Штаб-квартира ООН у Нью-Йорку. Фото: facebook/unitednations
Сьогоднішня ООН не є інструментом для реальних рішень
27 березня 2014 року Генасамблея ООН підтримала територіальну цілісність України, визнавши Крим і Севастополь її невід'ємними частинами. Про що йшлося у тому документі і чи була ця резолюція достатньою?
Резолюція важлива, як і Генасамблея ООН. Проблема в тому, що сьогоднішня Організація Об'єднаних Націй не є інструментом, який може використовуватись для ухвалення реальних рішень. Згадайте, колись між двома світовими війнами була Ліга націй. Вона хоч спромоглася виключити Радянський Союз за напад на Фінляндію у 1939-му році. Сьогоднішня ООН може засудити сьогоднішню Росію. Але статут ООН побудований так, що навіть війну визнати війною в юридичному сенсі можна тільки через рішенням Ради безпеки. А в цій Раді безпеки є Росія, яка є агресором. І це руйнує всю логіку статуту ООН.
На яких підставах РФ перебуває в цій організації?
Це насправді дискусійне питання. І юридичне, і політичне, оскільки формальних рішень про те, що Росія є правонаступницею Радянського Союзу і має отримати це місце в Радбезі, ніяких немає. Ми багато разів звертали на це увагу і наших партнерів, і тих, хто десь посередині. Але для них це реально псування ладу речей, до якого вони звикли. Вони розуміють, що це прецедент, який може зруйнувати саму систему ООН. І до цього навіть наші партнери станом на сьогодні не готові. Тому юридичні та й політичні підстави того, що Росія там знаходиться і має право вето, дуже і дуже сумнівні. Я вже не кажу про те, як це все відбувалося на початку 90-х. І, на жаль, ми не маємо можливості реалізувати те, що говориться в резолюціях Генасамблеї.
Міжнародна спільнота змарнувала дуже важливий шанс
Якою була реакція світу тоді і яка вона зараз? Серед тих країн, які голосували проти цієї резолюції, відбулися якісь зміни?
Це не тільки про країни, які голосували "за" чи "проти". Звичайно, це важливо. Але було ще дуже багато резолюцій. Тому потрібно розглядати це в комплексі. І якщо за цю резолюцію хтось проголосував "проти", а потім "утримався", то це не означає, що ця країна перейшла на наш бік. Міжнародна спільнота змарнувала один дуже важливий шанс. На повномасштабне вторгнення вона зреагувала санкціями. Причому санкціями, які були ухвалені майже миттєво і які почали застосовуватись. На жаль, не так, як би нам хотілося, зокрема щодо нафти та інших питаннях. А в 2014 році міжнародна спільнота з одного боку була шокована, а з іншого – була не здатна прийняти будь-які реальні речі, які б тиснули на Росію.
Виступ в.о. міністра закордонних справ України Андрія Дещиці перед Генасамблеєю ООН. 27.03.2014 р. Фото: media.un.org
Розмовляти з російським режимом можливо виключно з позиції сили
Що це міг бути за тиск?
В першу чергу санкції, дуже чітко скорельовані. Я завжди кажу нашим друзям: "якщо б ви робили в 2014 році те, що ви робили 2022-му, то насправді історія світу могла б піти іншим шляхом". Але значна частина навіть західних лідерів була не готова до жорстких дій. Вона була налаштована на довгу, нескінченну розмову. Вона була фундаментально залежною від Росії. І позбутися цієї залежності як в 2022 році, станом на 2014-2016 роки там не були готові. До речі, своїм німецьким друзям я нагадую, що з одного боку відбулася окупація Криму і частини Сходу в 2014-му, а в 2015-му ви почали будувати "Північний потік-2", сподіваючись на те, що така прив'язка зробить Росію більш передбаченою. І от ці всі спокуси зараз дуже боляче вдарили, як по наших західних друзях, так і по іміджу тих, хто тоді так опирався нашим аргументам. Я завжди казав нашим друзям, що розмовляти з російським режимом можливо виключно з позиції сили, оскільки іншу мову там не розуміють.
Чому після цієї резолюції у 2014 році на окуповані території України не ввели миротворців ООН? Чи розглядали такі варіанти протидії і чи могло це зупинити Путіна?
А яким чином там можуть бути миротворці ООН, якщо відповідна резолюція має пройти Раду безпеки? А в Радбезі сидить Росія з виключною правом вето.
А таке питання взагалі ставилося?
Це питання розглядалося. Це питання того, яким чином ООН може відігравати більшу роль. Була навіть місія ОБСЄ – Спеціальна спостережна місія (СММ), яку Росія намагалася витискати з окупованих територій. Я вже не кажу про ООН. Але ця дискусія велася і з нашими партнерами, і з тими, хто в країнах не західного світу міг би взяти участь в цій місії. Це була дуже активна дискусія. Готувалися проєкти резолюцій. Але Росія чітко говорила, що ми контролюємо окуповані території і ми допускаємо міжнародні організації тільки за своїми правилами. І згадайте, як на окупованих територіях працював "Червоний Хрест". Навіть його гуманітарна діяльність обмежувалась на окупованій території. Це все я кажу для того, щоб зрозуміти, наскільки Росія фундаментально не хотіла, щоб міжнародні організації навіть опосередковано були присутні на окупованих територіях, не говорячи про миротворців.
Перші санкції ЄС формально запровадив 3 вересня 2014 року
Хто тоді міг би вплинути на РФ у 2014 році, аби зупинити агресію і що це могло бути?
Жорсткі санкції.
Які саме санкції могли ефективно спрацювати, щоб знищити економіку РФ?
Справа не тільки у знищенні, справа в обмеженні шалених прибутків від експорту нафти і газу. Російський бюджет завжди залежав від 28% до 40+% від цього. У 2022 році перші обмеження і санкції відбулися протягом чотирьох днів. І це було унікально в історії. А от в 2014 році ми воювали за санкції. Наші друзі цьому опиралися. Ви пам'ятаєте, як був збитий Малайзійський літак (17 липня 2014 року на сході України російська ракет збила "Боїнг-777" авіакомпанії Malaysia Airlines, що виконував рейс MH17 із Амстердаму в Куала-Лумпур. тоді загинули всі 298 людей, що були на борту – ред.) І я вам скажу, що тільки формально 3 вересня 2014 року ЄС запровадив перші санкції. І вони були на порядок слабші, ніж те, що було запроваджено у 2022 році. На жаль, наші друзі і партнери теж пройшли складну еволюцію розуміння, що таке сьогоднішній російський режим. Це була дуже болісна для них еволюція, оскільки вони фактично перебували у певному симбіозі з цим режимом. Енергоносії, сировина, метали, товари, гроші… І вийти з цього симбіозу для них, на жаль, потребувало чимало ментальних зусиль, політичної волі і часу.
Чи вдалося б уникнути повномасштабного вторгнення, якби Європа раніше позбулася енергозалежності від Росії?
Я не можу дивитися в історію з точки зору, а що було б? Так історія не працює. Але 100% у нас було би набагато більше шансів. Але західна логіка була побудована на ментальності після Холодної війни. Деякі мої західні друзі 15 років тому мені казали, що Медведєв може бути "ліберальною надією" Росії. Тепер я їх про це питаю. А вони кажуть, що ми в принципі не могли зрозуміти, що те, що сьогодні відбувається, взагалі могло відбутися. Тобто для багатьох наших західних друзів, навіть справжніх симпатиків України, це є фундаментальним шоком і виходом за зону будь-якої ментальної комфортності.
Павло Клімкін. Фото: facebook/suspilne.media
Ця розмова не закінчена
Тепер вони, звісно, розуміють. Але скільки це нам коштує?
Звісно, ми платимо високу ціну. Це не значить, що потрібно починати якусь кампанію, показувати пальцем і шукати, хто винний, а хто ні. Але я вважаю, що багато з наших партнерів досі не зробили свою "роботу над помилками".
Що саме?
Потрібно розібрати, чому критично важливі рішення не було здатне застосувати навіть цивілізоване співтовариство. На яких основах ухвалювалися ці рішення? Можна, звичайно, написати багато якихось вузьких дисертацій. Але я вважаю, що потрібна в тому числі політична робота над помилками. І, до речі, до цього багато з наших партнерів навіть досі не готові. Те, що змінилося ментальне налаштування, відбувся тектонічний зсув – це однозначно правда. Але за це шалена плата, в першу чергу наша. Так, на Заході багато хто це розуміє. Але також багато хто до цієї плати почав призвичаюватись. Тому ми маємо доносити і те, що ми відчуваємо, і нашу емоцію, і які ставки в цій війні. Щоб кожен з них це розумів. Тобто ця розмова не закінчена.
Борис говорить щиро
Колишній прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон минулого року висловив думку, що повномасштабного вторгнення Росії в Україну можна було б уникнути, якби країни Заходу мали сміливість і послідовність привести Україну в НАТО. Можете прокоментувати цю точку зору?
Я вважаю, що Борис говорить те, що ми всі хочемо почути, і говорить щиро. Питання в тому, що наше членство в НАТО наштовхувалося на шалений опір Росії. Захід і тоді боявся Росії, і зараз значною мірою побоюється, хоча це побоювання вже на інший кшталт. Інше питання в самому Заході, в намаганні побудувати певний баланс з Росією. І третє – це завжди посилання на нас. Оскільки багато європейських лідерів, та ж Меркель завжди дивилася на Україну і казала, що в цій країні завжди є внутрішній злам. Внутрішні лінії напруження стосовно НАТО. Умовно, частина суспільства "за", частина "проти", частина хоче жити якимось чином з Росією. І ця логіка завжди повторюється. Ми не можемо заперечувати, що і в нашому суспільстві має місце розвиток і ментальне розуміння української ідентичності, яка була значною мірою притлумлена після років російської окупації. Але нездатність Заходу швидко діяти – 100%.
Чи можна взагалі змусити РФ дотримуватися міжнародного права і яким чином?
Тільки зброєю і санкціями. Ніяких інших варіантів немає.
