Ілюстративне фото: facebook/uadsst
Не тільки міни
Чим займається ваша Асоціація, які основні у вас напрямки роботи на сьогодні?
Наша організація на сьогоднішній день є сертифікованим оператором протимінної діяльності. Ми охоплюємо багато сфер протимінної діяльності, однією з яких є навчання попередження ризиків від вибухонебезпечних предметів. Саме цим я займаюся з 22-го року. Наша організація була створена 2018 року. Зараз ми отримали сертифікацію на розмінування і знешкодження вибухонебезпечних предметів (ВНП). І допомога постраждалим від вибухонебезпечних предметів. Це теж ми супроводжуємо і фінансово допомагаємо цивільним людям, які зазнали травм від вибухонебезпечних предметів.
"Натрапити на вибухонебезпечний предмет можна будь-де"
Вибухонебезпечні предмети – це передусім що? Адже якщо ми говоримо про заміновану територію, то це ж не тільки міни. Та й міни бувають різного штибу. Що таке вибухонебезпечні предмети і наскільки їхня номенклатура розлога в наших реаліях?
Насправді, наше навчання часто називають "Мінна небезпека". Саме мінна і всі роблять акцент на міни. Але насправді, загроз набагато більше. Це не тільки міни. Ми маємо усвідомлювати, що є різні регіони і різні загрози у різних регіонах. Якщо ми беремо Одеську, Херсонську область, то там є водні міни. Якщо ми беремо Київщину, де відбувалися бойові дії, то тут може бути все. Взагалі існує 7 загроз вибуху небезпечних предметів, а саме – це нерозірвані боєприпаси, ті ж самі залишки ракет, "шахедів", далі міни (протипіхотні, протитанкові). Це залишені боєприпаси, ті ж гранати. Наприклад, нещодавно в потягу Харків-Київ у туалеті було знайдено дві гранати. Тобто воно може бути будь-де і не можна вважати, що певні регіони, які ближче до заходу нашої країни, є безпечні. Ні. Ракетні обстріли продовжуються, ДРГ ніхто не скасовував, тож натрапити на вибухонебезпечний предмет можна будь-де, на жаль. Після залишених боєприпасів – детонатори та підривники. Це найчутливіша частина боєприпасу. Загроза в тому, що їх важко ідентифікувати цивільному. Воно виглядає незвично, маленьким може бути, розміром із болтик, гвинтик. І люди з цікавості піднімають, воно вибухає, детонує безпосередньо в руках і травмування тоді дуже серйозні.
"Набої – загроза, недооцінена з боку цивільного населення"
Можна залишитися без пальців?
Так. Його ж задача привести в дію. До речі, що трапилось нещодавно на телебаченні? У ведучої в руках здетонував саме детонатор, коли вона його розглядала. Це десь місяць тому трапилося, сумна історія. Взагалі заборонено вибухонебезпечні предмети показувати чи привозити дітям, тим паче бойові, тому що вони можуть здетонувати. Після детонаторів у нас ідуть набої – теж дуже серйозна і, я б сказав, критична загроза, тому що насправді їх дуже багато і ставлення до них дуже неправильне. Люди їх збирають, переміщують, роблять різні маніпуляції з ними. І це стосується не тільки дітей. На Київщині 35-річний чоловік вирішив зробити собі сувенір із калібру 7.62 від АК-47. Він взяв повноцінний набій, пішов у гараж, взяв дриль, почав свердлити і в результаті воно здетонувало. Здавалося б невелика річ, маленький набій, але травмування були серйозні – травмоване око, людина перестала бачити на одне око і, звісно, травмована рука. Набої привозять навіть, як сувеніри і роздають дітям. Багато працюємо в різних регіонах і діти прямо в школах носять набої. Люди забувають, що це дуже небезпечно. Гаразд, людина військова знає правила поводження зі зброєю і боєприпасами, а дитина що? Від нагріву, від удару, захоче розібрати і воно детонує. Тому дуже багато травмувань серед цивільного населення саме через набої. І люди забувають, що Кримінальний кодекс України, стаття 263, частина 1 нам говорить, що за незаконне зберігання зброї та боєприпасів, а набої – це є боєприпаси, передбачена кримінальна відповідальність і покарання у вигляді позбавлення волі на термін до 7 років. Тож набої – це дуже серйозна загроза, яка недооцінена з боку цивільного населення.
"Найнебезпечніше – поведінка щодо нерозірваних боєприпасів"
Виходить, що безпечних регіонів у нас немає, якщо ті ж набої чи боєприпаси можуть просто "кочувати" країною. Але люди також часто знаходять залишки від ракет і "шахедів" після повітряних ударів з боку Росії. Що найнебезпечніше серед цього залізяччя може бути?
Найнебезпечніше – поведінка людей до цих залишків, до цих нерозірваних боєприпасів, до цих уламків. Небезпечна поведінка – це коли люди хочуть сфотографувати. Цивільні просто підходять, фотографують, стоять біля них, знімають відео. Вони думають, що коли воно вдарилось об землю і не вибухнуло, то воно безпечне.
Тимофій Чуткий. Фото: facebook/162school
"Цивільна людина на око ніколи не визначить, чи є там залишки вибухівки"
Часто трапляються випадки, коли якраз цивільне населення приходить на місце удару чи падіння боєприпасу набагато швидше, ніж приїжджають відповідні служби. Чому це небезпечно і які наслідки можуть бути?
Тут дуже просто – воно може здетонувати. Люди навіть під час обстрілів часто неправильно, небезпечно поводяться. Вони одразу ж біжать до вікон і дивляться, що ж там прилетіло. Це заборонено взагалі робити, тому що вікна утворюють вторинні уламки. Вони приходять і дивляться на місця обстрілів, хочуть там щось знайти, побачити. Для того і створено наше навчання, щоби розказати людям і показати, що це небезпечно. Ти людина цивільна, ти не можеш визначити, чи є там залишки вибухової речовини, чи ні. Дуже багато ракет і боєприпасів не можна перемістити, тому вони ліквідуються на місці. Дуже багато небезпек від тих самих "шахедів". Я тільки недавно приїхав із Миколаївщини, там, на жаль, ситуація закінчилась сумно. Чоловік знайшов нерозірваний боєприпас і вирішив його забрати. Мета невідома і ми вже у нього не спитаємо, тому що він із дружиною почали витягати цей боєприпас і він здетонував. Ще одна історія з Миколаївщини. Хлопець із дівчиною 16-18 років теж хотіли подивитися, що воно таке. Потягнули, а воно здетонувало. На щастя, вони залишились живі. Люди не усвідомлюють того, що найцінніше, що вони мають – це здоров'я і життя.
Якщо ми беремо прифронтові території, то я особисто спілкувався з внутрішньо переміщеною особою і він сказав наступне: "Я вимушено це робив. Я вимушено брав ці снаряди від "Градів". Я хотів їх здати на металобрухт, бо не було грошей, я не міг прогодувати сім'ю". А ти у нього питаєш: "Чоловіче, а якщо б з тобою щось сталося, хто б годував твою сім'ю?" На жаль, відповіді від нього не було. Це дуже сумна ситуація, бо люди вимушені. І вони не розуміють, що насправді цей металобрухт не приймають. Але вони його розбирають. А коли розбирається, то воно зазвичай детонує. А цивільна людина на око ніколи не визначить, чи є там залишки вибухової речовини, чи немає. Воно на перший погляд може здаватися брудним, іржавим, безпечним, але що там всередині, людина ж не розуміє і не усвідомлює.
Пріоритет – діти
На що ви звертаєте увагу безпосередньо під час інструктажів, навчань і яка ваша найголовніша цільова аудиторія?
Ми – я і моя організація "Асоціація саперів України" – охоплюємо різні вікові категорії і підлаштовуємося під ці вікові категорії. Звісно, пріоритет – це діти і школи, тому що в наших руках змінити їхню поведінку і ставлення до вибухонебезпечних предметів. Діти завжди зацікавлені в тому, щоби пізнати світ. Насправді діти зараз знають, на жаль, більше, ніж дорослі, про вибухонебезпечні предмети. І вони наражають себе на небезпеку. І наша задача показати їм, розповісти, які є загрози, де можуть бути небезпечні території. І саме головне – це що робити. Є чіткі дії, які треба виконувати, коли цивільна людина натрапила на вибухонебезпечний предмет. Існують три "золотих правила" – "не підходь, не чіпай, телефонуй 101". Якщо людина побачила небезпеку, незрозумілий предмет, щось підозріле, то зупинись, заспокійся. Дуже важливо заспокоїтись, тому що в паніці людина робить хибні дії.
"Цивільна людина ніколи не позначає вибухонебезпечний предмет"
Це на рівні інстинктів якісь рухи, дії?
Так. Їй треба знати, що робити. На кожну дію, на кожну надзвичайну ситуацію є алгоритм дій. Якщо це перша домедична допомога, то там є чіткий алгоритм дій, що треба робити. Якщо це вибухонебезпечний предмет, то там теж є чіткий алгоритм дії – не підходь, зупинись, не чіпай, роздивись, як ти прийшов. Ти маєш роздивитися і впевнитись у тому, що твої кроки будуть безпечні, відходячи назад. Наголошую – цивільна людина ніколи не позначає вибухонебезпечний предмет. Це такий наратив і, насправді, коли я проводив навчання, дуже багато людей відповідало, що обов'язково треба позначити, щоб, не дай Бог, ніхто не підійшов. Але цивільні люди забувають, що на першому місці завжди власна безпека. Її треба ставити завжди на перше місце. І позначати людина має тільки у безпечному місці. Вона має відійти від цієї небезпеки подалі. Рекомендовано 300 метрів, але все залежить від місцевості, де був знайдений вибухонебезпечний предмет. Якщо це в місті, то зайти за кут будинку – це вже безпечне місце. Це там, де не вразить людину уламками у разі детонування тої знахідки. І в кінці, коли людина вже у безпечному місці, тільки тоді вона телефонує. Тільки в кінці вона може позначити, попередити. Якщо йшла група людей, то звісно, вона попереджає одразу. Але я наголошую, що завжди на першому місці – власна безпека. Тому засвоюємо три "золотих правила" – не підходь, не чіпай, телефонуй 101. Вони начебто елементарні, але ці правила рятують життя. Але вони рятують життя тільки тоді, коли люди їх дотримуються. Тому має бути чітке усвідомлення в людей, що не чіпати, чому не підходити, і звісно, чому телефонувати 101? У нас, до речі, також є новий номер телефону – це 112.
А з яких саме питань туди можна звертатися?
Із будь-яких. 112 – це універсальний номер. Це як 911 в Америці. У нас – 112. І там вже йде розподілення на необхідні служби, зважаючи, яка проблема сталася у людини.
Інструктор "Асоціації саперів України" проводить навчання з попередження ризиків від мін та вибухонебезпечних предметів. Фото: facebook/Ukrainiansappers
"Територію неможливо розмінувати, не попередивши людей про ризики"
Звідки найбільше запитів до Асоціації саперів України щодо тренінгів зараз? Чи можуть до вас звертатися просто якісь організації, структури або громади за таким інструктажем і як швидко відбувається така комунікація?
Так, звісно можуть. Це дуже актуально, але не всі усвідомлюють необхідність цих навчань. Насправді, в різних регіонах зіштовхуємося з різними проблемами – деякі люди просто не розуміють, що воно важливо. У нас на сайті Асоціації саперів України є посилання на онлайн-форму і людина, заклад чи організація можуть залишити заявку на проведення цих навчань. Якщо, скажімо, громада потребує, то ми, звісно, їдемо і проводимо ці навчання. Навчання попередження ризиків, до речі, входить у протимінну діяльність, це одна зі складових. Тобто територію неможливо розмінувати, не попередивши людей про те, які ризики там можуть бути. Це зафіксовано в СОПах (Стандарт операційної процедури – ред.), в IMAS – це міжнародні стандарти розмінування. Тобто це все прописано і ми чітко виконуємо ці вимоги.
"Не підходь, не чіпай, телефонуй 101"
Резюмуючи нашу розмову, що варто робити і як діяти, якщо людина натрапила на якийсь незрозумілий предмет, який потенційно може бути небезпечним?
Не підходь, не чіпай, телефонуй 101. Я вас дуже прошу, запам'ятайте ці прості правила і дотримуйтеся їх. Найважливіше – не знати ці правила, а дотримуватися. Побачив небезпеку – не підходь, зупинись. Не чіпай, роздивись, обережно відійди і зателефонуй – чіткі дії, які треба виконувати у разі виявлення вибухонебезпечних предметів.
