Колонія в окупованій Росією Оленівці Донецької області після вибуху 29 липня 2022 року. Фото: АР
1969 року в Харкові відбувається великий переполох у КДБ
Катинський розстріл у квітні-травні 1940 року. Кати сталінського НКВД розстріляли без суду і слідства десятки тисяч польських військових, які опинилися в радянському полоні.
Я зараз намагаюся схопитися за окуляри і відкрити правильну сторінку в правильній книжці, яка називається "Година папуги. Українські сторінки Катині", яку я написав вже кілька років тому. Навколо цієї теми і цих питань у Росії до сьогоднішнього дня звучить багато різної конспірології, що насправді це зробили не радянські спецслужби, не НКВД, а нацисти, фашисти, німці… Дуже часто звертається увага, якими набоями стріляли в Катині і… це не ми, це нацисти.
У 1990 році у Москві визнали ж, що це було СРСР? Чи ні?
Вочевидь було офіційне визнання… В 1969 році на початку червня в моєму рідному Харкові відбувається великий переполох в КДБ. Кілька хлопців – 5-6 клас – випадково докопалися до найстрашнішої, найбільшої таємниці СРСР. Це зараз межа міста, це П'ятихатки, 6 квартал лісопарку, там, де знаходяться масові поховання одного з місць, де були поховані польські офіцери, яких розстріляли навесні 1940 року. Я для контексту маю пояснювати багато речей. Коли ці документи стали відомі, то таємниця Катині знаходилася в особливій папці №1, яка зберігалася під спеціальним грифом і відкривати цю папку мав право тільки генсек Компартії Радянського Союзу або людина, яка була ним уповноважена в його присутності. Це такий був рівень секретності цих документів. І там було чітко написано, що в 1940 році 25 000 польських військовополонених належить розстріляти. Ці військовополонені знаходилися в кількох таборах. Це Старобільський табір на території теперішньої Луганської області. Цих людей розстріляли в Харкові й поховали в П'ятихатках у 6 кварталі лісопарку. І це була найбільша кількість розстріляних саме в цьому місці. Їх поховали в селі Мєдне (село в Калінінському районі Тверської області Російської Федерації – ред). Там було близько 6 500 поховано. Найбільш відома Катинь під Смоленськом. У Смоленську розстрілювали. Або прямо в Катині розстрілювали. І там було поховання. Кілька етапів було поховано в Биківні під Києвом, відповідно розстрілювали в Києві. І є так званий загублений етап, який, як припускають, був розстріляний в Одесі. Зараз шукають на 6 кілометрі Одеської траси. Є ще версія, що була не Одеса, а Херсон.
За одну ніч убивали в середньому 200-250 людей
Повертаємося до нашої історії. 1969 рік, хлопчики випадково абсолютно знаходять місце масових поховань. Під Харковом у лісі був спецоб'єкт НКВД. Коли почався "великий терор" 1937-38 років, то місць на тих місцях поховань, де відбувалися перед тим розстріли, вже просто не вистачало. І треба було знайти нове місце. І в 1938 році там тривають масові поховання цього конвеєра смерті, який Харківське обласне управління Народного комісаріату внутрішніх справ реалізовувало, розстрілюючи місцевих. І там же ж було ухвалено рішення поховати в масових могилах тих, кого вивозили зі Старобільського табору. Це був дійсно конвеєр смерті. За одну ніч убивали в середньому 200-250 людей. Дощі через багато років після того, як все це сталося, почали вимивати – їх не дуже сильно глибоко закопували – кістки, рештки амуніції. І хлопчики це розкопали. Вони розповіли батькам, друзям. Почався переполох. КДБ інформує про те, що це сталося, не просто на якомусь такому внутрішньому рівні, інформують Київ і інформують Москву – Андропова, який вже на той момент очолював КДБ СРСР. Це був абсолютний шок, бо як це так, що вилазить та історія, яку намагалися ховати максимально інтенсивно.
"Звинувачуй ворогів у тому, що зробив сам"
Намагалися в якийсь спосіб цю всю історію приховати. 1991 році в Харкові це почали розкопувати, польські прокурори і археологи побачили, що на планіметрії видно якісь світліші виверти, де людські останки були перемішані із грунтом і ще з якоюсь білою речовиною. Ніхто не міг зрозуміти, а що це було? Що там, будувати щось планували? І от тільки десь років 15 тому були розсекречені документи, які пояснювали, що сталося в цьому місці. Уявіть собі, що спочатку в КДБ самі не зрозуміли, що в 1969 році хлопці знайшли. Їм треба було проводити внутрішнє розслідування. Вони знаходять ветеранів державної безпеки і намагаються з'ясувати, що ж там насправді сталося. Кажуть, що в результаті слідства внутрішнього з'ясовано, що навесні 1940 році в цьому місці була похована велика кількість розстріляних органами НКВС польських військовополонених. І це чорним по білому в документі КДБ 1969 року. Перегортаємо сторіночку, що рекомендують в списку дій, які необхідно було реалізувати, щоб усю цю історію приховати. Вони розповідають, що треба взяти самоскид із землею, бурильну машину, 13 000 кг їдкого лугу і пробурити, засипати все це хімікатами, залити водою, засипати землею і забути. Але треба ж якось пояснити, що хлопці знайшли, бо пішли ж чутки по всіх околицях?! І вони пишуть, щоб повідомити людям на околицях, що на цьому місці під час окупації нацистами Харкова відбувалися масові розстріли союзних німцям армій, а також поховання тих, хто помер від різних заразних хвороб. Це прямим текстом пишеться. Це прекрасний приклад того, як формуються історичні міфи: звинувачуй ворогів у тому, що зробив сам. Фальсифікація інформації, перекручування, приховування справжньої інформації. От усі ці елементи в цій історії і функціонують. Це прекрасний приклад, який пояснює, як все це працювало, як творилася вся ця псевдоісторична міфотворчість у Радянському Союзі. Тоді, як то кажуть, ця історія прокотила. Але в 1990 роки це вже прокотити не могло, бо було і офіційне визнання Кремля. Ця вся мозаїка почала складатися потихеньку.
"Харківські кати НКВД стріляли в перші шийні хребці"
У СРСР відбувалися певні внутрішні процеси, які передбачали очищення від скверни минулого, від усієї цієї брехні, яку СРСР накопичував впродовж 70 років свого існування. Це були внутрішні процеси і був запит із польського боку, що ж все ж таки сталося?! Спочатку були знайдені документи конвойних військ, які відкрили логістику цієї спецоперації. Горбачов так і не наважився відкрити головний документ, особливо папку №1. До нього приходили його колеги, яким він сам доручив це розслідувати і говорив, що непогано було б подивитися в особливому архіві ці папочки. А далі казав: "Ні-ні, шукайте деінде". Насправді він, коли приймав справи, як генеральний секретар Комуністичної партії, тримав в руках цю папку і знав, що там всередині знаходиться. Там на цих всіх архівних документах на задній сторінці є спеціальні помітки, що ось тут Горбачов їх брав у руки, ось в таку-то дату, потім ще в таку-то дату, тобто навіть не один раз йдеться. І він так і не наважився це сам відкрити. І він, коли передавав справи Єльцину, віддав цю папку разом з іншими. І він передає Єльцину цю папочку і говорить: "Борисе, дивись, оце ще дуже гаряче. Ну, подумай, як з цим бути". Він просто це перекинув на Єльцина. Єльцин оприлюднив ці документи. Наскільки багато маніпуляцій відбувалося.
Коли розкопали в Мєдном масові поховання, там 6 500 людей лежало. Там теж були німецькі кулі. Але німці ніколи не були в Мєдном. Воно не було окуповане ними.
Під час масових розстрілів проливається багато крові в буквальному сенсі слова. Людський мозок споживає величезну кількість кисню, це потребує багато крові. Найбільші судини сполучаються з людським мозком. І коли великого калібру стріляє якийсь пістолет, то може проливатися до літра крові. От уявіть собі ситуацію, коли в невеличкій розстрільній камері розстрілюють за ніч 250-300 літрів крові отримують. Це ванна, вона мала б стояти по щиколотки, умовно кажучи, на цій території. Це жахливо. Це не подобалось нікому, включно із катами НКВС. І вони намагалися придумати, що з цим можна зробити. І придумали, що якщо використовувати дрібнокаліберні німецькі вальтери, то цю проблему частково вирішує. Але, наприклад, в Харкові був інший підхід. В Російській Федерації використовували для масових розстрілів німецьку зброю. В Харкові використовували стандартне штатне ТТ. Коли почали досліджувати місця масових поховань, то близько 60% черепів не мали слідів уражень кулями. Харківські кати НКВД стріляли в перші шийні хребці. Відбувається механічна ампутація, внаслідок чого настає смерть. Настільки філігранно вони все це робили, що куля виходила через м'які тканини обличчя, не чіпаючи великих судин і кісток черепа. Цей злочин Кремля був досліджений, відпрепарований істориками і не тільки ними абсолютно досконало. Це найбільш добре і досконало досліджений злочин Кремля.
Олександр Зінченко у студії Радіо Культура
"Катинь вони повторили багато разів у різних місцях, в Оленівці наприклад"
Це дуже яскравий приклад того, як Радянський Союз і Росія вкотре виїжджає на цьому. Що ми тут маємо зрозуміти і зафіксувати собі?
На цьому полягає ключова проблема опрацювання цих злочинів минулого. Рівно 10 років тому в цей день 9 квітня Верховна Рада України ухвалила чотири декомунізаційних закони. Ми це засудили на найвищому рівні. В такий спосіб ми відмежувалися від тих гріхів минулого, до якого частина українців теж могли бути причетні, як колаборанти комуністичного режиму. Ми від цього відмежувалися. Це форма громадського покаяння, засудження таких жахливих речей. А що ж ми чуємо з московського боку? Не просто вихваляння режиму?! Сталін в них – "ефективний менеджер"! "Можемо повторити", кажуть вони… Вони це і повторюють. Катинь вони повторили багато разів у різних місцях, в Оленівці наприклад. Це просто повторення того, що було.
(Масове вбивство українських полонених в Оленівці (Донеччина) – терористичний акт, вчинений російськими окупаційними військами у ніч на 29 липня 2022 року в селищі Молодіжному Оленівської селищної ради проти українських військовополонених – захисників "Азовсталі" у Маріуполі. Від скоєних російськими окупантами вибухів на території колишньої Волноваської виправної колонії № 120, де окупанти утримували українських захисників, загинуло щонайменше 53 полонених, понад 130 було поранено – ред.)
Ми зараз маємо справу все ж таки не з Імперією зла, не з СРСР, а з його зомбі. Він втратив вже ту силу, яку він мав колись тоді, у сталінські часи. І цей зомбі намагається імітувати Радянський Союз, всі ті речі, які він робив тоді, але в нього вже не вистачає сил, щоб повторити масштаб тих жахіть, які вони пережили. Але правдою є те, що дійсно доти, доки зло не є засудженим, воно зростає.
Я колись говорив з Андрієм Зубовим – це відомий російський історик. Він в 2014 році порівняв анексію Криму з аншлюсом нацистською Німеччиною Австрії. І за це його вигнали з МГІМО, де він викладав. Зараз він був взагалі вимушений емігрувати з Російської Федерації. От ми якраз із ним намагалися зрозуміти, де Україна і Росія розійшлися. Бо коли йдеться про початок 1990 років, Україні треба було наздоганяти в багатьох процесах декомунізації Російську Федерацію. А зараз ми їх не просто перегнали, а взагалі знаходимося в якійсь абсолютно іншій реальності в порівнянні з тим, в якій реальності опинилися вони. І ось Андрій Зубов каже, що за його відчуттями це десь 2008 рік. Тобто в Україні набувають більшого і більшого масштабу процеси опрацювання минулого, створений Інститут національної пам'яті, відбувається великий процес опрацювання тоталітарного минулого, коли йдеться про вшанування пам'яті жертв Голодомору, засудження Голодомору, як геноциду українців. У нас відбувається вектор на звільнення від цього всього жахіття. А в Російській Федерації десь в 2008 році відбуваються процеси згортання всіх цих процесів. Вся ця просталінська риторика Путіна перетворилася на дуже потужну пропаганду. І це призводило до тих речей, які рано чи пізно не могли не закінчитися повторенням агресивної політики СРСР щодо своїх сусідів, що ми і побачили 2014 року з анексії Криму, продовженням війни на Донбасі, а потім – повномасштабне вторгнення.
Чи можемо ми порадити джерела, що саме можна почитати, куди можна звернутися, щоби заглибитися?
Наклад книжки "Година папуги. Українські сторінки Катині" вже давно вичерпаний, але вона повністю є доступна на сайті "Історичної правди". В ці дні дуже важливо такі речі читати, бо 85 років тому був учинений один із найстрашніших злочинів комуністичного режиму, про який треба знати всім, не тільки українцям і полякам, а всім. Там є список літератури. На "Історичній правді" є кілька інших книжок у книжкових оглядах. На Суспільному тривалий час існувала програма "Розсекречена історія".
