Фотоколаж з відкритих джерел
Це указ про загальну мобілізацію в історичному сегменті Росії
— Володимир Путін підписав указ про затвердження основ державної політики Російської Федерації в області історичної просвіти.
— Я б порівняв появу цього указу з указом про так звану часткову мобілізацію. З одного боку, ми всі розуміємо, що Росія здавна веде війну проти України в історичній площині. І не тільки проти України на території України, радше на території всього західного світу і частково на так званому Глобальному Півдні. І це дуже сильно нагадує вторгнення Росії в Україну в 2014 році, коли бойові дії охопили меншою мірою Крим, а потім більшою мірою Донбас. Вони не припинялися, а потім різко перейшли у повномасштабну фазу 24 лютого. І цей повномасштабний наступ Росії на Україну в лютому 2022 року був схожий на те, що стало відбуватися з історичною політикою в Росії саме в цей період. Буквально за 2-2,5 місяці до повномасштабного вторгнення в Росії була остаточно заборонена будь-яка незалежна та недержавна історична діяльність. В той самий момент, коли вторгнення почалося, в Росії були ухвалені нові закони про дискредитацію російської армії. Фактично відбулася повна заборона на історичні дослідження в Росії, тому що будь-яке рішення, будь-який історичний висновок міг бути потрактований як фейк чи як дискредитація російської армії. Такі випадки траплялися. І зрештою, коли стало зрозуміло, що Київ за три дні наявними силами не взяти, а війна переходить у затяжну фазу, Путін видав указ про так звану часткову мобілізацію, коли Росія вдвічі збільшила кількість російських військ, які воюють проти України.
Тож указ про основи державної політики в галузі історичної просвіти — це такий самий документ про загальну мобілізацію в історичному сегменті. Тому що відтепер усі ті окремі ініціативи, які накопичувалися упродовж останніх два з половиною роки — і мілітаризація освіти, і єдиний шкільний підручник з історії, і контроль над цифровим простором — все це тепер об'єднується в рамках одного документа під керівництвом правої руки Путіна — Володимира Медінського. І тепер вся російська державна пропагандистська машина починає, якщо не діяти в одному ключі, то принаймні діяти в одних рамках. Тому, з одного боку, нічого нового не сталося. З іншого боку, це як указ про мобілізацію. Тепер усі рішення перейшли на новий масштаб, на новий рівень застосування.
"Звісно, рашизм і путінізм не такі привабливі для світу, як комунізм. Але…"
— Я хочу пригадати часи Радянського Союзу, які я застала, і нам теж викладали історію, напевно, за якимось аналогічним указом тільки Радянського Союзу.
— Впровадження того, що ми знаємо про радянську пропаганду в галузі історії почалося в 1934 році з ухваленням спеціальних постанов. Вони існували, як цей указ Путін, тільки були серйознішими. Це були постанови Центрального Комітету про вивчення історії, про зміни викладання тощо. І якщо ми будемо порівнювати те, що відбувається зараз у Росії з раннім Радянським Союзом, то ситуація виглядає аж не так оптимістичною і райдужною. Радянська пропаганда, попри всі свої косяки і недолугість з 1934 року демонструвала надзвичайну ефективність і для населення Радянського Союзу, і для жителів інших країн, і Захід, і Схід були так само однаково вразливі перед радянською комуністичною пропагандою.
Зараз, звісно, Росія не така, як Радянський Союз, і рашизм та путінізм не такі привабливі для світу, як комунізм. Але всередині самої Росії, якщо порівнювати, то все ж таки я б не легковажив тим, що зараз відбувається. Можливо, ті підлітки, юнаки, які закінчили школу й переходять до вишів, ще мають достатньо внутрішнього запасу опору для того, щоб не піддатися під цю пропаганду. Але ті діти, яким зараз, умовно кажучи, по 10 років, які вступають в середню школу і просто не мають технічних навичок для обходження російської пропаганди через інтернет, які не можуть вільно спілкуватися з батьками на кухні про справжню історію і становище Росії, тому що батьки залякані, діти, які не мають жодних інших офіційних можливостей для кар'єрного зростання, окрім участі в "Піонерії 2.0", "Русі перших", "Юнармії", зрештою через 5-7 років вийдуть індоктриновані та значно лояльніші до теперішньої російської влади, до режиму, ніж їхні старші.
Сергій Громенко. Фото: facebook.com/sergii.gromenko
Як сприймають російську пропаганду нацменшини РФ
— Як ви зараз вважаєте, діти в Татарстані, Якутії, Бурятії чи Дагестані будуть мати хоч якийсь опір завдяки тому, що вони все ж таки не можуть ідентифікувати себе аж на 100% росіянами, як це пропонується російською пропагандою?
— Якщо порівнювати з Україною, можливо, русифіковані Бровари під Києвом і не дотягують до рівня Львова, однак я як виходець з Криму можу засвідчити, що в інших регіонах України радянська пропаганда мала свій вплив. І його наслідки відчувалися і після здобуття Україною незалежності. Донбас, на жаль, тому свідчення. Тому, відповідаючи на запитання про російські національні республіки, скажу, що це сильно залежить від того, про яку саме республіку йдеться. Існують кілька національних республік, в яких росіяни становлять меншість. Передусім це Північний Кавказ, дуже меншою мірою Алтай і меншою мірою Республіка Саха (Якутія). Це там, де росіян меншість і де є сильні національні рухи. Що стосується Чечні, взагалі важко сказати, чи це вже є частина Росії чи ні. Путістану — так, але Росії — може, ні. І там, безумовно, є певні шанси. Посередині цього списку Татарстан, в якому етнічні татари складають ледь помітну більшість, але якщо ми беремо лише тих, хто знає національну мову, то там значно серйозніші проблеми. Крім того, на відміну від влади в інших національних республіках, татарстанська влада в 2023 році остаточно капітулювала і відмовилася від будь-яких спроб відстояти свою національну ідентичність. Не те щоб такі спроби мали успіх раніше, але принаймні до 2023 року вони були. А тепер того всього немає.
— А що сталося в 2023 році?
— Не сталося нічого такого. Просто зникли з Конституції Татарстану згадки про те, що це республіка в складі Росії, зникла посада президента Татарстану. І, до речі, з 2018 року в Татарстані татарська мова продовжує бути офіційною, але вона не є обов'язковою для вивчення учнями. І це стосується будь-яких мешканців. Тобто навіть поволзькі татари не зобов'язані вивчати свою татарську мову. І так просто в 2023 році цей процес завершився. Тому є великі сумніви з приводу того, наскільки там татарська ідентичність буде заважати цій пропаганді. А є такі національні республіки, де їх титульні етноси є національними меншинами з демографічної точки зору, наприклад, карели, наприклад. І це не кажучи про євреїв в Єврейській автономній області. Тобто однієї відповіді немає. У кожному регіоні Росії баланс регіональних інтересів і національних пропорцій буде по-своєму впливати на сприйняття цієї пропаганди. Але оскільки в цілому в Росії понад 80% людей ідентифікують себе саме як "русскіє", то тут все-таки я б великих надій на національну свідомість на околицях не покладав.
"Від того, що ми заплющимо очі, пропаганда Росії не перестане діяти"
— Як Україна, суспільство, спільнота істориків мають реагувати на процеси, що відбуваються в Росії?
— У нас, очевидно, мала б бути якась позиція. Удавати, як ми це робимо останні роки, що це нас не стосується і на нас ніяк не відбивається, — це приблизно те саме, що Україна переживала в 2019 році, коли здавалося, що можна домовитися посередині, що якщо прибрати людей, які в Україні заробляють на війні, то одразу все налаштується, що можна побачити мир в очах Путіна тощо. Ми ж це проходимо. І зрештою прийшли в 2022 році до того, до чого прийшли. Так само і в питаннях історичної пропаганди. Від того, що ми заплющимо очі, Росія не зникне і її пропаганда не перестане діяти. Та і від того, що ми затулимо вуха і скажемо, що "це нас не стосується, це взагалі не наша проблема, навіщо нам знати, що в Росії відбувається…". В Україні треба мати позицію. Очевидно, що нам не варто "мавпувати" російські підходи, бо ми не Росія. У нас не таке суспільство, у нас не така держава, і це не спрацює. Але певні речі, які робить Росія, можна робити і в Україні не тому, що це робить Росія, а тому, що це правильно. Наприклад, росіяни пропагують чищення зубів. Це ж не означає, що українці не мають чистити зуби, бо це роблять росіяни.
Акунін не є путіністом, але ця книжка написана з російської точки зору
— Це зрозуміло. А що треба робити в площині політики?
— Популяризація на державному рівні, в буквальному сенсі пропаганда української візії історії Східної Європи на Захід. Це дуже конкретна річ, яка неможлива в таких масштабах, як відбувається зараз — руками волонтерів і окремих видавців. Тобто, щоб західні сенатори, західні журналісти зважали на українську історію в українському викладі, потрібно, щоб їхні виборці, їхня аудиторія була значно знайоміша з українським поглядом на історію, ніж із російським. Сьогодні, можливо, на 100 російських книжок, які продаються на "Амазоні", припадає одна українська. Можливо, ситуація навіть гірша, можливо, краща. Але факт залишається фактом: російська історична література активно перекладається. У Королівському географічному товаристві в Лондоні буде презентація 10-го тому історії Росії, написаної Борисом Акуніним. Акунін не є путіністом, він — ворог режиму, давно в еміграції, але ця книжка написана про Росію з російської точки зору. І от її презентують вище просто нікуди. Яка остання українська книжка презентувалась в Королівському географічному товаристві в Лондоні? Ніяка. І це найкраще показує ставлення української держави. Якщо у нас немає наскільки топових авторів, яких перекладали б і видавали в Британії, то треба, щоб українська держава виділяла кошти на переклад українських книжок англійською, на їх розповсюдження, хоча б через "Амазон". Я вже не кажу про те, щоб їздити в Королівське географічне товариство в Лондоні.
