Джордж Маршалл відстоює план економічної допомоги Європі перед комітетом у Конгрессі, 1948 рік. Фото: Getty Images
Участь СРСР у плані післявоєнного відновлення Європи можна призвести план США до краху
Квиток у світле майбутнє у першому ряду світової економіки – це план Маршалла для Європи, яка після Другої світової війни була напівзруйнована, у злиднях, із шаленим безробіттям та голодом. І світла в кінці цього післявоєнного тунелю не було, аж поки 22 вересня 1947 року делегати з 16 країн не підписали в паризькому Гран-Пале перелік найкритичніших потреб європейців на 1948-151 роки. За планом Маршалла Велика Британія мала отримати 23 % всього обсягу допомоги, Франція – 20 %, приблизно по 10% від загального "пирога" мали отримали Італія та західна Німеччина. Ще 18 країн отримували пропорційну до кількості населення стабілізаційну допомогу. Але цього всього могло не бути, якби СРСР та його країни-сателіти не відмовилися від цієї допомоги, яку суто з дипломатичних міркувань їм запропонували. Проте ця пропозиція зачепила тонкі імперіалістичні струни душі Сталіна – говорить кандидатка історичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка Марія Кравченко:
"Судячи з того, що ми знаємо про Сталіна, я думаю, він діяв як хотів. Він вже давно поставив на загострення, ще до плану Маршалла. Це для нього була як гра. І це був хід американців, що вони таку програму пропонують. Йому треба було поставити щось у відповідь. Після того, як Молотов поїхав з цієї короткої наради з британцями і французами, де йому не сподобалося, що вони погоджуються, одразу був розроблений план Молотова для країн Східної Європи. Це були такі прямі договори Радянського союзу, Чехословаччини й інших, начебто з аналогічною допомогою, яку давали американці. Але фактично це було вивезення зерна, зокрема і з України, де й так були проблеми з продовольством у післявоєнний період".
План Маршалла міг би і не спрацювати, якби Радянський Союз таки погодився взяти у ньому участь. Хоча, відверто кажучи, це було малоймовірно. Однак того вечора у Білому домі була напружена ситуація. Всі розуміли, що участь СРСР у плані післявоєнного відновлення могла поставити хрест на економічних розрахунках Джорджа Маршалла. Особливо зважаючи на те, що Країна Рад уже на той момент саботувала виплати боргів за ленд-лізом – навіть коштом репарацій з Німеччини. А сумарний обсяг військово-гуманітарних постачань СРСР за тим таки ленд-лізом упродовж 1942-1945 років становив майже $11 млрд. Водночас залишене в Радянському Союзі промислове устаткування на суму 2,5 млрд доларів підлягало поверненню або компенсації. Забігаючи наперед: з цієї суми США готові були списати одразу 50%, але все одно до сьогодні не отримали нічого, крім $48 млн у 1973-му. Стиль поведінки СРСР та його методи управління були добре відомі американцям, і тому їхня згода взяти участь у плані післявоєнного відновлення за рахунок програми США дійсно могла б призвести до краху задуму Маршалла, бо це – неймовірні суми. Історія не любить альтернативних варіантів і ми не знаємо, як би інакше склалися події. Та коли міністр закордонних справ СРСР Молотов надіслав офіційну відмову, у Білому домі зітхнули з полегшенням і відкоркували 150-річне колекційне шампанське – про це написав у своїх мемуарах генерал, командувач військами США на Тихому океані Дуґлас Макартур.
Радянський Союз міг приєднати і до створення НАТО
І все ж — якби Радянський Союз таки не відмовився від допомоги? Яким шляхом тоді пішла б історія? Міркує доктор економічних наук, професор кафедри економічної теорії Національного університету "Києво-Могилянська академія", голова правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ігор Бураковський:
"Радянський Союз міг і приєднатися до плану Маршалла. І, міркую так, якщо подивитися в історію, Радянський Союз, в принципі, міг приєднатися і до створення НАТО. Як це не звучить на сьогодні дивно, але Радянський Союз мав всі можливості вступити в цю "сім’ю" народів. Хоча ясно, що ідеологічні розбіжності залишалися".
З іншого боку, не варто забувати, що СРСР та США були союзниками під час Другої світової війни. Хоч і мали різні ідеологічні погляди та амбіції. І без американської допомоги перемогти нацизм у його найстрашнішій формі Радянському Союзу було би вкрай важко. Продовжує Ігор Бураковський:
"За великими грошима завжди є великі інтереси. Але, з іншого боку, я думаю, що Сполучені Штати Америки прекрасно розуміли проблему, пов’язану з фашизмом, з автократичними режимами. А крайня форма автократизму — це правління Адольфа Гітлера. Тут була конкретна диктатура, з концтаборами, геноцидом по відношенню до не арійського населення, з усіма іншими штуками, про які, міркую, всі добре знають. Давайте згадаємо ленд-ліз. Існує такий історичний факт, що десь під час однієї зустрічі хтось із радянських лідерів – чи то Молотов, чи то Сталін – сказав, що "ми піднімаємо келих за наших союзників, тому що без них нам…" – була така делікатна фраза, яку якщо перевести дуже просто, то йшлося про "просто погано".
Як зародилося протистояння СРСР та США?
Тож якщо перемога над нацизмом була спільною спробою двох великих держав, то коли ж зародилося це протистояння, що спостерігається на світовій арені і донині? Відповідає кандидатка історичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка, фахівчиня "Офісу програми академічних обмінів Вільяма Фулбрайта" Марія Кравченко:
"Ми можемо говорити умовно про те, що протистояння між Сполученими Штатами і Радянським союзом, яке вилилося у Холодну війну у поствоєнний період, почалося ще під час Другої світової війни на завершальному етапі, коли вже помер президент Рузвельт. І на Потсдамській конференції протиріччя, які до цього стояли між Черчиллем і Сталіним, наприклад, щодо Польщі, загострювалися, тепер ще додавалося німецьке питання. А Трумен на відміну від Рузвельта бачив іншою свою стратегічну місію. Він не шукав цього консенсусу, він просто відстоював американські інтереси.
Між Сталіним і Труменом відносини не задалися ще з 1945 року. Розуміємо, що в один прекрасний день колишні союзники по великій війні не могли прокинутись ворогами. То все це тривало по накопичувальній приблизно 1947 рік за підсумком 1945-1946-го, коли і в Східній Європі Радянський союз почав робити те, що хотів. Не знаходяться спільні точки порозуміння. Але питання про відновлення Європи все ще було дуже актуальним. При тому, що воно посилило свою актуальність ще й те, що самі європейці могли зробити, тобто у них ще залишалися якісь ресурси, навіть по завершенню війни, які вони кинули якраз на відновлення того ж житлового фонду, якісь критичні моменти. Плюс американці всі ці роки все рівно допомагали їм грошима. Але не однією великою програмою, а просто кожній країні окремо давали якісь позики. Проте на 1947 рік по всій Європі були такі безнадійні настрої".
Без відновлення Європи був би неможливий довгостроковий економічний розвиток США
Друга світова залишалася на сторінках історії, а повоєнні країни мали будувати своє майбутнє. Якщо говорити про економіку, то Європа була у надзвичайно слабкому становищі, порівнюючи зі Сполученими Штатами Америки. Однак, попри те, що США володіли практично половиною світових золотовалютних резервів, без відновлення Європи був би неможливий довгостроковий економічний розвиток самих американців. І вони це прекрасно розуміли, бо довоєнне торговельне сальдо США на дві третини формувалося у тандемі з європейським ринком. Економічні інтереси безперечно мали значну перевагу у питанні відбудови Європи – пояснює доктор економічних наук, професор Ігор Бураковський.
"Впало промислове виробництво. Воно складало приблизно 88% від того, що було до війни. сільське господарство – 83%. Експорт – 59%. Це не дуже критичні цифри, здається, але треба взяти до уваги, що у цій цифрі сидить, скажімо, та ж сама Британія, на території якої не було військових дій. А якщо ми підемо тими країнами, де прокотилася війна, то, зрозуміло, що ситуація там була дуже складною. 1946-1947 року була надзвичайно сувора зима і вона також внесла свої проблеми. І виникла ситуація, коли Європу можна було розглядати як зону економічного лиха. Треба було щось робити. І Сполучені Штати Америки вирішили втрутитись. Вони прекрасно розуміли, що треба відбудувати європейський – назвемо це так – анклав. Тому що фактично протягом ХХ століття саме в Європі двічі починалися світові війни. І це була загроза, яка розглядалася надзвичайно серйозно.
Другий момент, звичайно, — це економічні інтереси. Сполучені Штати Америки вийшли з війни надзвичайно потужною економічно державою. Вони розглядали європейський ринок як надзвичайно перспективний для себе. А для того, щоб ринок був перспективний, він повинен розвиватися. Не можна в бідні країни у стані розрухи іти й продавати населенню якісь товари і взагалі налагоджувати якісь економічні зв'язки. І крім того, для США було дуже важливо забезпечити те, що ми сьогодні називаємо певною солідарністю країн".
США, як головний західний бенефіціар перемоги над німецьким нацизмом, ставить собі за мету — зупинити післявоєнну соціально-економічну депресію на континенті і, що найголовніше, не допустити поширення на Захід кремлівського політичного впливу. Це і були головні причини, чому американці взялися допомагати відбудовувати Європу – говорить кандидатка історичних наук Марія Кравченко. Тобто це був не просто жест доброї волі, а політична та економічна зацікавленість.
"Американський уряд грав на цих трьох нотках, дивлячись до кого він звертався. Якщо до американців, щоб переконати що європейців потрібно підтримати, — вони у своїх зверненнях наводили сюжети із жахливого зубожіння європейців, про те, що у них не вистачає молока, хліба. Проте їм треба було знайти ниточки як переконати конгресменів. І ось тут вони вже грали на політичному акценті, загрозі комунізму і СРСР їм допоможе своєю відмовою на цьому зіграти. Звісно, Америка – це велика економіка. Вони ще пам’ятали ту Велику депресію і про те, які наслідки можуть бути в умовах економічного спаду. Економіка вже була глобалізована і залежала від глобального ринку. Вони розуміли, що їм потрібно свою продукцію кудись збувати, у них був великий сплеск економічного зростання. І тому вони були також зацікавлені, щоб ці ринки відновлювалися, купувались продукти і так далі.
Щодо стану Європи, то найбільше постраждав житловий фонд у кожній країні. Через те, що не ставало житла, другою проблемою була безпритульність. Логістика була пошкоджена. Навіть, якщо якісь десь шахти чи промисловість могли відновитися відносно швидко, то логістика була повністю розбита. Наприклад, через річку Рейн на той час залишився лише один міст. Від Парижа річкою Сена жодного мосту не було. І це було характерно для всіх країн".
European Recovery Program або план Маршалла
Відновити європейську економіку було завданням титанічної складності. Але американцям вдалося змінити понівечене обличчя Західної Європи. Натхненником цього плану став начальник штабу армії США генерал Джордж Маршалл – колишній радник президента Франкліна Рузвельта зі стратегії, призначений на початку 1947 року держсекретарем при президентові Гаррі Трумені. Офіційно план називалася European Recovery Program, проте в історію він увійшов саме під ім’ям свого ініціатора — Маршалла. Презентація відбулася на випускній церемонії у Гарвардському університеті 5 червня 1947-го. Команді з п'яти сотень штатних аналітиків знадобилося пів року, щоб розрахувати обсяги та алгоритми траншів фінансової і матеріальної допомоги, яка сягала $13,3 млрд. Насправді ж із 3-го квітня 1948 року до 30 червня 1951-го на реалізацію плану Маршалла США витратили понад $17 млрд. Сьогодні ця сума була б приблизно у 30 разів більшою, виходячи з індексу паритету купівельної спроможності.
Але чи дійсно план Маршалла має суто його авторство? Міркує кандидатка історичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка Марія Кравченко:
"Я зустрічала дві версії. Міркую, що правда десь посередині. Перша версія зовсім відкидає його роль, що його взяли як нейтральну людину, тому що він займав поважні посади і не був людиною президента. Він був відданим громадянином своєї країни, виконував свою роботу. І це приваблювало людей. Тобто, його авторитет був високий. Тому видали, щоб саме він проголошував цю промову. Це за однією версією, що він зовсім не відносився до цього. Програма готувалася ще з 1946 року. Але за іншою версією у березні 1947 він їздив до Москви. Там була чергова нарада міністрів закордонних справ і того разу саме з економічних питань. Він побачив наскільки серйозне зубожіння і наскільки не хоче Радянський Союз, Молотов зокрема, порозумітися, дійти якихось спільних рішень у питаннях відновлення європейського континенту. І це його переконало, що треба діяти. І він переконав адміністрацію. Міркую, що десь правда посередині. Але не треба відкидати так само і те, що над програмою працював не тільки він".
Над планом Маршалла працювала велика команда американських фахівців – економісти, юристи, політологи. Мала бути чимала синергія великого кола спеціалістів, щоб розробити дієвий план і механізм відбудови європейських міст, ринків та економік, який би швидко спрацював і показав результат в найкоротші терміни. Продовжує доктор економічних наук, професор Ігор Бураковський.
"План Маршалла — це не тільки гроші, які кудись пішли, кудись витратились. Це колосальна машина. І у Сполучених Штатах Америки навіть була створена спеціальна Агенція економічного співробітництва, яка мала скоординувати всі зусилля і відповідним чином працювати зі своїм партнером. Коли ми говоримо про Маршалла, то фактично він презентував план свого часу, але сама ця машина почала безпосередньо працювати майже через рік після його виступу. В США були великі дискусії як це все безпосередньо робити. Тому була висунута умова, що буде створене об’єднання країн – організації Європейського економічного співтовариства, так вона була потім названа. Ця структура брала на себе функцію координації дій і в принципі розподілу тієї допомоги".
Не лише рибу, але й вудку
Тобто, з одного боку, на найвищому рівні була європейська влада, а з іншого — координаційний орган Сполучених Штатів Америки, який безпосередньо керував і контролював процес залучення коштів на відбудову Європи. Цікаво, що через певний час ця організація європейського співробітництва перетворилася на організацію економічного співробітництва, куди увійшли і США, і Японія, і інші високорозвинуті країни. Тому можна говорити, що план Маршалла певною мірою підштовхнув інтеграційні процеси в Європі і сприяв появі Європейського Союзу. Але саме генерал Джордж Маршалл – харизматична, сильна та вольова особистість — вплинув на запуск цього процесу – підтверджує історикиня Марія Кравченко:
"Маршалл проговорив дуже системні, але загальні речі у промові у Гарварді. Він сказав, що Америка готова допомогти, а як допомагати, вже ви вигадайте. Після цього була скликана нарада — Франція, Британія. Молотов також приїхав, від Радянського союзу.
Йшлося про великі суми і конгресменам допомогло проголосувати саме те, що Радянський Союз відмовився і не дозволив приєднатися всій Східній Європі. Після цього була скликана велика нарада, куди запросили 18 європейських держав, у тому числі запрошувати й Східну Європу. І виробили разом правило, що сума буде надаватися, а розподілятися буде на місцях. Це буде переважно не позика. 90% плану Маршалла йшло не позикою, а просто задарма. І це будуть не просто гроші, а це буде продукція, а уряди можуть продавати своєму населенню ці продукти і так далі, отримувати гроші. І вже за ці гроші, які вони отримали, вони можуть, наприклад, будувати великі заводи, будувати багаторічні плани. Тобто, не дати одну рибу, а й вудку щоб навчити заробляти, щоб ставити економіку на рейки і так далі. І це реально спрацьовувало. Ось так воно було побудовано".
До відновлення своєї економіки, крок за кроком, держави-реципієнти мали рухатися під активним контролем американських консультантів. Водночас США виділяли свою допомогу в доларах, тим самим прив’язуючи економіку опікуваних країн до цієї валюти. Була ще одна попередня умова надання допомоги — Білий дім вимагав, щоб у складі урядів держав-реципієнтів не було комуністів.
Про які суми йшлося? Аналізує доктор економічних наук, професор Ігор Бураковський:
"План Маршалла склав десь приблизно 12 млрд доларів. Тобто, це порівняно невелика сума. Але якщо ми перерахуємо у сучасні гроші, то це вже будуть сотні мільярдів доларів. Якщо мова йшла про проєкти, то це проєкти, які давали розвиток економіки. Ставилося питання зайнятості, ставилося питання ефективності виробництва і продуктивності праці, здобуття нових ринків. Тобто, це не просто було – от вам гроші і так далі, а відродити те, що називається ринковою економікою. Ринкова економіка – це попит і пропозиція. Тобто, якщо ти щось відбудовуєш, то пропонуєш якісь товари, які потім будуть купуватися. І це не будуть дотаційні підприємства.
Другий момент, — це те,що ми можемо говорити про появу такого явища як технічна допомога. Певна частина цих грошей була використана на приїзд американських експертів, поїздки відповідних менеджерів і відповідних команд із США, щоб знайомитись як там все працює. Адже Америка – це батьківщина конвеєрного виробництва. І ще один момент, який з моєї точки зору надзвичайно важливий, — це те, що ця допомога була поділена на дві частини: на позики – порівняно невеликі частини, і гранти. Для того, щоб отримати грант, працювало правило "долар за долар", тобто, якщо я у вас просив грант на сто доларів, я мав знайти власні сто доларів в якості співіснування певних проєктів. Був ще один момент, який очевидно, відлякував Радянський Союз: країни зобов’язалися надавати максимально повну і максимально об’єктивну інформацію про свій економічний стан. Це для того, щоб було зрозуміло що безпосередньо відбувається".
Відома всім концепція валового внутрішнього продукту саме в той час була дуже вдосконаленою, адже, як мірило, вона фактично показувало напрямок руху тієї чи іншої країни, що отримала допомогу – розвивається вона чи деградує. Тобто план Маршалла дав поштовх розвитку певній системі економічних індикаторів. Тому від усіх країн, що фінансувалися Сполученими Штатами Америки, вимагалося узгоджувати свої дії.
Суми допомоги США були різними для різних країн
Але роль плану Маршалла для кожної країни дещо відрізнялася, бо суми допомоги не були пропорційно однаковими. Для когось це було суттєво, щоб одразу запустити економіку, а хтось скористався планом Маршалла більше як репутаційною складовою та можливістю залучити інвестиції в країну.
Як визначали суму допомоги для кожної країни? Доктор економічних наук, професор Ігор Бураковський переконаний, що був суто прагматичний аналіз: дивилися на економічні перспективи, на масштаби економіки кожної окремої країни. І тому допомога розподілялася нерівномірно.
"Подивимося по цифрах. Найбільшим бенефіціаром цієї допомоги була Велика Британія, приблизно 24% всіх коштів, на другому місті йде Франція – 23%. Що стосується другої ліги, хто отримував ці гроші, була Італія і Німеччина. Вони отримали по 11% допомоги. Греція отримала 5%, Нідерланди — 8%, Бельгія і Люксембург – 4%, Австрія — 5%. На всі інші країни, якщо так подивитися, десь в районі 8-10%. До уваги брався і стан економіки. Якщо ми говоримо безпосередньо про Німеччину, зрозуміло, вона дуже сильна, вона дуже потерпала від війни, але при цьому не забуваймо, що Німеччина була поділена на східну і на західну. Тому, коли ми говоримо про допомогу, ми говоримо про допомогу і західній Німеччині, яка залишилась, будемо так говорити, в демократичному не комуністичному світі. А питання відбудови східної Німеччини вже було політикою Радянського Союзу. Крім того, в таких країнах як Німеччина, наприклад, були вже свої плани. Тому в цьому також була ідея, що ми не просто дали вам гроші, побудували і пішли, а ми хочемо при цьому запустити якісь економічні процеси. Тобто, разом з вами ми досягли якоїсь макроекономічної стабільності, ви її підтримуєте, і ми вам даємо це як можливість розвивати свій бізнес".
План Маршалла – це історичний документ, який не лише заклав підвалини розвитку Європи та Європейського союзу як єдиного організму, а також був одним із чинників, які дали значний поштовх протистоянню комуністичної та демократичної систем у світі. З економічної точки зору, чи можна припустити, що Сполучені Штати були зацікавлені у швидшому відновленні тих країн, які отримали найбільші "шматки пирога" він загальної допомоги? Продовжує міркувати Ігор Бураковський:
"Французька економіка і економіка Німеччини були найбільшими у Європі. Тому, зрозуміло, що вони потребували найбільшої допомоги, тому що тут був більший потенціал. Якщо ми складаємо маленькі економіки і великі економіки і у нас формується велика економічна система, то це значно вигідніше, ніж коли ми щось там точково щось десь розвиваємо. Нідерланди постраждали найменше від війни. Давайте речі називати своїми іменами. Бельгія була окупована, наскільки відомо. Але там рівень пошкодження, рівень витрат був інший. Тому,це, перш за все, був не стільки політичний, скільки економічний план".
Чехословаччина поступилася через СРСР
Особливо драматично склалася історія з планом Маршалла для Чехословаччини. Третину її уряду складали комуністи, але навіть вони голосували за програму американської допомоги. Тому у червні 1947 року прем'єр-міністра Чехословаччини Клемента Готвальда і міністра закордонних справ Яна Масарика терміново викликали до Кремля, де Сталін недвозначно пояснив їм: участь чехословацької делегації у Паризькій конференції загострить відносини між Москвою та Прагою. Звісно, чехословаки поступилися. Розповідає кандидатка історичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка Марія Кравченко:
"Для Заходу доля Чехії була важлива. І вони відстоювали думку на великих конференціях, що там уряд має бути демократичний. Думку-то відстоювали, але чехам було зрозуміло, що "залізна завіса" умовно перед ними. Не поза… І тому, якщо Сталін на них направить танки, то їх ніхто не прийде рятувати, як у 1938 році. Власне, коли оголосили план Маршалла, то дві держави зі Східної Європи – Польща і Чехія - заявили, що вони хочуть приєднатися. Спочатку їм просто сказали, що "Ні!". потім Сталін їм сказав поїхати туди в Париж, зробити все, щоб вони поїхали звідти з якомога більшою частиною делегатів від інших країн, які відмовилися. Тобто, переконати, що це – американський імперіалізм хоче купити ваші країни і так далі. І вже коли ті збиралися їхати, Молотов знов передав їм послання, що «Ні, не можна їхати, це буде вияв слабкості». Було зрозуміло, що попри всю ширму демократичності і дозволеності демократії у Чехії, це було початком кінця. У лютому 1948-го стався державний заколот. Міністр закордонних справ, за офіційною версією, покінчив життя самогубством. Але, ми розуміємо, що такі речі так просто не відбуваються. Скоріш за все, за цим стояли кремлівські спецслужби. Уся історія Холодної війни дуже пов’язана і дуже цікава. І от, скажімо, якщо у Чехії каталізували план Маршалла на виявлення конфліктів і державний заколот, то далі – створення НАТО – каталізатором його створення, останньою краплею став заколот у Чехії. Це дуже напружило французів, італійців, і, в першу чергу, США. Тобто, вони побачили, що на всі домовленості просто можна закрити очі, нічого не працює – от вам демократичний уряд, просто там у нас прийшли і зробили державний заколот комуністи".
Багато важливих організацій були створені саме після впровадження в життя плану Маршалла. Він дав поштовх і виникненню НАТО, і відомого всім українцям Агентства США з міжнародного розвитку USAID, яке активно допомагає у різних сферах життя та підтримує наш народ. Так от виявляється, що це — переназвана організація європейського відновлення, що була створена за планом Маршалла.
А що ж Україна?
Як відмова участі СРСР у плані Маршалла вплинула на нашу державу? На жаль, дуже трагічно і фатально, і особливо це відчули селяни. Ні про який розвиток територій не йшлося. Було банальне виживання у складних повоєнних умовах, спустошення і злидні. Хоча упродовж 1945-47 років СРСР намагався організувати альтернативу американській продовольчій програмі для окупованих ним країн. Це, зокрема, спричинило й поглибило ще одну хвилю голоду – навіть там, де його майже не відчували в 1932-33 роках. І зараз, коли українські міста потерпають від російських ракет і шахедів, іноземні та українські фахівці часто говорять про створення подібного плану Маршалла для України, який допоміг би відновити економічну та соціальну стабільність у нашій державі. Чи можливий такий план? Міркує доктор економічних наук, професор кафедри економічної теорії Національного університету "Києво-Могилянська академія", голова правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ігор Бураковський:
"За наших умов, очевидно, нам потрібна поточна відбудова. Ми повинні зробити все можливе, щоб українська економіка залишалася стійкою, щоб вона не розвалилася. Навіть у Великобританії продукти продовжували розподілятися по картках у 1951 році. А тут є план Маршалла, наскільки це був великий економічний шокер. Ми, слава Богу, не перейшли на карткову систему. Економіка тримається. Рівень соціальних стандартів, звичайно впав, це зрозуміло. Але знову таки у нас немає того, щоб ми могли дивитися і бачили як було в кінохроніці про Другу світову війну. Але це треба підтримувати. Тому нам на сьогоднішній день потрібні кошти для того, щоб підтримувати українську економіку у тому варіанті, у якому вона йде. Уся наша економіка, це перш за все, перемога у війні, це боротьба з російською агресією. Все інше іде потім. Тому, якщо говорити про масштаби і про роль міжнародної допомоги у вирішенні наших поточних речей, то я думаю, що вже план Маршалла працює. Досвід підказує, що за інших рівних умов, є таке в економіці поняття "економічне диво", ми маємо всі можливості для цього. За допомогою наших партнерів ми отримуємо технології, отримуємо кошти. Якщо у нас піде позитивна динаміка, то я очікую на те, що українці будуть повертатися назад. Тобто, це – притік робочої сили. Ми прекрасно розуміємо, що коли ми падаємо, а потім встаємо, то життя нам видається абсолютно іншим".
Вінстон Черчилль називав план Маршалла "найбезкорисливішим актом в історії, який допоміг Європі відновити внутрішній ринок і загоїти рани обох світових воєн". Зрештою, вперше в історії європейцям вдалося вісім десятиліть поспіль прожити без воєн. Тоді як до середини ХХ ст. війну переживало майже кожне друге покоління жителів Європи. На жаль, ХХІ століття ознаменувалося для українців черговою страшною війною на нашій території – Росія продовжує забирати життя громадян, знищувати міста і села. Однак навіть у такій непростій ситуації ми моделюємо плани відновлення. А отже — продовжуємо жити і вибудовувати свій "план Маршалла".
