляється емоційна імпульсивна сутність. Ми поводимо себе, як підліток, який дуже емоційний, відчуває життя, занадто реактивний і котрий при цьому не може вчасно загальмувати. Ми стаємо такими самими при тривалому стресі. Це так званий менш зрілий стан нервової системи. 

Любов близьких рятує

Якщо біологію в природі людини ми не змінимо, то вплив соціального чинника є дуже великим. Раннє переживання таких кризових подій, і те, як себе поводять при цьому близькі, впливає на здатність дитини справлятися з такими ситуаціями в майбутньому. Стосунки між близькими людьми повинні бути теплими, щоби діти почували себе в безпеці. Коли батьки дуже опікуються дитиною, виявляється так звана гіперопіка, і це також несприятливо впливає на стресостійкість. Адже людина тоді не знає, як поводитися без підказки дорослого.  

"Рутина дітей заспокоює, робить їх не такими тривожними"

Під час війни діти намагаються вчитися. Безумовно, такий кризовий фон чи то в школі, чи то при дистанційному навчанні є несприятливим: концентрація уваги порушена, на перший план виходить увага-сканування, коли учні перескакують із теми на тему. І це не сприяє навчанню. Вікторія Кравченко каже: "Якщо дитина почувається в небезпеці, тоді погіршуються процеси запам'ятовування нового матеріалу і вилучення інформації зі спогадів. Особливо гостро це відчувається в перші місяці після початку дії та впливу стресора. Але адаптація приходить все одно: якщо є відносно безпечна ситуація, то здатність до навчання відновлюється. Мозок у дітей пластичний. Вони будь-який матеріал зможуть надолужити. Вони не можуть так довго здригатися від звуку, як дорослі. До 10 років діти швидше забувають це все". Нейрофізіологиня констатує: якщо є навчання, то це хороший спосіб відвернути увагу. Бо рутина дітей заспокоює, робить їх не такими тривожними. Якщо ж навчання перенести на потім (мовляв, діти все одно на даному етапі не запам'ятовують і нормально не вчаться), то втрачається навичка системного оволодіння знаннями. Тому варто покладатися на адаптивність дитячого мозку, на нейропластичність. 

"Стрес робить нас витривалими"

Вікторія Кравченко працює зі студентами і згадала початок війни: "Одразу після вторгнення ми не працювали приблизно місяць. Я змогла вийти до студентів у квітні. І тоді мені стало психологічно легше. Студенти мали запит на регулярні навчання. Вони адаптувалися. У них інший рівень сформованості нервової системи. Тут цей стрес є позитивним, який робить нас більш витривалими".

Із пандемії у війну 

Ми тільки почали оговтуватися після пандемії, нагадує Вікторія Кравченко, коли перейшли у війну. Тому й були в різних "стартових умовах", бо виходили із різними ресурсами після хвороби. Ті, хто пересли ускладнення після пандемії: постковідний туман, нездатність сконцентруватися, запам'ятати, сформулювати думку — це все подібне до тих змін, які відбуваються в мозку під впливом хронічного стресу. Це і прозапальні зміни, і зміни в нейронах. "Якщо людина ще не вийшла з відновлення після постковіду, а тут війна, то це не покращує стійкість до стресів", — каже нейрофізіологиня. 

"Плести сітки, співати разом та качати м'яз"

Від хронічного стресу страждає увага, робоча оперативна пам'ять яка допомагає переключатися між задачами, гнучкість мислення. Вікторія Кравченко наголошує: "Мозок забезпечує наше виживання і безпеку Рухливість нервових процесів — це хороша адаптивна риса для певних професій Під час стресу це все погіршується, бо всі ресурси йдуть на виявлення загрози наш мозок усе сканує. Це позначається на якості виконання: пам'ять досить сильно страждає. Після таких хронічних стресів більшість людей відновлюється з пів року. А хтось отримує посттравматичний ріст і стає ефективнішим, краще зрозуміє, в чому сенс життя, і буде кращою версією себе. Більшість адаптується, але не одразу". Серед важливих вправ нейрофізіологиня називає вправи на баланс, спів хором, різну мікромоторику. Це буде давати покращення. "Плетіння сіток, спів разом та качання м'язу, щоби кров припливала до мозку, полегшить сприйняття стресів", — зазначила Вікторія Кравченко.