Фотоколаж ДПСУ
Російські антипутінські джерела, описуючи війну Росії проти України, часто підводять до думки, що всі інші росіяни не винні. Спробуємо з'ясувати, в чому суть перекладання відповідальності на одну особу.
Психологиня Лідія Смола виокремила декілька важливих моментів: "Психологи давно визначили оповідальну природу людської поведінки. Тобто ми всі усвідомлюємо своє життя за допомогою історії. І оця оповідальна історія, що винен тільки Путін, є дуже зручною для відбілювання, бо створює ніби задану рамку. Але є ще глибша причина. Усвідомлення відповідальності — це розуміння того, як ми діємо і які це може мати наслідки. Відповідальність ґрунтується на визнанні людиною себе автором певного вчинку. Тобто: я це зробила — я за це відповідаю. Не визнаючи своєї відповідальності, росіяни, з погляду соціальної психології, не визнають себе соціальною спільнотою, тобто громадянами. Радше вони визнають себе залежними підданими, дітьми держави. Тому вони кажуть: "Що ми можемо? У нас немає інструментів впливу, ми просто маленькі люди, які ні на що не впливають". Якщо людина каже, що ні на що не впливає, то й відповідальності нібито не має".
Фахівчиня з протидії дезінформації Оксана Мороз звернула увагу на меседжі російської пропаганди: "Вони це почали транслювати ще рік тому, з весни. Тоді був дуже цікавий момент, коли вже було застосовано санкції, заборони, і вони намагалися говорити про те, що санкції б'ють по безневинних. І тут є дуже поганий момент і стосовно західної, і стосовно нашої аудиторії — ми шукаємо хороших росіян, але не обговорюємо рівні відповідальності. Тобто так, є Путін, є його оточення, які безпосередньо винні. Але є ті, хто платить податки, є ті, хто підвозить пальне для військових, і так далі. І якщо ми згадаємо досвід Німеччини, там є дуже хороший кейс, де чітко розуміли, що потрібно робити з певними сегментами відповідальності. Такого дискурсу зараз дуже бракує й українській аудиторії, і, власне, на Заході".
Психологиня Лідія Смола наголосила на психологічному феномені синдрому вивченої безпорадності: "Це комплекс психологічних установок: коли люди бачать, що нічого не можуть змінити, ні на що не впливають, вони взагалі перестають будь-що пробувати змінити. І отут ми разюче відрізняємося від росіян. В українців практично немає вивченої безпорадності перед владою. Тому в нас і майдани були, тому ми виступаємо за свої права. У Росії є синдромом вивченої безпорадності, відчуттям власного безсилля громадян користується влада".
І цей синдром вивченої безпорадності культивують, вважає фахівчиня з протидії дезінформації Оксана Мороз: "Якщо ми подивимось на риторику ліберальних росіян, то вони його підсилюють і схвалюють, кажучи про можливі наслідки, які нібито можуть настати за вихід на вулиці з протестом. Я тут наведу кейс, який мене вражає, і я його буду повторювати постійно. Це 70-річна художниця Єлена Осипова з Санкт-Петербурга, яка планомірно з 2014 року виходить на одиночні протести. І навіть не те, що вона виходить, цікаво, а те, що її возвеличують як совість Санкт-Петербурга… але до неї не приєднуються. Тобто нею захоплюються, але це не створює жодного ефекту. Цей момент заколисаності говорить про відповідальність, але чомусь ці паралелі не проводяться в інформаційному просторі, вони в ньому губляться за риторикою про вину нібито тільки Путіна".
Ведучий Вадим Карп'як нагадав про погляди Ганни Арендт, дослідниці, яка прославилася своїм твердженням про банальність зла: "Вона була присутня на Нюрнберзькому процесі і потім написала книжку своїх вражень і спостережень. Її вразило, наскільки люди, які були втіленням зла, які відправляли мільйони на смерть, на суді виявилися безпорадними звичайними сірими людьми, які щось бурмотіли про те, що виконували наказ, це не вони, мовляв. І парадоксальний висновок про те, що зло насправді банальне у своїй суті".
Ведучий Вадим Карп'як пригадав цитату з твору Тоні Джадта "Після війни. Історія Європи від 1945 року" про Нюрнберзький процес: "На Нюрнберзькому процесі до страти засудили лише 486 винних у воєнних злочинах чи злочинах проти людяності. Денацифікація провалилася, не в останню чергу тому, що якби усіх нацистів засудили, керувати Німеччиною не було б кому: у Баварії в 1951 році 94% суддів та прокурорів мали нацистське минуле; у новоствореному західнонімецькому дипломатичному корпусі 43% були колишніми членами СС, а ще 17 — служили в СД або Гестапо. Усіх звинувачених керівників промислових концернів IG Farben та Krupp, котрі виробляли в тому числі газ "Циклон Б", який використовували для масових вбивств у концтаборах, дочасно звільнили з ув'язнення, і всі вони повернулися до публічного життя практично без втрат".
Ведучий продовжив: "Історично денацифікація і каяття почалася не при Аденауері. Все почалося при Віллі Брандті, президентові, який приїхав до Варшави і став на коліна у польському гетто. І покаявся. І тоді почалася повноцінна історія каяття німців. Я веду до того, що, очевидно, нам, коли ми говоримо про Росію, не слід чекати, що вони почнуть каятися відразу після підписання пакту про поразку".
Психологиня Лідія Смола продовжила цю тему: "До честі німців треба сказати, що вони знайшли в собі сили визнати цю колективну відповідальність. Бо тільки з визнання починаються зміни. У Росії має змінитися покоління, як у Німеччині, щоби вони почали каятися. Сценарії життя взагалі закладаються до 8 років. І для цього має змінитися покоління".
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у межах проєкту Радіо Культура "ППО. Протипанічна оборона". Матеріал відображає позицію авторів і не обов'язково збігається з позицією Міжнародного фонду "Відродження".
(1).jpeg)
