Фото: ФБ-сторінка "Український інститут книги"
Донедавна знайти якісний український нонфікшн було дуже складно
Національний тиждень читання. На що спрямований цей захід?
Це не перший Національний тиждень читання, але перший, який присвячений не художній літературі або нонфікові, як зараз це називають у світі. Ми втілюємо мету діяльності Українського інституту книги, що закладена у статуті, ― популяризація української книги. Це перше. І друге ― ми втілюємо стратегію розвитку читання, яка теж є обов’язковою для виконання сьогодні для дуже багатьох інституцій та організацій, що пов’язані з книжками. Є дуже багато різних способів популяризації читання і книжок, а ми собі придумали ось такий ― коли ми зосереджуємося на якомусь певному типі видань. Торік у нас були всі видання разом за один тиждень, і ми зрозуміли, що це забагато, це створює певний хаос і плутанину, тому людям насправді важко зосередитися та обрати. І цьогоріч ми вирішили розмежувати різні напрями літератури. Навесні у нас був тиждень читання поезії, дуже успішний, а зараз тиждень читання не художньої літератури. До кінця роки ми ще плануємо провести тиждень читання жанрової літератури. Отже, зараз ― нонфікшн. Він сьогодні викликає неймовірне зацікавлення українців. Видавці значно збільшили свою пропозицію такої літератури. Серед пропозицій є надзвичайно успішні, якісні книжки на кожен смак: історія, психологія, бізнес, мистецтво…
Культура, навіть нинішня війна. Ваш каталог, створений до тижня читання нонфіку, надзвичайно різноманітний і змістовний. Чому такий інтерес до нонфікшену спостерігається зараз?
Ми сприяємо тому, щоб викликати інтерес до всього. Якщо хтось любить фентезі, то він не буде читати нонфік, або не зараз читатиме, а колись пізніше. Щодо нонфікшн-літератури, то у світі бум на її читання трохи пішов на спад, на користь художньої літератури, зокрема фентезі й фантастики. Вони перейшли в категорію для молодших дорослих, але це не означає, що старші дорослі та діти не читають таку літературу. Фентезі зараз захоплюються всі. А нонфікшн отримав свою стабільну позицію, ним цікавляться, його читають, видають. Україна трохи була відстала від цієї тенденції на кілька років і зараз просто наздоганяє. До речі, донедавна знайти якісний український нонфікш вітчизняного автора було дуже складно. Монографії ― так, авторів монографій у нас багато. Чисто наукової літератури ― так. А популярно розповідати про складні речі ― ми лише вчимося. Автори вчаться, і я дуже тішуся, що вони так добре і швидко вчаться. Зокрема, є кілька видавництв, які спеціалізуються на українському нонфікшені, наприклад, "Віхола". Думаю, їх буде більше, бо інтерес до нонфіку зростатиме. Можна з інтересом читати книжки якихось гуру з психології, бізнесу, маркетингу тощо. Що нам дає їхній американський досвід? Ми можемо сказати, що це все круто. Але коли книжка базується на українському досвіді, то ми говоримо: так, це наше, ми можемо його застосувати, можемо це наслідувати. І хто краще за українців напише про українську історію?
Тобто ми будемо читати своє і про себе.
Це головне. Вся Америка читає своє, там обсяг перекладів зовсім невеликий. Це вочевидь звужує їхні горизонти, а ми тут такі обізнані, знаємо, що у світі робиться. Але ― свого має бути більше, я в цьому переконана. Сьогодні майже 70% продажів книжок ― це переклади.
Історії кожної битви та всі злочини мають бути зафіксовані та описані
Гасло нинішнього тижня нонфіку ― "З історії незакінченої війни". Цей інтерес до документальної літератури, заснованої на реальних подіях, якось пов’язаний з нашим станом, російською агресією проти України, коли воюють правдою і неправдою?
Ми не можемо і не повинні абстрагуватися від війни. Війна ― це перша тема, ми з думками про війну засинаємо і прокидаємося від чергових атак. Ми постійно перевіряємо, де і що трапилося, співчуваємо людям, яких це торкається безпосередньо і близько, допомагаємо, донатимо і робимо все, що лише є в наших силах. Але в чому важливість такої літератури факту? До речі, у поляків є такий термін – "література факту". Це зафіксувати все, що тільки можна зафіксувати. Я вважаю, що ми мусимо просто зберігати пам’ять про всіх загиблих у цій війні. Їхні імена, життя і долі мають бути десь описані. Чи з кожної такої історії вийде окрема книжка ― навряд, тому що їх занадто багато, на жаль. Але історії кожної битви, кожного наступу чи відступу, вдалої чи невдалої операції мають бути зафіксовані. А також усі злочини, які чинять ці нелюди на нашій землі над нашими людьми. Це мусить бути зафіксовано і описано. Невідомо, чи вдасться одразу осмислити, можливо, час на це ще не настав.
.jpeg)
Олександра Коваль і Наталія Грабченко у студії Радіо Культура
Запускаємо програму державної допомоги для 18-річних на придбання книжок
Чим керуються видавництва, коли пропонують вибірки книжок для читання?
Сподіваюся, вони подавали те, що вважають найкращим. Хочу сказати, що далеко не всі українські видавництва подають нам ці пропозиції. Комусь часу не вистачає, комусь ліньки. З іншого боку, якби пропозицій подавали більше, то ми змушені були б робити відбір. Але ж ми "бюрократи", тому не можемо брати на себе відповідальності обирати. За нашим статутом, для будь-якого відбору ми маємо скликати експертну раду. Усе це дуже затягує процес, а нам треба підготувати все швидко. Тому ми беремо пропозиції від тих, хто хоче, а книжки усіх видавців будуть розміщені у нашому каталозі "Книжки на ринку". Це дуже крутий і професійний інструмент, він поки що не для читачів. Цей інструмент для книгарень та бібліотек, і я сподіваюся, що там буде повний перелік назв книжок, які можна зараз купити. Поповнень бібліотечних фондів поки що немає, коштів на це не виділяють, але ми запускаємо програму державної допомоги для 18-річних на придбання книжок. І власне з цього каталогу можна буде купити книжки. До каталогу мають доступ усі книготорговці та розповсюджувачі, але інших книжок, крім внесених у каталог, продавати за цими картками державної допомоги вони не зможуть. Зараз у каталозі приблизно 35 тисяч назв. Думаю, видавці та розповсюджувачі доповнять його десь до 50 тисяч. Це менше, ніж у Німеччині чи США, але вже маємо дуже хороший вибір. Отже, 18-річним, щойно вони отримають ці гроші, треба бігти до книгарні й витрачати надані кошти до останньої копійки.
350 видавництв в Україні ― це дуже мало
Ви засмучені тим фактом, що у нас 350 видавництв, але зареєстровано 8 тисяч, у них поки що не склалося. Будемо сподіватися, що ті, хто зареєструвався, потихеньку матимуть можливість здійснити свою мрію.
Їх вочевидь трохи більше. До цього переліку не ввійшли більшість університетських видавництв. Гіпотетично вони повинні подавати дані у Книжкову палату, але вони не завжди це роблять. Вони живуть своїм життям, на відкритий ринок практично не виходять, а отже, не представляють інтересу для широкої публіки. На відміну від відомих західних наукових та університетських видавництв, які надзвичайно активні на ринку.
Яка кількість видавництв вас би не засмучувала у порівнянні з європейською ситуацією?
Якщо брати близьку до нас Польщу, де вже трохи більше населення, ніж в Україні, то діючих видавництв там є приблизно 4 тисячі. Це ті, що видають принаймні по одній книжці на рік, але стабільно. Частина зникає, утворюються нові, це такий плинний процес, але видавництв багато. 350 ― це дуже мало.
700 книгарень в Україні ― це набагато краще, ніж було
А 700 книгарень ― як ми це проаналізуємо?
Непогано. Набагато краще, ніж було. Тут, здається, враховані книгарні, які є у великих супермаркетах. Це краще, ніж нічого, але погано те, що всі ці книгарні здебільшого зосереджені у великих містах. Чим менше місто, тим менше в нього шансів на те, що там відкриється книгарня, але все залежить від місцевих мешканців. Якщо вони будуть демонструвати активність, багато замовлятимуть через інтернет, то ми це проаналізуємо і скажемо: "Дивіться, у місті К. є великий попит на книжки в інтернет-книгарнях, значить вони вже дозріли до того, щоб там відкрилась книгарня". На книжковому ринку я від початку 1990-х і можу сказати: те, що було тоді, й зараз ― це небо і земля. Книжки красиві, ошатні, зроблені зі смаком, продумано, з урахуванням уподобань клієнтів. Працюють прекрасні художники. Тут можна лише захоплюватися.
