Ілюстративне фото із сайту Pixabay
На підконтрольних Україні територіях проживає близько 31 млн людей
За перше півріччя 2024 року в Україні народилося 87 655 дітей, це на 9% менше, ніж за аналогічний період торік. Водночас зафіксовано 250 972 смерті. Про що свідчить ця статистика?
Володимир Ланда: Перед тим, як ми будемо говорити про народжуваність, смертність, відсотки тощо, треба відповісти на запитання, скільки в Україні населення? Ми чуємо різні цифри. На сайті Держстату ми побачимо цифри від 1 лютого 2022 року – 41,1 млн. Але навіть на цю дату ця цифра не означає нічого, тому що вона з якоїсь причини не враховує Автономну Республіку Крим і Севастополь, при цьому враховує території Донецької та Луганської областей, які на той час були окуповані. Зараз ситуація, звісно, ускладнилася. Наша поточна оцінка, це фактично спільна оцінка Центру економічної стратегії, Інституту демографії і Міністерства соціальній політики, станом на зараз близько 31 мільйона людей в Україні проживає на контрольованих територіях. Ще близько 5 мільйонів проживає на неконтрольованих територіях. І ще близько 5 мільйонів проживає за кордоном. Ця цифра, можливо, трошки менша, ніж за іншими оцінками, але ми оцінюємо цю цифру саме в 5 через методологічні похибки. Це змінює картину приблизно на 2 мільйони людей, проте все одно 5 мільйонів лишається за кордоном, з яких із кожним додатковим місяцем воєнних дій в Україні все менше і менше шансів, що ми зможемо їх повернути додому.
Не оновлення цієї інформації пов'язане з воєнним станом чи ми говоримо про неможливість більш-менш адекватного підрахунку кількості населення?
Володимир Ланда: Я думаю, обидва фактори мають вплив, тому що держава Україна не хоче розголошувати показники народжуваності й смертності на офіційному рівні. Ми зараз оперуємо фактично даними Опендатабот, які отримані за запитами до Міністерства юстиції. Нагадаю, що до повномасштабного вторгнення ці дані були доступні в онлайн-режимі. Єдине, що дані Мінюсту – це дані, коли зареєстрували народження або смерть. Й іноді вони мали затримку до декількох тижнів, особливо в сільській місцевості, де цей процес відбувається трохи повільніше.
Ухвалити Демографічну стратегію в 3-у кварталі 2024 року – зобов'язання України
Яка зараз Демографічна стратегія України і чи є вона загалом?
Володимир Ланда: В Україні, на жаль, зараз немає Демографічної стратегії. Саме тому вона розробляється. Вона вже пройшла більшу частину процесу, який має пройти. В чому її плюс? До її розробки були залучені всі експертні точки – державні, недержавні, громадські організації, науково-дослідні, які максимально мали можливість обмінятися думками. І насправді вже в серпні цей документ має надійти на розгляд всім міністерствам для фінальних правок, тому що це зобов'язання України – ухвалити Демографічну стратегію у 3-у кварталі 2024 року.
Середній вік народження дитини в Україні зростає кожен рік
На чому ви її розробляли, які основні фактори враховувалися при її підготовці?
Володимир Ланда: Давайте перед стратегією поговоримо про те, як змінюються цифри. Те, що ми бачимо народжуваність і смертність, це цифри, які самі по собі не прив'язані до інших демографічних процесів. Важлива база для цього – це статево-вікова піраміда населення, яка вже не дуже схоже за графіком на піраміду. Тобто, в Україні є певна кількість людей, певного віку і певної статті, і частина з них у репродуктивному віці, частина – ні. Ми знаємо, що середній вік народження дитини в Україні зростає кожен рік. Якщо на зорі Незалежності це було, умовно, 24-25 років, то зараз – це 28-29 років. А якщо ми кажемо, наприклад, про Київ, то це вже за 30 років. Також важливий показник для відтворення населення – це середня кількість дітей на одну жінку. Тобто для того, щоб населення просто відтворювалося при нульовій міграції на 100 жінок має бути 210-220 дітей. Цей показник недосяжний в сучасному світі. В Євросоюзі його немає в жодній країні. Він варіюється від 1,08 на Мальті до 1,8 у Франції. В Україні за останні 30 років найбільшим він був у 2012-2013 роках, коли він становив понад 150 дітей на 100 жінок. Але в 2021 році, це ще до повномасштабного вторгнення, він був демографічно катастрофічним. Тоді кількість дітей на 100 жінок впала до 116-ти. І у 2021 році показник приросту смертності відносно народжуваності був навіть більшим, ніж у роки повномасштабного вторгнення. Тому що в 2021 році на одне народження припадало 2,6 смерті, а зараз цей показник становить близько 2,9.
Ковід якось впливав на цей показник у 2021 році?
Володимир Ланда: Так, частково це ковід. Але загалом все останнє десятиліття цей показник збільшувався. Нагадаю, що у 2014 році він був на рівні 1,36, а зараз він уже більш ніж вдвічі вищий.
Володимир Ланда. Фото: facebook/cn.opora
Виплати на народження дитини – це не вихід
Що саме ви і експерти тоді напрацьовуєте, щоб українці почали працювати, як ви кажете, на відтворення?
Володимир Ланда: Тут важливий факт, що Демографічна стратегія – це не про те, що давайте просто мати більше дітей і вона буде виконана. Ні. Це більш радянський підхід. Держава має допомогти в тому, що якщо є родина, яка планує мати дітей, то держава має створити всі умови, щоб родина не відмовилася від такого бажання через, наприклад, економічні чи соціальні фактори. Тому перший блок Демографічні стратегії – це створення умов для підвищення народжуваності й підтримки сім'ї. Що в нього входить? По-перше, це створення дружнього середовища для людей з дітьми. Це можливість поєднання батьківства, материнства і роботи, підвищення економічної самодостатності родин. Тобто я б не казав тут про виплати на народження дитини. На мій погляд, це не вихід. Це, по-перше, тимчасовий вихід, а по-друге, він розрахований на найбідніші категорії населення. І фактично, це хабар від держави за те, що держава не забезпечує належні послуги.
Ми знаємо, що є європейські країни, де "в тисячу разів" кращі фінансові умови, але від того народжуваність не зростає. Виходить, що це питання культури. І, скажімо, чим люди більш освічені, тим більше їх намагається реалізувати себе де-інде, але не в сімейному житті.
Володимир Ланда: Це дуже цікаве питання. Були опитування громадян, насамперед жінок, щодо того, а що вам потрібно, щоб народжувати дітей? І відповіді прогнозовані. Потрібна економічна база, щоб ми були матеріальні забезпечені. Потрібна прогнозованість, у нас зараз це на першому місці. Потрібна можливість поєднання материнства і роботи. І, взагалі, людина має відчувати, що вона не дискримінована, її права зберігаються і вона може дати дитині дитячий садочок, освіту і охорону здоров'ю. Це нормальні вимоги. І якщо ми подивимося, в яких країнах вони найкраще задоволені, то ми побачимо, що в цих країнах найнижча насправді народжуваність – це Сінгапур, і це Монако, де на 100 жінок в середньому припадає 90 дітей. Це фактично, як в Україні в умовах повномасштабної війни.
Покращити демографічну ситуацію може кожна людина
Що ж все таки ви пропонуєте?
Володимир Ланда: Насправді покращити демографічну ситуацію може кожна людина в Україні. Це несподівано, тому що всі думають, що це може зробити або родина, яка народила багато дітей, або держава, яка всім дуже допомогла. Насправді, можна бути навіть не людиною репродуктивного віку, не родиною і не державою, щоб сприяти Демографічній стратегії. Наприклад, якщо ви організуєте дитячий гурток, то ви дуже сильно посприяєте Демографічній стратегії. Якщо батьки знатимуть, що до вас у гурток можуть відвести дитину, то це їм полегшує життя і стимулює їх розглядати можливість збільшення своєї родини. Демографічна стратегія – це як у нашій країні мати максимальний демографічний потенціал. Це означає, що ми маємо відмовитися від якихось радянських настанов, мовляв "усе, в 60 років треба йти на пенсію і нічого не робити". Якщо у вас є сили, є здоров'я і бажання працювати, то і держава, і роботодавці мають створити всі умови, щоб ви максимально це бажання задовольняли. І, звичайно, кожна людина живе і довше, і щасливіше, якщо крім роботи і родини, в неї є ще щось. Це так звана концепція третіх місць. Це може бути або спортивний клуб, або за інтересами, або щось інше… І для цього багато не треба. Це можна створити у лісі, помітити якийсь пішохідний маршрут. І це можна зробити в будь-якій громаді, навіть без витрачання ресурсів.
Довіра до влади і народження дітей – пов'язані речі
Що ще треба додати в Демографічну стратегію, щоб народжуваність у нас все-таки підвищилася і ми могли розраховувати на бебі-бум після війни?
Світлана Аксьонова: Інститут демографії та проблем якості життя, зараз він так називається, долучався до розробки Стратегії. Після того, як цей документ був оприлюднений на сайті Міністерства соціальної політики, у нас виникло ще багато зауважень. Ми надіслали свої пропозиції, як можна його вдосконалити. Але наразі, мабуть, попри те, що важливою умовою є все-таки безпека, хотілося б поговорити про довіру до влади. Як на мене, цей фактор також дуже важливий. Ми у Стратегії цього не прописали, але це важко прописати, бо, мабуть, не всі навіть усвідомлюють, що для нього це фактор. Оця довіра до влади, до дій, які запроваджуються, щоб наша країна рухалась у вірному напрямку, дуже важливі для того, щоб відчути настрій. Адже якщо людина відчуватиме, що так, з моєю країною все добре, влада піклується про людей, піклується про добробут населення, то вирішити питання щодо народження ще однієї дитини буде значно легше. Можливо, це не усвідомлюється так відкрито і вважається, що це не пов'язано. Але, на мою думку, і з того, що я вивчаю, це пов'язані речі.
Світлана Аксьонова. Фото: facebook/Svitlana Aksyonova
Найбільша загроза – зміна вікової структури населення
Можливо, варто тоді додати в Стратегію про ментальне здоров'я?
Світлана Аксьонова: Ментальне здоров'я – це також важливо. Дуже важливо змінювати стереотипи у нашому суспільстві. Причому не тільки тих, хто у владі. Якщо ми говоримо про зниження народжуваності, то найбільша загроза – це зміна вікової структури населення у бік зростання частки тих, хто перебуває у віці 60+. Тому зміна стереотипів і стосовно цього віку, і стосовно соціальної ролі – це дуже-дуже важливо. І навіть зміна стереотипів стосовно народжуваності також простежується. Пригадую європейське соціальне дослідження, де запитували, в якому віці жінка вже є такою, що їй пізно народжувати. У 2012 році Україна брала участь у цьому дослідженні. І виявилося, що у нас середній вік, який зазначили наші респонденти, був найменший. Тобто, в нашому сприйнятті, наприклад, жінці у 42 роки вже пізно народжувати, тоді як в інших країнах позначали щонайменше 50 років і більше. Тому такі стереотипи у нас присутні. Більш того, коли запитували, а в якому віці людину можна вважати такою, що вона вже стара, то цей вік також виявився в нас дуже низьким. Якщо в європейських країнах зазначали щонайменше 65 років, то у нас найчастіше 55 років. У 2012-у жінки виходили на пенсію у 55-ть і вважалося, що коли жінка виходить на пенсію, то все, вона вже стара. Сприйняття було таке. І ми навіть не можемо повністю сказати, що це, наприклад, провина роботодавця, що вони не хочуть розглядати кандидатури людей у передпенсійному віці, або на початку пенсійного.
Володимир Ланда: Я хочу додати, що ментальне здоров'я передбачено в Демографічній стратегії одразу в декількох вимірах. Це і психологічна допомога родинам, і допомога самотнім матерям і батькам, і допомога в реінтеграції ветеранів, щоб вони повноцінно могли брати участь у діяльності суспільства і на ринку праці, в тому числі, коли вони мають деякі фізичні обмеження.
Демографічна стійкість України
Пані Світлана зазначила "фактор роботодавця". Ви цей момент враховуєте в Стратегії?
Володимир Ланда: Я не дарма казав, що кожен з нас може впливати на Демографічну стратегію і, звичайно, у вас ще більше можливостей, якщо ви роботодавець. Якщо ви можете залучити додаткових людей, наприклад, старшого віку або з інвалідністю, на робоче місце – це великий плюс. Ви зміцнюєте демографічну стійкість України. І тут дуже важливо. Деякі роботодавці вважають, що якщо вони встановили пандус на робоче місце, то, в принципі, вони вже зробили достатньо і все. Насправді, це дуже велике комплексне питання. Бо це і посадові інструкції, і обладнання має мати відповідно налаштоване, і найголовніше – це підготовка колективу. Якщо колектив не готовий, йому не пояснили, як працювати з людьми з інвалідністю, то ці люди не зможуть працювати там комфортно. І друге, це позиція роботодавців. "Нам це не треба, у нас таких немає" – це дуже неправильно. Тут зворотній причинно-наслідковий зв'язок. Насправді, це люди з інвалідністю не йдуть до вас працювати, тому що ви не надаєте як роботодавець такої можливості.
Майже у всьому світі жінки живуть довше за чоловіків
Тривалості життя. Побутує стереотип, що чоловіки живуть менше, ніж жінки. Наскільки і чому?
Володимир Ланда: Дійсно в усьому світі, принаймні в понад 99% країн, жінки живуть довше за чоловіків. За останніми даними, я знаю лише один виняток – це Нігерія. І в цілому в африканських країнах ця різниця дещо менша, зокрема через постійні і тривалі збройні конфлікти. А в Україні різниця між тривалістю життя чоловіків і жінок дуже велика, більша ніж у європейських країнах. Зараз воєнний стан і точних цифр немає, але це приблизно 8-9 років різниці в тривалості життя. Це було і до 2014 року. І це один із найвищих показників у світі. У п'ятірку країн, де чоловіки також живуть набагато менше, ніж жінки, крім України, входять країни колишнього Радянського Союзу. Тобто це такий регіональний фактор.
Коли ця Стратегії зрештою з'явиться?
Володимир Ланда: Є чіткий план, що в третьому кварталі вона має бути ухвалена. Це наше зобов'язання перед міжнародними партнерами.
