Ілюстративне фото із сайту Pixabay
"Дуже цікавий проєкт. Але до реалізації ще дуже-дуже далеко"
Майже Ноєв Ковчег, але сучасного зразка. І на Місяці. Це не жарт, не вигадка, не провокація, а новий проєкт вчених Смітсонівського національного зоопарку та Інституту природоохоронної біології США. Вчені пропонують рятувати види тварин, які перебувають під загрозою зникнення. А таких, з-поміж існуючих на Землі 8 мільйонів видів живих істот, налічується понад 1 мільйон. Відтак, вчені пропонують створити біосховище на Місяці, в якому можна буде в замороженому стані зберігати клітини і матеріал окремих видів. Це потенційне біосховище використовуватиме процес, відомий, як кріоконсервація. Прокоментуйте, будь ласка, ідею цього проєкту.
Це дуже цікавий проєкт. Але до реалізації цього проєкту ще дуже-дуже далеко. Він перспективний, але ще не на стадії реалізації. Тільки на стадії планування. Щодо основної ідеї, вона дуже цікава. Оскільки на Землі може бути якийсь катаклізм, може бути, приміром, ядерна війна, або щось, що може зруйнувати наші екологічні системи.
А на Місяці не може?
Ні. Бо там немає екосистеми. Місяць перебуває досить далеко він нас. І це безпечно навіть у випадку ядерної війни. Кілька слів щодо їхніх основних ідей. Ці вчені адаптували новітню, але досить відому технологію перетворення клітин шкіри на клітини, з яких може розвинутися цілий організм. Тобто, це буде клон того організму, з якого відібрали зразок. Звичайний організм розвивається з заплідненої яйцеклітини, тобто якийсь час він є одноклітинним, і повний набір генів, який для цього потрібен, є в кожній нашій соматичній клітині. В тому числі, і в клітинах шкіри. Взагалі, шкіра досить зручна для цього. Там є шар клітин, які постійно відновлюються, щось злущується, загоюються рани тощо. Вони використали зірчатого бичка тропічного, це така цікава коралова рибка. І їм вдалося це зробити.
Полетять лише зразки шкіри, заморожені при наднизьких температурах
Тобто, йдеться не про те, що на Місяць полетять окремі види тварин?
Ні, вони не полетять. Полетять лише зразки шкіри, які будуть певним чином підготовлені й заморожені при наднизьких температурах. Це температура рідкого азоту – 196 градусів. Звісно, ці умови можна створити і на Землі. І їх створюють, щоб зберігати такі зразки. Це широко використовується зараз, наприклад, для зберігання замороженої сперми навіть сільськогосподарських тварин. Але це досить дорого і, головне, це не дуже надійно, особливо, якщо почнуться якісь катаклізми. Ми бачили, що твориться в місті, якщо на кілька годин вимикається світло. Починають, зокрема, розморожуватися холодильники. А тут – 196 градусів. Це такі ємності, в які постійно потрібно підливати рідкий азот, тож без постійних затрат енергії та доставки азоту, ці зразки розморозяться і загинуть.
Чому за основу взяли зразки саме коралових риб? Чому саме цей вид?
Це дуже зручний об’єкт для вчених. Вони мають до них доступ. Виявилося, що легко можна клонувати ці зразки. Вони змогли змусити ці клітини диференціюватися далі. Це досить цікаво. І так розумію, що після невеликого допрацювання це можна застосувати для більшості хребетних тварин (риби, амфібії, ссавці, птахи). Точно можна доробити і для частини безхребетних, таких як, приміром, морські зірки. Можливі деякі проблеми із безхребетними, і будуть деякі проблеми з рослинами. Але вони принципово вирішуються.
Тобто наразі дослідження існує тільки у формі ідеї. Чи втілиться вона? Чи будуть доставлені зразки на Місяць?
Тут є ще досить цікаві технічні моменти. Мені сподобалося, як вони їх обійшли. Насамперед, чому саме Місяць? Чому така низька температура? Місяць перебуває на тій же відстані від Сонця, що і ми. Тобто температура на поверхні Місяця приблизно +50 градусів. І вона коливається від +125 до –170 градусів на поверхні. Там немає атмосфери, і більш різкі коливання температур. Але на Південному полюсі Місяця є дуже цікаве місце. Земля нахилена під певним кутом до екватору, і тому у нас є полярні зони, де день та ніч довші в певні частини року. А на полюсах по пів року день і ніч. У Місяця кут нахилу значно менший – близько 5 градусів. Але 45 км навколо кожного полюса також є полярні зони, де є полярний день та полярна ніч. А на полюсах – також по пів року. І от на Південному полюсі Місяця є дуже глибокий метеоритний кратер, де є так звані зони вічної тіні. Тобто, за рахунок глибини і того, що пів року там немає сонця, туди ніколи не проникає сонячне світло, і вони охолоджені до температури – 196 або – 200 градусів. Тобто це ідеальне найближче місце, де в природніх умовах є така температура.
Частина тварин, частина рослин завжди перебувають на межі вимирання
Серед 8 мільйонів видів близько мільйона перебувають на межі зникнення? Що це за види?
Так, цифри приблизно такі. Тільки комах 1,5 мільйона. Є ще рослини. Трохи більше 5000 видів ссавців, тобто відносно небагато. Ми створюємо лице кожної екосистеми, але нас не дуже багато насправді, як видів. Дійсно, постійно відбуваються якісь зміни навколо нас, і частина тварин, частина рослин завжди перебувають на межі вимирання. Як це може бути? Візьмемо для прикладу слонів. Якщо ці тварини мігрують декілька років за маршрутом в 300-400 км, на маршрутах їхньої міграції з’являються сільськогосподарські оброблені зони, які порушують їхню міграцію. Дуже важко їх закрити в якихось заповідниках, оскільки ці площі будуть надто малими. З цим можна працювати і створювати якісь біологічні коридори. Але в природі цей вид буде постійно знаходитися під загрозою. Або ж є види, яких завжди було не багато.
Наприклад?
Наприклад, якась гатерія, яка живе на віддалених острівцях біля Нової Зеландії. Це дуже давні примітивні ящіркоподібні рептилії. Вони повільні. Колись вони жили в Австралії, і вони там вимерли ще до появи людини. І зараз вони збереглися в невеликій кількості.
За рахунок чого вдалося цьому виду зберегтися?
Вдалося зберегтися, тому що там заповідник. Там заборонена майже будь-яка діяльність людини. Там немає хижаків, не допускається їхній експорт, і вони там зберігаються. Між іншим, дуже важливу роль в збереженні вимираючих видів відіграють саме зоопарки. Є навіть види тварин, які вижили тільки завдяки зоопаркам світу. Дуже відома історія, наприклад, про коня Пржевальського. Думаю, її всі знають. Коли відкрили цю тварину в ХІХ столітті, Фальцфейн, поміщик в Асканії Новій, який розводив рідкісних тварин, захотів собі коня Пржевальського. Він спорядив експедицію до нинішнього північного Китаю, і доки відловлені там коні їхали сюди, вони вимерли в природі. Зрозуміло, чому. Степові, пустельні тварини дуже вразливі до впливу людини, оскільки вони конкурують з людиною за одні й ті ж джерела води. Якщо їх відлякують або відстрілюють, вони зникають. А зараз коні Пржевальського є в Київському зоопарку, і в природному Чорнобильському заповіднику. Також серед таких тварин зубр, який під час громадянської війни в Російській імперії, на Кавказі та Біловезькій пущі теж зник, а зберігся в заповідниках. Американські бізони, яких людина дуже швидко використала на м'ясо та шкіри, теж були під загрозою. Вони також збереглися завдяки штучному розведенню. Взагалі великі тварини, великі копитні, великі хижаки, які потребують величезних зон для того, щоб вижити та розмножуватися, дуже важко, як правило, зараз виживають в природі. Вони потребують постійної охорони.
Американський бізон. Фото: commons.wikimedia.org
98% тварин, яких ми знаємо, вимерли за історію існування планети Земля
Які ще фактори, окрім людської діяльності, призводять до зникнення тварин?
Взагалі 98% тварин, яких ми знаємо, вимерли за історію існування планети Земля. Я думаю, їх навіть більше. Оскільки більша частина докембрійських тварин вимерли, не залишивши залишків. Вимирання тварин, зміна біоценозів – це досить нормальне явище.
Ми чуємо часто про те, що африканський лев перебуває під загрозою зникнення.
Взагалі великі кішки потребують або дуже багато копитного біоценозу або дуже великої площі харчування. Леви також мають кілька підвидів. І, скажімо, в пустелі, площа, яка може прогодувати одного лева, буде значно більшою, ніж десь в Серенгеті. Оскільки є певна кількість копитних, яких цей лев має з’їсти протягом року. І цей лев не має бути один. Вони живуть прайдами. І вони мають якось розмножуватися. Тобто, щоб стабільно існувала популяція якихось великих тварин, потрібна група хоча б на 300 особин. І вони також мають всі прогодуватися. А якщо на одного лева потрібна площа 300-400 квадратних кілометрів, то на 300 особин, відповідно, потрібно значно більше.
Лев. Ілюстративне фото із сайту Pixabay
Є тварини, які процвітають від контактів з людиною
За рахунок чого зменшується ланцюжок живлення? Людина наступає на ті території, які належать дикій природі?
В першу чергу так. Зменшуються території, де можуть жити великі вразливі тварини. Знижується їхня продуктивність. Є постійні контакти з людиною. Або ж просто освоюються ті місця, де відбувається гніздування, як, наприклад, у чорного лелеки. Цей птах не дуже любить контакти з людиною. Якщо його налякати, він відлітає. Гнізда можуть бути покинуті. Або ж причиною може бути руйнування природніх місць гніздування, як, скажімо, у рукокрилих. Тобто, головна проблема із вимиранням і великих, і малих, і досить екзотичних тварин, пов'язана саме з руйнуванням їхнього екологічного середовища, їхніх місць існування, їхніх традиційних джерел живлення.
Звісно, є тварини, які процвітають від контактів з людиною. І я зараз говорю не лише про домашніх тварин. З точки зору свині чи великої рогатої худоби, як виду, для них співпраця з людиною – надзвичайно позитивний фактор. Є тварини, які значно збільшили свою чисельність просто біля людини, як, наприклад, домові миші. Вони навіть в Антарктиді зараз є, були завезені, та з ними там борються.
А яка ситуація з білим ведмедем?
Те ж саме. Людина освоює Арктику, як з американської частини, так і з російської. Білі ведмеді – досить неприємні сусіди. У них декілька місць розмноження, які зараз охороняються. Фактично по всьому арктичному басейну вони можуть кочувати. І якщо білий ведмідь привчається харчуватися, наприклад, на помийці, які є біля арктичних станцій, то для нього це корми, за якими не треба полювати. Він не боїться людини, і це дуже небезпечно. Його навіть відселити за 500-800 км не завжди вдається. Він знайде ці місця навіть на такій відстані. І в принципі, з освоєнням людиною Арктики скорочується кількість місць, придатних до існування білого ведмедя. Це досить циклічний процес. Років 500 тому в Арктиці теж було менше льоду, ніж зараз. Ніхто не знає, яка була тоді чисельність білих ведмедів.
Білий ведмідь. Ілюстративне фото із сайту Pixabay
Маємо охороняти не стільки окремі види, скільки цілісні екосистеми
Чи є у світі види тварин, які просто "благають" про те, щоб їх врятували? Чи є види, про які кричать природоохоронні інстанції? Чи є види, які ми можемо втратити в найближчі десятиліття?
Я дуже хочу підвести до думки, вона, на мій погляд, дуже важлива: ми маємо охороняти не стільки окремі види, скільки цілісні екологічні системи. Тобто, якщо ми маємо якусь колібрі, пов’язану з якимось видом орхідей, якщо ми маємо якусь тварину, яка живиться тільки одним джерелом корму, яка потребує певної температури та вологості, то такі істоти найбільш вразливі. І охороняти потрібно цілі екосистеми. Тобто думати не про те, як зберегти білого ведмедя, китову акулу, африканського лева чи гірську горилу, потрібно зберігати всю екосистему в цілому.
