Таміла Ташева і Вадим Карп’як у студії Радіо Культура
26 лютого – День спротиву окупації Криму
– Для початку я б хотів з'ясувати дати. На російській медальці, яка називається "За возвращение Крыма", написано 20 лютого 2014 і 18 березня 2014 – це дати спецоперації Росії по захопленню Криму. Цю дату можна вважати початком війни?
20 лютого – це внесена дата в українське законодавство. І, відповідно, коли видали цю медаль за повернення буцімто Криму. Ми прив'язуємося більше і, власне, заходи на державному рівні будемо проводити 26 лютого – це День спротиву мешканців Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Тобто це останній проукраїнський мітинг, який ми мали 26 лютого 2014 року. Чому ми прив'язуємося саме до цієї дати і чому вона дуже важлива і символічна? Тому що окупаційні і всі російські ресурси говорять про такий пропагандистський наратив, як Крим нібито був узятий без жодної краплі крові, що спротиву там начебто не було, всі хотіли повернутися "в родную гавань". І, власне, 26 лютого показав, що ні, далеко не всі. Кримські татари-українці вийшли тоді на проукраїнський мітинг. І, власне, з 2020 року президент України ввів цю дату як День спротиву окупації. Відповідно, ми говоримо як про початок 10 років з моменту окупації і війни, так і про 10 років спротиву, який був тоді і який триває протягом 10 років.
"Ми зараз знаємо про щонайменше 650 кейсів переслідувань активістів"
– З якими настроями Крим підходить до цієї десятилітньої дати? "Каміння з неба і в рідну гавань"?
Ні, не зовсім так. Настрої дуже сильно змінились. Взагалі в нас дуже строкате все суспільство і в Криму в тому числі, не враховуючи вже, що щонайменше 800 тисяч осіб із території Російської Федерації приїхали і тимчасово проживають на території Криму. Але я би хотіла трохи дещо пригадати. Дійсно, 27 лютого ми з друзями створили ініціативу "Крим SOS". Я дуже добре пам'ятаю ті часи і ті настрої. Бо, починаючи з 2014-го, тривалий час я займалися саме громадською діяльністю і ми відслідковували в тому числі настрої людей. Тому, коли ми говоримо про спротив в Криму, то він завжди обертався довкола теми прав людини. Тобто, він не був відкрито проукраїнським. Весь протест був навколо того, що чергового кримського татарину затримують. Прийшли люди під суд, підтримали цю родину або ув'язненого. Але прямо відкритого проукраїнського протесту не було.
Великий зсув свідомості
І коли ми говоримо про настрої, то дуже сильно змінилася ситуація і настрої в Криму після 24 лютого 2022 року, коли почалось повномасштабне вторгнення Росії в Україну. І люди в Криму дійсно почали активно протестувати проти повномасштабного вторгнення, більше виказувати підтримку українській державі. І ми зараз знаємо про щонайменше 650 кейсів переслідувань активістів, яких, звичайно, звинувачують у "дискредитації Збройних сил РФ". І це люди, які пишуть на стінах "Слава Україні!", це ці люди, які обслуговують російських військових у шпиталях, лікарнях або десь в кав'ярні. Це ці люди, які співають українські пісні на весіллях або якихось заходах. Або це жінка, нещодавній випадок, яка провела захід про Україну в школі. Звісно, що її потім змусили вибачатися за такі дії. Я можу таких десятки і десятки різних прикладів наводити. Я про те, що настрої дуже сильно змінились і люди почали активніше це все показувати. Це я говорю здебільшого про проукраїнське населення, про цю групу людей. Ті, що були достатньої нейтральної позиції, переважно продовжують займати таку позицію, коли вони просто виживають в умовах окупації.
І звичайно, що є люди, яким "камни с неба". Вони, звичайно, достатньо змінили думку. Ми бачили закрите дослідження кінця літа 2023 року, де кілька груп осіб розпитували на різні теми, зокрема щодо майбутнього. І, звичайно, що один із ключових елементів там був про вибухи, які почалися в Криму – це і Керченський міст, це і різні військові бази. І елемент по Керченському мосту об'єднав дві групи, проукраїнську і проросійську. Проукраїнська говорить про те, що потрібно швидше вже добивати цей міст, тоді ці всі наративи про велич Росії впадуть. А з відповідей так званої проросійської групи ми зрозуміли, що вона вже сумнівається, що така велична Росія може втримати Крим. І для них це, насправді, великий зсув свідомості відбувається. Тому що для них Росія була величною, яка може захистити, забрати силою і так далі. А тут виявляється, що Росія не може захистити об'єкт, довкола якого дуже багато пропаганди відбувалося і виявляється, Україна може повернути Крим військовим шляхом. Для них це було здивування. Тому настрої дуже різні і дуже велика кількість людей, яка почала виявляти свої проукраїнські настрої.
Санкції відносно Криму теж діють
– А як живеться нині в Криму? Яка ситуація з цінами на півострові?
Дуже високі ціни на енергоносії. Звісно, що вони і в Україні підвищились. Але там вони вищі, ніж на материковій частині України. Тому життя не стало кращим однозначно. Тобто санкції все ж таки діють. І санкції відносно Криму теж діють. Жодних інвесторів серйозних туди за цей час не зайшло. Ті, хто заходили, через деякий час дуже швидко йшли. Звичайно, що люди там не голодують. В них є, що їсти і пити. Є вода для цивільного населення. Але для повноцінного розвитку території цього недостатньо. Варто зауважити, що після повномасштабного вторгнення вони взяли під контроль Каховку і пустили воду Північнокримським каналом. На деякий час вони, фактично, закрили свої потреби у водному постачанні. Зараз води немає в каналі. Вони знову використовують тільки місцеву воду з місцевих джерел. Але цього буде знову не вистачати для потреб сільського господарства. Якщо, наприклад, у 2022-23 року вони хоч якось змогли ці потреби закрити і на сільськогосподарські продукти трохи ціни впали, то зараз знову буде та сама ситуація, що й було до 22-го року.
– Води в каналі немає, тому що підірвали Каховську дамбу?
Так. Підірвали Каховську дамбу, відповідно, вода не йде потоком на територію Криму. Все, що пов'язано з подальшим розвитком, інвестиціями – це неможливо на території півострова. І дійсно санкції працюють. Більшість юридичних та фізичних осіб, які пов'язані з іноземними державами, не з РФ або з країнами-сателітами, в Крим не заходять. Відповідно, ті бізнеси, які хотіли би щось розвивати на цій території, навіть з РФ, розуміють, що для них заходити просто безперспективно. Бо залучити гроші десь ззовні на цю територію вони не зможуть.
"Туризму в Криму зараз просто немає"
– Тобто для Росії Кримський півострів став валізою без ручки?
Абсолютно. Якщо говорити про туризм в Криму, то його зараз просто немає. В силу того, що туди, особливо останні 2 роки, активно люди не їдуть. Незважаючи навіть на те, що ціни демпінгували, тобто знижували дуже сильно. І все одно люди активно не їхали в Крим. Відповідно, інфраструктура зараз фактично стагнує. Там є, звичайно, деякі готелі, які добудували за часів Росії. Але кількість відпочивальників абсолютно не співмірна з тим, що навіть було за часів України. Тому активного туризму там немає. Відповідно, навіть були дотації з боку федерального бюджету РФ для готельних мереж у Криму. До жовтня минулого року їм давали на 3 чи 4 місяці певні гроші, щоб вони могли утримати співробітників і персонал, бо інакше вони просто не витягували. І загалом який може бути туризм, коли по Керченському мосту або по інших військових об'єктах постійно прилітає. Туди їдуть, але це люди, які шукають собі "пригоди на одне місце" або бачать, що дуже низькі ціни і намагаються цим скористатися.
"Крим дійсно абсолютно дотаційний"
– Крим – дотаційний бюджет російський. А як до цього ставляться інші російські регіони?
Я зараз не скажу точні цифри, але це величезні суми. Крим дійсно абсолютно дотаційний. Такий самий, як Чеченська республіка, в яку теж величезні кошти так званого федерального бюджету РФ вкладаються. Але немає, як такої аналітики. Ми можемо тільки уривками якусь інформацію знаходити. Але це було і після 2014-15-го років. Місцеві мешканці на території РФ говорили, мовляв, "а навіщо нам взагалі цей Крим, скільки грошей ми на нього віддаємо". Але ж те, що думає населення в РФ, на жаль, ніяк не впливає на вироблення їх політик і хто в підсумку сидить біля керма в Росії.
– Крим зараз далеко не в фокусі української журналістики. Що, на вашу думку, можна зробити, щоб він повернувся в інформаційний порядок денний?
На жаль, я з вами повністю погоджуюсь. Фактично це така подієва історія з Кримом – 18 травня, 26 лютого, саміт Кримської платформи. Тоді інтересу до теми Криму є більше. Якщо таких подій немає, то ми, як представництво, намагаємося ці події або інформаційні якісь історії виділяти, щоб підтримувати тему Криму. Але, на жаль, не в усіх медіа і журналістів є великий інтерес до теми Криму. І, дійсно, нам і нашому Міністерству культури і інформаційної політики, зокрема, потрібно в цьому однозначно активізуватися. Незважаючи на те, що і прийняті певні стратегічні документи щодо інформаційної складової і частина щодо окупованих територій, зокрема Криму, далеко не все виконується.
– Ви про Кримську платформу?
Я не про Кримську платформу. Просто на рівні уряду хтось інколи недопрацьовує. Я не хочу зараз критикувати ті чи інші органи. Але, наприклад, зараз ми активно почали кампанію до 10 років спротиву і 10 роковин окупації. Присвятили її двом важливим елементам. Один елемент – це спротив з боку наших полонених і розповіді історій українських політв'язнів, які перебувають на території Росії. А інший – це спротив, який чинять наші Збройні Сили і, власне, кримські військові у лавах ЗСУ. Але мені би хотілося, звісно, щоб інші державні органи або медіаорганізації дійсно приділяли більше уваги тимчасово окупованим територіям, не лише Криму. Бо це наша територія. Нам дуже важливо показувати все, що відбувається в Криму або на інших окупованих територіях. В тому числі розповідати про те, що відбувається в Україні, на підконтрольній території, для тих людей, які проживають там. І це лише спільними, скоординованими діями може робитися. Звісно, що я би радила медіа якісь спеціальні проєкти робити, і не лише до певних подій. Бо цього дійсно дуже мало. Тому що в силу того, що відбувається повномасштабне вторгнення, фокус уваги у нас дійсно зміщений здебільшого на фронт. І це теж очевидно. Коли ми говоримо про міжнародну адженду, то там здебільшого мова йде про важливість постачання озброєння, про важливість підтримки українських громадян, тих, які виїхали. Але цього дійсно дуже мало. Тому що нашим міжнародним партнерам в тому числі потрібно говорити про всі території нашої держави, про неможливість поступок територіями. І це все одне з одним дуже сильно пов'язано.
"Найрідніше – це завжди батьківський дім"
– Ви ж очевидно мрієте про те, як ви повернетеся в Крим. Куди? Яке перше місце, куди ви хочете повернутися?
Напевно, що до себе додому. В мене батьківський дім у Сімферопольському районі. І напевно перше, що я зроблю – прийду до своїх батьків. Я сподіваюся, що матиму можливість їх обійняти, випити маминої кави або чаю, з'їсти щось, що вона мені приготує. Але я ж розумію, що все залежить від тих факторів, як ми будемо в Крим заходити, чи не буде він зруйнованим. Чи будуть росіяни відходити "жестом доброї волі" чи вони будуть намагатися знищити все? Тут дуже багато невідомих. Тому багато всього є, але напевно, що найрідніше – це завжди буде батьківський дім.
