Фото: Суспільне Херсон
Початок повномасштабного вторгнення і перша реакція херсонців
Серпень 2022-го року, Херсон вже шостий місяць перебуває в російській окупації. У місті діє рух спротиву. Один із його учасників — колишній спецпризначинець Роман Третьяков. Чоловік організував групи опору у багатьох населених пунктах Херсонщини. Співпрацював з Силами оборони України: збирав інформацію, перевозив зброю, передавав координати розміщення сил ворога. Російські силовики відстежували херсонця кілька місяців і на початку серпня затримали. Допитували і жорстоко катували. Втім, чоловік нічого не розповів і нікого не видав. Після звільнення правобережної частини Херсонщини українські військові скажуть, що рух спротиву відіграв у цьому надзвичайно важливу роль. Героїчність херсонців вразила не лише Україну, а й світ.
24 лютого російські війська з Криму вторглися на Херсонщину. Дуже швидко окупанти зайняли кілька найбільших міст області: Генічеськ, Скадовськ, Олешки, Каховку, Нову Каховку і Голу Пристань.
Значні бої точилися за Антонівський міст, який сполучає лівобережну частину Херсонщини з правобережною і безпосередньо з Херсоном. Російські війська стрімко просувалися. Збройні сили України зайняли позиції в районі Антонівського мосту. Після прориву української оборони, армія окупантів рухалася у бік Чорнобаївки, оминаючи Херсон. ЗСУ були змушені відступити під натиском ворога.
1 березня російські війська зайшли до Херсона. Тоді ж вони почали обстрілювати місто з артилерії та облаштували навколо нього блокпости. Окупанти під час наступу знищували житлові будинки, об’єкти інфраструктури, вбивали цивільних. За даними міської ради, лише у перший день вторгнення загинули щонайменше 40 осіб.
Міська рада Херсона, попри окупацію міста, продовжувала працювати. В кінці квітня російські військові захопили її приміщення. Після цього оголосили про призначення власних, так званих, керівників міста і області.
Згодом Головне управління розвідки Міноборони України повідомило, що окупаційні сили хочуть провести псевдореферендум про відокремлення захопленої Херсонщини від України.
Артем Петрик — херсонець, який перебував у місті під час окупації. Він — кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії та археології Балтійського регіону Клайпедського університету, що в Литві. Перед початком повномасштабного вторгнення науковець повернувся з Литви до Херсона. Він згадує, що війна вже "відчувалася в повітрі".
"24 лютого, це був четвер. У вівторок, я не знаю чому, я вирішив зробити пробіжку до Антонівського мосту. Потягнуло мене. Я не був в тій місцевості дуже давно. А пішки я туди не ходив, тим більше не бігав туди ніколи. Тому вперше щось мені захотілося. Я пробіг через весь Херсон фактично. Десь пробіг, десь пройшов. І пам'ятаю, що коли я йшов по центральному проспекту, поблизу, як традиційно називається, моста Суму, недалеко від площі Героїв Небесної Сотні, я почув, як у когось грало радіо. І по радіо один наш високопоставлений чиновник розповідав про те, що у нас не буде війни, нема жодних побоювань з приводу того, що Росія вторгнеться в Україну, що все це "гра м'язами". Пройшов я трошки ще далі у своїх думках, і там щось покопався, і почув, як голос ще більш високопоставленого чиновника сказав, я пам'ятаю цю фразу: "У країні температура 36,6 – відставити паніку!" Якраз за два дні до початку великої війни. І я, почувши, посміхнувся сам до себе і побіг далі. Добіг до Антонівського мосту. Нікого не було на ньому, він був абсолютно пустий. Я став і подивився в бік лівого берега. Чомусь мені здалося, що це останні мирні дні", — розповідає Артем Петрик.
24 лютого херсонців, як і жителів багатьох інших українських міст, розбудили вибухи. Інформації про те, що коїться на цьому напрямку, тоді ще не було.
"Я підійшов до одного з вікон і побачив, як з боку Чорнобаївки, потім легендарної, валив дим. Я зрозумів, що почалась війна. Я сказав батькам, що почалась війна, вони не повірили. Тільки зрозуміли, коли ввімкнули телевізор, уже було звернення Зеленського. Але не було жодної інформації про те, що відбувається на Херсонському напрямку. Херсонці були повністю в стані прострації. По-перше, від того, що почалося. Я пам'ятаю людей на вулиці: хтось плакав, хтось в ступорі дивився в бік цих димів, які йшли від Чорнобаївки, хтось навіть посміхався… Люди не розуміли, що відбувається, ясно, що це був шок. І жодної інформації про те, що відбувається з боку Криму. Тобто йшла інформація про те, що наші хлопці відбивають атаки ворога на сході, на інших напрямках, а по Херсонському напрямку — нічого. І вже за декілька годин почала з'являтися фактична інформація від наших друзів, знайомих з лівого берега, які вже були в окупації. І ніхто не міг повірити, що ворог за лічені години пройшов величезну дистанцію від перешийків до Херсона. Тому що російські війська, як виявилося, вже були в обід фактично там, вони вже були на Антонівському мосту. І родичі, які жили недалеко від Антонівського моста, подзвонили і сказали, що місцеві чоловіки бачили там росіян. Ми не могли б у це повірити. Про що це мова? Як так?", — каже Артем Петрик.
Херсонці не могли повірити, що ворог просувається настільки швидко. Роман Третьяков — місцевий житель, колишній спецпризначинець і резервіст територіальної оборони Херсона. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він долучився до руху спротиву у регіоні.
"24-го ранок почався, що дітей позбирали в школи, нікого не пустили. А я зібрав і своїх дітей, і дітей дружини від іншого шлюбу. Від першого у мене діти, і у дружини від першого шлюбу. Підвал організували: світло провели, воду туди, одяг теплий. І спостерігали, як руський пересувається. А я був резервістом ТРО. Комбат служив зі мною в армії. То я йому: "Куди їхати, що робити?" Він сказав, що поки що не треба нікуди. А 26-го я вже приїхав. Діти у підвалі, а я пішов до ТРО та виконував деякі задачі, поставлені командиром батальйону та іншими військовими, які залишилися у Херсоні. Відразу завдання були супроводити інших осіб, провести машину до інтернату. З 26 по 28 базувалися на інтернаті. Туди машини, автобуси проводив з хлопцями, які приходили в ТРО", — зазначає Роман Третьяков.
"Спостерігали, інформували та координували", або як хлопці з ТРО допомагали виявляти окупаційні війська
Коли почалися бої в районі Антонівського мосту, Роман разом із групою інших тероборонівців допомагали українським військовим. Чоловіки збирали інформацію про пересування окупаційних військ і передавали її Збройним силам.
"Вже почала прориватися техніка по Антонівському мосту. Вночі їхали туди, в Антонівку. Там я виходив з машини, бо хлопці вже говорили, що ми туди не поїдемо і не підемо. Я потихеньку слухав: де, хто, що, скільки техніки йде — і одразу по "WhatsApp" комбату доповідав. Скажімо так, вже захоплені території Херсонщини були. Потім в Чорнобаївку їздили, там стояли: техніку рахував, скільки, куди їде, які ракети вони запалюють. Потім літачок наш прилетів, трошки колону ту влупив. Тож такі завдання. Їздити й виявляти групи у Херсоні. Тобто ми і вдень, і вночі там були тих три-чотири дні. А потім на фабриці стояли. І поліція з Вінниці приїхала була. У нас в Херсоні всі служби виїхали, і поліція теж виїхала. Я пам'ятаю, біля фабрики ми стояли і чекали, що вже руські будуть заходити.. Стояли до 12-ї ночі. Тобто так: ми спостерігали, повідомляли, координували", — пригадує Роман Третьяков.
Роман Третьяков пригадує, що разом із іншими учасниками руху спротиву виконували завдання одне за одним і могли не спати по кілька діб. Тероборонівець організував шляхи відступу для українських військових на той випадок, якщо вони не зможуть відбити атаку ворога.
"Ми їхали вже на Молодіжний пляж. Теж з автоматиками, з гранатками… зустрічали місцеві жителі Антонівки. Там "коктейлі Молотова" наробили, з резин понаставляли барикади. Тобто людей ми порозставляли. Там було багато людей, які перший раз у житті тримали автомат. А я ще Ігорю кажу: "А де шляхи відступу? Де зараз танчики будуть заходити? Хоч хтось виживе". І він каже: "От ти цим і займись". Я зайнявся: сітки рабиці у приватному секторі прорізав. Місцеві кажуть: тут хата, ми відкриємо, тут хтось в хату, в підвал заліз, заховався, щоб не вбили. Зрозуміло було, що проти танчиків сил малувато буде. Тому шляхи відступу були зроблені. Я слідкував, яка техніка і де збирається. І було зрозуміло, звідки будуть заходити", — продовжує Роман Третьяков.
Херсон не здавався без бою
Херсонці не вірили, що можуть опинитися в окупації. Бої за Антонівський міст тривали кілька днів, українські військові робили все можливе щоб відбити атаки. Втім, сили окупантів суттєво переважали. Місцеві жителі були впевнені, що російські війська не зможуть зайти до міста.
"Це неприємний штамп, який потім почав розповсюджуватися про те, що місто Херсон здали без бою і так далі. Я маю на увазі, що неприємний для пам'яті тих хлопців, які загинули в боях за Херсон. Я зараз не кажу про чиновників чи про людей, які залишили місто, втекли, представників різних інституцій. Я кажу, що несправедливо говорити про здачу без бою по відношенню до тих, хто загинув на Антонівському мосту. Хто бився на підступах до міста, всіма силами стримуючи ворога. Вічна слава і пам'ять. Те, що зробили хлопці проти ворога, який просто незрівнянно переважав технічно і кількісно. Станом на 28 лютого місто було в оточенні. Ворог почав заходити 1 березня, невеликими групами піхоти. І до цього з'являлась ворожа бронетехніка в попередні дні. Вона обережно заїздила в місто. Їм дали відпір бійці — херсонські тероборонівці. Спротив вилився у серйозне кровопролиття, символом якого стало те, що мої литовські колеги ще в 2022-му році назвали "херсонськими Крутами". Тут маються на увазі бої в Бузковому парку", — розповідає Артем Петрик.
"Херсонські Крути"
Трагічний і водночас героїчний бій у Бузковому парку відбувся 1 березня. Окупантів зустріли херсонські тероборонівці. Чотири десятки чоловіків вступили в бій з росіянами, чиї сили значно переважали. Українці були з автоматами та "коктейлями Молотова", окупанти – на броньованій техніці. Російські військові відкрили вогонь з крупнокаліберної зброї. Більшість тероборонівців тоді загинула.
Коли стався бій у Бузковому парку, Романа Третьякова та інших учасників руху спротиву відкликали з виконання завдань і наказали припинити діяльність. Тоді було зрозуміло, що сили нерівні, і тероборонівці перебувають у надзвичайній небезпеці. Втім, Роман вирішив, що залишиться в Херсоні і буде продовжувати боротьбу з окупантами.
"І туди приїхав мій брат, ми загрузили в багажник автомати, гранати, бронежилети, все, що було, і швиденько поїхали. У мене там в гаражі, в підвалі це все склали акуратненько. Потім Ігор подзвонив знайомому, він приїхав на цивільній машині. Мене додому відвезли, висадили. І сам поїхав. І сказав, що - будь на зв'язку, я буду пробувати виїжджати до Миколаєва. Коли проберусь туди, то дам знати. І от там десь три тижні вийшло. У цей час у мене товариш був, ну і є він в Києві, в СБУ, у відділі "К". Він в Херсоні був, ми з юних років дружили з ним, він полковник СБУ. І я йому надавав координаторів по техніці. У кожному районі, як-то Чорнобаївка та Білозерка, скидали координати, я передавав їм, і туди наші хлопці потім відпрацьовували", — каже Роман Третьяков.
"Масові мітинги проти росіян були шоком для окупантів"
Встановити контроль над Херсоном російські військові змогли не в один момент, а протягом декількох днів — до 2-3 березня. І з перших днів російської окупації жителі міста виходили на акції протесту. Вони перетворювалися на все більш масові мітинги, пік яких припав на період з 5 до 13 березня.
"13 березня — дуже символічний день, який відзначався як день визволення Херсона від німецько-фашистських загарбників. І символічно, що тисячі містян, самоорганізувавшись, з українською символікою, вийшли продемонструвати непокору свою – беззбройно — новітнім агресорам, конкретно рашистам, які намагалися на руїнах вільного світу побудувати свій неоімперський проєкт. Я думаю, що це було шоком для росіян. Я думаю, що вони не чекали такого ставлення до себе. Вони не чекали того, що Херсон, російськомовний і близький російському культурному полю, як і весь Південь і Схід України, в їх стереотипному російському уявленні. Ясно, що вони не очікували такої поведінки. Але треба розуміти, що сучасна Російська Федерація не тільки з пропагандистської точки зору є спадкоємцем Російської імперії, Радянського Союзу. Вони є спадкоємцями підходів в боротьбі з інакомисленням. Це тоталітарна держава, яка звикла подавляти як своїх громадян, так і придушувати всіма способами спротив на окупованих територіях. І було передбачувано з перших днів, що вони вдадуться до репресій", — згадує херсонець Артем Петрик.
Переслідування містян з проукраїнською позицією
Жителі Херсона регулярно збиралися на центральній площі Свободи. Перші 3 тижні окупанти суттєво не перешкоджали проведенню таких акцій, проте 21 березня заборонили проведення масових мітингів. Попри це, того ж дня херсонці знову вийшли на протест. Російські військові застосували світлошумові та сльозогінні гранати. Напруга в окупованому місті дедалі зростала. Російські військові фіксували людей, які брали участь у мітингах. Окупанти мали власних провокаторів із числа місцевих жителів, які пішли на співпрацю.
"Почалися провокативні сутички. Було очевидно, що це буде. Почалося відстежування людей, які були на мітингах та поводили себе найбільш активно, несли українську символіку в руках тощо. Але тут буде недооцінкою ворога, якщо ми будемо говорити про те, що вони тільки на мітингу дізналися про те, що в Херсоні є серйозні проукраїнські сили. Побачили на якомусь заході, на мітингу, і з цього моменту для них це було відкриття, і вони почали боротися. Ні, вони від зрадників, як можемо собі уявити, мали заготовлені списки проукраїнських людей, які є в Херсоні. Вони намагалися захопити, затримати, заарештувати українських громадян різних категорій. Категорії ризику — це, звичайно, ветерани АТО, представники силових структур українських і члени їх родин. А також журналісти, науковці, лідери думок", — каже Артем Петрик.
Історик, розуміючи небезпеку, вдавався до конспірації і переховувався. Він змінював місце перебування, зовнішність і запускав дезінформацію про себе.
"Проблема була в тому, що росіяни відшукували українських активістів, але місто, якщо порівняти з Києвом чи з Одесою за площею та населенням, відносно невелике. І вони могли знати просто нас. Це люди, з якими, можливо, були конфлікти через різність політичних поглядів — такі були перед війною. І оці колаборанти, наприклад, не просто пішли працювати на Росію, вони займали навіть керівні посади. Ясно, що це було джерело загрози безпосередньо. Не тільки для мене, для інших людей", — розповідає Артем Петрик.
"То там розстріляли, то там…"
Окупанти переслідували не лише в Херсоні, а й в інших населених пунктах. Вони затримували і катували багатьох українських активістів, журналістів, політиків, ветеранів АТО, волонтерів, священиків ПЦУ. Російські військові тоді викрали міських голів Скадовська, Голої Пристані, Таврійська, Берислава, колишнього мера Херсона Володимира Миколаєнка. А в кінці червня затримали і чинного міського голову Ігоря Колихаєва.
За даними української розвідки, в херсонському ізоляторі тимчасового утримання станом на кінець квітня 2022-го року перебували близько 300 активістів та ветеранів АТО. Ба більше, окупанти розстрілювали місцевих жителів просто на вулицях.
"То там розстріляли, то там… Наші багато відео викладали в фейсбук, усюди прямі трансляції вели, як розстрілюють, як стріляють. Знайомий один мій (ми колись працювали разом, а зараз він у Збройних силах) тоді кричав: "Ви Боженьки побійтеся, що ви робите, що ви стріляєте людей?" Він кричав в Херсоні,в фейсбуці трансляцію вів. Вони заїжджають у місто, їдуть в дев'ятиповерхову будівлю в Таврійському районі, з танчика стріляють просто в будинок. Потім вони їздили на танчиках по місту: то там паркани ламали, будівлю СБУ розстріляли, по міській раді трошки стріляли, де поліція, патрулі. Нікого немає, пуста будівля. СБУ тут почали розстрілювати. І якщо якісь підозрілі для них були люди, то вони їх одразу розстрілювали. Прямо на вулицях", — розповідає Роман Третьяков.
Репресії набирали обертів. До Херсона зайшли представники Росгвардії. Також збільшилася кількість працівників російських спецслужб, які полювали на українських активістів. Росія намагалася встановити жорсткий окупаційний режим.
"Ставалися більш максимальні затримання, арешти, катування. А коли росіяни взяли під контроль телебачення і радіо, а це було в перші дні вже березня 2022-го року, і захопили місцеве телебачення, то вони почали вже там з часом транслювати своє окупаційне телебачення. Потім почали видавати газети, політінформацію свою совкову намагалися доносити до херсонців. Потім вже підключилася пропаганда історичного спрямування, коли по місту на білбордах з'являлися образи російських полководців, імператорів тощо. І розповідалося про "російську природу регіону, міста". Тобто нав’язувалася думка про те, що місто Херсон має походження від Російської імперії. Це насправді не нове. Це все типове і заскорузле, дуже-дуже старі наративи російської пропаганди", — згадує Артем Петрик.
Херсонщина стала одним з осередків партизанського руху проти російських окупантів
Тим часом рух спротиву також продовжував свою діяльність. Херсонщина стала одним з осередків партизанського руху проти російських окупантів. Херсонські активісти взаємодіяли із Силами оборони України, збирали і передавали розвіддані, зокрема, про шляхи переміщення російських військ, склади боєприпасів та дії місцевих колаборантів.Представники херсонського руху опору організовували свої групи. До них намагалися проникнути і російські силовики.
"Я служив колись у спецназі, і хлопці, які зі мною служили, хто приїжджав, хто телефонував, писав. Таких дзвінків було дуже багато, але і дуже ретельно фільтрувалося все, тому що "козачків засланих" було теж дуже багато", — розповідає Роман Третьяков.
Учасники групи опору могли не знати один одного особисто. Для дотримання умов безпеки вони спілкувалися, використовуючи паролі.
"Мені для того, щоб передати зброю, що в мене була, я повинен поїхати туди-то, за координатами, взяти ключі від машини в іншій машині, в гаражі. Була повна машина зброї. Потім ту зброю перегрузити у сумки, в свою машину. Потім перевезти, переховати. Потім вийшли на мене хлопці-ГУРівці, які на такій-то машині приїхали. Загалом такою діяльністю займались", — додає Роман Третьяков.
"Я їздив містом на машині без номерних знаків, де був повний багажник зброї. Перед їхнім носом. І все було добре. До певного часу"
Окупанти пильно слідкували за херсонцями, яких вважали підозрілими. Вони шукали учасників руху спротиву і проводили ретельні перевірки місцевого населення. Роман Третьяков виконував завдання, незважаючи на небезпеку і розуміючи наслідки. Будь-яка перевірка могла закінчитися для нього трагічно.
"Я знав, що я вже не виїду з міста. Перший блокпост — і все. Мені здається, мало хто наважиться на таке. Я у місті Херсоні до середини літа: там — координатори, там — зброю перевожу. До останнього мене ні разу не зупинили. Я знаю як об'їхати-заїхати. Вони за мною їздили кілька разів. Я їздив взагалі без номерних знаків на машині і повний багажник зброї перед їхнім носом. І все було добре. До певного часу", — пригадує Роман Третьяков.
Російські військові не припиняли спроб знайти учасників руху спротиву у Херсоні. Вони неодноразово намагалися встановити контакт і з Романом Третьяковим. У травні українські розвідники попередили Романа, що російська ФСБ знає про нього і що його шукають. Підозрілих дзвінків ставало дедалі більше. Телефонували люди, які стверджували, що вони начебто знають Романа і пропонували йому зустрітися. Із сумнівними пропозиціями дзвонили навіть знайомі.
"У квітні подзвонив Олег, який ГУРівець, і сказав: "Рома, а тепер все дуже серйозно, про тебе знають". Тобто ФСБшники. Вони з квітня вже знали, що я є. Мовляв, що є дехто, Роман типу, диверсійні групи в Херсоні забезпечує зброєю. Я кажу: "А звідки у них така інформація? Говорить: "Я не знаю, ми ж ні ім'я, нічого не називали, казали твоє армійське прізвисько". Це ГУРи між собою. А вийшло так, що не знаю, може, співпадіння, але не думаю", — розповідає Роман Третьяков.
Роман Третьяков переховувався у квартирі, про яку не знав ніхто, навіть близькі родичі. Але це не врятувало — 4 серпня російські силовики прийшли до цієї квартири.
"4 серпня 2022-го року просинаюся і чую, як хтось спілкується з сусідкою на третьому поверсі — підключити електроінструмент. А в цьому будинку жив я, на другому поверсі, а на третьому – бабулька, сусідка. Я одразу зрозумів, що приїхали за мною. Я в Херсон коли приїздив, кажу: "А ви шнур давали підключати ФСБшникам". А вона каже: "Ой, а ти живий! Як добре, що ти живий". Просто я просинаюся і чую: "Підключити, а де у вас розетка підключити"? І я зрозумів, що за мною. Я одразу шорти накинув, встаю, через балкон виглядаю, а мені: "Стій, стріляти буду". На іншу сторону будинку виходжу, вікно відчиняю, думаю, що другий поверх — можна стрибнути. Там теж виходить в балаклаві людина і каже: "Стій, стріляти буду". Я все зрозумів, вікно закрив, закурив сигарету, білу кофточку надягнув, а вони вже двері пиляють. Розумію, що діватися немає куди, то я взяв телефони, зламав всі на чотири частини одразу і в тумбочку кинув. Думаю, якщо двері пиляють, то треба відкривати, бо двері спиляють, а потім що? І відкрив. Росгвардійці були відразу зі щитами, автоматами. І все: завалили, побили, зв'язали", — згадує Роман Третьяков.
Російські силовики провели обшук у квартирі тероборонівця і почали його допитувати. Їх цікавило, з ким він співпрацює і які завдання виконує. Роман Третьяков нікого не виказав і ні в чому не зізнався.
"От кажуть, що зброя — це те, що у них була інформація. Не буду на ГУР наговорювати, але, як розумію, хтось десь в чомусь проколовся. Більш ніхто не міг знати цієї інформації, про склади. Я привіз це у батьків гараж. Там була зброя. Говорю: "Тут була зброя, я її віддав". Тобто хтось приїхав, комусь віддав — і все. Потім почали питати, що у мене за диверсійна група: хто, що, явки, паролі тощо. Я кажу, що я відношення ні до чого не маю. Був у ТРО, була зброя — приїхали, забрали люди на чорному "Лексусі". Вони не могли в це повірити. Хто, що, чого? Я без поняття. Вони були впевнені, що я — колишній спецпризначинець, у мене тут диверсійна група, і не одна, я керую цими групами, і ми тут розстрілюємо, підриваємо їхніх солдатів. А потім, що я співпрацюю з СБУшниками, по координації, ця інформація була. Наприклад, каже: "Чорнобаївка – хто"? Я розумів, що якщо я скажу, то біда буде зі мною, тут хоч шанс вижити є. І біда буде з тією людиною, яка передавала ці дані", — розповідає Роман Третьяков.
"Росіяни дуже ретельно "вибивали" з мене показання, але ні я ні в чому не зізнався"
Окупанти утримували Романа Третьякова два з половиною місяці у Херсоні, потім перевезли до Криму — до новозбудованого СІЗО-2 у Сімферополі. Пізніше його тримали у місці несвободи у Чонгарі на Херсонщині. Чоловік пережив жорстокі катування, але ні в чому так і не зізнався. Згодом почався так званий судовий процес. За рік після затримання йому висунули звинувачення.
"Вони думали багато, там одразу ФСБшники працювали, потім зрозуміли, що я нічого не скажу, а у них була не підтверджена, я так зрозумів, інформація. Тобто вони дуже ретельно "вибивали" з мене показання, які я не надав їм. Ні в чому не зізнався, жодного прізвища їм не назвав. Як кажуть, єдиний в Україні. В Києві спілкувався, кажуть, що всі щось розказували, не витримували, а от здається так, що можна і витримувати. Треба мозок відключати, і готовий вже померти. Тоді воно простіше сприймається. Вони думали-думали і надумали мені: зберігання зброї групою осіб за попередньою домовленістю. І там ще пункт про гранати був, а це – "прим 1". І там було би… від 8 до 12 років", — згадує Роман Третьяков.
Адвокат порадив Роману зізнатися, що він зберігав зброю, про яку ніхто не знав. У такий спосіб вдалося отримати термін засудження набагато менший, ніж за попередньою кваліфікацією.
"У чому я зізнався: що зброя була, я її там-то поклав, нікому про це не розповідав. І от вони мене судили-судили, було понад 20 судів було. І потім прокурор вже зрозумів, що доказів немає, нічого немає. Треба хоча б давати хоч трошечки. Мені адвокат сказав, що щось будуть "стряпати". Тому я зізнався з автоматиком — і все. Без гранат, без нічого. І що я був сам, і ніхто не знав. І от прокурор перекваліфікував звинувачення, що вже не третя частина, а перша частина, і просто зберігання зброї. І мене засудили 3,2 роки на поселення, як написано в рішенні суду", — продовжує Роман Третьяков.
"Бабуля в шоці була, що у тюрмі якийсь українець відмовляється брати участь у виборах президента Росії"
Роман Третьяков опинився на волі майже за 20 місяців після затримання. Термін відбування покарання закінчився, і його відпустили. За два тижні до закінчення терміну ув'язнення його схиляли до участі у голосуванні за президента росії Владіміра Путіна:
"Приїхали і за дядю Вову голосувати мене повели. Заводять в кабінет, сидить бабулька, дає мені бюлетень. Я говорю: "А що це відбувається"? А вона каже: "Вибори президента Росії". Я їй: "А яке маю відношення до президента Росії"? А вона мені: "Ти ж з Херсонської області?" Я говорю: "З Херсонської. Місто Херсон, Україна". А вона мені: "А це нічого страшного". Я розумію, що все: мені дають бюлетень. А я роблю два кроки назад і кажу: "Я відмовляюся голосувати. Я не буду, я громадянин іншої країни і відношення до вашої країни не маю. І в цьому брати участь не збираюсь". А бабуля в шоці була, що у тюрмі якийсь українець відмовляється брати участь у виборах їхнього президента".
У Херсоні окупанти ніколи не відчували себе у безпеці
Спротив відіграв важливу роль у звільненні Херсона і всієї правобережної частини області, вважає Роман Третьяков. Окупанти ніколи не відчували себе у безпеці:
"У них вдалося не все, що вони хотіли зробити. Темпи не ті були. Вони, мені здається, справді думали, що тут їх чекають. А виявилося, що ні. Це для них були великі проблеми. Ви розумієте: ніч, ранок, комендантська година закінчилася, ти виходиш в місто, а там якийсь дідусь надрукував листовочки "Валіть з Херсона, кацапи". А як їм виконувати поставлені задачі, коли знаєш, що тобі горло переріжуть. Я думаю, це морально на них дуже давило, я так сподіваюся", — каже він.
"Кожен з херсонців боровся по-своєму, аби наблизити день визволення"
Про масштаби збройного спротиву українці зможуть дізнатися лише після закінчення війни, вважає історик Артем Петрик. Історії декого з партизанів сьогодні відомі, втім, їх набагато більше. Не всі поки готові розповідати про свою диверсійну діяльність, зокрема, і через питання безпеки.
"Я думаю, що і Україна, і світ дізнаються імена реальних учасників боротьби за український Херсон, українську Херсонщину. Занадто мало часу пройшло. Війна продовжується, лівобережна Херсонщина, на жаль, досі окупована. І думаю, що багато з тих людей, які боролися за звільнення правобережжя, мають родичів та близьких на лівобережжі, на окупованій території. Вони перебувають під безпосередньою загрозою від ворога", — говорить Артем Петрик.
Історик зазначив, що під час окупації весь Херсон так чи інакше був залучений до боротьби з ворогом. Місто було своєрідним великим партизанським загоном.
"Кожен з херсонців боровся по-своєму... І та жінка літня, яка вставала навколішки перед хрестом, перед церквою і молилася, що "Боже, поверни Україну". Таке було. І ті люди, які реально боролися в підпіллі зі зброєю в руках… Кожен боровся за те, щоб наблизити день визволення. Як історик я скажу наступне з приводу того, що відбувалося тут: той цивільний спротив, який був беззбройний, продемонстрований перед обличчям всього світу, в умовах сучасності є безприкладний. І це вже увіковічило, по суті, херсонців і їхню боротьбу", — розповідає Артем Петрик.
"Росіяни побачили свідомих українців з європейськими цінностями"
Окупанти мали відірвані від реальності уявлення про українців, вважає Артем Петрик. Розпочавши повномасштабне вторгнення, вони не очікували, що стикнуться з таким спротивом з боку місцевого населення. Не очікували вони його і у Херсоні.
"Я не знаю, вони тут, мабуть, хотіли побачити радянських чи пострадянських людей, які живуть з системою загальноімперських цінностей — про 9 травня і 7 листопада, день революції, спільну "батьківщину". Скоріше за все, саме це вони і хотіли побачити, а побачили абсолютно свідомих українців, людей, незалежно від того, якою мовою вони розмовляли, відданих і Україні, і європейському вектору, європейським цінностям. Це для них було шоком насправді. І всі ці їх розмови про меседжі, пропагандистські фейки, які вони розповсюджували серед херсонців про Захід, про українську владу, українську армію — це не мало, я думаю, особливих наслідків для масового жителя. Тобто люди мали свої джерела інформації, навіть коли не стало українського телебачення, не стало українського радіо, коли в травні 2022-го року росіяни позбавили нас можливості користуватися українськими провайдерами зв'язку і маршрутизація інтернету потім йшла через Крим. Люди все одно знаходили можливості отримати інформацію", — зауважує Артем Петрик.
"Жертва оборонців Херсона врятувала Південь України і навіть сусідні країни"
Спротив на Херсонщині відіграв особливо важливу роль у перші дні повномасштабного вторгнення, вважає історик. Якби російські війська відразу просунулися далі — окупація могла поширитися і на інші області:
"Жертва оборонців Херсона, я маю на увазі не тільки тих, хто загинув у Бузковому парку, в інших місцях Херсона, але і тих, хто загинув, починаючи з 24 лютого, дозволили призупинити наступ ворога, зірвали його плани по швидкому підходу до Миколаєва і його захопленню, а далі руху на Одесу і швидким оволодінням Півдня України. Значить, по суті, жертва оборонців Херсона врятувала Південь. А порятунок Півдня України врятував Молдову, тобто ще й сусідню країну. Тобто такий важливий момент, і я думаю, що меседж для поколінь, як би це пафосно не прозвучало такий: дні 24 лютого-1 березня 2022 року були вирішальними для, можливо, всієї української справи на Півдні, а можливо — і для державності деяких сусідніх країн з нами. Тому що, при всій повазі, важко уявити, щоб Молдова могла протистояти. Враховуючи чисельність населення, потужність Збройних сил, потенціал протистояти російському агресору, а також сепаратистам з так званого Придністров’я".
Лівобережна частина Херсонщини досі залишається в окупації. Спротив у цьому регіоні триває, каже Артем Петрик. Українці, попри все, чекають на звільнення від російського окупаційного режиму.
"Дуже багато сподівань людей лівого берега було пов'язано зі звільненням Херсона. Тих же Олешок, Голої Пристані, Каховки, Скадовська, Генічеська, тощо. Були сподівання, що українська армія вже на плечах ворога, звільнить лівий берег, і вийде до Криму. І що скоро перемога. Люди чекали надзвичайно цього всього. Але не сталося так, як мріялося, з різних причин. Очевидно, що українська армія всі сили докладала, щоб так і відбулось. Це більше причини іншого характеру, можливо, і політичного. І причини пов'язані не тільки з Україною, а з міжнародною ситуацією станом на кінець 2022-го року і на сьогодні, зокрема. Так не сталося. І це, звичайно, призвело до тривалого, стійкого депресивного стану дуже багатьох патріотично налаштованих людей на лівому березі. Але вони продовжують вірити. Але змушені виживати в тих умовах, в яких перебувають. Людина, яка не була в окупації, вона може приблизно зрозуміти, але відчути до кінця стану людини, яка в окупації була — неможливо", — зазначає Артем Петрик.
У вересні 2022-го року українська влада повідомила про звільнення кількох сіл на правобережній частині Херсонщини. На початку жовтня Сили оборони зруйнували російські оборонні рубежі в північній частині області, і Україна успішно відвоювала понад 1000 квадратних кілометрів території. А в листопаді українські війська повернули місто.
