На фото: Давид Петросян та Наталія Сумська у студії Радіо Культура
— Прем’єра вистави "Візит" відбулась. Чому вона для нас актуальна?
Давид Петросян: Взагалі, це соціальні проблеми, що були дуже гострі після Другої світової війни, а йдеться про 1956 рік. Це поствоєнний період, коли ще не до кінця відбулося одужання від травм, але суспільство вже прагнуло влаштовувати своє життя, вибудовувати його якнайкраще. Проте соціальні проблеми були надзвичайно гострі. І виникає питання: а які соціальні проблеми будуть чекати після перемоги нас? Ці проблеми неминуче будуть, і суспільству треба бути готовим до певних труднощів та морально розуміти, що все це відбулося не дарма. Тому цей гострий соціальний текст ХХ століття є дуже актуальним зараз. Проблеми людяності, матеріальні проблеми, як би це банально не звучало. Рано чи пізно всі вони виникнуть, тому ця п’єса мені видається ніби "пророчою". Ці проблеми варто починати обговорювати трошки наперед. Текст Дюрренматта — не якась "грузлива" драматична історія, вона досить легко написана, дещо навіть в іронічному стилі. Тобто вона не про те, що "будьте уважні, як нам буде погано далі". А тут десь у ґротесковій, комедійній формі піднімаються соціальні проблеми.
.jpg)
Фото: ФБ-сторінка "Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка"
— Головна героїня Клер Цаханасян, здається, дуже далека від вас. Це такий грандіозний крок від себе до образу. Чи навпаки — вам вдалося знайти багато подібного, знайомого і прожитого?
Наталія Сумська: Я вперше за свою кар’єру не замислювалась, чи образ хоч у чомусь тотожний зі мною? Я просто працювала суто над цією Клер. Як її чекають, зустрічають, сприймають. І що вона потім влаштовує. Клер — дуже вразлива людина, з тими своїми грошима, які обплутали її. Як вона каже, все залежить від грошей, на жаль. І в наш жахливий час також. Ми бачимо, що зараз робиться. Якби не ці гроші, котрі нам надсилають постійно траншами, може, ми й не сиділи б зараз у студії… Бо все залежить від цих коштів, яких ми так потребуємо у цей страшний випробувальний час. Під час роботи я себе в думках відсилала у нинішню площину, в наше сьогодення. Часто чую від людей-"знавців" ситуації: краще, щоб і орки не були, й американці не були. Та звісно, будуть українці. Але ж якби не американці та їхні великі гроші, то що було б? Ми завдячуємо їм. Так само копійки, які люди збирають на вокзалі, зустрічаючи мою героїню, і дуже радіють, кричать, коли вона дарує їм той мільярд. А у неї – свій мотив, вона хоче спокути гріхів. Часто драматургічні ситуації зав’язані не певному особистому сюжеті, а тоді вже наліплюються на нього якісь соціальні моменти. Мені насамперед треба було грати людську історію, бо Клер, найперше, людина. Я це вхопила вже перед самим кінцем, коли були останні прогони, коли ми погодили остаточно костюми, що вона має бути сучасна, у брюках, проста. Її привілей у тому, що вона не втратила жіночності, людяності.
— Пан Давид тієї вистави ("Візит дами" 1983 року режисера Сергія Данченка і сценографа Данила Лідера — ред.) не міг бачити. Я бачила у дитинстві. Чи ви пам’ятаєте ту виставу?
Наталія Сумська: Звісно, пам’ятаю. Я вже працювала в театрі, коли ця п’єса ввійшла в репертуар у виконанні народного артиста СРСР Степана Олексенка і двох народних артисток України — Юлії Ткаченко та Нонни Копержинської. Я їх добре пам’ятаю у цих ролях. Степан Степанович на одному з останніх своїх ювілеїв обрав цю виставу як бенефісну. І я насмілились запитати: чому ви обрали цю виставу, вона ж така мінорна. Але він тяжів до тієї маленької людини (Альфреда — ред.), яка прочитувалась у тій постановці. У нас воно зовсім інакше, він цікавий, а дівчата йому кажуть: ви і зараз нічого! Тоді режисер Сергій Данченко інакше сприймав, була якась холодність, і героїня була справді королевою. Сьогодні нам таке й на думку не спадало, щоб так трактувати.
— Вона приїздить. Від неї відтяли половину тіла. Автокатастрофа, авіакатастрофа, де інші не виживали взагалі. Вона скалічена і морально, і фізично. То чого ж вона все-таки прагне — справедливості чи лютої помсти?
Наталія Сумська: Це можна перекласти на Україну, яка скалічена, і хтось каже, що вона хоче лютої помсти. Це теж справедливо. А хтось каже — ні, треба замиритися, заспокоїтися, на певний час відкласти літературу і все інше. Я навмисне розтягую це до нашої величі, бо сьогодні мене більше нічого й не цікавить, як тільки доля України.
— То який "Візит" поставив режисер?
Давид Петросян: Сюжет дає можливості для трактування. Звісно, все, що ви озвучили, присутнє. Але що є головним? Коли у людини відібрали все, але вона має прихований далеченько вогник пристрасті. І не зрозуміло, чи не робить цей вогник людину ще більш нещасною. Ми бачимо у виставі, що ця людина перетворюється на великий шматок золота. Це такий неминучий природний процес — що відбувається з людиною, в якої відібрали тіло і душу. Вона перетворюється на монумент. Єдине, що заважає цьому процесу завершитися, це людське серце. Від нього героїня і хоче позбутися. Її серце розташоване, грубо кажучи, в єдиній людині, яку вона любила все життя. У фіналі героїня каже: ця моя любов жити далі не може, її згризло моє золото. Не дарма ми назвали виставу просто "Візит", бо тут питання більше гуманістичного й екзистенційного характеру до людини: як ти проживаєш своє життя? що ти робиш тут і зараз? Як каже один із персонажів п’єси, настане день, і до кожного з нас прибуде пані з візитом, і станеться все те саме, що сталося з головним героєм. Тобто це питання більш масштабне. І не випадково ця п’єса написана саме в Європі, ще й у такій країні, яка не є бідною і не дуже потерпала від Другої світової війни (Швейцарія — ред.). Але тут такий момент. Ми кажемо "імперська Росія". Проте не можна забувати, що Європа також імперська. Франція, Англія були імперіями. От чому багато європейських країн так люблять захищати "вєлікую русскую культуру". Це елементарна солідарність до іншої імперської країни. Здається, тільки нещодавно у Луврі перейменували Казимира Малевича на українського художника. Вони забувають, що імперці все крадуть, нічого свого не створюють. Власне, цей постімперський синдром і описаний Дюрренматтом: до всіх, хто заважає жити іншим, прийде пані з візитом.
Народні артисти України Анатолій Хостікоєв та Наталія Сумська. Телецентр, Житомир, вересень 2022 року. Фото: Суспільне Житомир
— Пане Давиде, ви двічі обирали Наталію Сумську на головну роль — для вистави "Візит" і для вистави "Едіп" у Театрі на Подолі…
Давид Петросян: П’єси самі обирають Наталію. Для ролей такого масштабу потрібна людина, яка відчуває ці тексти, теми і вміє це непобутово проявляти. Перебувати над конфліктом, над ілюстрацією тексту.
Наталія Сумська: Я дуже завдячую ситуації. Ми приходили з Анатолієм Хостікоєвим на перші прем’єри Давида Петросяна на Малій сцені театру — "Земля", "Крум" і тішилися розмахом фантазії та режисерського трактування. А потім пазли складалися.
