Фото: nova.te.ua
"Треба було це зробити ще в 1991-му році"
Верховна Рада ухвалила законопроєкт №8371 "Про заборону релігійних організацій, пов'язаних з Російською Православною Церквою". Згідно з цим законом може бути припинена діяльність Української Православної Церкви Московського Патріархату. Відтак українські релігійні організації, яких підозрюють у співпраці з РФ, матимуть 9 місяців, щоб розірвати зв'язки з Москвою. Як цей закон змінить релігійну ситуацію в Україні та як вплине на релігійні організації?
Релігійна ситуація вже змінюється в Україні. Закон лише зафіксує цю зміну, тому що він не є прогностичним, а просто підбиває підсумок, на який ми чекали не 3 роки й навіть не 11, а значно більше, оскільки його прийняття затрималося в часі. Треба було це зробити ще в 1991-му році, розуміючи, що духовні та релігійні справи є все-таки базовими та визначальними. Адже виходячи з тих цінностей, які проповідуються тим чи іншим духовним вченням або релігією, можна вибудувати відповідний економічний, соціальний, політичний устрій. Ми чекаємо, що цей закон все-таки простимулює тих людей, які досі не зрозуміли, що відбувається в Україні, а таких є достатньо. Тобто, крім письмової демонстрації, яку ми прочитали в статуті, що був прийнятий на Соборі Української Православної Церкви в травні 2022 року, що ми є незалежними і самостійними, чим повторили давніші наміри Київського патріархату, необхідно було здійснити певні кроки, щоб переконати суспільство, владу, інші релігійні організації, міжнародних експертів, що дійсно відбулося усвідомлене відокремлення від "руского міра", від Москви, від Російської Православної Церкви. Заявити замало, треба діяти. І ми знаємо, що в церковній традиції треба здійснити кроки, які свідчать про те, що у вас є намір дійсно стати автокефальною незалежною церквою.
Щодо тих 9 місяців, які було дано, щоб розірвати зв’язки з РФ, то ви розумієте, що якщо за 30 років в головах сонце не зійшло і світанок не настав, то за 9 місяців, я думаю, навряд чи це відбудеться масово. Хоча це може простимулювати певні парафії. Питання в тому, що буде покладено в основу цих переходів — чи страх, чи свідоме переосмислення тої ситуації, в якій ви опинилися. А ви опинилися в ситуації неканонічності. Тобто в тій ситуації, в якій Київський патріархат перебував від часу свого створення й аж до отримання Томоса в 2019 році.
Для вірян це важливе питання. І переключення тумблера в головах відбувається дуже і дуже повільно. Треба було 30 років правдиво розповідати, чим є Україна, чим є український народ, що ми не просто субетнос в межах "великого російського народу". Хоча у нас є певні спільні корені, але весь час нас історія розводить в різні місця. Ми перебували на роздоріжжі, і кожна країна обирає свій шлях. І Росія точно не Україна, а Україна точно не Росія. І тепер треба навести порядок. І це стосується не лише майна, культових споруд, літератури, тексту проповідей та співів чи якою мовою відбувається читання молитви. А це буде стосуватися насамперед свідомісної частини. Тобто там, де перебуває Бог, де перебуває відчуття, що ти пов'язаний з надприродною істотою, яка все визначає у твоєму житті. А тут процеси дуже і дуже повільні. Влада уже заявила про те, що має намір включитися в процес переосмислення і нарешті встановити режим повної духовної незалежності. Тобто це означає, коли ми живемо своїми цінностями, ставимо свої мети, дотягаємо це своїми засобами, а закон на це надає нам таку можливість.
"Релігія завжди була дуже важливим чинником в українській історії"
Чи були в нас перепони для того, щоб ухвалити цей закон хоча б на початку повномасштабного вторгнення?
Україна завжди була полем боротьби різних політичних, державницьких планів. І Росія завжди прагнула "зацапати" ці території. І вони просто не уявляють, як може існувати їхня російська імперія як спадкоємиця СРСР без такої значної культурної, інтелектуальної та технологічної частини, як Україна. Вони досі не можуть змиритися з тим, що наша країна вже 33 роки обрала собі незалежний шлях. Вони все ще думають, що це історичний вибрик, каприз українців, що вони не хочуть любові зі старшим братом, від'єднуються від великої родини тощо. Це закладається їхньою імперською свідомістю. Україна – ласий шматочок, і завжди такою була.
Війна зараз поставила на карту нові виклики. Ми маємо дати на них відповідь і зрозуміти, що релігія завжди була дуже важливим чинником, а інколи й вирішальним, особливо в українській історії, який єднав народ, гуртував на відсіч, і в ситуації, коли здавалося, що вже попелище залишилося, тільки релігія ставала тим чинником, який відроджував в людині бажання змінити цю ситуацію. Зараз у нас є такий шанс. Європа та Америка в захваті й не розуміють, як народ, який в 6-7 разів за кількістю менший від "великого російського народу", чинить гідний супротив. І ми не ставили на релігію, не робили ставку на церкву, дозволяли їй тут існувати. Ми довіряли церкві, ніхто ж не перевіряв, а що проповідується в церквах Московського патріархату, а які книжки вони читають, якою мовою там моляться. Нам здавалося, що настав період духовного відродження, слава Богу, що є церква, яка оце опікує цей народ, яка нарешті розповідає не про побудову світлого майбутнього комунізму, а от про віру Христову. А це можна робити різними шляхами, різною мовою, різними механізмами. Російська церква задіяла свій механізм. Саме тому були хресні ходи з іконами Миколи II, Іоанна Кронштадтського, Ксенії Петербурзької, а ми дивувалися, звідки в головах звичайних українських селян такі високі духовні потреби. Це треба контролювати. Ми цього не робили й на це не звертали увагу. На відміну від Росії, яка вкладала мільярди в те, щоб пропагувати свій "рускій мір". Тому треба повертати своє і бути впевненими у своїх силах. У нас є хороші молоді мізки, їх треба використовувати. Чого нам точно не вистачає, на мою думку, це координації наших зусиль.
"Ніхто не буде нікого хапати на вулиці, знімати натільні хрестики чи відбирати кадила…"
Як буде відбуватись цей перехід? Що зміниться для людей?
Я дуже розраховую, що люди не просто поведуться на антизаконну пропаганду, яку нам готує зараз Українська православна церква Московського Патріархату, тому що запит і заклик прозвучав. А все-таки звернуться до тексту закону й уважно прочитають, про що там йдеться. Нам би треба було б його поширити, щоб донести його в чистоті саме юридичного унормування, а не в інтерпретації борців проти цього закону. Основне тло закону – це 5 статей, де йдеться про іноземні релігійні організації, діяльність яких в Україні заборонена. А в прикінцевих положеннях і розповідається механізм, як будуть вчиняти. І це стосується не тільки Української православної церкви (МП), яка тут жодного разу не згадується, бо все-таки основним суб'єктом цього унормування є Російська православна церква в Україні. Якщо церква доведе, що вона ніяк не належить до московського центру, тоді ви будете існувати спокійно, ви будете існувати так, як існували і раніше. Але для цього треба здійснити певні зусилля, треба надати все-таки державі, яка нарешті зацікавилася, а про що ви думаєте, в що ви вірите і чи дійсно ви українська організація.
До речі, нині за чинним законом у нас можна реєструвати релігійні громади, і тоді ви набуваєте статус юридичної особи й тим самим можете праводіяти — здійснювати абсолютно всі дії, які лежать в межах закону, в межах права. Але закон дає можливості діяти незалежно від реєстрації. Так, ви тоді будете мати менше прав, наприклад, якщо проти вас здійснять якийсь акт, поб'ють ваших людей, то вас будуть захищати не як релігійну організацію, а як конкретного громадянина, якого побили хулігани. Можуть закрити ваші корпоративні рахунки в банку, вжити інші санкційні дії, наприклад, не випускати вас за кордон для того, щоби поцілувати ручку патріарху Кирилу.
Нині ж йдеться про те, що цей закон лежить в річищі верховенства права. Я не знайшла жодної норми, яка б свідчила, що рішення будуть ухвалюватися одноосібно, волюнтаристськи, анархічно, наприклад, захотів голова ОДА або місцевої громади виступити проти церкви, і все, його рішення остаточне й оскарженню не підлягає. Ні, закон надає можливість себе захистити. І мені дуже сподобалося, що вся ця процедура заборони або припинення діяльності починається зі слова "дослідити". Тобто ніхто не буде вас хапати на вулиці, знімати натільні хрестики, відбирати кадила чи підпалювати ваші храми. Держава нарешті усвідомила, що 30 років вона цим не цікавилася, а тепер зацікавилася.