Ілюстративне фото з відкритих джерел
"Це спроба викарбувати в історії України імена загиблих захисників-активістів"
У суспільстві досі точаться дискусії про те, як потрібно правильно вшановувати пам'ять загиблих на війні. На твій погляд, звіт, який ви готуєте, є частиною вшанування цієї пам'яті?
Звісно, є. Тому що всі люди, про яких ідеться у звіті, на жаль, загинули. І, відповідно, цей звіт є нашою спробою назавжди викарбувати ці імена в нашій історії, щоб і всі ті, хто знав цих людей, з ними працював, а також майбутні покоління українців і не тільки знали їх імена й могли оцінити, який внесок зробило громадянське суспільство в протидію російській агресії.
І це не можна вважати повноцінним документуванням, тому що документування – це певний протокол дій, який дуже схожий із досудовим розслідуванням, яке слідство здійснює в межах кримінальних проваджень. Тут ми більше збирали інформацію в публічній сфері, а також спілкувалися безпосередньо з колегами, з родичами цих загиблих. І для нас основною метою в цьому звіті було саме комплексно підійти до того, щоб зібрати всі ці історії і їх відобразити у звіті. Тому цей звіт називається "звіт-меморіал". Тобто основна його мета – це якраз зібрати все, що можливо, і презентувати в одному документі.
Як взагалі ви збирали цю інформацію?
Насправді це дуже непросто було робити, попри те, що дуже багато інформації було в відкритому просторі, але сьогодні, прямуючи на етер, я побачив стенди, присвячені загиблим захисникам, біля Українського Радіо і звернув увагу на те, що двоє військовослужбовців-активістів, які загинули, до нашого звіту не потрапили. Ми докладали дуже багато зусиль, щоб максимально знайти всіх, але, на жаль, все одно нам не вдалося всі ці історії зібрати, тому що їх дуже багато. І дуже помічним у цьому виявились якраз секторальні ініціативи, які збирали інформацію про членів своїх організацій або рухів. Наприклад, у Національній скаутській організації "Пласт" Юрій Юзич дуже системно підійшов до цього, збирає всі історії і публікує про загиблих пластунів під час повномасштабного вторгнення. І це нам дуже допомогло, тому що нам не треба було збирати цю інформацію деінде, вона вся була в одному місці. Ми просто фактично щось уточнювали і одразу переносили це до нашого звіту. Або, наприклад, спільнота "Ультрас", яка так само збирає інформацію про своїх членів і публікує на своєму сайті. І інформація там дуже детальна, що нам дуже допомагає при формуванні звіту.
За якими критеріями ви обирали представників громадянського суспільства, які входять до цього звіту?
Ми зосередилися на основних категоріях, які є бенефіціарами нашого проєкту. В Центрі прав людини ZMINA це громадські активісти, волонтери, правозахисники, журналісти та релігійні діячі. Тобто це суто люди, які відповідали цим категоріям.
.jpg)
Даниїл Попков. Фото ведучої Українського Радіо Людмили Тягнирядно
ZMINA готує два звіти: окремо щодо цивільних активістів та активістів, які стали військовослужбовцями
Наскільки я знаю, ви готуєте саме два звіти. Перший щодо цивільних представників, інший щодо військових. У чому різниця цих звітів і чому ви їх розділили?
Почну з того, що їх об'єднує. Всі ці люди загинули або безпосередньо, або непрямо через російську агресію. Їх роз'єднує те, що в одному випадку — це були громадські активісти, які стали військовослужбовцями, склали військову присягу і стали комбатантами.
А друга категорія – це цивільні особи. І необхідність розділити ці дві категорії пояснюється тим, що вбивство цивільних є порушенням норм міжнародного гуманітарного права. І в більшості випадків, які ми описали у звіті, по них всіх відкриті кримінальні провадження і вже ведеться досудове розслідування як про порушення звичаю війни.
В іншому випадку не можна говорити про порушення міжнародного гуманітарного права, тому що ці люди вже були військовослужбовцями. Можливо, в окремих випадках можна говорити про міжнародне гуманітарне право, якщо, наприклад, були випадки знущання над полоненими тощо. У нас у звіті їх немає, але теоретично це може бути.
Якщо говорити саме про звіт про загиблих цивільних, то в переважній більшості – за яких обставин загинули активісти? Додам, що це люди, які не брали участь саме у війні, не брали до рук зброю, а просто були волонтерами та активістами у своїх громадах.
Причини смерті абсолютно різні. Це від прицільних обстрілів, коли в будинок людини могла летіти ракета. Наприклад, після того, як росіяни дізналися, що це активіст, що людина має активну патріотичну та громадянську позицію, то вбивали її лише за це. Є випадки, коли людей розстріляли на блокпості. Також коли людина їхала в зону, наближену до бойових дій, і автівка наїхала на міну після того, як росіяни замінували дорогу. Крім того, є влучання від керованих ракет та дронів по автомобілях, тобто коли росіяни цілеспрямовано, знаючи, що це волонтери, які, наприклад, їдуть на евакуацію, вражали їх автівки.
"Росіяни спеціально ціляться по активістах"
Як ти вважаєш, росіяни спеціально вбивають і ціляться по волонтерах?
Безумовно. Це навмисна політика, і це є продовженням політики Росії, яку вони сформували ще до початку повномасштабного вторгнення щодо того, як поводитись на окупованих територіях України. І одним із цих пунктів було першочергове виявлення громадян України, які займають активну патріотичну позицію, є ветеранами-військовослужбовцями, представниками органів місцевого самоврядування, волонтерами тощо. І такі люди підлягали першочерговому виявленню і/або знищенню, або їх треба було вичавити із тимчасово окупованої території.
Ким були загиблі активісти
Поговорімо про те, ким були загиблі активісти. Які історії тобі запам'яталися?
Дуже складно зараз когось виокремлювати, тому що історій дуже багато, і кожна людина в ній важлива. З тих активістів, які є дуже відомі, це Роман Ратушний, який заснував і був головою ініціативи, а потім громадської організації "Захистимо Протасів Яр", активним учасником Революції Гідності. Це Геннадій Афанасьєв, який був у російському полоні тривалий час, а потім, коли повернувся, долучився до ініціативи зі звільненню політичних бранців Кремля. І на особистому рівні він мав ініціативу, вчивши ветеранів програмуванню. Також це співзасновник громадської організації "Штука", волонтер Іван Парамонов, журналіст Олександр Махов. Також багатьох людей я знав особисто, зокрема це Орест Кінаш. Ми разом із ним їздили ще напередодні повномасштабного вторгнення в зону ООС, моніторили безпекову ситуацію, ситуацію на КПВВ. Це щодо військових.
Геннадій Афанасьєв. Фото: facebook.com/Геннадій Афанасьєв
Щодо цивільних, це дуже талановитий фотокореспондент і журналіст Максим Левін, волонтерка Юлія Здановська, Володимир Вакуленко, якого росіяни знайшли і вбили за те, що був українським письменником і мав активну патріотичну позицію. Це Вікторія Амеліна, яка теж є українською письменницею і документувала злочини росіян у правозахисній організації "Truth Hounds". Дуже багато таких історій і дуже великий спектр діяльності цих людей.
Вікторія Амеліна. Фото: facebook.com/Вікторія Амеліна
Нам пишуть радіослухачі про те, що це цілком зрозуміла тактика росіян — "знищити саме пасіонаріїв, а більшість загнати в стійло".
Абсолютно згоден, тому що Росія бачить небезпеку в кожній людині, яка має нахабство захищати свою гідність і чинити опір приниженню, яке несе з собою Російська Федерація. Тому насамперед вони хочуть виявити і знищити людей, які готові захищати свою гідність і гідність близьких.
Як далі справи і організації живуть вже після загибелі громадських активістів? Є приклади, коли попри те, що людина загинула, її справа настільки потужно розвивала громаду, що її послідовники далі це продовжують.
Так, є такий приклад. Це ініціатива "Захистимо Протасів Яр" і громадська організація, яка живе і дуже успішно діє, попри загибель голови Романа Ратушного. І вся діяльність продовжувалась і після загибелі, і продовжується зараз. І я бачу, що в організації теж є великі плани продовжувати відстоювати заповідну зону Протасів Яр. Але, на жаль, не завжди так відбувається. Ми пишемо про це у звіті, що загибель кожного громадського активіста, представника громадянського суспільства, це не лише про загибель людини. Майже завжди йдеться також про загибель її ініціативи або організації, яку вона очолювала, тому що всі ці люди, як правило, є лідерами, і вони це все організовували, і навколо них це все крутилось. Якщо повернутися до Геннадія Афанасьєва і його ініціативи навчання ветеранів, то немає Геннадія і немає цієї ініціативи. Це дуже ілюстративний приклад.
Роман Ратушний. Фото з відкритих джерел
На зараз зафіксовано загиблих цивільних представників громадянського суспільства понад 120, військовослужбовців понад 300
Скільки загалом представників громадянського суспільства в одному і в іншому звіті ви задокументували?
Станом на зараз загиблих цивільних представників громадянського суспільства понад 120, військовослужбовців понад 300. Тобто це пів тисячі представників громадянського суспільства, яких нам вдалося знайти. Слід сказати на сьогодні це найбільша і єдина збірка. Інших джерел інформації, які були б настільки репрезентативними і комплексними немає.
У чому основна унікальність і важливість цього звіту?
Унікальність і важливість у тому, що це єдине джерело, в якому є інформація про всіх представників громадянського суспільства, які віддали найдорожче, що в них є, за Україну і українців, — своє життя. І також це дуже важливо для розуміння загроз для українського суспільства від російської агресії і яких втрат ми зазнаємо внаслідок цього. Тому що, якщо ми говоримо про значення громадянського суспільства і цих людей, то саме вони були одними із тих, хто штовхав наше суспільство вперед, становив порядок денний для нашого суспільства, вимагав реформи і їх формував.
