Стела на вʼїзді в Покровськ. Фото: Покровська МВА
"Покровськ уже декілька місяців цілеспрямовано розбирається по цеглинці"
Яка ситуація сьогодні в Покровську? Який вигляд взагалі має це прифронтове місто зараз?
Покровськ, на жаль, уже декілька місяців цілеспрямовано розбирається російськими окупантами по цеглинці. Місто постійно страждає від російських обстрілів. У ньому залишається величезна кількість цивільного населення, тому це достатньо патова ситуація. Ситуація дуже напружена і дуже складна.
Раніше Покровськ був місцем, куди евакуйовували людей. А зараз навпаки, ви вивозите їх із Покровська.
Так. Ще, коли ми тільки починали займатися евакуацією, коли ми возили людей, наприклад, із Лисичанська, то це була абсолютно стандартна ситуація, коли ми відвозили людей на Покровський евакуаційний потяг. І зараз дуже складно сприймати всі ці вулиці, місця, де ми зупинялися на каву або щось поїсти після того, як люди були посаджені на потяг, наразі ці місця зруйновані. Не так давно супермаркет ключовий біля вокзалу повністю згорів. Тому ніхто, мабуть, цього не очікував. У нас буквально декілька тижнів тому була історія з жінкою, яка спочатку виїхала з Краматорська в Покровськ, тому що вона думала, що в Краматорську все буде набагато гірше, а Покровськ далеко і безпечний. Вона відкрила там невеличкий бізнес на ринку і до останнього теж сподівалася, поки не прилетіло і не згорів її кіоск. І зараз вона повернулася в Краматорськ. Тому для багатьох це дуже неочікуваний розвиток подій.
"Зв'язок у Покровську наразі є кілька годин на день. Світла, води і будь-яких інших умов немає"
А як узагалі місцеві реагують на ці постійні інтенсивні обстріли? Вони звикли до такого життя і взагалі в місті є світло, опалення, вода, якісь елементарні умови для життя?
Ми бачимо це раз за разом. У всіх відносно великих містах залишається якийсь відсоток населення, якому важко з багатьох причин ухвалити рішення евакуюватися. Тому, звичайно, що люди за ці роки вже адаптувалися, знайшли якісь можливості виживати навіть серед таких обставин. Зв'язок у Покровську наразі є кілька годин на день. В тому числі ми брали в цьому участь, поліція, періодично військові заправляють генератори. Тому, в принципі, у людей є можливість зв'язатися. Це дуже важливо якраз для евакуації, щоб вони могли залишати заявки на "гарячих лініях". Світла, води і будь-яких інших умов наразі немає, тому що будь-які ремонтні роботи проводити дуже небезпечно. В місті працює ще відділення "Укрпошти". Донедавна працювали 2 відділення "Нової пошти". Одне з них закрилося. Про друге не скажу, бо там теж було питання декількох днів. Є невеликий гуманітарний хаб, який видає гуманітарну допомогу, є мобільні групи, які цим займаються. Але це все зараз на мінімальному рівні, тому що в місто дуже небезпечно заїжджати. Будь-який транспортний засіб постійно перебуває під атаками російських FPV-дронів. Я думаю, ви знаєте, що наші екіпажі двічі за останні два місяці потрапляли під атаку FPV. Тому будь-яке пересування по місту, транспортування людей чи вантажів максимально небезпечне.
"До 30-40 людей на день максимум виїжджали з міста в найінтенсивніші фази останніх місяців"
Але попри це, ви все одно продовжуєте вивозити людей. Як взагалі ви почали цим займатися і скільки людей телефонує на "гарячу лінію", щоб волонтери їх вивезли?
Займаємося, як і всі. На початку просто в цьому була величезна потреба, особливо в Луганській області. Там із самого початку не було зв'язку, людям було дуже важко знаходити якісь адміністративні ресурси і такі евакуаційні команди, як наша, працювали саме в режимі пошуку. Тобто, ми прямо їздили у приватні сектори, ходили по багатоповерхівках і пропонували людям евакуацію, розповідали їм, як це буде відбуватися. І після цього так сталося, що просто за рахунок і певного бекграунду, і підготовки членів екіпажів, і наявності броньованого транспорту, ми спеціалізувалися на евакуації саме із "гарячих точок" і, в принципі, весь цей час цим займалися. Ми, як організація, маємо багато напрямків, в тому числі більш довготривалих, структурних, але евакуація залишається важливою діяльністю. На даному етапі зі всіх цих міст, сіл евакуація відбувається постійно, але не масово. Тобто, таких масових хвиль, де по 100 людей у день виїжджає, це велика рідкість. Як правило, за день надходить декілька заявок і безпосередньо вже під час виїзду, особливо останні тижні, коли у певних районах зв'язку немає або він дуже несталий, люди підходять безпосередньо на вулиці чи біля будинку і питають, чи можна їх теж евакуювати. В середньому в такі періоди інтенсивної евакуації десь 10 людей на день наш екіпаж вивозив. Ще таку ж кількість партнери. Тому загалом десь до 30-40 людей максимум виїжджали з міста в такі найінтенсивніші фази останніх місяців.
"Люди, які залишаються в таких містах – найбільш незахищені категорії"
Що говорять люди, які залишаються в місті? Як ви з ними спілкуєтесь і як взагалі інформуєте їх про те, що варто евакуйовуватися, виїжджати? Тому що читаю, що в місті залишається багато літніх людей, залишаються люди, які просто не готові покинути свою домівку, хтось дуже боїться починати все спочатку.
Саме так. Звичайно, що ті люди, які залишаються в таких містах – це найбільш незахищені категорії – і соціально, і економічно, і по всіх параметрах. Це люди, які прожили все життя в цьому місті або в регіоні й для них реально уявити собі, що в 75 років треба починати все від початку, без якоїсь конкретної підтримки, це дуже важко. І коли вони це порівнюють із якимось статусом-кво підвалу, з якимось забезпеченням гуманітаркою, якихось соціальних місцевих зв'язків, то з суб'єктивної точки зору це, в принципі, дуже логічне рішення. Хоча максимально небезпечне. Тому в усіх свої історії, свої причини. Дуже багато людей сподівалися, що все ж таки російська армія не прорветься так далеко. В усіх свої причини. І ми ніколи ці причини не знецінюємо, ми просто допомагаємо людям, якщо в них є ця потреба. Якщо ні, то намагаємося іншим чином підтримувати. Але це велика проблема, тому що немає якоїсь чіткої конкретної схеми. З одного боку тут налагоджена координація, адміністрація теж задіяна в евакуації населення, але по факту ми можемо розповідати людям, як це відбувається, однак ми не можемо їм сказати, де вони реально будуть через 2 місяці. Тому що все одно купа етапів, багато тимчасових перевалочних пунктів. Те безкоштовне розселення, яке надає держава, теж постійно змінюється в контексті тих областей, які приймають. І ця невизначеність, нерозуміння, що реально з людьми буде відбуватися, це велика проблема і велика причина, чому люди все-таки до самого останнього чекають і починають виїжджати, коли вже їхнє майно чи житло зруйноване і їм просто реально немає більше де залишатися.
"Жити в якомусь компактному місці розселення – краще, ніж померти в Покровську"
Але ви все одно переконуєте їх виїжджати. Як ви з ними говорите, які слова підбираєте? І чи даєте їм якусь надію на те, що коли вони евакуюються, то в інших містах їм допоможуть волонтери, держава і будуть створені умови для нормального життя?
На даному етапі ми, насправді, максимально чесно і відкрито комунікуємо. Тому що після 3 років роботи, я думаю, що ми поспілкувалися з десятками тисяч людей на цьому етапі. І якщо раніше ми намагалися трошки прикрасити, тому що був пріоритет у тому, щоби люди виїхали, то зараз цей пріоритет залишається, але ми розуміємо, що дуже важливо з повагою ставитися до людей. Тому ми їм розказуємо, як є. Тобто ті умови, які на них очікують, ми максимально конкретно намагаємося їм сформулювати. Але ставимо це на ваги, бо так чи інакше жити в якомусь компактному місці розселення – це краще, ніж померти в Покровську. І так комунікуємо. Ми спираємося на попередній досвід і розуміємо, що як би там не було, але Покровськ, навіть якщо нам вдасться його втримати – це точно не місце, де можуть перебувати цивільні. Саме це ми їм і розповідаємо. Ми ні на кого не тиснемо, нікого не переконуємо, ми просто ведемо діалог, якщо є можливість у контексті безпекової ситуації. Повертаємося до людей, питаємо, яка їм ще підтримка потрібна, намагаємося вибудовувати взаємодію, яка базується на довірі. І коли люди ухвалюють вже це рішення, намагаємося забезпечити їм максимально комфортні умови під час всієї евакуації.
Антон Яремчук. Фото: facebook/baseuango
"Половина людей, яких ми зрештою вивозимо, просто підійшли на вулиці"
Розкажіть взагалі про евакуацію. Із скількох членів команди складається ваша бригада? Де ви взяли броньований автомобіль? Як знаходити людей і як загалом до вас додзвонитися? Чи були випадки, наприклад, коли ви приїжджаєте, а людей немає?
Ми виїжджаємо конкретно по перевірених заявках. Тобто, це або люди самостійно залишили, або їхній родичі. Тому, в принципі, в контексті наших протоколів безпеки, ми виїжджаємо в такі точки, тільки якщо в нас є підтверджені заявки. Але вже безпосередньо на виїзді, як правило, особливо в останні тижні, половина людей, яких ми зрештою вивозимо за день – це люди, які просто підійшли на вулиці. Ми постійно моніторимо ситуацію, кожного дня. І кожного дня ми ухвалюємо рішення, чи ми можемо, чи не можемо заїжджати.
Поранення Едді
Розкажіть про історію, яка відбулася кілька тижнів тому, коли ваша автівка потрапила під російський обстріл і ваш волонтер із Англії, Едвард, зазнав поранення. Це поранення призвело до ампутації лівої руки і ноги.
Тоді в машині був координатор виїзду Пилип та Едді – наш волонтер із Великої Британії. Вони були вдвох на виїзді. Це була вже друга ходка в Покровськ, вони вивозили дві людини. І якраз на виїзді з Покровська, на дорозі, де дуже погане покриття і автівка повільно рухалася, влучив дрон у дах машини з лівого боку. Найімовірніше, він був із кумулятивним РПГ-снарядом, який зробив маленьку дірочку в броні, але її було достатньо для того, щоби пройти через усі ці шари і дуже тяжко поранити Едді, який був за кермом. Пилип максимально швидко відреагував. Він вийшов із машини, обійшов її, відчинив двері й почав надавати допомогу Едді. Наклав дуже швидко турнікети, хоча, особливо на верхній кінцівці, це було дуже важко. Зупинив кровотечі і, по факту, врятував життя Едді. Він дуже швидко теж зорієнтувався, буквально паралельно почав кричати і зупинив військову машину. Військовий погодився забрати Едді. Пилип сам дістав Едді із машини, дотягнув до пікапа військового. Сам сів за кермо нашого транспорту і разом такою мініколоною вони рушили. Як тільки виїхали за Покровськ, військовий зв'язався з точкою, де чекали військові швидкі. Вони приїхали туди, там уже на них чекав екіпаж. Минулого тижня ми перевели Едді в Київ. Зараз він продовжує лікуватися. В принципі, він у дуже непоганому стані.
Зараз для нас пріоритет і безпосередньо в нашій роботі, і в контексті нашої адвокації доносити меседж, що РЕБи повинні стати постійною частиною захисту гуманітарних екіпажів на рівні бронежилетів, касок, IFAK-ів (тактична індивідуальна аптечка – ред) тощо.
Евакуаційний автомобіль після атаки російського дрона в Покровську, 30 січня 2025 року. Фото: t.me/Donetsk_obl_prokuratura
"Росіяни цілеспрямовано тероризують цивільне населення дронами"
Наприклад, "Червоний хрест" – величезні машини, де також написано, що це гуманітарні місії. Попри ці логотипи, емблеми, величезне брендування, російські окупанти все одно їх обстрілюють. Тому волонтери роблять висновки, що мова йде навіть не про те, що росіяни вишуковують саме військових, аби їх знищити, а знищити саме волонтерів і активне громадянське суспільство, яке допомагає людям. Що ви про це думаєте?
По факту так. На даному етапі в нас достатньо емпіричного розуміння того, що на постійній основі відбуваються ці злочини проти людяності, воєнні злочини. Якщо раніше, коли були артилерійські обстріли або навіть мінометні на якихось конкретних ділянках, сказати стовідсотково, що ми були ціллю або що вони розуміли, по кому вони стріляють, не завжди було можливим, то зараз, із такою високоточною зброєю як дрони дуже багато статистики, яка нам абсолютно чітко показує, що так, росіяни цілеспрямовано тероризують цивільне населення. Під такі атаки потрапляють не тільки гуманітарні екіпажі. У Покровську були тижні, коли кожного дня 2-3 автівки просто цивільного населення теж були під атаками. Люди на "Жигулях" із причепом вивозять речі і в них влучає дрон. Тому це без перебільшень – тут реально відбувається терор. В принципі, вони вже і за межами Покровська є. І в Родинському, і в Гришине FPV прилітають. Зараз і на окраїнах Костянтинівки ми це бачимо. Тому так, це частина їх терористичної діяльності. Росіяни прекрасно розуміють, що вони роблять.
"Ми будемо продовжувати цим займатися, поки люди потребуватимуть допомоги"
Що мотивує вас продовжувати евакуйовувати людей, особливо після ситуації, яка сталася з вашим колегою-волонтером? Що рухає вами?
Те ж саме, що і в перші дні. Це якась максимально екстраординарна ситуація, історичні події і я не можу собі уявити, щоб хтось із нас просто повернувся до якогось нормального життя. Те, що ми робимо, все одно дуже мінімальний насправді процес, порівняно з тим, що роблять українські військові. Зрозуміло, що в нашому конкретному випадку це дуже трагічна ситуація, дуже важка для нас ситуація, але ми розуміємо, скільки насправді людей кожного дня поранені та втрачають кінцівки. Тому я ж кажу, що на якомусь персональному рівні – це велике потрясіння, але насправді – нічого нового. Тому, звичайно, що ми будемо продовжувати займатися, чим ми займаємося і стільки, скільки це буде потрібно, поки люди будуть потребувати допомоги.
