Зображення зі сторінки Ірини Цілик у Фейсбук "Iryna Tsilyk"
"Ми зняли фільм 2020 року, в пандемічний рік, повний обмежень"
― Український глядач у прокаті зустрінеться із фільмом, на який ми почали чекати ще до початку повномасштабного вторгнення. Це стрічка "Я і Фелікс", робота, якій багато хто у творчому середовищі позаздрить. Я особисто з великим захопленням дивлюсь на українські пари в літературі й мистецтві, які можуть працювати разом. Ви з Артемом Чехом, твоїм чоловіком, письменником і військовослужбовцем, є однією з таких пар "зі спільним обміном речовин". Спершу ми прочитали роман Артема Чеха "Хто ти такий?", і анонс фільму стався десь одночасно. Це був 2021 рік, і ти вже працювала над фільмом.
Я ще й раніше працювала. Насправді проєкт народився десь на початку пандемії. Проєкт як ідея. Продюсери Володимир та Анна Яценки запропонували мені створити якесь кіно разом. Я почала роззиратися в пошуках матеріалу, тобто який би сценарій я могла б запропонувати. Бо ми готувалися до майбутніх пітчингів Держкіно і думали, що саме можемо подати. А тут ця книжка, на той момент рукопис, який Чех активно писав-дописував, і я, відповідно, була в матеріалі. Сама ідея була дуже спонтанною, але водночас для мене було очевидним, що це дуже кінематографічний матеріал. Я його зразу бачила як потенційне кіно, так воно й сталося. Ми зняли фільм 2020 року, саме в цей пандемічний рік, повний обмежень. Подали його на конкурс, отримали гроші і зрозуміли, що їх треба активно освоювати, бо в Україні буває по-різному. Буває, якщо гроші не освоєні, вони можуть просто розчинитись. Тому загалом процес створення фільму був дуже швидким.
Ірина Цілик та Олена Гусейнова у студії Радіо Культура
"Це мій ігровий дебют"
― Це фільм про 1990-ті?
Я так не позиціоную це кіно. Принаймні не було мети зняти певний гімн про 90-ті, просто дія роману відбувається у цей час. Головний герой, хлопчик ніжного віку ― а це автобіографічна історія, бо Чех писав про власне дитинство ― росте, і в його житті з’являється дуже особливий друг. Це ветеран війни в Афганістані, а також новий бойфренд бабусі хлопчика. Цей Фелікс ― людина поламана, травмована, та водночас дуже харизматична й яскрава ― з’являється в їхній сім’ї і стає дуже важливою чоловічою фігурою для головного героя. Хоча почуття хлопчика дуже змішані, тому що цей друг як надихає, так і глибоко травмує деякими своїми вчинками. Цікаво те, що роман і фільм закінчуються по-різному, але обидва фінали правдиві. Просто коли ми працювали над сценарієм, то дізналися дещо, чого не знали на етапі, коли Чех закінчував рукопис. Взагалі, це мій ігровий дебют, і за правилами гри, бюджет був, м’яко кажучи, скромний. І з цим скромним бюджетом ми раптом усвідомили, що вляпалися в історичне кіно. Бо здавалося б, 90-ті ― це не так давно було, але вже потрібно реконструювати всі ці локації, костюми, і це копітка робота. У мене була дуже крута команда, я дуже вдячна передусім моїм художникам, реквізиторам, різним асистентам. Люди були включені, це був певний азарт ― відновити світ нашого дитинства, бо ми всі в команді плюс-мінус одного покоління. І для багатьох людей це був чистий кайф ― пограти в цю гру і влаштувати колективну мандрівку в часи нашого дитинства. Але, звісно, ми стикнулися з купою проблем, тому що багато чого змінилося. Київ, у якому ми були вимушені знімати фільм (я б поїхала в менше, більш провінційне місто), створив нам цілий квест, як знайти потрібні локації, як дозволити собі зйомки на натурі, у міських екстер’єрах, адже навіть вікна є нескінченною проблемою, бо всі вони тепер пластикові. Це одна з таких очевидних проблем, яка постійно мені обрізала крила. Хоча, здається, ми непогано викрутились.
"Нам вдалося влучити у різні вікові категорії"
― Для нас дуже важливо, щоб прокат фільму відбувся. Що це означає ― "прокат відбувся"?
Хотілося б, щоб українські глядачі й глядачки пішли на наше кіно, потім привели своїх батьків і, можливо, дітей-підлітків. Здається, нам вдалося влучити у різні вікові категорії, і загалом цей фільм ― привід поговорити нам із батьками, нам із дітьми, і я чула вже думку, яка мені дуже сподобалась, що цей фільм будує певні містки між поколіннями. Я бачила, що фільм подобається людям старшого віку, а зазвичай вони не дуже охоче ходять до кінотеатрів. Мені здається, вам фільм може відгукнутися, запрошую вас. Щодо прокату, правила гри працюють таким чином, що чим більше глядачі йдуть в перший-другий тиждень, тим довше фільм тримається на плаву і тим більше є шансів його подивитися.
У фільмі ми мали на увазі 1997 рік. Але я скажу, що про всі ці важливі деталі дбав більше Артем Чех, який був не лише співавтором сценарію. Я його запросила також на майданчик як скрипт-супервайзера, це людина, що дбає про дотримання всіх закладених у сценарій рішень. Але водночас Чех ― ідеальний консультант, бо в нього такий тип пам’яті, що він пам’ятає все в деталях, на відміну від мене. Я пам’ятаю передусім емоційні досвіди різних часів, і для мене не важливо, чи це був 96, 93 чи 99 рік. Є просто певна атмосфера часу.
"Я страшенно вдячна Іздрику"
― Є бабуся, є мама, є онук, три покоління. Плюс є Фелікс, який представляє цілий соціальний клас. І є тато хлопчика, який представляє інший соціальний клас. Є також соціальні групи, які тоді з’являються. Травмований афганець, який має проблеми з алкоголем, це насправді посттравматичний синдром. Такого слова ми тоді не знали, але це також частина досвіду в 90-х. Іздрик грає сам себе.
Такою була задумка. З Іздриком (прозаїк, поет, культуролог Юрій Іздрик зіграв роль Фелікса ― ред.) було все просто. Як тільки рішення прийшло, я жодного разу не пошкодувала. Це означає, що мій досвід режисерки-документалістки багато на що вплинув. І затверджуючи непрофесійних акторів, я свідомо йшла на те, аби вони були собою у запропонованих обставинах. Бо від непрофесійних акторів не бажано вимагати грати те, що для них не є характерним, або змушувати їх говорити не властиві їм репліки. Отже, це було певне рішення, але я дозволила цим двом, Андрію та Іздрику, говорити так, як їм говориться (Андрій ― син Ірини Цілик, який зіграв головного героя ― ред.). І вже ми з групою підлаштовувалися під цей процес. Але ж вони обидва ― яскравущі, багаті в тому, як вони себе висловлюють. Мушу ще похвалити абсолютно несподіваний прояв особистості Іздрика, бо він ― поет, панк, дуже непроста людина, часто інтроверт, який недовго витримує скупчення людей. А тут потрібно було витримати багато знімальних днів, це велика група людей і треба поводитися професійно, вчасно прокидатися, багато працювати. І це було максимально несподівано ― Іздрик був супердисциплінованим. Було очевидно, що для нього цей проєкт дуже важливий, він викладався на всі сто відсотків, і я досі йому страшенно вдячна.
Фото зі сторінки Ірини Цілик у Фейсбук "Iryna Tsilyk"
"11 квітня розпочинається всеукраїнський прокат"
Я відкрита і з нетерпінням чекаю прокату. Так чекаю цього прокату в Україні, що ніщо інше за ці кілька років мене так не хвилювало. Бо саме цей фільм я знімала передусім для українських глядачів. І нарешті цей момент настав. Мені дуже цікаво подивитися на ці діалоги між готовим твором і тим, як він відгукуватиметься. З 11 квітня починається всеукраїнський прокат фільму "Я і Фелікс". Шукайте сеанси цього фільму у ваших кінотеатрах. Також планується тур спеціальних показів у різних містах ― південь, схід, захід, центральна Україна. На моїй сторінці я публікую зараз всі анонси досить активно. Якщо ви зацікавлені, то стежте. Я теж буду в турі, їду зустрічатися з глядачами і глядачками. З великим нетерпінням чекаю на цей досвід.
