Фото: УНІАН
Хлібозаготівельні плани на початку 30-х було неможливо виконати
16 листопада в Національному музеї Голодомору-геноциду відбулася презентація нової книги "Механізми творення Голодомору: хлібозаготівельні кампанії 1931–1933 рр. на Дніпропетровщині". Розкажіть про цю книгу. Чому був обраний саме цей регіон для дослідження?
В ній йдеться про передумови Голодомору, зокрема, висвітлюються хлібозаготівельні кампанії 1931-32 та 1932-33 років. Регіон обраний тому, що я навчалася в Дніпропетровському (тоді ще) державному університеті. Це був кінець 1980 – початок 1990 років. Саме тоді стало можна говорити про Голодомор. Адже раніше, як відомо, ця тема була повністю засекречена, починаючи з моменту його виникнення. Відповідно, весь цей час у підручниках не писали про те, що відбувалося насправді у 1932-33 роках. Я показую своїм студентам підручник з історії СРСР і цитую фрази звідти. А там розповідається про успіхи колгоспного ладу, про те, наскільки збільшилося споживання молока і м’яса у цей період. І це виглядає надзвичайно цинічно.
Але в часи перебудови починають з’являтися перші статті, в яких розповідається про невідомі сторінки історії колективізації. Зокрема, у газеті "Правда" була надрукована велика стаття, яка називалася "Колективизация: как это было". І мене ця тема надзвичайно зацікавила паралельна з темою колективізації та селянського спротиву. Тож я почала працювати у Державному архіві Дніпропетровської області, і так почалися мої дослідження.
Як відбувалися хлібозаготівлі у ті роки?
Особливість хлібозаготівлі 1931-33 років полягала в тому, що вона вже проходила в колективізованому селі. Інакше кажучи, після завершення суцільної колективізації, до якої належала і Дніпропетровщина. Адже тут виробляли основну частину зернової продукції, якщо порівнювати з іншими регіонами України та регіонами СРСР. І влада, яка завершила суцільну колективізацію, була переконана, що, створивши колгоспи і радгоспи, вона сформувала великі підприємства з виробництва сільськогосподарської продукції. І відтак зможе отримати стільки збіжжя, скільки їй потрібно. А реальну ситуацію, яка була в селі після завершення суцільної колективізації, більшовики не хотіли бачити свідомо. Тому що ситуація була надзвичайно поганою, якщо не сказати критичною. В цілому сільське господарство було зруйноване. Селяни не бажали вступати до колгоспів, вирізали худобу, знищували свій сільськогосподарський реманент. І в таких умовах, коли після суцільної колективізації зменшилися посівні площі і було винищено велику кількість худоби, влада починає збільшувати хлібозаготівельні плани. Тому під час 1931-33 років склалася така ситуація, що хлібозаготівельні плани дорівнювати в цілому валовому збору зерна. І ще важливий момент: влада визначала хлібозаготівельні плани, виходячи з біологічного врожаю. Ми знаємо, що при зборі врожаю відбуваються втрати сільськогосподарської продукції. І традиційно після проведення вони колективізації досягали 30-40 відсотків. Тож колгоспи отримували заздалегідь план, який був вищий на 30-40 відсотків. Виконати його фізично вони не могли. Але влада це пояснювала виключно спротивом, мовляв, до колгоспів проникли антирадянські куркульські елементи, які здійснюють шкідництво. Тому основним інструментом проведення хлібозаготівлі в 1931-33 роках були репресії, які набули значних масштабів.
В першій половині 1932 року в Україні відбулося 923 масових заворушення
Наскільки великим був селянський спротив?
Україна — це та територія, на якій з часів проведення суцільної колективізації спротив був масштабним. Зокрема, у 1930 році території України масово відбуваються і селянські повстання, і волинки, тобто жіночі бунти. Жінки, які вже не могли дивитися на своїх голодних дітей, приходили до сільрад та правлінь колгоспів і вимагали продовольство. Якщо їм його не давали, а давати не було чого, то вони здійснювали напади на ті місця, де мало зберігатися збіжжя, а також на залізниці, де на вузлових станціях зберігалося збіжжя.
Ще один тип селянських виступів в 1932 році був пов’язаний з розбором усуспільненої худоби. Тому що селян примусили здати до колгоспів своїх корів, а вони, звісно, з цим не погоджувалися. У 1932 році, якщо в родині була корова, це дозволяло вижити. Селяни прямо так і казали — "ви нам не даєте хліб, ми будемо їсти молоко". Тому починається розбір усуспільненої худоби. Саме в цей час видається постанова, яка вказує на добровільність усуспільнення. І селяни це сприйняли буквально: мовляв, Сталін видав постанову, в якій дозволяє забрати корів. А на практиці колгоспи не хотіли повертати корів. А якщо навіть і повертали, то встановлювали рахунок селянам: ви маєте заплатити за рік перебування корови в колгоспі. Тому почалися заворушення, і кількість виступів була дуже великою.
Загалом по всій території України в першій половині 1932 року відбулося 923 масових заворушення. І це 56 відсотків від спротиву по всьому Радянському Союзу. Коли почалися хлібозаготівлі у 1932 році, була ще одна форма спротиву: колгоспи відмовлялися приймати заготівельні плани. Тоді ще зберігалася подоба демократичної процедури. Хлібозаготівельний план мав затвердити колгосп. І оскільки плани були нереальними, навіть голови колгоспів, місцеві партійці, опинилися в ситуації, що план виконати неможливо. Будеш намагатися виконати — тебе репресують за невиконання. Тому вони не приймали ці заготівельні плани. І коли Сталіну доповіли про те, що в Україні цілі райони відмовляються приймати заготівельні плани, він заявив, що ми можемо втратити Україну. Тож саме Голодомор став тим знаряддям, який він використав для того, щоб Україну не втратити.
Селяли хотіли забрати своє, або як з’явився "закон про 5 колосків"
Як селяни намагалися вижити? Чи вдавалося їм заховати зерно для родини?
Оскільки з селянами не розрахувалися за трудодні попереднього року, у 1932 році під час збору урожаю, вони починають практикувати крадіжки з колгоспного поля. Важливо розуміти, що крадіжки у доколгоспному селі взагалі не були поширеним явищем. Селяни не зачиняли двері своїх будинків. А саме в умовах Голодомору зросла злочинність. І це важливий момент. Нерідко нині з вуст старших людей можна почути тезу, що за Сталіна, мовляв, був порядок. Насправді, особливо в умовах Голодомору в 1933 році була жахлива криміногенна ситуація. Голодні люди виривали з землі все. У 1932 році тягнули з колгоспного поля, але ж в колгосп селяни все здали "добровільно". Тому вони це не вважали крадіжкою і заявляли — "ми беремо своє". Відповідно, влада на це відреагувала: з’явився відомий закон про 5 колосків 7 серпня 1932 року. Цей закон встановлював покарання або у вигляді вищої міри або 10 років позбавлення волі. Я спеціально досліджувала цей закон. Коли він з’явився, то вразив навіть досвідчених юристів, у яких рука не піднімалася засудити, приміром, вагітну жінку або дитину до такого покарання. Дуже багато в цих вироках залежало від суддівського сумління. Деякі засуджували навіть дітей, адже селяни почали використовувати хитрість — дорослі не крали, а випускали своїх дітей. Але чи можна це взагалі вважати крадіжкою? Адже людям за відпрацьовані трудодні нічого не платили. Багато документів засвідчують, що у 1933 році голодували люди, які відробили у полі 800-900 трудоднів.
Влада також намагалася потім перекласти відповідальність за голод на самих голодуючих. В багатьох документах писали: голодує, той, хто погано працював в колгоспі. І селяни дійсно ховали зерно. А влада використовувала цю ситуацію, пояснюючи невиконання планів хлібозаготівлі нібито крадіжками. Навіть з’являється такий термін — невидимі припаси хліба. З кінця листопада 1932 року, коли в колгоспах вигребли абсолютно все, плани не були виконані, влада заявила – будемо шукати невидимі припаси хліба.
І ще один вражаючий термін: влада називала це симуляцією голоду. В документах зафіксовано, що у селян, які опухли з голоду, можна вдома щось знайти. Якщо добре пошукати. А це означає симуляцію. Особливий цинізм полягав в тому, що відповідальність за смерті дітей покладали на батьків.
