Дмитро Лінартович про фронт, своє поранення і дзвінок Залужного

Дмитро Лінартович про фронт, своє поранення і дзвінок Залужного

Немає у воєнний час людей цивільних, українська нація навчилася цьому, констатує актор і військовослужбовець Дмитро Лінартович. І він вбачає в цьому радше позитив. На фронті ти живеш тут і зараз у буквальному розумінні цього слова, додає Дмитро Лінартович. "Ти не загадуєш і не живеш наперед: підірвуся на розтяжці чи ні, куля влетить в плече чи цього не станеться… І це вже фронтова звичка так жити. Вона породжує такий спосіб життя". Дмитро Лінартович розповів в ефірі Радіо Культура про життя на фронті та за його межами, про реабілітацію після поранення, про дзвінок від ексголовкома ЗСУ.

0:00 0:00
10
1x

На фото Дмитро Лінартович і Наталія Грабченко у студії Радіо Культура

"Щелепа у мене ледь рухається, але я говорю"

— Що підштовхувало піти вас до ЗСУ на початку повномасштабного вторгнення?

Знаючи, що війна вже точиться понад 500 років, я розумів, що ці злостиві традиції московитого ординця і покидька будуть тривати, і рано чи пізно буде цей нарив. І тоді, коли 2022 року сталася така біда, то я тоді пішов в ТРО. Після того, як ми розчистили Київщину, я тоді свідомо пішов до десантно-штурмових військ, отримав спеціальність розвідника. Служив на багатьох напрямках: Херсонському, в Бахмуті, Соледарі. Нас взяли в кільце, коли я підносив набої, був сильно поранений, отримав складну мінно-вибухову травму. Парамедики в той час опинилися на нулі й врятували мені життя. 

— Дзвінок від Залужного був для вас несподіванкою?

Так. На моєму телефоні залишалося на кілька поділок заряду. Я в надважкому стані встиг записати своє відеозвернення. Але я не хотів уваги. Проте це відео поширилося Україною. І вже в Києві в лікарні мені подзвонив Залужний. Для мене це було подією. Щелепа у мене ледь рухається, але я говорю. Він зі мною спілкувався мужньо, по-доброму, на гуморі й доступно. 

— Що сталося з суспільством за ці два роки? Чому немає такого напливу охочих захищати Україну? 

Треба говорити і пояснювати стан речей. Я зараз працюю і пояснюю це через словоспів у ЗСУ. Я тут говорю про єство і характер українця. Справжній українець завжди бореться, що б там не було. Спочатку люди прийшли добровільно у військкомати, тоді була піднесена хвиля. Але треба було знати історію і пам'ятати, що війна триває вже 500 років. І знаючи єство московитів, що вони імперіалістично чіповані, з набагато більшою чисельністю – і цей ресурс дуже великий – вони заряджені на те, щоби робити геноцид України. Там, де чобіт московита ступає, вони намагаються руїни стерти в попіл сірого кольору. Отака ракова пухлина на земній кулі. Людина втомлюється. Нам треба вміти перебудовуватися, робити заміни, щоби час був поновлюватися, робити правильно і грамотно ротацію. Треба йти до кінця, бо буде друге дихання. Якщо ми зараз вистоїмо, виборемо свободу – у нас є дуже великий потенціал. Але це дуже великий шлях. Хвилі добровольців були, а зараз ми вступили на той шлях, коли за рахунок горя і крові до суспільства, яке не задумувалося над питанням самоідентичності, починає щось доходити. І це теж повільний процес. 

"Мені важливо показати єство українця, як ми реагуємо, що відчуваємо"

— Як народжуються словоспіви?

І словом, і співом. В мене вже третя книга видається. Окрім мелосу і дотримання тональності є певна декламація в тексті. Війна змінила моє писемництво. На фронті все працює просто і зайве все відтинається. Так я працюю із текстами. Це мова асоціативна. Вона вхожа в серце. Ти певними знаковими речами даєш підсилення і людина тоді сама добудовує через образне мислення, асоціативно вимальовує свою картину. Я ще роблю в своїх словоспівах, в пісенних оповідях – бо я ще багато чого оповідницьким тоном розповідаю, докладаючи емоцію і ставлення – словесний монтаж. Мені важливо показати єство українця, як ми реагуємо, що ми відчуваємо. Я це все роблю нащадкам. Вони знають через літопис історію України, а щось дізнаються і через поетичну форму – мені хтось говорив, що ти, як сучасний літописець цих подій, які відбуваються зараз тут. У моїх текстах є мотиваційні речі на кшталт того, коли, потрапляючи на бойові, людина бореться за своє існування, хоче вижити. Краще відтворювати і показувати історію якоюсь людиною. Коли я пишу ці тексти, я багато чого через себе пропускаю. Порушую тему Творця і людини, бо над нами є щось, до чого ми тягнемося. Людина попри все долає труднощі і тоді відкриваються надможливості. ЗСУ мене підтримують, є телеграм-канал. 

Мене дуже цікавить питання реабілітації суспільства. Коли я приходжу до шпиталю, у військову частину чи в штурмову бригаду, і коли там в людини погляд абсолютно вигорівший, вона виснажується. Я це проживаю, вони відчувають справжню хімію. Я входжий в їхній храм, бо я сам такий.  Як виник словоспів? Медична сестричка підійшла, я кажу, що щось їй почитаю за перевязки. Медсестра прослухала, і я вже тоді не лікувався – моя реабілітація була в палаті – люди приходили, і я читав словоспів. 

"Така доля, напевно"

— Михайло Іллєнко і Дмитро Лінартович – чи є якийсь особливий зв'язок? Бо спільно зроблено кілька фільмів…

"Той, хто пройшов крізь вогонь", "Толока"… Мене помітили на другому курсі університету театрального мистецтва імені Карпенка-Карого. Михайло Іллєнко тоді мене побачив, відзняв спочатку в короткому метрі. Ми порозумілися.  Часто говорять, що є в мене перегуки з реальним життям.

— Все, що ви зіграли, відобразилося в реальному житті…    

Є якісь містичні мотиви. Те, що я зіграв, те, що я нависпівав, те, що я наспівав – те у мене в житті стається. Така доля, напевно.

Фронтова звичка породжує такий спосіб життя

— Військові не люблять говорити про майбутнє… Тилові люди не вміють говорити з військовими… 

Не в тім річ. На фронті ти живеш тут і зараз в буквальному розумінні цього слова. Ти не загадуєш і не живеш наперед: підірвуся на розтяжці чи ні, куля влетить в плече чи цього не станеться… І це вже фронтова звичка так жити. Вона породжує такий спосіб життя. 

— Людина розуміє тільки тоді, коли вона прожила це сама…

Пропускання через себе, момент, коли ти відчув, а коли ти відчув, то ти пройшов… Фронт вплинув на мене. Зараз я трохи відходжу від деяких речей. Коли я лежав посічений, я себе брутально в палаті поводив. Штурмуючи, йдуть агресивні форми спілкування. І коли ти потрапляєш на контрасті в містянський спосіб життя, ти шлейф той виносиш і потім розумієш, що є речі цивільні й потихеньку проходиш. Допоки тебе не тьохне, допоки це не станеться – людина не зробить переоцінку і не відчує.  Немає у воєнний час людей цивільних. Українська нація навчилася цьому. Я бачу радше в цьому позитив. Чому? Коли занадто щось плануєш – починаєш довго запрягатися. Ми пасіонарії, ми розгвинчуємося з українською ментальністю, ми вертепники самі по собі, ми робимо нестандартні ходи, рішення. Жити тут і зараз у воєнний час – це правильна форма. Я навіть пишу без зайвого, але емоційно. 

— Щось вам дає віру в Перемогу?          

Я весь час в неї вірю. І я щось роблю. Постійна руханка на фронті відволікає. Якщо просто вірити в Перемогу – то це виснажує внутрішньо. Тому треба знаходити в собі заняття, зустрічатися, говорити, писати, дзвонити рідним. Будь-яка руханка тримає людину в тонусі. Це важливо, тому що живемо в такий час. 

Останні новини
Військове кладовище почнуть будувати у середині червня – в.о. Міністра у справах ветеранів
Військове кладовище почнуть будувати у середині червня – в.о. Міністра у справах ветеранів
"Єдині вікна" у ЦНАПах, єКабінет, реабілітація та інструменти для розвитку – Порхун про нову ветеранську політику
"Єдині вікна" у ЦНАПах, єКабінет, реабілітація та інструменти для розвитку – Порхун про нову ветеранську політику
"Це не телешоу, не боротьба за популярність... Це реальні люди з реальними історіями", – Мстислав Чернов
"Це не телешоу, не боротьба за популярність... Це реальні люди з реальними історіями", – Мстислав Чернов
Катерина Радченко: Мета нашого проєкту — порушити глобальну тишу
Катерина Радченко: Мета нашого проєкту — порушити глобальну тишу
У межах Чорного моря має активніше діяти НАТО — Риженко
У межах Чорного моря має активніше діяти НАТО — Риженко
Новини по темі
Окупанти втрачають 50-70% техніки ― комбат Федоренко про битву за Часів Яр
Після знищення "Москви" Україна повернула контроль над цивільним судноплавством — Плетенчук
Саваневський: Телеграм – це помийка, а не джерело інформації
"Без демобілізації": народні депутатки про плюси та мінуси ухваленого законопроєкту про мобілізацію
"Харчова мафія" накопичує сили для удару — Ніколаєнко про забезпечення тилових потреб ЗСУ