Ілюстративне фото: Суспільне Рівне
"Освіта для життя" допомагає поза шкільними класами
Що має вміти і знати дитина по закінченні початкової школи?
Відповідь на це запитання описана у Державному стандарті початкової освіти, а також базової та старшої. Це перелік конкретних результатів, які на завершення кожного циклу навчання мають знати й розуміти наші учні та учениці. Кожна освітня галузь має свій перелік. Якщо коротко, то це освіта для життя, вона компетентнісно зорієнтована та допомагає нашим учням та ученицям якісно й комфортно себе почувати поза шкільними класами.
Принцип автономії — вчитель сам визначає, як взаємодіяти із дітьми на уроці
Чи повинна дитина знати таблицю множення та розуміти, як її застосовувати? Адже є смартфон, де все легко множиться і ділиться.
У наших стандартах не зазначений конкретний перелік змісту, з яким працюють наші вчителі. Є поняття автономії, тобто всі вчителі мають змогу обрати той зміст, на якому вони будуть досягати результатів, зазначених у стандарті. Саме вчитель визначає, як він буде взаємодіяти із дітьми на уроці. Сьогодні дуже багато речей стрімко змінюються, тому ми й оновлюємо стандарт — щоб увідповіднити регулюючі документи з тим, що відбувається на уроках.
Які зміни буде внесено до стандарту початкової освіти?
Найперше — відбудеться перегляд формулювання мети початкової освіти. Йдеться про всебічний розвиток дитини, але важливо розуміти, що це не революційні кардинальні зміни, а приведення до відповідності того, що є в базовій школі, і того, що є у старшій. Тобто вже у молодшій школі дитина має знати, хто ворог та як чинити опір.
А медіаграмотність?
Усі ці навички й компетенції прописані у стандарті — екологічна свідомість, медіаграмотність, критичне мислення, креативне мислення тощо. У нас є чіткий перелік, що і як має відбуватися з дитиною на уроці, щоб вона була всебічно розвиненою, щасливою та освіченою.
Школа — трикутник партнерства: вчителі, батьки, громада
Наскільки батьки готові спілкуватися з медіаграмотними дітьми? Чи є якісь поради для батьків, коли дитина просить обґрунтувати позицію, чому їй не дозволяють розфарбувати свою кімнату, наприклад?
На початку освітньої реформи ми почали говорити про педагогіку партнерства, тобто про активне залучення батьків не тільки в освітній процес, а й до всього, що відбувається з дитиною і в школі, і в позашкіллі. Важливо, щоб батьки були активними учасниками цього процесу. Вони завжди можуть звернутися до шкільного психолога, класного керівника, до батьківських клубів, психологічних клубів тощо. Школа перестає бути установою, яка завершується парканом, і далі батькам не можна доєднатися. Сьогодні школа є відкритою до взаємодії, це такий трикутник партнерства, куди також залучається і громада. Тому раджу звертатися у свої школи, до вчителів і знаходити інструменти комунікації із сучасними дітьми.
"Через діалог, повагу та взаєморозуміння"
Слухачі пишуть, що діти дуже добре знають свої права, але з обов’язками складно. Чому так відбувається? Мовляв, домашнє завдання не хочу робити, і що ви мені зробите?
Як на мене, це взаємопов’язані процеси. І немає жодного рядка у жодному стандарті НУШ про те, що діти мають наполягати лише на своїх правах, а не на обов’язках. Будь-яка ситуація є особливою, і треба рухатися через діалог, повагу та взаєморозуміння. Мета освітньої системи загалом — це формування громадянського суспільства. На мікро- та макрорівні це відбувається через взаємодію вчителя, дитини, сім’ї та громади — усі ми насправді відповідальні за результат, за те громадянське суспільство, яке ми спільно будуємо. Узагальнювати і говорити, що це системна проблема на рівні школи, не варто. І наш обов’язок — розділити спільно цю відповідальність в обставинах країни, де ми живемо. Повністю перекладати на школу обов’язок виховання дитини чи формування її як громадянина ми не можемо. Це наша спільна відповідальність, починаючи з племен, коли дітей виховували всі разом, навчали та інтегрували у світ. Завдяки цьому ми долаємо травми і суспільство розвивається. Тому школа має обов’язок всебічного розвитку дитини, який вочевидь включає і громадянську компетентність, і формування національної ідентичності, усе це закладається. Сім’я має свій обов’язок, і громада — свій.
"Ми говоримо не про предмети, а про галузі"
Чи наближаємося ми до фінської системи освіти, де по суті діти не вчать окремо хімію, літературу, фізику, маркетинг, а вивчають, як влаштований айфон та одночасно мову й літературу, бо айфон може відправляти текстові повідомлення? І вивчають хімію матеріалів, з яких він зроблений, фізику мікросхем та маркетинг, як продавати айфони. Йдеться про таку систему?
Так, звісно. Ми звикли до того, що предмети вивчаються окремо. У нас є мононапрями, окремі комірки, де ми рухаємося відповідно до предметів. Але у Державних стандартах ми не говоримо про предмети, а говоримо про галузі. Наприклад, мовно-літературна освітня галузь включає у себе перелік предметів: мова, література, іноземні мови. І в концепції НУШ один із супердієвих інструментів — інтеграція. Адже світ і життя інтегровані. Ми не говоримо про хімію, фізику винятково у межах шкільних кабінетів. Завдання політики "Освіта для життя" — вивести зміст, який є в кожному конкретному предметі, поєднати його з тим, що відбувається у житті, і показати це дитині. Наприклад, якщо якусь хімічну речовину я крапну на джинси, то там залишиться дірка або тканина пофарбується.
Фото: Суспільне Черкаси
Наскільки я розумію, наша школа має забезпечити учнів, зокрема молодших класів, знаннями, навичками та вміннями і певними етичними цінностями та моральними орієнтирами, які дитина має засвоїти. Три такі компоненти. Чи може ще щось?
Саме так. НУШ має компетентнісно орієнтований підхід. І ми в цьому підході рухаємося із 2018 року. Маємо завдання і вправи для практичного оволодіння навичками. Наприклад, щоб розвинути фінансову компетентність або екологічну, вчитель обирає якісь завдання на свій розсуд — групові, індивідуальні, це може бути проєктна взаємодія, портфоліо, тобто будь-яка форма роботи, яка, на думку вчителя, є цікавою та сучасною.
Показники, які перевіряє PISA, зашиті у Держстандарті освіти
Щодо знань. Чи стоїть завдання підвищити результативність знань, наприклад, з математики, які оцінюються міжнародними тестами? Тобто досягнути, наприклад, в оцінюваннях PISA кращого місця, ніж є зараз?
PISA — це зовнішній міжнародний моніторинг для 15-річних підлітків, який перевіряє три напрями: математична компетентність, читацька і природнича. Відповідно до результатів, визначають рейтинг країн, встановлюють кореляцію між економікою, соціальним розвитком тощо. Україна, за останніми результатами PISA, перебуває на доволі якісному рівні. Ми не можемо сказати, що перебуваємо десь унизу порівняно з іншими країнами. Але є внутрішня кореляція, на яку варто звертати увагу. Наприклад, є освітні розриви між тими дітьми, які проживають у селах або маленьких містечках, і тими дітьми, які проживають у містах. Це показник про доступ до якісної освіти, до тих можливостей, які надає держава. Тобто моніторинг PISA насамперед показує державам, на що треба звернути увагу.
Нам важливо, щоб від початкової школи і далі усі компетентності якісно реалізовувались, відповідно до віку кожної дитини на кожному етапі. Речі, які перевіряє PISA, зашиті у Державному стандарті, зокрема і початкової освіти.
"Є чудові вчителі, які навчаються впродовж цілого життя"
Чи достатній у нас сьогодні викладацький потенціал учителів, щоб реалізовувати нові стандарти освіти? Якщо вчитель, наприклад, 30 років у професії, то він може продовжувати викладати, як раніше.
Я не підтримую тут позицію ейджизму. Досвід важливий, але вік не визначає те, як ми викладаємо та взаємодіємо. Визначає наша готовність до змін. У нас є чудові вчителі, які навчаються упродовж цілого життя. Така навичка, до речі, також зашита в НУШ. Ці вчителі готові реалізовувати нові стандарти та відповідати світові, який сьогодні є.
Вчитель — одна із найпрестижніших професій у Фінляндії
А чи стимулюють учителів сьогоднішні зарплати?
Зарплати різні. Очевидно, що вони потребують підвищення. Якщо повернутися до досвіду Фінляндії, то дослідження освітніх систем показують, що питання не так у зарплаті, як у престижності професії. Фінські вчителі — одна з найбільш престижних професій у суспільстві. Допоки українське суспільство не почне поважати вчителів, професія не стане престижною. Дуже важливо розуміти, що в руках українських вчителів майбутнє України, а тому нам треба підвищити рівень дискурсу про повагу до вчителів.
