Фотоколаж: armyinform.com.ua
40 тис. російських окупантів для наступу на Київ було критично недостатньо
Що стало вирішальним фактором успішної оборони нашої столиці на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну?
Факторів було багато. Це і прорахунки російських окупантів, і підготовлені рубежі оборони саме на той момент. Хоча зараз ми багато чуємо різних маніпуляцій, мовляв, усі говорили, що не буде ніякого наступу, ніхто до нього не готувався, але насправді, скажемо позаочі, усі готувалися і рубежі формувалися. І в той час, коли хтось критикував владу, що нічого не підготовлено, російські воєнкори постійно скаржились на те, що майже на кожному дереві була відеокамера, яка спостерігала за трасою, і під час руху росіян до них постійно щось прилітало. Тобто артилерія працювала в реальному часі.
Щодо прорахунків окупантів. Насамперед, для вторгнення на північний плацдарм ― Чернігівщина, Сумщина, Київщина ― контингенту, який наступав, було недостатньо. Вони переоцінили свої можливості на північному плацдармі й недооцінили можливості Сил оборони України. Складалося враження, що окупанти справді вірили в те, що ніхто не чинитиме спротиву і вони швидко зможуть зайти у Київ та готуватися до параду на Хрещатику. Але через декілька днів бойових дій росіяни відмовилися від таких ілюзій та навіть готувалися до оборони. Облаштовували на захоплених територіях оборонні позиції, проте їм не вистачало ресурсу. Там було сконцентровано 40 тис. основного ресурсу для наступу на Київ, але цього критично недостатньо, щоб пройти всі населені пункти вздовж Київської та Чернігівської областей, не кажучи вже про початок бойових дій у такому великому мегаполісі, як Київ. Отже, це був тотальний прорахунок з їхнього боку.
Щодо оборони Києва: ніхто не чіплявся за ту чи іншу ділянку, не витрачав зайвого ресурсу, щоб зупинити першу хвилю, тому що перша хвиля ― це були повністю штатно укомплектовані підрозділи. Основна наша задача була ― виснаження цього угруповання. Воно заходило глибше, виникала потреба матеріально-технічного забезпечення підрозділів, і коли окупанти закріплювалися вздовж логістичних артерій, із флангів можна було проводити диверсійні партизанські дії. І ми постійно знищували логістичні колони. Тоді були високі показники знищення автомобільного транспорту, автоцистерн, і росіяни опинились у ситуації, коли чим глибше вони доходять до адміністративної межі Києва, тим сильніше відчувають логістичні проблеми з нестачею боєприпасів, паливно-мастильних матеріалів тощо. У якийсь момент вони просто зрозуміли, що треба тікати ― і почали відступати. Було вирішено сконцентрувати це північне угруповання на східному плацдармі та частково південному.
"На Харківщині був обвал фронту, на Херсонщині ― повне виснаження росіян"
Чим був спричинений наш успіх при звільненні частини Херсонщини, а також під час Харківської операції?
На Харківщині ми спостерігали за тим, що називається "обвал фронту". Сили оборони України завдали удару по тимчасово окупованій Харківщині саме тоді, коли окупанти навіть не розраховували на таке. Були прориви на основних напрямках, де росіяни мали найслабшу оборону. На той момент вони не формували якоїсь фундаментальної оборони. Тобто, вони мали стабілізовану лінію зіткнення, але при цьому не формували по ній повноцінних ліній оборони ― першу, другу і третю. Це вже у 2023 році ми побачили основні лінії оборони, особливо першу, гіпертрофовану, сформовану смугу забезпечення у Запорізькій області. Окрім того, на Харківщині ми використовували тактику маневреної війни ― те, до чого росіяни й досі не пристосувалися, навіть на третій рік війни. Це ми можемо бачити зараз по Курській області. Йдеться про використання невеликих підрозділів кількістю до роти, вони високомобільні. Тобто не танкові кулаки, а мобільні підрозділи, які маневрені, дуже швидко пересуваються, можуть прориватись углиб рубежів супротивника, обходити позиції, брати в оточення і при цьому їх дуже важко спіймати основними засобами, на які спиралися тоді росіяни. У першу чергу, це артилерія. Коли ти не розумієш, де знаходиться ворог, оскільки він постійно переміщується і не має однієї позиції, використовувати повноцінно артилерію дуже важко. Так само, як зараз їм важко використовувати арту в Курській області, а також керовані авіабомби, оскільки немає повного розуміння, де саме розташована наша позиція, а глибина сірої зони може сягати 3-4 км.
Щодо правобережної Херсонщини, це було повне виснаження росіян. А також створення максимально несприятливих умов для того контингенту, а їх було 25 тис. особового складу, в сенсі відсутності нормальної логістики. Знищення Антонівського мосту, удари по Каховському мосту ― все це призвело до того, що окупанти залишились на правому березі Дніпра без повноцінної логістики. Звісно, вони зводили понтонні переправи, але й по них прилітало, тому росіяни змушені були, як свого часу з півночі, тікати вже з правого берега. Оскільки перебування там стало б суїцидальною місією.
"Кампанія Сил оборони України на морі не просто успішна, а унікальна"
Наскільки успішною стала наша кампанія на морі, адже в цьому аспекті росіяни мали тотальну перевагу?
Це не просто успішна, це була унікальна кампанія. Жодного такого прикладу у світовій історії воєн та конфліктів особисто я не знаю. Якщо від самого спочатку, то це, звісно, ракетний крейсер "Москва". Він надав прискорення подіям у тому, що це було знищення великого корабля, який несе загрозу. І не просто знищення основної морської ППО росіян, це було перше за 40 років із часів Фолклендської війни знищення флагману флоту. Йдеться про флагман Аргентинського флоту, який було знищено (британцями – ред.) 40 років тому. Отже, з "Москвою" стався унікальний випадок. І далі відбувалися унікальні операції. Країна, яка не має свого флоту і навіть флотилії (яка була знищена у перші дні навали), дуже швидко почала домінувати в акваторії Чорного моря. Ми змусили росіян відійти від нашої економічної зони, наших територіальних вод.
Потім ми вже почали диктувати їм свої умови та ультиматуми щодо зернового коридору. Усі пам’ятають, як росіяни спершу пафосно заявляли, що вони беруть зерновий коридор під свій контроль і навіть кілька разів намагались перехоплювати судна. Але коли вони зрозуміли, що у відкритому морі будь-який із їхніх військових кораблів може стати легкою здобиччю для нашого морського дрона, то далі від Севастополя не відходили. Але й там їх знайшли, і в Севастополі вже добивали. Удар по штабу Чорноморського флоту, унікальні операції зі знищення великих десантних кораблів, а також підводного човна "Варшавянка". До речі, це перший в історії конфліктів випадок, коли ракетою Storm Shadow було знищено підводний човен, тобто ― крилатою ракетою "повітря-поверхня". Хоча човен тоді перебував у сухому доці, але факт залишається фактом. Одночасно було знищено великий десантний корабель "Мінськ". Отже, таких унікальних випадків багато. Ми змусили росіян тікати із Севастополя. І не тільки до Новоросійська. Два малих ракетних кораблі вони відвели взагалі у Каспійське море, куди останнім часом також почалось щось прилітати.
Поступово російська армія перетворюється на маршовий батальйон
Від часів Харківської та Херсонської операцій чи був у росіян момент, коли вони змогли зробити якийсь оперативний прорив?
Після Харківської операції Сил оборони України ― ні. Жодного прориву оперативно-тактичного рівня у них не відбулося. Навіть такі міста, як Авдіївка, Бахмут ― захоплення цих міст не є оперативно-тактичними проривами. Це довготривалі криваві операції, на які росіяни витрачали величезну кількість ресурсу та виснажували свої війська. Ми бачимо ці наслідки, вони проявляються у тому, що росіяни більше і більше намагаються використовувати саме людський ресурс, він стає для них домінуючим в операціях, адже знищено більшу частину їхньої техніки, яку відновити вони ніяк не зможуть. І поступово російська армія перетворюється на маршовий батальйон.
Запорізьку операцію ЗСУ багато хто недооцінює
До речі, Запорізьку операцію ЗСУ багато хто недооцінює. Ми оцінюємо різні операції контрнаступального типу з нашого боку за кількістю звільнених територій. Взагалі, у суспільстві є велика помилка робити висновки про успішність дій української армії за тим, що ми щось звільняємо або втрачаємо. Але це не зовсім коректно. Щодо Запорізької операції, багато хто думав, що ми вийдемо до Токмака, Мелітополя, Бердянська і взагалі до адміністративної межі Криму. Були такі сподівання. Але ― звільнені території є, і при цьому ми змусили росіян максимально використовувати ресурс на півдні, зокрема резерви, і саме завдяки цій операції почалися перші рекордні втрати ресурсу росіян. Процес пішов далі за інерцією, вони втратили величезний людський ресурс, змушені були його замінювати, втратили багато техніки, артилерії, яку почали замінювати на менш ефективну. Зараз ми бачимо, що їхні втрати ― це вже не 10-20 тисяч на місяць, а більше. У листопаді буде абсолютний рекорд. І все це через нестачу техніки, а людський ресурс не може без техніки виконувати бойові задачі, тому втрати зростають. Така інерція від ефекту нашої Запорізької операції.
(1).jpg)
Олександр Коваленко. Фото: ФБ-сторінка Олександра Коваленка
Путін купуватиме мобресурс, купуватиме самих росіян
Яким ресурсом станом на сьогодні послуговується РФ і чи має вона внутрішньодержавні резерви? Адже на нові хвилі мобілізації Путін так і не наважився.
А навіщо йому потрібна мобілізація? Він купуватиме мобресурс. Йдеться не про Північну Корею ― Путін банально купує самих росіян. По деяких федеральних округах разові виплати за підписання контракту з Міністерством оборони становлять майже 5 мільйонів рублів. За російським курсом, це 50 тисяч доларів. Хто від цього у росіян відмовиться ― поїхати в Україну вбивати за такі гроші? На Росії багато таких, хто згоден. Зараз у Держдуму подано законопроєкт, який вже пройшов кілька читань, про те, що добровольцям можуть навіть скасовувати заборгованості за кредитами до 10 мільйонів рублів, це майже 100 тисяч доларів. Це і є фінансова стимуляція, заохочування потенційного мобресурсу. Їм не треба оголошувати мобілізацію, вони будуть банально купувати солдатів. Не вистачатиме росіян, купуватимуть північних корейців. Хоча поки що вони самі до кінця не розуміють, як використати на Курщині північнокорейський ресурс.
