Зуби дракона, бетонні укриття, траншеї та вогневі позиції – на Запорізькому напрямку триває зведення оборонних фортифікацій для ЗСУ. Березень 2024 року. Фото: ФБ-сторінка "Міністерство оборони України"
"І у війні ХХІ століття потужна фортифікація багато чого варта"
― Щодо спорудження на фронті оборонних позицій. Чому ми затягували з таким важливим для нашого виживання будівництвом?
Для мене це так само загадка. Чому нам не вистачило вісім років малої війни, щоб зрозуміти, що треба окопуватися? Чому двох років великої війни нам не вистачило? Росіяни, маючи величезні запаси старої радянської зброї, взяли й накопали "лінію Суровікіна". А коли ми в неї вперлись і за кілька місяців тяжких боїв до кінця її так і не прогризли, то лише тоді зрозуміли: і у війні ХХІ століття потужна фортифікація багато чого варта. Немає нічого поганого, щоб учитись у ворога. Ми побачили, що у ворога це працює, і тепер робимо це самі. Краще пізно, ніж ніколи.
― Які оборонні позиції є найефективнішими?
Це треба дивитися на ландшафт. Під кожну місцевість вибудовується своя лінія оборони. Немає абстракції, яку можна було б за хвилину озвучити в ефірі. Найкраще робиться третя, глибинна лінія оборони. За неї відповідають військово-цивільні адміністрації, її риють цивільні будівельні компанії, які здійснюють капітальне будівництво. Цю лінію прорвати буде дуже складно. Друга лінія гірша, але теж непогана. Вона без бетонних конструкцій, використовується земля, дерево, металеві капсули. Її копають наші інженерні війська. Нагадаю, що коли ми 30 років скорочували армію, першими під ніж ішли саме інженерні частини, бо їхні бульдозери та екскаватори дуже класно розпродавалися як так зване надлишкове армійське майно. Тому сьогодні цього армійського майна критично не вистачає. І для мене загадка, чому ми не мобілізовуємо будівельну техніку для інженерних військ. За законом ми маємо право мобілізовувати не лише людей, а й транспортні засоби та техніку. Цього поки що я не бачу. Інженерним військам реально не вистачає техніки, але те, що вони можуть, роблять дуже непогано. Щодо першої лінії оборони. Тут найгірше, бо за фортифікацію на нулі відповідають самі піхотні бригади, які одночасно воюють і відповідають за окопування у своїй зоні відповідальності. Але вони не є ні будівельниками, ні інженерними військами, це звичайна піхота. Звідси такий дисонанс, коли в одному репортажі можна побачити жахливі, благенько зроблені позиції, потім бачимо дуже непогані позиції другої лінії і нарешті показують бетонні капітальні бункери. Це просто три різні лінії. Перша лінія на нулі ― найгірша, бо це копає сама піхота. Друга лінія набагато краща, бо її роблять інженерні війська, але з дефіцитом засобів. І нарешті третя лінія, яку копають будівельні компанії під керівництвом цивільних адміністрацій, вона справді фундаментальна.
"Ніде у світі самі лише добровольці не вигравали у великої мобілізованої армії"
― На сьогодні ЗСУ посідають уже четверте місце серед європейських країн у рейтингу найпотужніших армій. Наскільки нам вдасться цей потенціал нарощувати під час повномасштабної війни?
Саме повномасштабна війна і прикликала до життя цей потенціал. На нас напали, ми вирішили не здаватись, і зараз ліпимо цю армію з нічого. А що ми збережемо і наростимо ― вирішуємо ми з вами. З тією мобілізацією, яка зараз у нас відбувається, боюся, що не буде просто можливості захистити себе, щоб ми і далі продовжували ранками розмірковувати про велику геополітику. Проблему я вбачаю не в населенні, у нас воно таке саме, як і в будь-якій країні світу. Ми просто звичайні люди. У будь-якому суспільстві відсоток людей, які готові піти у військо одразу, ніколи не є достатньо високим, щоб виграти тривалу війну з мобілізованою армією. Ще ніде у світі самі лише добровольці не вигравали у великої мобілізованої армії. Тому йдеться не про суспільство, а про державний апарат, про цивільну владу. Відповідальність армії починається з того моменту, коли людина одягнула форму. А звідки ця людина візьметься ― це наша з вами відповідальність. Поки армія чесно робить свою роботу і, з огляду на той ресурс, який вона має, робить її фантастично добре, цивільна влада просто провалює свою частину відповідальності. Мобілізація ніде й ніколи у світі не була популярною, це вимушений неприємний захід. Це нікому не подобається, але це треба робити для того, щоб вижити. І далі всі держави (а не суспільства) діляться на ті, які змогли ефективно організувати недобровільну мобілізацію, та ті держави, яких захопили сусіди і стерли з карти світу. Зараз ми перебуваємо у тій стадії, коли вирішується, якою буде наша держава ― здатною на ефективну мобілізацію чи приреченою на окупацію. Як показала практика кримчан, російським воєнкомам не порозказуєш "казочки" про конституційні права, дотримання процедури та все решта.
.jpg)
Євген Дикий. Фото: ФБ-сторінка "Evgen Dykyj"
Трамп ― людина-руйнівник
― Європейські країни зрозуміли, що на допомогу від США сподіватися не варто ― тут ставимо знак оклику чи знак питання?
Поки що знак питання. Ймовірність приходу Трампа до влади достатньо близька до 100 відсотків, і цьому варіанту дуже складно запобігти. Позиція Дональда Трампа є відомою ― це людина-руйнівник. Мабуть, такий самий руйнівник світової системи безпеки, як і Володимир Путін. Одна з перших систем безпеки, яку Трамп хоче зруйнувати, це власне Північноатлантичний альянс.
― Чи витримає світ двох "путіних"?
Якийсь світ лишиться. Питання ― яким він буде? Той достатньо комфортний світ, який почав будуватися після Другої світової війни, а остаточно оформився після холодної війни ― вже зруйнований. Це вже треба прийняти як даність. Зберегти його не вдалося, і зараз йдеться про те, що буде вибудовуватися новий світ, а яким він буде ― великою мірою вирішується на полях нашої війни. Тобто переможемо ми чи програємо ― це значною мірою визначить основну тенденцію, яким буде світ ХХІ століття. Чи ми повернемось до посиленої версії того світу, який склався після кінця холодної війни, чи відкотимося назад, фактично у першу половину ХХ століття ― у світ диктатур, в якому в принципі не існує міжнародного права, а кожна країна, в залежності від зібраних сил, буде знову і знову переділяти кордони, формувати сфери впливу, окуповувати чужі країни тощо. Це вже було. І Трамп нас хоче туди повернути не менше, ніж цього хоче Путін.
― Як зазначив Віктор Орбан, у Дональда Трампа є свій чіткий план, як зупинити війну буквально за один день.
Цей план називається наша капітуляція. Але Орбан дещо не договорив. Він забув сказати, що тим часом Трамп уже зупинив надання нам допомоги. І розповідає, що поставить якісь умови Путіну, а якісь умови нам. А як важіль впливу на нас ― це припинення допомоги. Поки він не є президентом, умови поставити не може, але фінансування для нас уже припинив. Саме Дональд Трамп та його прихильники на рік раніше змогли зупинити нам фінансування з боку США. Але це припинення зовсім не призвело до того, що ми капітулювали.
― А в чому феномен? Скільки часу знадобилося Європі, щоб відновити свою обороноздатність?
Вона ще її далеко не відновила. Цей час знадобився Європі, щоб зрозуміти: треба почати відновлювати свою обороноздатність.
Повернімося до Трампа. Це наш ворог, руйнівник світового порядку і союзник Путіна. Але це не означає, що він абсолютно в усьому і завжди не має рації. На жаль, його ставлення до Європи та європейців певною мірою можна зрозуміти. Інша річ, що він і це переводить в абсолютно деструктивне русло. Він просто ставить ультиматуми, навіть договорився до того, що буде припрошувати Росію нападати на ті країни, які недостатньо вкладаються у свою оборону. Але є один нюанс. Той Європейський Союз, який нам так подобається і до якого ми хочемо доєднатися, розквітнув повністю під безпековою парасолькою Сполучених Штатів. Європейці десятиліттями реально не вкладались у свою безпеку та оборону і чомусь були глибоко переконані, що платники податків із Техаса зобов’язані їм це забезпечувати. Саме в цьому сенсі Трамп трохи має рацію. Він задається питанням, а чому платники податків із Техасу мають забезпечувати не лише свою безпеку, а ще й безпеку всієї Європи, а Європа абсолютно не збирається за це платити? Сама постановка питання насправді є справедливою. Євросоюз повністю покладався в усіх питаннях безпеки саме на захист Сполучених Штатів, особливо останні 30 років. У часи холодної війни Європа ще докладала своє, а в останні десятиліття вона виростила те, що головний дипломат Євросоюзу Боррель назвав "бонсай-арміями". Бонсай виглядає як справжнє дерево, але воно – пів метра і в горщику.
Трамп зробив одну дуже корисну річ ― Європа прокинулась
― А як нам побачити світло в кінці тунелю? Яким країнам буде найлегше відновити свій оборонний потенціал?
Подивіться на Макрона, він і є світлом в кінці тунелю. Трамп зробив одну дуже корисну річ ― Європа прокинулась. Після 30 років у теплій ванні. Але, на жаль, неможливо за один рік наздогнати 30 років, проте сьогодні пішли інвестиції, величезні вкладання в оборонну промисловість, нарощування армій. Це відбувається нерівномірно, і абсолютно логічно, що найбільш активно відреагували ті країни, яким першим приймати удар Росії. Ще трохи ― і Військо Польське стане найпотужнішою армією на європейському континенті. Далі три балтійські країни, які, попри свої крихітні розміри, дуже системно готуються воювати за кожен метр своєї території. Фінляндія розконсервувала всі збройні заводи, а це десятки, які свого часу були створені про запас і стояли в законсервованому режимі. Порівняйте Макрона два роки тому, який збирався дзвонити Путіну з приводу нашої війни, і зараз, коли він фактично першим прийняв виклик Путіна і на постійний російський ядерний блеф відповів також блефом, але у грі саме так і робиться. Мовляв, ми не просто не боїмося прямої сутички з Росією, а ще й розглядаємо, чи не відправити війська в Україну вже зараз, а не чекати, поки ви на нас нападете. Це якраз нова Європа, але вона лише формується.
