Архівне фото з відкритих джерел
Великдень української нації
День Соборності Україна відзначає 22 січня. Цього дня 1919 року на Софійській площі в Києві був проголошений Акт Злуки УНР і ЗУНР.
Усе це можна прив'язати, віднести до першої половини XIX ст, коли не тільки український народ, а й по всій Європі відбувався процес завершення формування сучасних модерних націй. Це торкнулося і українців, вони були такими самими учасниками цих подій. 1848 рік. Так звана "весна народів", коли всією Європою прокотилися більші чи менші рухи повстанські, революційні, які вимагали саме свободи для народів і свободи для народжуваної нової демократії, перехід від монархічних способів управління державами, які вже відмирали, відходили, до демократичних. Нові сучасні нації виставляли і свої вимоги. У червні 1848 року у Празі відбувся з'їзд слов'янських народів, на якому були представлені й українці. Це вперше в сучасному розумінні, модерному етапі історії показало, що українці є окремою нацією і такі ж самі, як чехи, поляки, серби, хорвати і так далі. Цей з'їзд постановив, що всі слов'янські нації, які були в складі Австро-Угорської імперії, повинні мати той чи інший рівень самостійності і фіксуватися, як окрема цивілізаційного виміру спільнота – нація, як така. І в цей час вперше українську націю представляв синьо-жовтий прапор.
В цей же час в Україні жив, працював і творив Тарас Шевченко, який заклав сучасне світобачення української нації. В політично-історичному процесі через кілька років, у 1862 році в Києві наддніпрянцем Павлом Чубинським створюється вірш "Ще не вмерла Україна". Через рік галичанин Михайло Вербицький на ці слова пише музику. І за досить короткий час соборний гімн був сприйнятий. Він якраз є зразком духовної соборності.
1895 рік – Юліан Бачинський вперше сформулював національне завдання. Він написав "Україна для себе". От її клич: "Вільна, велика, незалежна, політично-самостійна Україна, одна, нероздільна від Сяну по Кавказ, от її стяг". І з 1895 року розпочалося практичне втілення цієї формули національної роботи в різних формах і проявах. Михайло Грушевський якраз був тим потужним символом тієї соборності, яка працювала на величезну ідею. В березні 1917 року після розвалу Російської імперії українці почали будувати свою державу. І поступово до квітня 1918 року Україна пройшла той величезний шлях, який народи проходили століттями. Центральна Рада ухвалила чотири універсали. Четвертим універсалом була проголошена державна самостійність і ухвалена конституція республіканської форми устрою держави. Тим часом валилася і Австро-Угорська імперія. І коли у 1918 році Австро-Угорська імперія розпалася у листопаді місяці, на українських землях тієї частини 13 листопада 1918 року Українська Національна Рада Західної України проголосила створення ЗУНР на етнічних українських територіях колишньої Австро-Угорської імперії. Але буквально ж у перших своїх документах було сказано, що наше майбутнє в єдності із великою, як вони ще казали Наддніпрянською Україною. І вже 3 січня 1919 року сесія Української Національної Ради ухвалила ухвалу про злуку ЗУНР з УНР в одну одноцільну суверенну народну республіку. Формується делегація від Західноукраїнської Народної Республіки, яка їде до Києва. Цей процес відбувався на завершення періоду влади гетьмана Скоропадського, але уже конкретні переговори почалися із директорією УНР. Перша зустріч двох цих делегацій – в цьому певна якась така символічність є, що рух був поступовий – зустрілися у Фастові українська делегація з Києва і українська делегація зі Львова. І там розробили дорожню карту – передвступний договір. Узгоджено план дій. Об'єднання зі столицею у Києві. Це уже був наступний величезний крок, коли тільки оті колишні задумки 1848 року і формула 1895 року Бачинського реально впроваджувалася. В цей час в Києві готувався з'їзд "Трудової України" – представницьке парламентського типу зібрання, яке мало вирішити, як і куди далі Україні рухатися. Тому що та форма правління, яка була запроваджена і запроваджувалася за гетьмана Скоропадського, виявилася не зовсім придатною для демократичної України. Був документ, ухвалений ЗУНР. У відповідь йому УНР директорія ухвалює свій документ – універсал директорії, в якому цей факт, і звернення, і необхідність в об'єднанні нових держав було зафіксовано. І там було сказано: "Однині єдина незалежна Українська Народна Республіка". Цей документ був зачитаний 22 січня на Софійському Майдані. Величезна кількість людей зібралася. Там були і делегати трудового конгресу, представники партій, організацій, громадяни, кияни і так далі. Це було дійсно величезне свято. Коли у 1918 році почалася будуватися Українська Народна Республіка, один із учасників і свідків цього процесу казав, що він вийшов на Хрещатик, а там повно людей, всі ходять, веселяться, цілуються, обнімаються, як на Великдень. Це був Великдень української нації. Це поняття можна прикласти і до 22 січня 1919 року. Спеціально так, щоб підгадати наперед, щоб 22 січня 1918 року, коли була проголошена незалежність УНР і потім 22 січня через рік – спеціально ніхто не підгадував. Але так повелася історія, так повернулася, що ці дні збіглися. Тому ми святкуємо подвійне свято, бо якби не було проголошення, то не було б кому і об'єднуватися. Відбувся військовий парад, священики освятили подію.
Наступного дня трудовий конгрес засідав в Оперному театрі. Для підкреслення цього Акта соборності в президії сиділи представники обох частин України. Треба було розробити програму, як провести це об'єднання. Були відмінності в законодавстві, в формах діяльності роботи. Одразу ЗУНР була перейменована в західні області Української Народної Республіки і представник цієї території увійшов до складу Директорії, додався шостий член Директорії. Гривня, яка на той час була державною грошовою одиницею Наддніпрянської України, автоматично і досить просто і легко вдалося поширити її дію на всю територію соборної України. На поштових марках, на цінниках уже одразу писали ціни в гривнях і в шагах розмінної одиниці.
У совєтський час це свято було заборонено. Але в 1938-39 роках, коли на Закарпатті проходив досить несподіваний, але активний процес державотворення і коли 15 березня 1939 року була проголошена Карпатська Україна – це був елемент тої загальної стратегії української нації. Зразком політичної активності, політичного бачення і розуміння було 22 січня 1939 року, коли по всьому Закарпаттю відбулися величаві демонстрації, мітинги, збори, концерти, присвячені Дню Соборності. І Карпатська Україна, проголошуючи свою незалежність, одразу внесла в свої основоположні документи пункт про те, що наше майбутнє тільки у великій соборній українській державі.
Формування "Ланцюга єднання" в місті Калуші, 21 січня 1990 року. Фото: commons.wikimedia.org
Наступного разу активно про це заговорили наприкінці совєтської влади. 1989 року виникла думка, ідея відзначити це свято "Ланцюгом єднання". Коли це гасло було кинуто, були створені по всіх областях оргкомітети. І коли 22 січня було призначено певну годину і спосіб створення цього ланцюга від Сяну до Дону, якщо можна так образно сказати, простягнувши цей ланцюг де густіше, де рідше, але через всю Україну. Мені пощастило постояти в ньому. Через нього проходив якийсь струм. Відчуття залишилися неймовірні. Ти берешся за руку сусіда і фактично з'єднуєшся з рукою людини десь там аж біля Карпат. Це щось було таке неймовірне і складне. Ми живемо в соборній демократичній державі. Україна виживала, Україна відновлювалася в своїй соборній території. І так воно буде.
Наша сучасна Україна є продовженням тієї Української Народної Республіки
Хто вони – люди, які виступили тоді ініціаторами? Хто сформував ці ідеологічні засади національної соборності напередодні Акту Злуки?
Формула Юліана Бачинського була сприйнята, потім її дуже популяризував Микола Міхновський, який був прекрасним популяризатором. Михайло Грушевський заклав основу сучасної державності через те, що він був людиною соборною, був пов'язаний і зі Львовом, і з Києвом. Він відчував, як повинно, як може і як буде реагувати українське суспільство і в одній частині, і в іншій. І на тому етапі величезна його заслуга. Директорію очолював на початку Володимир Винниченко. Його заступив Симон Петлюра. Колись значно пізніше секретар Центральної Ради Гнатський написав серію нарисів про різних діячів українців. Він дав їм короткі назви, дуже характерні. Нарис із Винниченком називається "Чесність із собою". Нарис про Грушевського – "Чесність із народом". Про Петлюру – "Чесність із ідеєю". Шевченко – "Чесність із Богом".
Виклики, які поставали перед новою державою в процесі об'єднання. Чи вдалося реалізувати це на практиці?
Не встигли все провести до кінця. Розуміння було, план був зроблений, якісь початкові кроки були зроблені. Росія почала атакувати Україну з одного боку, з іншого боку польські плани не збігалися з планами української Галичини. Розпочалася війна. На певному етапі все це зійшлося в трикутнику смерті, коли була припинена збройна боротьба, але не припинена боротьба за незалежність. Пізніше ОУН була найактивнішим провідником ідеї незалежності та ідеї соборності – вона продовжувала жити. Одночасно продовжував існувати державний центр у екзилі, розташований спочатку в Польщі, потім у Франції, потім перемістився в Канаду. Державний центр – це була група людей організованих, але сенс був в тому, що вони були провідниками і спадкоємцями тієї української незалежної держави у формі УНР, а не нав'язаної нам, що нібито ми є спадкоємцями УССР. Коли в 1991 році була проголошена державна незалежність і відновлення державної незалежності України, державний центр в екзилі ухвалив, що Україна відновилася і потреби в існуванні паралельного уряду немає. Тоді останній президент УНР в екзилі Микола Плав'юк, голова уряду і інша велика делегація прибула в Україну і оголосила, що вони завершують свою діяльність і передають свої повноваження новообраній українській владі і першому президенту Леонідові Кравчуку. Коло розвитку держави нашої замкнулося в такій формі, в такий спосіб. Наша сучасна Україна є продовженням тієї Української Народної Республіки. Незважаючи на всі спроби наших ворогів перешкодити нашому національному державному життю, вони розбиваються об нашу твердість, нашу ідею.
.jpg)
Олександр Кучерук. Фото: "Новинарня"
Ознакою сили української нації був цей ланцюг
Як все формувалося в 1989 році? За "совка" створити таку подію і підготовку до живого ланцюга… Яке значення тоді мала ця акція для українського суспільства? І ланцюг, як символ: як ви його сприймаєте? Чи не наражались на ризик ті, хто все це організовував?
Ризик, звичайно був, але совєтська імперія уже струхла геть зовсім і всі намагання перешкодити, не давати транспорт, щоб збори провести – уже це не діяло. Уже діяла воля народу. І знайшлися провідники, Народний Рух України, який займався організацію на місцях визначення: хто буде куди їхати, хто буде де стояти. Заготували величезну кількість прапорів, транспарантів. І люди це сприймали, як рідне, як необхідне, як своє, як вільний подих суспільства. Якби навіть влада хотіла це зупинити, вже було б неможливо. Уже їхній час минув – наставав наш час. Це було загальне українське значення. Це був символ, який не можна було не побачити. І це додало людям додаткових стимулів для продовження боротьби. Україна мріяла про свободу, про свою державність. Ознакою сили української нації був цей ланцюг – незважаючи ні на що, ми можемо і ми це зробили. Суспільство не буває ідеальним, але напрямок руху, вектор абсолютно правильно відповідає тому всьому, що було задумано.
