На фото: Богдана Романцова та Євгеній Агарков у студії Радіо Культура
Як би ви оцінили 2023 рік у книжковому плані?
Після минулого року нам уже нічого не страшно. Здається, найбільше випробування у літературі ми вже пройшли і порівняно успішно, зважаючи на обставини. Цей рік був очевидно значно кращим і для видавців, і для читачів, і для письменників. Якщо говорити про помітність наших авторів на міжнародній арені, то увага до них, безперечно, досі триває. Ми були почесними гостями Вільнюського ярмарку, брали участь у Лондонському книжковому ярмарку і досі маємо величезні програми на всіх міжнародних майданчиках ― від Франкфуртського ярмарку до Болоньї. Там наші голоси дуже помітні, особливо Сергія Жадана, Галини Крук, Юлії Мусаковської, Катерини Калитко та всіх, кого ми можемо сьогодні назвати першорядними авторами. Тож 2023 рік був достатньо хорошим для нас, це засвідчують міжнародні премії та увага преси. Ми знаємо, що Артем Чех має не одну колонку у The New York Times, що поезії Сергія Жадана виходили у перекладах англійською, що Андрій Курков увійшов до шортлиста Букерівської премії. Поки що все добре, однак не хочу робити дуже сміливих прогнозів, тому що увага до України і досі більше новинна, аніж систематична.
За даними Книжкової палати України, цього року кількість видань зросла на 73%, тиражі ― на 203%, зареєстровано 207 нових видавців. Що означають ці цифри?
Цьогоріч ми не мали тих трьох перших місяців пустки, які були у 2022 році, коли почалося повномасштабне вторгнення, і це очевидно впливає на наклади. Заборона російської книжки ― безумовно першорядна причина. Нарешті у нас справді вільний ринок від російської літератури та російськомовних книжок. Нам не треба конкурувати з величезною ідеологічною машиною поруч із нами, ми можемо зосередитися на своїх викликах і проблемах. Дуже зросла увага до української класики та перевидань. Чотири видавництва просто зараз мають перевидання української класики ― і всі успішні. Це парадоксально. "Тигролови" Багряного входять в один із топів продажів, а "Недуга" Плужника трималася серед найбільш продаваних книжок книгарні "Сенс" упродовж місяця. Уявити, що всі будуть купувати "Недугу", ще кілька років тому я не могла. Також є велика увага до українських авторів, навіть молодих, наклади розходяться. Цілком реально продати перший наклад 200 тисяч будь-якого автора, якщо він нормально пише.
Ми вже не конкуруємо з російською книжкою. Як це на практиці може відчути пересічний читач?
Насамперед ― ми не споживаємо певні ідеологічні наративи, які в літературі були дуже сильні. Хіба можуть бути шкідниками усі ці високі російські інтелектуали, думали ми. Звісно, можуть. Ми навіть не помічаємо, наскільки стало менше російського дискурсу, не лише в літературі, а й загалом ― на телебаченні, в ютубі тощо. Також можна побачити, що програма підтримки і реклами української книжки дуже посилилася. Якщо раніше я вмикала ютуб ― і мені пропонували сходити на концерт або купити крем для обличчя, то зараз я бачу рекламу великих інтернет-магазинів, які кожен по-своєму пропонує купити книжку. Тобто книжка розглядається вже не як продукт мистецтва, щось дуже віддалене від життя, а як цілком конкурентоспроможний продукт, який може приносити прибутки.
Книжка року 2023 особисто для вас ― що це?
Я вважаю, що "Позивний для Йова" Сашка Михеда ― це найсильніша нонфікшн-книжка про війну, яку ми маємо сьогодні. Те, що ця книжка отримала Премію Шевельова, мені видається абсолютно справедливим і правильним. Це дуже сильний художній репортаж на рівні світових, і недарма Penguin Books придбали права і видаватимуть Сашка у Британії. Мені здається, що низка дуже хороших нонфікшенів на зразок "Пригоди української літератури" Ростислава Семківа або ціла лінійка від "Віхоли" ― це теж ознака здорового літературного процесу. Ми нарешті не перекладаємо нонфікшн, а виробляємо самі. Ще 5 років тому майже весь нонфікшн, який ми читали, був перекладним. Зараз ситуація змінилася, і ми самі маємо достатньо широке коло експертів, які добре пишуть і вміють створити конкурентоспроможну книжку.
Чому перемогла невоєнна книжка "Пригоди української літератури" Семківа (премія "Книга року BBC", есеїстика ― ред.)?
Бо все це про культуру та ідентичність. У часи загроженості ми чекаємо якогось знаку, свого опертя, свого коріння, щоб зрозуміти, чому ми такі, чим ми відрізняємося, що таке бути українцем сьогодні. І культура ― одна з наших основ і важливий складник нашого побутового життя. Книжка Семківа є прекрасним порогом входу в українську літературу, якщо ти знаєш про неї не так багато, пам’ятаєш зі школи не дуже адекватні стереотипи, але хочеш повернутися і зрозуміти системність процесу. Не просто окремі постаті-вогники ― Леся, Шевченко, Франко, Плужник, ― а щось більш системне. Тобто зрозуміти літературу як процес, що відбиває наше життя на кожному етапі існування. Семків робить це дуже послідовно, чітко, доступно і з гумором, що теж важливо. Адже стиль викладу грає першорядну роль. Форма зараз така ж важлива, як і зміст.
Як ви ставитесь до перемоги "Драбини" Євгенії Кузнєцової?
Це добра книжка. Як на мене, вона формально трохи слабша за "Спитайте Мієчку". Добре вписується у сучасну тенденцію нової щирості, оповіді про родину, пам’ять ― усе, що потрібно хорошому європейському роману, там є. Однак для мене, наприклад, "За Перекопом є земля" Анастасії Левкової ― більш значущий феномен для українського процесу. Якби Кузнєцова дебютувала з "Драбиною", я б сказала "ого". Але я читала "Мієчку" і знаю, що той текст справді був таким собі феноменом для свого часу, тому "Драбина" для мене дещо поступається.
За якими світовими книжковими преміями ви стежите?
Усі стежать за Нобелівкою, цього разу переміг норвежець Йон Фоссе. Важливо, що Фоссе ― перший лауреат, який пише мовою нюношк, це менш поширена мова у Норвегії та навмисне віддалена від данської мови. Я стежу за Гонкурами, цього року переміг Жан-Батіст Андреа "Наглядайте за нею". Це добрий роман, що стилістично дуже класно написаний і чудово вписується у сучасну тенденцію. Я дуже вболівала за "Часосховище" Ґеорґі Ґосподінова, це сучасний болгарський письменник, один із найкращих за стилем. Для мене Ґосподінов уособлює центральносхідноєвропейський роман. Українською "Часосховище" вийде невдовзі у перекладі Остапа Славинського. До речі, цього року Букера отримала антиутопія Пола Лінча "Пророча пісня". Там про все те, чого бояться вони, і вже не боїмося ми ― тоталітаризму, жахливої влади. Нам це все вже не страшне.
