Картина Микола Івасюки "В'їзд Богдана Хмельницького до Києва"
Економіка України часів Гетьманщини орієнтувалася переважно на Захід
1648-й, триває Визвольна війна на Запоріжжі. Результат — автономія Гетьманщини, яка по суті залишилася затиснутою між Річчю Посполитою, Османською імперією та Московським царством. У цьому трикутнику потрібно було обирати, з ким бути союзником. Перед тим, як домовлятися з царем, були спроби отримати підтримку Османської імперії, але невдало. Гетьман дуже нервував, бо відчував, що рішення доленосне. І недаремно.
8 січня 1654-го гетьман Богдан Хмельницький скликає військову раду у Переяславі. У радянській історії цю подію пізніше назвуть "возз'єднанням" так званих "ісконно руських земель" і встановлюватимуть пам'ятники, в українській сучасній історії – це трагедія, що спричинила занепад козацької держави та на майже чотири сотні років відтяла свободу українців. Але тоді, щоб уберегти автономію, єдиним правильним рішенням здавалося укладання союзу з Московським царством. Вони давали гарантії гетьманській державі та обіцяли підтримку. Восени 1653-го Земський собор, який відбувається в Москві, ухвалює рішення про включення Гетьманщини до складу своїх земель і оголошує війну Речі Посполитій. Гетьманщину віддали під протекторат московського царства зі збереженням основних прав і вольностей Війська Запорозького. Після Переяславської ради представники московського посольства побували у 117 містах і містечках Гетьманщини, щоб прийняти присягу від населення на вірність цареві. Проєкт договору складався із 23 пунктів. Козакам надали царську гарантію про збереження державних прав Гетьманщини, яку згодом, звісно, неодноразово порушать, і врешті-решт широка автономія українських земель та Запоріжжя протягом 120-ти років звелася нанівець.
До чого тут економічне становище Гетьманщини? Гроші та грамотне фінансове управління ресурсами завжди відігравали провідну роль. Чи існували ці фінансові інститути в козацькій державі? Це доба нової або ранньомодерної цивілізації. Йдеться про період від XV і до XVIII століття. Гетьманщина мала торговельні зв’язки з іншими країнами Європи, успішно експортувала свої товари та намагалася поповнювати скарбницю військовими трофеями. Хоча очевидного економічного дива в тогочасній Європі не сталося, проте було винайдено багато соціальних інститутів та моделей. Вони саме тоді зароджувалися, розвивалися і зараз стали нашими економічними реаліями. Тоді формувалися міжконтинентальна торгівля і капіталістичний ринок, поступово зникала земельна аристократія і з’являлися нові прошарки суспільства (буржуазія, наймані робітники). Яким був цей період для України? Що відбувалося на наших землях? Розповідає кандидат історичних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олексій Сокирко.
"У період ХVІ століття українські терени входять до складу князівства Литовського, а далі Речі Посполитої. Потім з цієї частки виділяється Українська козацька держава, або Гетьманщина. Це буде всередині ХVІІ століття. Але в економічному плані ці державні утворення дуже подібні. Тут не відбувається революційних переходів з точки зору зміни моделей. З одного боку, ми можемо говорити про домінування питомо середньовічних економічних рис середньовічної моделі натурального господарства, є ціноутворення, яке працює за принципом "все, що виробили, те й споживаємо", де обмін, тобто імпорт чогось – сировини, готової продукції якоїсь, торгівлі взагалі, не кажучи вже про фінансову сферу. Торгівля носить переважно обмінний характер. А монетизована тільки в зовнішній торгівельній сфері, коли на далекі відстані ведеться торгівля дуже дорогими імпортними товарами. І навіть податки усередині держави ще не до кінця монетизовані. З них приблизно дві третини збирається натурою – продуктами, ресурсними статтями, наприклад, хутро, ліс, шкіра, поташ".
Чому та як виникла держава в сучасній Україні? На це запитання має свою відповідь кандидат економічних наук, головний консультант Центру зовнішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень Іван Ус.
"Був відомий шлях "із варяг в греки". І було зрозуміло і в Русі, і в сучасній Швеції, що треба, щоб по цьому маршруту були гарантії, що товари будуть проходити. І була ідея створити там державу. І це, як на мене, вплинуло на те, що все ж почались формуватись інституції. Паралельно до цього ще була важлива історія. Коли Римська імперія воювала з варварами, то військові дії були рівно до того періоду, поки на певний момент на лінії розмежування, люди, які там жили, не зрозуміли, що торгувати краще, ніж воювати. У них з’явилася торгівля, обмін. Ця торгівля припинила війну, яка там була. І сприяла тому, що більш-менш нормальне життя стало на кордонах Римської імперії і тих племен, які були там в той період. Це до того, як торгівля може реально змінювати світ на краще. Що стосується України, безумовно, Україна – це країна, яка історично опинилася між Московією, Польщею і Османською імперією. Три гравці, які завжди відігравали вагому роль. Потім роль Османської імперії потроху знижувалася. І серед іншого це, безумовно, через те, що там була значна польська доба, економіка України гетьманської доби орієнтувалася переважно на Захід. І це, як на мене, формувало певну філософію, яка і зараз панує в суспільстві щодо прозахідного вектору".
Виробники були головними платниками податків
Як поповнювалася казна новоствореної гетьманської держави? Стародавня податкова система працювала не за хитромудрою системою, а саме податкове зобов’язання визначали у прямому сенсі "на око". Питомо середньовічні практики свідчили, що головними статтями оподаткування були ті сегменти економіки, виробництва і торгівлі, які приносили стабільні прибутки. І не обов’язково високі. Це була земля (споконвіку головне багатство України). Торгівля і ремесло займали підпорядковані місця в оподаткуванні. Це — до 25% від усього обсягу ВВП. Продовжує кандидат історичних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олексій Сокирко.
"Виробники були головними платниками податків. За винятком привілейованих верств, тобто лицарства і священнослужителів. У нашому випадку, це бояри, шляхта, церква. А решта, у тому числі й міста, наприклад, які володіли своїми землями. Ми знаємо у Магдебурзькому праві великі заможні міські комуни, які володіли колосальною аграрною периферією, земельними угіддями, млинами, пасовищами, ставками, річками тощо, це теж обкладалося. Податки збиралися, виходячи з величини земельних наділів, причому дуже мало беручи до уваги родючість і продуктивність цієї землі. У нас найбільш масштабний перепис селянських земель, які належали шляхті, а селяни були орендарями, це 1557 рік, так звана, волочна поміра. Волока – це назва одиниці земельної площі. Ось якраз уряд Речі Посполитої призначив волочну реформу. Це спроба не складання тотального земельного кадастру, як ми зараз робимо, а тільки тих земель, які перебувають в землекористуванні у селян і належать шляхті. З них збираються податки. Податок збирався від волоки, відповідно, від обсягу. Насправді й інші повинності ще в нього були — відробіткові повинності, ремонт доріг, наприклад. Це громадська толока, яку організовує держава і контролює організацію цього процесу. А грошові збори платилися від селянського домогосподарства. Тут теж цікаво виходить. У нас зараз фізичні та юридичні особи є платниками податків. А тоді це був дим. Дим — це домогосподарство, у якому може жити родина в середньому складі від семи людей. А може й більше бути. Бо там ще можуть бути наймити, слуги, родичі. І дими можуть населяти до 20 осіб. А може бути 3-4 людини, наприклад, якщо сім’я, скажімо, не дуже велика, не повна".
Перепис населення та формування власної податкової системи
Система була очевидно нераціональною, адже кількість людей та можливості самого домогосподарства не враховувалися. Загалом, перші переписи платників податків у державах Європи, серед яких були і українські землі, починають з’являтися лише у XVI столітті. Цікаво, що величину податків не завжди встановлювала держава. Усі регуляторні процеси перебували в компетенції еліти. Тобто був приватний власник, який надавав землі в оренду. Це могла бути церква, князь або козацька старшина. Вони завжди збирали податки до своєї кишені, а держава тим часом усіляко намагалася контролювати кількість отриманих ними грошей і намагалася змусити ділитися прибутком. Однак це було вкрай важко зробити, допоки не почали вести професійні, схожі на сучасні, переписи населення – кількість земельних угідь, мешканців, економічного стану домогосподарств. А така практика з’явилася лише у 17 столітті, у робочому регуляторному процесі – у 18-му. Гетьманщина не виняток. Свою податкову систему вдалося розбудувати вже наприкінці існування козацької держави – говорить кандидат історичних наук Олексій Сокирко.
"Перепис населення – реєстр податківців у Наддніпрянській Україні складається у середині ХVІІІ століття (1765-1769 рр). Це – заключна фаза існування Гетьманщини. Після ліквідації гетьманства і виходу у відставку останнього правителя Кирила Розумовського для підготовки Гетьманщини до її остаточної інтеграції до складу Російської імперії створюється Малоросійська колегія на чолі з генералом Петром Рум’янцевим – російська установа на чолі з російським генералом. Готуючи цю інкорпорацію гетьманату у склад Російської імперії, такий масштабний опис проводять протягом 4-х років. Його історики так і називають по імені президента – Рум’янцевським описом. Матеріали досить непогано збереглися, вони є в наших архівах. "Перепис селянських, козацьких, священицьких, старшинських домогосподарств". Він був дуже ретельний: починаючи від людей, де фіксувалися їх вік, часом навіть фізичні кондиції, скажімо, особливі прикмети і хвороби, закінчуючи рухомим і нерухомим майном домогосподарств. Це і старшинські фільварки, економії, садиби міщан, ремісничі майстерні, селянські подвір’я – все-все-все, аж до домашньої птиці. Переписувачами були офіцери і російські чиновники, частково козацька старшина і козаки. Ані ті, ані інші не мали такого досвіду. Як передають тогочасні джерела, опис виглядав приблизно так. У село приходила команда переписувачів, і вони виганяли усіх людей в поле, перераховуючи їх і переписуючи. А потім йшли вже по хатах для того, щоб дивитися майно. Не дуже, так би мовити, цивілізований спосіб, як на наші реалії. Вони недарма у побутовій мові гетьманщини називалися "труси". І тоді ж поширювалася фобія серед простих людей, про те, що мовляв починається кінець світу, що це військо Сатани і диявола переписує вірні християнські душі. Для того, щоб не переписати когось двічі, людям на одязі ставили крейдою хрест, позначаючи, що вони пройшли цю процедуру. Було так насправді чи ні, важко зараз верифікувати. Але можна сказати, що більш-менш сучасні економічні обліки, у тому числі й податкового аудиту, податкової бухгалтерії на рівні державного бюджету — це, звичайно, досить пізній період, а саме — ХІХ століття, коли з’являється та модель держави, яка більш-менш сучасна і знайома нам сьогодні".
"Податки Гетьманщини подібні до сучасних"
Оренда землі або договірні контракти мають дуже давню історію та існували і в козацькій державі – Гетьманщині. Торгівельне право у законодавчому вигляді існувало ще за класичного руського середньовіччя. А саме з пізніх редакцій "Руської правди" (першого писаного кодексу, який виник ще в 11 столітті) ми й можемо стверджувати про існування чинних торгівельних та договірних прав і обов’язків – визначення суперечок поміж купцями та продавцями. Це свідчить про те, що саме в торгівлі, а не в ремеслі оберталися ті кошти, за які сперечалися, судилися і які потребували юридичного врегулювання. Такі статті були і в правових кодексах, якими керувалася Гетьманщина — говорить кандидат історичних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олексій Сокирко.
"Податки, які були поширені у Гетьманщині, приблизно такі, як сучасні — прямі й непрямі податки плюс акцизи. Єдине що: податкова система не мала такої централізованості. Держава насправді збирала дуже невеликий відсоток податкових надходжень сукупно того, що могла давати економіка. Тобто, дуже багато податків і зборів залишалося у віданні місцевих влад, козацьких полковників, регіональних еліт, які не йшли на гору, у центральний бюджет. Приблизно, це десь до двох третин — від 60 до 75%. Церква у своїх маєтностях, приватні власники взагалі могли виставляли ті податки та повинності, які вважались за необхідне. Держава їх не контролювала жодним чином. Вона часом втручалася у цю сферу лише тоді, коли там виникали якісь проблеми – опір, наприклад, соціальні протести, коли податки занадто високі. Тоді центральна влада, наприклад, гетьмани, до того часу королі, великі князі могли видавати укази, які ситуативно щось забороняли або щось запроваджували стосовно конкретного випадку. Не держави в цілому, а конкретного регіону, міста, наприклад, де сталося щось, що треба було полагодити".
Чим торгували українці за часів Гетьманщини
Чим торгували українці за часів Гетьманщини? Основним портом експортної системи був Гданськ. А серед продукції переважали воли, м’ясо, коноплі, олія та мед. Ринок збуту — Західна Європа, звідки везли меблі, годинники та вина. Особливе місце у промисловості належало виробництву селітри, яка теж експортувалася. У період польсько-шляхетського панування існувало майже 20 селітроварень, виробництво яких було монополізоване урядом Речі Посполитої. А от під час Визвольної війни середини XVII ст. селітровими заводами керувало козацьке військо. Продовжує кандидат економічних наук Іван Ус.
"Україна мала непогані позиції з точки зору виробітку селітри і потім постачанні її на європейські ринки для того, щоб там з неї робити порох. Це примітивно, але все одно ці процеси були. Коли ти з кимось торгуєш, то маєш з ним відносини. В Росію також гуртували товари. Але була можливість і у Європу возити. Тому більше й возили у Європу".
Козацька держава не карбувала свою монету
Торгівля набула інших рис після великих географічних відкриттів. З’явилися нові структурні зміни в європейській економіці, в яку була інтегрована Гетьманщина. На ринку спостерігався великий приплив нових ресурсів – дорогоцінні метали, срібло і колоніальні товари. Частина хоч і була присутня на європейських ринках, однак постачалася не з Америки, а з країн Сходу. Ці товари традиційно були дорогими та в невеликих обсягах. І ось, після відкриття нових земель та шляхів, така продукція активно почала з’являтися великими товарними партіями. Їх тепер через Атлантику везуть каравани морських суден з великою вантажопідйомністю. Спеції, цінні породи дерева, бавовна – це новий самостійний ринок із праобразом логістичних мереж, схожих на сучасні. Усе це мало вплив на грошову систему. Річ у тім, що колоніальні держави Європи після появи зовнішніх та безкоштовних для них ресурсів (особливо дешевого срібла) почали чеканити монети – чудовий спосіб швидко наповнювати бюджет, обходячи важку процедуру контролю та збору податків, хоча вона теж зберігалася у своєму прадавньому та неефективному вигляді.
Срібло слугувало валютою і на Гетьманщині — там використовували срібні талери. Де їх карбували? І яка ще валюта існувала тоді на українських землях? Розповідає доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олексій Сокирко.
"Срібні талери, які карбували або в священній Римській імперії германської нації, яка потім Австрією назветься, або в Речі Посполитій. На другому місті стояли золоті монети. Хоча, в принципі, в обігу в Україні могли бути в обігу інші монети, і не тільки свого карбування, але й іноземного. В часи економічних криз держави зменшували традиційно вміст дорогоцінних металів. І тоді виникали проблеми з інфляцією. Гетьманщина свою монету не карбувала. Вона користувалася тим, що давав монетний ринок Речі Посполитої. А пізніше вже Московської держави Російської імперії. Правда, гетьмани в кінці ХVІІ століття робили кілька спроб власної монетної емісії. Історики довго б’ються над розгадкою що це було. Тобто, якоїсь спеціальної своєї грошової одиниці козацька держава не карбувала. Знаємо, що працювали так звані минзи. Минзи – це монетні двори. Скажімо, на українських землях такий монетний двір ще з часів Речі Посполитої здебільшого був розташований у Львові. А на території Гетьманщини теж були минзи. В Чигирині, наприклад, у першій гетьманській столиці. Що робили наші гетьмани? Друкували контрафактну монету. Карбували монету, яка була в обігу у Речі Посполитій, маючи ресурс дорогоцінних металів, перебивали їх в монету, щоб таким чином швидко наповнити скарбницю. Бо збирати податки було довгою справою. Під це треба було розбудовувати податкову адміністрацію, робити переписи населення, чого молода козацька держава на почату свого існування, в принципі, робити і не вміла. А ось ця нелегальна емісія була апробована. Минзи не придумали українці. Її не придумали козацькі гетьмани. Ними користувалися всі уряди Європи, які мали проблеми з податковими надходженнями".
Карбування монети було найшвидшим способом наповнити бюджет. Інакше кажучи, виготовити монету для молодої гетьманської держави було простіше, ніж зібрати податки, та ще й у грошовому еквіваленті. Але для цього потрібно було мати запас дорогоцінного металу. Цим опікувалося військо козаків, яке активно постачало до монетних дворів срібло у вигляді військових трофеїв. Вважається, що Богдан Хмельницький першим почав використовувати цю практику, бо мав чимало срібла завдяки першим перемогам козацької армії над Річчю Посполитою. Продовжує Олексій Сокирко:
"Я нагадаю, що, наприклад, за підсумками Пилявецької битви 1648 року за дуже приблизними підрахунками 3 млн злотих взяли переможці, розгромивши коронну армію під Пилявцями. Це сумарна кількість трофеїв. Але ж не треба забувати, що вони взяли касу переможених, велику кількість срібного коштовного посуду, який теж перебивався на монету. Якщо уявити собі сховище центробанку середньої європейської держави того часу, ми не повинні думати, що це виключно скрині з дукатами із золота або срібла, чи злитки. Це вже було. Але близько половина цього золотовалютного запасу складалася із срібних блюд, глеків, кухлів тощо, які за потреби переплавлялися і перебивалися на монети. Такий доволі примітивний спосіб фінансових маневрів тодішніх володарів".
Гетьманщина працювала на рейках військової економіки
Цікаво, що слово "скарбниця", яким користувалися наші пращури за часів Гетьманщини, зараз хочуть інтегрувати в економічну лексику сучасної України. Тобто не "казна", а "скарбниця", не "копійки", а "шахи" — це все питомо українські економічні терміни, якими користувалися козаки. Загалом, треба розуміти, що Гетьманщина працювала на рейках військової економіки. Козаки отримували частину своїх доходів від військових походів, зокрема зі здобичі, отриманої під час нападів на турецькі й татарські землі. Говорить кандидат економічних наук Іван Ус:
"Основа фінансової системи Гетьманщини поповнювалась її походами, а також тим, що у нас були солдати, яких зараз називають найманці, але тоді вони робили також походи і тим самим доповнювали скарбницю. І навіть пана Сірка можемо назвати найманцем французького двору і він зробив велику послугу для французької держави. Настільки велику, що така маленька історія: коли де Голь приїжджав до Радянського союзу і зустрічався з Микитою Хрущовим, він сказав, що хоче відвідати могилу Івана Сірка. А для Хрущова це був шок. Він миттєво зібрав колегію істориків – хто такий Іван Сірко, що де Голь хоче приїхати на його могилу? І спеціально для де Голя знайшли могилу Івана Сірка, навіть щось зробили, щоб було красиво. Тому, як кажуть, могилу Сірка спеціально побудували для відвідування пана де Голя. Це реальний факт. На очах моєї бабусі все це відбувалось. Тому що вона мені казала: "Я знала, що там чиясь могила. А потім в один момент прибуває багато людей і цю закинуту могилу прикрашають, потім приїжджають Хрущов і де Голь, з пафосом це все показують". Для де Голя пан Сірко важливий через те, що він, як найманець, з певною приватною військовою кампанією зробив послуги французькому двору в обмін на гроші, які плили в скарбницю України. Це сфера послуг. Але тоді Україна і цим промишляла. Це – тогочасна економіка".
Збір податків в оренду та перші бунти
Тенденція постійного припливу тонами срібла до країн Європи призводить до того, що сама монета падає в ціні. Відбувається так звана революція цін. Ринок європейських країн перенасичений дешевою срібною монетою. Тож не дивно, що її купівельна спроможність зменшується, адже монетна маса у кілька разів перевищує масу товарів, що продукуються. Інакше кажучи, це і є перші економічні кризи, що стають реальними через фактор колоніальних економік того світу. Бо розбудовувати податкову систему було невигідно, складно та дорого. Тому і Гетьманщина зокрема здавала функцію збору податків в оренду – пояснює доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олексій Сокирко.
"Цей регіон, наприклад, воєводство або полк як адміністративна одиниця, ми так порадилися зі своїми радниками, вирішили, що на рік він приносить певну суму податків. Ми зараз з аукціону продамо ліцензію на право збору податків на цій території протягом року тій людині, яка мені зараз заплатить певну суму. В обмін вони отримують документ, який протягом року дозволяє збирати конкретний податок на території полку. Там не написано, якої величини він має бути, хто його може сплачувати, а хто звільняється від сплати і яка загальна сума. Тобто влада вже делегувала за гроші цю функцію конкретній людині. Як правило, це були купці, часом козацькі старшини. Дехто з старшин, полковників чи губернаторів через своїх підставних осіб купував чи брав в оренду збір податків. І такий орендатор повинен не просто повернути суму, яку віддав у центральну скарбницю, він повинен залишитися ще й у виграші. І тому він реально збирає десь у 3-4 рази більше. Закладає такі податкові ставки, які з часом призводять до заворушень, до бунтів".
Воєнна економіка Гетьманщини означала, по-перше, забезпечення всім необхідним свого війська. І саме стаття розходів скарбниці, яка постійно збільшується, бо витрати на військові походи зростають, спонукає до розбудови робочої податкової системи. Цього разу нею мала б керувати держава, а не довірена приватна особа. Однак це станеться пізніше, а поки залишається проста істина – селянин народився для того, щоб усе життя працювати на потреби армії та держави, сплачуючи інколи необґрунтовано високі податки.
Яким було життя простих людей за часів Гетьманщини? Чи були утиски українців зі сторони Речі Посполитої або тогочасної Московії? Розповідає кандидат економічних наук, головний консультант Центру зовнішньо-політичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень Іван Ус:
"Там було жорстке життя, був жах. Тобто, були утиски, якщо порівнювати з Польщею чи Московією, то Польща більш цивілізована за Московію, не скажу, що вони були взірцем цивілізації, для цього знадобилося кілька століть, щоб до цього дійти. Але розвиток був. Приватні сфери також трошки зароджувались. Була певна залежність від пана. Але не надто критична".
Розквіт економіки за часів Івана Мазепи та подальший занепад
Якщо вивчати історію Гетьманщини як держави, то невипадково не знайдеться великих козацьких повстань. Є лише певні конфлікти на рівні місцевої влади. Тоді інколи намагалися змушувати платити податки козаків, які від них звільнялися. Переважно такі суперечки вирішувалися в судовому порядку або мали прояв невеликих сутичок. Так само не було і селянських повстань у Гетьманщині, що свідчить про гідний прожитковий рівень простих людей як на той час. На території Речі Посполитої, а саме тієї частини українських земель, які входили до польської держави, тривалих і значних повстань селян через економічні проблеми теж не спостерігалося. Коли ж Гетьманщина досягла свого пікового стану економічного розквіту? Аналізує кандидат економічних наук Іван Ус:
"У 1707-1708 роках, тобто перед Полтавською битвою, коли і автономія була, і Іван Мазепа дуже гарно знаходив шлях "між крапельками", тому що був Петро Перший, була російська влада. Все ж він знаходив можливості, як Україна буде лишатися цією автономією й розвивати її економіку. Тобто, ми можемо займатися певними справами, зокрема видобутком селітри та іншої продукції, яку ми постачали спокійно в західному напрямку. Тоді все це дозволялося. Тоді був розквіт. Але, як тільки почалися політичні обмеження, після того, як тільки зрозуміли у Санкт-Петербурзі, коли він став столицею, що чим більше Україна торгує з іншими і чим більше має економічні можливості, тим більший ризик того, що вони не будуть настільки покірними, як інші, економіка стала погіршуватися".
Коли в козацькій Україні притишилися війни і завершився історичний період Руїни в кінці XVII століття, це відкрило багато можливостей протягом правління двох гетьманів того часу – Івана Самойловича та Івана Мазепи. Це і спричинило економічний бум – нечуване фінансове піднесення, що стало можливим, зокрема через сприятливий клімат і багатство природних ресурсів українських земель, дозволяючи державі безбідно існувати. Однак економічні цикли працюють за принципом годинника. Тому далі – етап погіршення рівня життя і початок занепаду козацької держави. Основні причини наводить кандидат історичних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олексій Сокирко.
"У ХІХ столітті із розвитком уже класичної капіталістичної економіки умови стають більш регульованими і жорсткими. Це підштовхує уже значну частину населення, виводить із ситого, благополучного, економічного раю до індустріального періоду в такі реалії, коли люди шукають роботу і на селі відбувається аграрне перенаселення. Цих спадів не так багато, і вони насамперед пов’язані з війнами. Можна сказати, що козацька революція Хмельниччини, як би ми її не любили, зробила козацьку державу, але все ж таки це була війна. При чому війна, яка затягнулася. Тому що козацтву як новому політичному класу, який замінив руську шляхту на цій частині України, захотілося мати свою більш-менш суверенну державу, а не просто бути автономією. Потім вона вже переросла у внутрішню громадянську війну після смерті Богдана Хмельницького, яка пов’язана з тим, що за владу в країні боролися різні табори в середовищі нового політичного класу. Такі речі не робляться протягом кількох років. У європейських еліт на це йшли століття. Ми ще досить швидко впоралися з цією задачею, десь за 50 років, збудувавши державу і викристалізувавши достатньо дієздатну еліту. Це рекордні терміни. Але війна є війна. Війна, по-перше, ставить на паузу торгівлю, особливо міжнародну, де концентрується дедалі більше коштів, які приносять прибутки і державі, і торгівцям, і тим, хто виробляє продукцію для продажу товару. Куди будеш ганяти волів в Гданськ чи ще кудись, якщо тут іде війна. Нагадаю, що Хмельниччина детонувала цілу низку коаліційних війн сусідів проти Речі Посполитої. До них включилося Московське царство, Швеція, трансильванські князівства, потім Османська імперія. А це світові держави. Полум’я війни після 1648 року – коли, до речі, закінчилася велика Європейська 30-літня війна, коаліційна, яка теж тривала дуже довго і була виснажлива, особливо для німецьких земель, а тут запустилася з козацькою революцією нова серія коаліційних війн. І вже мирними перестали бути не тільки Україна, але і значна частина Польщі, Балтійського регіону, частина нинішньої Угорщини, Молдови, придунайського регіону і північних Балкан. Хіба можлива в таких умовах міжнародна торгівля?"
"Гетьманщина розглядала Росію як союзника у боротьбі проти Речі Посполитої, а Московське царство мало свою стратегію поневолення козаків"
Бажання Московського царства остаточно забрати українські землі під свій контроль тоді, під кінець існування козацької держави, лише посилювалося. Хоча Гетьманщина розглядала Росію виключно як союзника у боротьбі проти Речі Посполитої, Московське царство вже мало свою стратегію поневолення козаків. Щодо Речі Посполитої, то головна проблема Гетьманщини полягала в тому, що козаків не хотіли визнавати рицарським станом і, відповідно, політичних прав козаки теж не мали. Економічні питання так само не були зрівняні зі шляхтою. Але проти ненажерливих росіян, які пізніше по суті й розвалили козацьку державу, ці всі проблеми відходять на другорядний план. Річ у тім, що Російській імперії не потрібна була автономність козаків і загалом українців. За часів Катерини ІІ зникає Гетьманщина, ліквідовується Слобідська Україна – це синхронні процеси імперії задля кращого використання ресурсів. Але не так сталося, як гадалося. Росія не була готова інвестувати в нові землі більше, ніж отримувати прибутки. До того ж, вони зіштовхнулися з національним визвольним рухом. Чи могла доля козацької держави Гетьманщини повернутися інакше? Чи могли українці врятувати свою незалежність тоді? Над альтернативною історією розмірковує кандидат історичних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олексій Сокирко.
"Наприклад, альянсу із Москвою альтернативою був альянс з Туреччиною. І, наприклад, за рік до Переяславської ради, Хмельницький турецьку альтернативу розглядає як цілком реальну. І велися дуже серйозні переговори. В принципі, султан був готовий до того, щоб піти назустріч. Проблема полягала у тому, що Туреччина не змогла подати так швидко військову допомогу проти Польщі, як це зробила Москва. Тому що географія. Звісно, все могло статися. Іван Мазепа не мав нащадків на гетьманство, а тому робив ставку на своїх племінників. І якби одного з них, наприклад, Андрія Войнаровського, вдалося одружити на одній з представниць Курляндського герцогського дому, яка володіла колоніями в Карибському регіоні — островами Тринідад і Тобаго, які давали шалені прибутки за рахунок імпорту цукрової тростини і тютюну, то Андрій Войнаровський став би герцогом Курляндським і українським гетьманом. Відтак Гетьманщина б стала колоніальною державою. Як свого часу стане маленьке князівство Пруссія, яка перетворюється в германську імперію, яка теж була колоніальною державою. Історики жартують іноді, що для того, аби не ставати на ті ж самі граблі, їх треба нумерувати. Тобто, історія у цьому випадку для нас виступає досвідом, зокрема неправильним, і показує, чому і як ми опинилися у цій точці".
Як одне неправильне рішення людини може змінити долю всієї нації? Богдан Хмельницький колись довірився московським гарантіям і повірив, що росіяни допоможуть зберегти Гетьманщину — українську козацьку державу. Але вірити росіянам — це все одно, що власноруч рити собі могилу. Так і сталося: Гетьманщину вбила жадоба Російської імперії до влади, територій та прибутків. Однак чималих економічних помилок припустилися і самі гетьмани, якщо говорити про фінансову політику. Вони приділяли недостатньо уваги перепису населення, створенню системи оподаткування та зміні стратегічно важливих торгівельних угод, що могли б краще поповнювати казну та забезпечувати військо в процесі боротьби за незалежність. Історія не любить альтернатив, але на основі падінь минулого ми можемо побудувати трамплін для стрибка сучасної України в майбутньому. Головне – не повторювати помилок пращурів. Тобто робити все, щоб бути максимально фінансово незалежними та за жодних умов не вірити "хорошим рускім".
