Мене звуть Сергій Степанисько. Я стендап-комік, резидент «Підпільного Стендапу» і трішечки айтівець.
Мій перший день вторгнення почався не так, як у всіх. Він почався 23 лютого о 8-ій вечора. Я пішов у барбершоп в центрі Києва, мене стриже хлопчина і каже: «Стриг сьогодні одного розвідника. Він мені сказав, що сьогодні вночі почнеться». По суті, за свої гроші я не тільки стрижку отримав, а й таємну інформацію від Головного управління розвідки. Коли у квітні росіян відігнали від Києва, я зайшов зайшов до них: «Не треба мене стригти, просто скажіть, кого ви сьогодні стригли. Може, хтось ще заходив? Що там з доларом буде? Як ситуація розвиватиметься?» Комічний для мене був момент.
А 23 лютого мій батько-військовий подзвонив о 23:00 і сказав: «Збери сумки і машину заправ про всяк випадок». Я нічого не розумів всерйоз, поки не побачив батькові очі, коли приїхав 24 лютого до нього на військову базу. Там хлопці, знаєте, як в фільмах, метушаться, автомати перезаряджають, кулемети складають. Виходить мій батько і такий: «І ось ще мої медалі забери», а в нього там орден Хмельницького. І я в той момент зрозумів, що це не кіно, новинний канал не перебільшує, це все серйозно.
Я спілкувався з військовими, які з батьком служать. І один солдат попросив купити цигарки у «Форі», дав мені 150 грн. Заходжу в магазин, а там вже черга людей пʼятсот, мабуть, стоїть. І я такий: «Українці, дозвольте мені купити сигарети для наших захисників!» Всі відходять. Продавчиня відкриває над касою вітрину, хоче видати все, що там є, а я тільки дві пачки беру. Кумедно було.
У мене почуття гумору, мабуть, включилося одразу. Дуже багато родичів зібралося в перші дні у моєї бабусі в Київській області. І я просто всіх діставати почав. У мене ж захисна реакція на будь-який стрес – це сміх. Якщо я сміюся багато, то це або мені дуже весело, або у мене дуже велика стресова ситуація. В якийсь момент, пам'ятаю, що маму дуже сильно дістав своїми жартами, бо всі переживають, а тут я: « В душ не ходіть, бо оце бабі всю воду потратите».
Але у Стендапі багато жартувати ми почали вже в перший же місяць. Відновили стріми, збирали донати, записували новини «Підпільного Стендапу». Ці онлайн стріми досі збереглися, ми там донати збираємо. Робимо різну діч, але за донати. Я за 17 тисяч гривень їв банан із кожурою. Це мій рекорд на таких стрімах.
Пам'ятаю, коли я зрозумів, що в мене почуття гумору точно вернулось. Це вже у серпні 22-го, коли на Софійську площу чи на Майдан привезли згорілу російську техніку. Я зрозумів, що ми вижили і було почуття гумору просто на максимумі. Побачив маленьку дівчинку на тому танку, батько їй каже, що у ньому русня згоріла, а вона питає: «Вся?» І батько такий: "Ще не вся". Ось так: ми живі, ми сміємося і не здаємося.
Найромантичніша історія від початку війни трапилася минулого року. Я живу на Софійській Борщагівці, а це той район, що коли в Київ щось залітає, то все проходить наді мною – я як диспетчер. Але дуже вірю в сили оборони України, тому зробив у квартирі ремонт. Залишилося лише штори повісити. І ось я перший раз ночував з коханою дівчиною після ремонту в цій квартирі. Саме у ту ніч на Київ була найбільша масштабна атака шахедів. І ти сидиш без штор першу ніч в квартирі, де зробив ремонт і плануєш своє нове життя з коханою людиною. За вікном бомблять, ти дивишся фейєрверки і обіймаєш кохану. Оце моя найбільш романтична історія часу війни.
Що корисного я зробив? У моїй голові працює наступний конструкт: якщо ти не у військовій формі, ти повинен за це платити тим, щоб бути корисним для людей, які у військовій формі. Своїм найбільшим досягненням вважаю два євротури.
В 2023-му ми поїхали в тур з Ганною Кочегурою і привезли більше пів мільйона гривень. І ось зараз я в січні 25-го з'їздив також в євротур і теж привіз близько пів мільйона гривень на армію. Поїхав, усі 100% віддав на армію і ще й на роботі брав відпустку за свій рахунок, щоб з'їздити на два тижні. Ось такі досягнення.
Зараз, мені здається, ми всі трішечки шукаємо якоїсь легкості, але її не знаходимо.
На початку вторгнення я писав про те, що росіянам називати себе другою армією світу – це велика помилка. У мене, наприклад, диплом, в якому написано, що я знаю дві мови. Перша – українська мова, а друга - англійська. І коли HR дивиться на мій диплом, то він думає: «Він знає все, крім англійської». Бо те, що стоїть на другому місці, – це неефективна штука.
Легко було висміювати росіян на фоні того, що в нас були успіхи і, мабуть, не думали тоді, що це так надовго. А останнім часом я дуже багато думаю про те, чого нас ця війна позбавила. Я розумію, скільки вона забрала у військових. У моєї молодості війна забрала три роки, у які я міг їздити, дивитися світ, відпочивати, займатися чим завгодно і не бути тривожним.
Тому мені здається, що комікам не вистачає зараз гумору, не вистачає цієї легкості. Ти не можеш жартувати про побут, поки навколо тебе витає оця тривожність і новини. Єдине, що видав з нового легкого – це те, що я собаку завів. І то все зводиться до того, що я порівнюю прибирання за собакою з читанням новин на деяких каналах.
Бачу, що дуже класно допомагає людям психотерапія. Усім, крім мене, бо я до неї ніяк не дійду. Тому мій емоційний стан можна порівняти з медичним монітором, який вимірює пульс в операційній. Мій емоційний стан – це ота рівна лінія. Коли щось відбувається хороше – собаку завів, машину придбав, великий концерт зробив – лінія не змінюється. Пульсу немає. Але як тільки стається щось погане, вона пульсує вниз. Потім повертається знову на рівне. І мене дуже хвилює те, що стало важко радіти. Це стан байдужості до хорошого, коли тебе мало що дивує, крім поганого, бо, виявляється, є куди далі падати.
І те, що може точно допомогти, – це улюблена справа. Роби те, що тобі вдається найкраще. Як писав Сковорода, знайди свою сродну працю, працюй на всі сто, щоб в тебе не було часу думати про свій емоційний стан.
Друге – це психотерапія, я обов'язково до неї дійду. Впевнений, що вона допомагає, бачу це по своїх хороших друзях. І третє – кохана і близькі люди поруч. Я в якийсь момент відрізав контакти і комунікацію з непотрібними людьми. Якщо прибрати зайву комунікацію, то легше на душі стає.
А, і не дивитись ТСН. Це просто моя особиста порада. Бо можна ще й деградувати, крім емоційного стану. Все. Мене ж не посадять за це?
