Ігор Сердюк. Фото: пресслужба ЛНУ імені Івана Франка
Сучасна картина дитинства почала формуватися в 19 столітті
Коли виникає дитинство?
Дитинство виникає з людською культурою. Кожна епоха, кожне суспільство уявляло дитину по-різному, конструювало свої образи дитинства, по-різному вписувало його в свої релігійні уявлення. Ми це можемо побачити на прикладі християнства, на прикладі інших релігій. Кожне суспільство по-своєму вписувало дитину в правову культуру. Римська спадщина, право і культура, яка була запозичена багато в чому середньовіччям, багато що сформувала в сенсі дефініції, в сенсі того, як потрібно ділити вік дитинства. Далі це все запозичувалося, змінювалось, трансформувалося. До 19 ст був дуже великий розрив між філософією – вченою культурою – як має бути, і між практикою, як це відбувалося в повсякденні в житті простолюду. Дитинство в минулому було відсутнє як таке. Сучасна картина дитинства почала формуватися в 19 ст.
Які ознаки виникають, які ми і дотепер бачимо?
Поняття юність, коли дитина не стає одразу маленьким дорослим, а ніби дитинство подовжується. Наша університетська освіта в негативному сенсі є продовженням дитинства. В правовій культурі все, що спрямовано на захист дитячого, дитинства – це те, що формувалося в Європі в добу Просвітництва, потім Кодекси Наполеона. Матеріальна культура дитинства в Сполучених Штатах кінця 18, 19 ст якраз через дитяче показує великі трансформації в США. Після освоєння Дикого Заходу люди починають будувати великі будинки просторі, де може стояти дитяче ліжечко, люди начитуються відповідної літератури і дитина із колиски переходить в ліжечко з гратками. Як з'являються інші товари, які пропонує саме ця індустрія, але разом з ними вона пропонує цілу філософію, змінює дитинство набагато успішніше і впливає на нього набагато сильніше, ніж рекомендації вчених чи лікарів.
В який момент з'являється думка, що треба вчитися, як вирощувати дитину?
Ця думка з'являється тоді, коли з'являється книга, тексти. Дворяни чи шляхта у Франції 18 ст, які могли читати і масово це робили, бо їхні діти виховувалися, за ними доглядали няньки. Потім цей злам трапляється, коли люди починають все більше довіряти вченій, писемній культурі – те, що ми зараз називаємо доказовою медициною. Це тривалий процес, який і до цього часу триває. Просто ми десь в якихось деталях довіряємо традиції.
Дитину дуже часто визначають як НЕ дорослий, НЕ щось, НЕ якесь, НЕ хтось…
Тут всі НЕ – це те, що стосується суб'єктності, коли дитина не суб'єтна, а об'єктна. Таких НЕ може бути багато. Наприклад НЕдієздатна або НЕсвідома щодо добра і зла. Якщо ми беремо домодерну культуру, то до семи років дитина не сповідається, не ходить до церкви. Далі дитина статево не сепарована – це радше ВОНО. В нашій культурі тут уже більше індустрія це маркує. Якщо ми беремо домодерну культуру, то це сорочечка універсальна однакова, в якій дитина до п'яти чи семи років могла ходити. Тобто статево не сепарована. Дитина НЕ зрозуміла, вона говорить щось НЕ зрозуміле. Дитина, яка повністю НЕ належить цьому світу. Дитина НЕправильна – маються на увазі пропорції тіла. Якщо ми подивимося на родинні портрети середньовічні чи домодерні, на старі фотографії, то пензлем художника намагалися виправити неправильність пропорцій дитячого тіла, коли голова занадто велика чи ручки трішки покручені. Коли ми говоримо про портрети реальних дітей, з них намагалися робити дорослих. Такі НЕ будуть постійно супроводжувати, але з часом з дорослішанням потрошку відпадати. Будуть різні етапи дорослішання, коли відпадає якийсь один-два НЕ і далі уже дитина включається в дорослий світ.
Народження дитини було важливою подією, це було важким випробуванням насамперед тому, що багато жінок помирали при пологах. Хороша родина повинна була мати багато дітей. Чоловік повинен відбутися, як батько, жінка повинна відбутися, як матір відповідно до християнських настанов. Якщо дітей немає, то це покарання за гріх і плюс неповноцінність. В середньому жінка народжувала шість, сім, вісім разів за життя. Було і більше. Софія Капніст, донька Василя Капніста, відомого поета, діяча Гетьманщини, згадувала, що в неї було 13 братиків і сестричок, але до зрілих років дожило троє. Смертність дуже сильно зменшувала число дітей. Не варто викидати з уваги безпліддя. Франція 18 ст – 8% шлюбних пар були безплідними. Середньостатистична родина – троє-четверо діток, які доживали до зрілих років.
Сирітство було дуже поширеним і тоді дитина могла зростати в родичів або могли брати собі "на виріст". Років з 12-14 кожна друга дитина в Полтаві, Ніжині, Переяславі жила не в своїй родині. Наймити, слуги ремісників, наймички, виростки. Це стосувалося як хлопчиків, так і дівчаток.
За дітьми доглядали діти
Дитина починає ходити.
Петро Могила пише, що немовля – це діти, які п'ють молоко до того часу, поки не почнуть говорити. Тоді змінювалися практики догляду і за дитиною треба було дивитись. В простолюду часто це могла бути дівчинка трішки старша, якій п'ять, шість, сім років і яка ще повністю межу не усвідомлює між лялькою і живою дитиною. Вона не усвідомлює ще до семи років добро і зло. Навіть Бог її не міг би покарати, тому що що б дитина цього часу не зробила, все рівно вона потрапить до раю. Кінець 18, початок 19 століття – з'являються гувернери, люди освічені.
Залучення дітей до праці.
Так могло бути. Є види робіт, де дитина може не зашкодити, де суспільство могло її озадачити, дати якесь завдання, з яким вона впорається чи не впорається, але не буде біди. Наприклад, пасти гусей. Наступні етапи передбачають випасання худоби – цій дитині довірили уже телятко. І дитина все далі від дому. Якщо ж це вже вівці, то це відсутність кількаденна вдома. Тут йдеться про те, щоб дитина не зашкодила сама собі, про кредит довіри. Вони це дорослішання супроводжують. Такі собі бенефіти від праці. У простолюду дитяча праця розглядалася всерйоз, як щось таке, що буде приносити результат, нехай спочатку маленький, але далі цей результат ростиме. Діти старшини ходили в ліс рвати горіхи. Але тут не йшлося про користь.
З якого віку дитину вже могли віддати працювати на людей?
Дітей маркували наймитами в семирічному віці. У нас загальна освіта з'явилась раніше, ніж індустріалізація. Дитину в радянський час експлуатували більше, якщо ми будемо говорити про залученість дітей у виробництво з точки зору комерціалізації. Для домодерної культури це не характерно. Гетьман Розумовський писав, що багато по Гетьманщині ходить сиріт, дітей-безхатченків. І щоб вони не стали на злодійську стежку, пропонував їх ловити і відсилати на суконну мануфактуру, де їх всьому навчать. Років з 10 діти починають отримувати платню. Спочатку 50 коп, потім рубль. Дитина отримувала менше, ніж дорослі. Тут йдеться про соціальний капітал. У своїй родині робочі руки дитини були нерентабельні. Родина не мала худоби, яку б дитина пасла. Дитину, як зайвий рот, могли кудись відправити, віддати в учні ремісників чи на рік в службу. Дитина дуже невдячний наймит, бо це ризики, нестабільна поведінка. Дитина може покинути худобу, злякавшись чогось, забути, заснути. Наша шкільна, університетська історія занадто хибує на раціональні пояснення. Вона занадто раціоналізована. Дитина з точки зору дорослої раціональності?! Це може взагалі не працювати.
Батурин: за археологічними дослідженнями близько 90% індексованих поховань – маленькі діти
Як і що відбувалося з дітьми, коли родини або їхні громади проходили через випробування, збройну агресію?
Якщо ми візьмемо відомі, поширені джерела, так звані козацькі літописи чи барокове літописання, то там дитина буде фігурувати, як найперша жертва конфліктів. Дитина буде скривдженою завжди під час всіх конфліктів. Часто за військовими конфліктами ішли хвороби, голод, де найпершою жертвою була дитина. Класична ситуація з Батурином. За археологічними дослідженнями близько 90% індексованих поховань – маленькі діти. Дитина буде завжди найпершою жертвою конфліктів, війн, агресії, бо вона маломобільна, їй важче втекти. Домодерна культура не мала пієтету перед дитячим. Дитина не була засадничою цінністю. Не існувало поняття гуманітарного права. Не було виховання, що ти маєш якось думати про чужих дітей. Дитина була ледве не товаром. Дуже часто її могли підманити військові. В дитячих творах дитина завжди буде нещасною, скривдженою, її доля буде дуже тяжкою. Ці тексти читаються важко.
Людина в минулому не знала, що може бути інакше. Людина в епоху до телебачення та інтернету жила в одному селі, нікуди не рухалась. З ким вона могла порівняти себе, своє життя, життя своїх дітей? То був зовсім інший культурний контекст. Кожне покоління буде ностальгувати за своїм дитинством і уявляти його трішки інакшим, важчим, цікавішим, ніж сучасне, і буде протиставляти. Причому в домодерну епоху все-таки такі розриви будуть менш відчутні. Суспільство змінювалося набагато повільніше. Зараз щороку ці зміни наростають. Чим далі в майбутнє, тим ці зміни будуть ще швидшими. Розриви будуть сильніші і дитинство буде інакшим. І це абсолютно нормально. Маргарет Мід сказала, що дитинство – маркер побудування суспільства. Якщо людина хоче зрозуміти сучасне суспільство чи спробувати спрогнозувати майбутнє, вона повинна дивитися на дітей.
