Німецький нацистський табір смерті Аушвіц у Польщі, прибуття угорських євреїв, літо 1944 року. Фото: yadvashem.org
"25% жертв Голокосту – українські євреї"
Нагадайте, чому саме 27 січня стало Днем вшанування пам'яті жертв Голокосту?
Європейська і світова спільнота домовилася про цю дату як відзначення Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту і європейських євреїв, які були вбиті під час Другої світової війни. У цей день в 1945 році були звільнені в’язні нацистського табору Аушвіц у польському місті Освенцим. Звільняли його війська Першого українського фронту Червоної армії. Це не було звільнення як таке. Там було понад мільйон вбитих за 5 років існування того моторошного табору. Табір Аушвіц став символом Голокосту в Західній Європі, а Бабин Яр став символом Голокосту в Східній
Європі. Аушвіц – символ вбивства в таборах, а Бабин Яр – символ вбивства на місцях. Коли війська Червоної армії зайшли до Аушвіцу, в таборі було близько 5-7 тисяч ледь живих людей. Їх не звільняли. Нацисти залишили табір і пішли. А в 2005 році Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію про вшанування цих людей. Єврейські громади були в усіх країнах Європи. За роки Другої світової війни в 27 країнах Європи було вбито близько 6 млн євреїв. У кордонах сучасної України ця кількість складає близько 1,5 млн людей. Тобто 25% жертв – українські євреї.
"2022 року ми побачили, що людина знову здатна на геноцид"
Але ж такий табір був у нацистів не один, де відбувалися злочини проти людства.
У тому то й річ, що це жах, який неможливо усвідомити. 2022 року ми побачили, що людина знову здатна на геноцид. Людина зі зброєю знову може робити все що завгодно з людиною без зброї. Це питання про те, наскільки ми вивчили уроки минулого. Погано. Ідея таборів належала Націонал-соціалістичній партії Німеччини. Гітлер та його соратники вважали, що потрібно звільнити Європу від євреїв. Пропаганда дуже швидко працює. Нам злочинець і вбивця Путін за останні 20 років дуже яскраво продемонстрував, що він може те ж саме, що Гітлер і Сталін. Ненависть нашого ворога схожа на ненависть Гітлера до євреїв. Ідея таборів полягала в тому, щоб вивести людей за коло життя і сказати, що вони "заважають жити". І це дуже швидко спрацювало. Росія дуже добре вивчила засоби пропаганди, якою користувався комуністичний і нацистський режим. Більшість таборів були на території Польщі, оскільки там проживало понад 3 млн євреїв. Тому було вирішено, що краще депортувати євреїв до Польщі та вбивати їх там. Доріс Берген у своїй книзі "Війна і геноцид" пише, що не варто забувати, що історія Голокосту – це людська історія, а не лише єврейська. Це не лише вбиті євреї, але й ті люди, які виконували накази, вели потяги в табори, сортували одяг і натискали на курок. Або ті люди, які ризикували життям і рятували євреїв. Це були "незвірі", як у кліше радянської мови: "Німецько-фашистські звірі вбили ні в чому не винних мирних радянських громадян". Ми почали позбавлятися цієї брехні після здобуття Незалежності. Були люди, які з різних причин виконували ці злочинні накази, але були і ті, хто чинив опір. Якби не було тих, хто чинив опір, нас би сьогодні не було.
Ідея проєкту – показати, що непокаране зло повторюється
Розкажіть про проєкт "Биківня, Бабин Яр, Буча – між масакрою та пам’яттю про неї". Це спроба по-новому осмислити те, що відбувалося тоді й зараз? Європа також намагається взяти активну участь у цьому дискурсі?
Це один із проєктів, де я запрошений як науковий консультант. Це наша спроба, оскільки нам болить найбільше. Наші партнери так і не стали за три роки нашими союзниками. Їхня допомога не стає потужною, щоби закінчити війну. Щодо проєкту, то це ідея українських істориків та Інституту Пілецького у Берлін. Пілецький – це поляк, який, ризикуючи життям, пробирався в Аушвіц і рятував людей. Ідея цього проєкту – показати витоки злочинів ХХ століття і показати, що непокаране зло повторюється. Це гасло цього проєкту. Не були засуджені злочини націонал-соціалізму і не були засуджені злочини комунізму. Тому злочинний рашизм чи російська сучасна ідеологія і практика з їхньою ненавистю до незалежної України могла статися лише тому, що не було названо відкрито, що сталінський режим був не менш злочинний, ніж гітлерівський. Навіть після розпаду СРСР європейська інтелектуальна думка не спромоглася засудити комуністичні злочини. Це дозволило путінській Росії розв’язати війну проти України. Ідея проєкту показати, що Биківня – це злочини 30-их років, коли в Києві НКВС вбивало людей, злочини нацистів у Бабиному Яру і Буча – як символ злочинів російських військ в Україні сьогодні. Буча – це не лише Буча, а й Ізюм, Ірпінь, Ягідне – все. Що вони наробили і роблять досі. Наш правозахисник Максим Буткевич провів два роки в російській тюрмі в окупованому Луганську. В Енергодарі створили фактично концтабір для людей, які не віддають українські паспорти. Польські табори і російські табори на території України мають багато спільного. Наш проєкт передбачає створення документальних фільмів, текстів, потужного сайту. Німецька і польська сторона також допомагають цьому проєкту. Проте ініціатива належить українським історикам.
Гітлерівський антисемітизм був відкритим, а сталінський і брежнєвський – латентним
Коли ми кажемо про маніпуляцію Росією долі європейських євреїв, то вона також присутня. З 2014 року антисемітська і українофобська складова в російській пропаганді ідуть разом. Це знову продовження кальок радянського режиму. Якщо проаналізувати періодичні видання Радянського Союзу, які виходили в 50-70-их роках, коли СРСР розірвали дипломатичні відносини з Ізраїлем, гітлерівський антисемітизм був відкритим, а сталінський і брежнєвський був латентним. Але він завжди був. Євреї жартували про те, що вони – "інваліди п’ятої графи". В радянському паспорті була п’ята графа – національність. З 2014 року російська пропаганда звинувачує українців в антисемітизмі, каже, що Голокост – це нібито справа рук українців. Своєю поведінкою сучасною Росія отруїла пам’ять про Другу світову війну. Після 24 лютого 2022 року, а насправді з 20 лютого 2014 року сучасна РФ втратила моральне і юридичне право казати про перемогу у Другій світовій війні. Вони самі це зруйнували.
Ворог хоче забрати наше громадянство ціною нашого життя
Росія своїм псевдогероїзмом зробила війну привабливою і вищою за інші категорії замість того, щоб засудити вбивства безневинних. Тому ми маємо зараз війни в сучасному світі.
Зараз ми, громадяни України, як етнічні євреї в часи Гітлера. Ізюм, Ягідне чи Буча – це ознаки геноциду. Коли солдати вбивають беззбройних людей, вони перестають бути солдатами і стають вбивцями. Ненависть Третього Рейху базувалася на расовій теорії. Цей жах був державною політикою Німеччини 12 років. У випадку з нами ненависть нашого ворога до нашого громадянства, до української політичної нації, до нашої державності та ідентичності України. Вони знищують нас за те, що ми є державою. Сьогоднішній ворог хоче позбавити нас суб’єктності. Тому ми в небезпеці, як громадяни. Тобто кримські татари, поляри, євреї, грузини – громадяни України – в такій самій небезпеці як етнічні українці, етнічні євреї тощо. Ворог хоче забрати наше громадянство ціною нашого життя.
Анатолій Подольський. Фото Українського центру вивчення історії Голокосту
Якщо притомні люди кажуть, що "ніколи більше", то росіяни, що "можуть повторити"
Яким чином після Другої світової війни євреї доводили всьому світу, що це був геноцид? Це було так само складно зробити, як і зараз українцям?
Термін "геноцид" – сучасний, а вбивства людей були завжди. Геноцидом можна назвати те, що робив Колумб та іспанці в Північній Америці. Геноцид – це масове тотальне планомірне вбивство людей за будь-якою ознакою. Сама термінологія геноциду з’явилася внаслідок Другої світової війни. Автор терміну – польський адвокат єврейського походження Рафал Лемкін писав, що створення гетто і таборів для євреїв стали поштовхом для появи терміну "геноцид". Те, що Османська імперія переслідувала вірмен у часи Першої світової війни, було заднім числом визнано геноцидом. Хоча сам термін виник у 1948 році. У цьому році з’являється Декларація прав людини і Конвенція геноциду та запобігання. Жахливі злочини в часи Другої світової війни стали поштовхом для створення Конвенції про геноцид та Загальної декларації прав людини. Цікаво, що ані Конвенція про геноцид, ані Декларація прав людини не працює повністю. В середині 90-их менше ніж за 2 місяці в Руанді було вбито 800 тисяч людей. І зараз вбивають людей в Україні. Ухвалення міжнародних законів і актів часто не спрацьовує. Люди сподівалися, що після Другої світової більше не буде війни, а війни були весь час. Якщо притомні люди кажуть, що "ніколи більше", то росіяни кажуть, що "можуть повторити". Не путінський режим, а російське суспільство напало на нас. Путін просто відповідає запитам свого суспільства. Їх не зупинила ані Конвенція про геноцид, ані Декларація прав людини. Це вистраждані документи після Другої світової війни, і вони не зупинили російського агресора.
Важливо захистити державність, бо ГУЛАГ, Голокост, голод завжди можуть повторитися
Коли Рафал Лемкін дав визначення геноциду, він написав, що це масове вбивство за етнічною чи релігійною ознакою. Але він не зміг туди написати про соціальні чи політичні ознаки, тому що СРСР заважав. Якщо у 1948 році там було би написано, що геноцид – це сплановане масове тотальне вбивство групи людей за етнічною, релігійною, расовою та соціально-політичною ознакою, тоді сталінський режим мав би сісти поруч із нацистами. Тому що Голодомор – це політичний і соціальний злочин. Сам Лемкін у середині 50-их років написав, що сталінські злочини є геноцидом. Ми не маємо вимагати від країн визнати геноцид українського народу. Ми маємо самі досліджувати і проводити практики, робити меморіальну політику і тоді світ побачить. Це наше завдання. Голод, Голокост, ГУЛАГ були частиною української історії. Це є історія бездержавного народу. Ми не мали державності, тому сьогодні важливо її захистити. Бо ГУЛАГ, Голокост, голод завжди можуть повторитися.
