Тетяна Стус і Оксана Семенік про парадокс Всеволода Нестайка

Тетяна Стус і Оксана Семенік про парадокс Всеволода Нестайка

30 січня виповнилося б 94 роки з дня народження українського дитячого письменника Всеволода Нестайка — автора "Тореадорів із Васюківки" та багатьох інших відомих творів. "Парадокс творів Нестайка у тому, що вони для нас досі сучасні", – зазначила в ефірі Радіо Культура письменниця та засновниця ресурсу "БараБука" Тетяна Стус. А мистецтвознавиця і журналістка Оксана Семенік поділилася спогадами, як книжка Нестайка допомогла їй у підвалі-бомбосховищі в місті Буча на Київщині пережити початок розв'язаної Росією повномасштабної війни.

 

0:00 0:00
10
1x
Програма:

Колаж Суспільне Культура

"Нестайко писав свої твори, щоб занурюватися в дитинство, якого в нього не було"

—  Що Нестайко зробив для українського дитячого письменства? 

Тетяна Стус: Якщо зануритися в біографію Нестайка, це дуже унікальна, дивовижна штука, коли паралелі можна проводити чи не з усіма сучасними дитячими письменниками. Він із родини сільської інтелігенції, родини педагогів та священиків. Моя історія з його книжками теж про це: я народилася в династії педагогів і для мене культом речей був стос книжок. Й те, що я найкраще пам’ятаю з дитинства в бабусиній хаті, які була приблизно однолітком Всеволода Нестайка, це те, як вона, вчителька, складала мені стос книжок і це були книжки Нестайка. Це кінець 70-х років і вони вже були зачитані. Найпопулярніші книжки Всеволода Нестайка вийшли ще до того, як я народилась, і ми можемо зробити епохальний зріз у зв’язку з цим. І це ті книжки, та ресурсність, яка зробила з мене читаку і великою мірою й писаку теж. 

—  Я тоді одразу запитаю: що було улюблене: "Тореадори з Васюківки" чи "В країні сонячних зайчиків"?

Тетяна Стус: Ні, звичайно, що "Пригоди в лісовій школі". Безперечно, "Тореадори" — це культ. Неможливо взагалі переоцінити жодну з його книжок, але для мене це те, що відбувалося в "Лісовій школі". Навіть коли я читала цю ж книжку вже своїм дітям, то вона все одно викликала в мене особисто ті ж самі відчуття, що й в дитинстві. Те, як ця книжка впливає на дорослих, і ці історії, які ми зараз чуємо про ці книжки, дуже глибоко вкорінені в наших генах. Занурюючись у ці відчуття, спогади, переживання, ми викликаємо в собі себе дитину. Й найвідоміша цитата Нестайка, який був дитиною війни, про те, що в нього не було дитинства і він почав писати для того, щоб знову в нього занурюватися. 

Шлях до геройства через миття посуду

—  Я пропоную зараз послухати історію, чим обертається присутність Нестайка в твоєму житті, біографії думання і перебування всередині слова. Наша колега Оксана Семенік, яка займається історією мистецтва та робила для Радіо Культура блог про українських художників, в розмові зі мною розкаже історію про Нестайка у власній біографії, пов’язаній з окупацією в Бучі.

Оксана Семенік: Я навіть не пам’ятаю, коли я вперше прочитала Нестайка, тому що я завжди думала, що це були "Тореадори з Васюківки", бо це найпопулярніша, найвідоміша книжка. Але потім я згадала, що мені мама в молодшій школі, коли я навчалась в 2-3 класі, подарувала книжку, яка називалась "Одиниця з обманом і п’ятірка з хвостиком". Це була книжка про школярів і це були не якісь суперкруті чи незвичні, смішні пригоди. Ніхто там не копав метро і не організовував бої з коровами, але на мене тоді вона дуже вплинула. Я пам’ятаю, що там були якісь моменти, наприклад, про те, що хлопчик багато думав, як йому стати героєм і як взагалі люди стають героями. Потім, коли він зустрів ветерана війни, той сказав, що він з дитинства робив те, що він не любив робити. Він робив якісь дуже звичайні речі. І я пам’ятаю там момент, коли цей хлопчик не виходить гуляти, його друзі шукають його, що ж сталося, куди він подівся. Заглядають у вікно його квартири, а він стоїть і перемиває посуд. Потім він пояснив, що дуже не любить мити посуд і тому він обрав собі такий шлях до геройства, це був його шлях стати героєм. Мені так сподобалась ця ідея і я подумала, що, мабуть, треба починати робити якісь речі, які я не люблю.

—  Що ти тоді почала робити і що зрештою спрацювало? 

Оксана Семенік: Я не пам’ятаю. Мені так складно іноді згадувати, коли питають, яка книжка на мене найбільше вплинула. 

—  Це питання, на яке майже неможливо відповісти. 

Оксана Семенік: І я от не пам’ятаю якихось конкретних речей, але пам’ятаю, що той епізод мені дуже запам’ятався. 

"У підвалі в Бучі книжка Нестайка була моїм світлим часом"

—  Я тебе запитаю про доволі болісний момент. Минулого року я побачила твою лютневу чи березневу фотографію 2022 року. Так сталося, що повномасштабне вторгнення застало тебе в Бучі і в тебе був час перебування в підвалі й потім – виходу з міста. І фотографія, якою ти поділилася, це фото, де ти читаєш "Тореадорів з Васюківки" у підвалі будинку. Розкажи просто про цю книжку, яка, як я розумію, так і залишилася у підвалі в Бучі.

Оксана Семенік: Знаєш, в Нестайка було дуже невеселе життя і він про це згадував в своїх інтерв'ю. Я пам’ятаю, що ще в школі читала його десь в газетах і він завжди казав, що його життя завжди було таке невеселе — батька репресували, він пережив Голодомор, Другу світову й час, коли ти не можеш сказати, що ти думаєш. Й мені дуже відгукнулось, що в нього було таке невеселе життя, але він писав книжки, щоб діти не сумували, додавав багато радості. Мені, наприклад, дуже подобається книжка "В країні сонячних зайчиків", де він також пише про те, що добро перемагає, сміх перемагає. Щодо того, чим для мене був Нестайко, то я пам’ятаю, як в дитинстві в складні для мене моменти я перечитувала "Тореадорів з Васюківки". Я також тікала в цю пригоду разом. Зараз кажуть, що книжки чи фільми, до яких ти повертаєшся, коли тобі складно, і відчуваєш, ніби вони тебе огортають і ти в безпеці. Й це, мабуть, така книжка. 

Я пам'ятаю, що коли ми йшли в підвал (це було 25 лютого), розуміли, що будемо там жити й ночувати, бо мені було дуже страшно. В нас була звичайна багатоповерхівка і якщо туди потрапить якась авіабомба, як це було в Бородянці чи Маріуполі, то будинок просто складеться і підвал не врятує від цього. Тому ми вирішили жити в підвалі дитячого садочка.

В мене велика бібліотека і я думала, що треба взяти з собою книжки, щоб читати, якось відволікатись. Спочатку я взяла шосту частину "Гаррі Поттера", бо я тоді якраз його перечитувала, але мені чомусь не йшло. Й тоді я вирішила взяти "Тамплієрів" Жадана, бо я теж перечитую цю збірку, коли мені дуже погано, "Тореадорів із Васюківки" і збірник з англійської граматики, адже думала, що треба час проводити ще й з користю. Та фотографія була зроблена моїм чоловіком Сашком десь наприкінці лютого — на початку березня, тому що ще було світло. Коли почалась окупація 3 березня, росіяни поцілили по водонапірній вежі, зникли газ і світло. Підвал став тепер темним і читати по вечорах чи вдень було майже неможливо. Книжку довелося залишити в підвалі і потім її хтось забрав. Й коли я дивлюся на цю фотографію, то навіть сама дивуюсь, як я знаходила сили посміхатися. Мені здається, я тоді зрозуміла сама, що потрібно зберігати цю надію на світлі часи і книжка Нестайка була моїм світлим часом. 

Оксана Семенік. Автор фото: Oleg Pereverzev

 "Чистити твори Нестайка немає потреби"

—   У Нестайка є епізод, де стоять радянські "срочники" біля Васюківки, або мама одного з головних героїв – радянська депутатка. Як це функціонуватиме в читанні і думанні сучасних дітей?

Оксана Семенік: Я думаю, що можна цю проблему, якщо можна так сказати, вирішити різними примітками, які б пояснювали ці контексти. Що раніше було ось так. Здається, що це досить зрозумілі речі, адже ми продовжуємо, наприклад, читати Марка Твена, хоча нам теж не зрозумілі всі ті контексти. Історія про Тома Сойєра чи Гекльберрі Фінна сприймається, наче ти читаєш історію свого друга, якому пощастило пережити щось дуже цікаве, а не нудну школу з уроками. Те саме з "Тореадорами", мені здається, чи з "Країною сонячних зайчиків", "Одиницею з обманом". Я її читала вже на початку 2000-х і думаю, що оригінальна версія мала більше піонерів, але на той час вона, думаю, вже була поредагована і це читалося як досить сучасна книга. 

Тетяна Стус: Тут дуже глибоке питання, що нам робити із творами класики. На слові "класика" зараз мала би ввімкнутися червона лампочка: чому таке питання взагалі піднімається щодо текстів Нестайка. Бо, наприклад, коли ми беремо "дорослу" класику українському літератури - "Кайдашеву сім’ю", наприклад, ми ж не редагуємо кріпацтво. Певний парадокс творів Нестайка у тому, що вони для нас досі сучасні. Якщо піти в книгарню, там будуть його книжки в класних блискучих палітурках, з тисненням. Тому питання: "оу, а як він міг таке писати і чи міг би він все це відредагувати?" Я трішки сумніваюсь, що він би міг, бо він — досвідчена, розумна людина і переписувати самого себе, щоб маскувати щось…

— Йому ніхто не забороняв так робити, це був його вибір дуже свідомий і він ґрунтується, зокрема, на тому, про що ти говориш. 

Тетяна Стус: Так-так. Й забрати всі рудименти – це просто знищити твір або написати абсолютно новий, з такою ж назвою. Коли Іван Малкович перевидав редагованих автором "Тореадорів", всі фахівці, хто був в очікуванні цього перевидання, між собою говорили, чи не щезне флер. Тут тонка межа, де ми залишаємо історію, а де - прибираємо історизми, ідеологічні штуки, які можуть зараз викликати певне непорозуміння, бо це ніяк не зрезонує сучасному читачу. Тому те, що сказала Оксана про примітки, — дуже важлива штука. В історичних творах є примітки,  в дитячій та підлітковій літературі це дуже важливий момент – читання з дорослими. Не треба маскувати, в якому році написаний цей твір, не треба казати, що це 1973-й чи інший рік. Говоріть "цей текст був написаний, коли я була маленька", коли бабуся, мама, тато читає дитині цей текст уголос. Потрібні аналогії з собою, це хороша точка входу для того, щоб дитина розуміла послідовність процесів історичних. Твори Всеволода Нестайка - це історія, класика, але це не той текст, який пишеться тут і тепер про теперішніх дітей, атрибути, країну та інше. Й ця точка входу про перетікання історичних епох надзвичайно важлива і саме тексти Нестайка та багатьох інших нинішніх класиків є важливим свідченням і зануренням дітей. Бракує контексту і ці твори дають дитині, яка читає, живучи в незалежній Україні, коли триває війна, багато невластивих атрибутів. Завдяки цьому контексту діти краще розуміють, де вони перебувають зараз. Тому немає потреби вичистити все у Нестайка, тому що тоді це не буде тим твором, який він написав. 

Тетяна Стус. Фото: ФБ-сторінка Tania Stus

 

 

Останні новини
Океан Ельзи представили пісню про біль, що завдала війна українцям
Океан Ельзи представили пісню про біль, що завдала війна українцям
Українські премʼєри 16-23 лютого: Океан Ельзи, Паліндром, Ivan NAVI, Сергій Бабкін, KOLA, Molodi
Українські премʼєри 16-23 лютого: Океан Ельзи, Паліндром, Ivan NAVI, Сергій Бабкін, KOLA, Molodi
Відсутність "незворотних наслідків" для КНДР за балістику РФ могло дати "зелене світло" для  Ірану – Катков
Відсутність "незворотних наслідків" для КНДР за балістику РФ могло дати "зелене світло" для Ірану – Катков
Писати – це не так страшно, як взяти скальпель до рук і піти, не навчаючись, різати людей – Ірена Карпа
Писати – це не так страшно, як взяти скальпель до рук і піти, не навчаючись, різати людей – Ірена Карпа
Пісні війни: 24 треки до другої річниці
Пісні війни: 24 треки до другої річниці
Новини по темі
100 тисяч мобілізованих за пів року, відкриті реєстри для ТЦК і резерв 50+ ― Нарожний про законопроєкт №10449
Забронювати працівника: місія здійсненна? Пояснює експертка з трудового права
Якби не Майдан, ми б не мали вже України ― Ігор Пошивайло
"Це може бути помста російських спецслужб" ― Мусієнко про смерть пілота Кузьмінова
"Законопроєкт у Раді зареєструють, навіть якщо його напише ChatGPT" — Скрипець