Ілюстративне фото: Суспільне Львів
Верба в Україні – символ миру, затишку, розвитку, материнської доброти
Розкажіть про саму традицію Вербної неділі в українців. Чи вона видозмінювалася протягом часу і коли нам відомо перші згадки про святкування Вербної неділі?
Перші згадки стосуються XVI-XVII століття. Вхід Господній в Єрусалим відзначається за тиждень до Пасхи, до Великодня. Це день, коли Спаситель заходив через Золоті ворота до Єрусалиму. Всі збиралися в Єрусалимі біля храму святкувати свято переходу, визволення, Пасху. Чому для нас це так важливо? Тому що київські Золоті ворота теж побудовані були Ярославом Мудрим на честь тих єрусалимських Золотих воріт. Київ вважався другим Єрусалимом. А Єрусалим в перекладі з івриту – "місто миру". Саме Ярослав Мудрий, наш освічений правитель, розумів роль Києва миру і міцності. І ось заходить Христос на віслюку. Чому на віслюку? Його зображують на іконах. До речі на українських іконах трошки вийшло непорозуміння, тому що у нас віслюк – це зовсім не тварина миру і благородна тварина. У нас він – вперте створіння. Тому навіть на українських іконах віслюка зображували часто у вигляді коня. Або навіть якщо це був кінь, то в нього були довгі ослячі вуха. Тобто люди не могли збагнути, як це Спаситель в'їжджає на віслюку. Справжня символіка цієї тварини означає, що це матеріальне. Спаситель його осідлав – це духовне опанувало матеріальне. І так як це тварина миру, а кінь – це тварина більше війни, тому що переможний, реальний, земний цар в'їжджав зазвичай в місто на білому коні, а Спаситель в'їжджає на віслюку. І це означає, що він не військовий цар. Він не приніс війни. А люди його зустрічали, як спасителя військового, який їх врятує від римської влади, яка вже замучила людей. Визволить їх. І вони піднімають руки догори і кричать: "Осанна, осанна", що означає "Спаси, ми молимо". Христос вже знає, що він не зможе їх спасти так, як вони собі уявляють. Він може їх визволити тільки від рабства гріха. І ось на українських іконах ми бачимо ці моменти, коли Ісус в'їжджає на коні з такими вушками довгими або на віслюку, люди піднімають руки догори і зустрічають його вербовими гілками. Причому "котиками". Навіть не тими гілочками з листочками верби, які схожі більш-менш на пальми, а саме з вербовими "котиками". В біблійній історії Ісусу під ноги стелили одяг розкішний і пальмове гілля. Пальма означає перемога, його, як переможця зустрічали, що він підніме військове повстання. А от верба у нас в Україні – це не символ військової перемоги, це символ того ж самого миру, затишку, розвитку, материнської доброти. Бо верба – це як мати у нас в казках і піснях.
А у нас це як трансформувалося і як традиційно було саме святкування цього дня тижня?
У нас це все свято переважно довкола верби. Збирають гілочки, несуть до церкви в суботу, священик освячує. А тоді в неділю парафіяни приходять на службу, стоять із освяченими гілочками верби. І святкова служба відбувається. А потім після цього верба, як символ здоров'я, краси, самого життя, тому що верба взагалі одна з перших розпускається навесні. Люди беруть ці прутики вербові і вже надворі завиграшки жартома бігають один за одним, особливо це діти полюбляють. Цими прутиками один одного періщать жартома злегенька і примовляють: "Не я б'ю, верба б'є. За тиждень Великдень, не вмирай, крашанки дожидай". Або ж "будь багатим, як земля, а веселий, як весна". Дівчата, які хочуть бути красивими, приходять додому і в миску з водою з криниці кладуть кілька вербових котиків. І вмиваються цією водою, вірять, що верба дасть їм часточку своєї краси. В давнину в традиції пучечок вербовий ставили за ікони. Якщо раптом хтось в родині захворів, то брали того "котика" і навіть давали з'їдати хворому. А кілька із гілочок з того пучечка ставили у воду, проростав корінець і люди йшли і садили вербу. Верба дуже пов'язана з водою. Вона очищає її. Корінням зміцнюють береги річок. Люди за давнім звичаєм йшли і садили ці освячені гілочки вербові в себе в селі або містечку. В Києві був дуже гарний звичай, коли ходою ішли люди від церкви до церкви з вербою, свічками, піснями. І ось так відзначали саме київську Вербну неділю.
.jpg)
Ярослава Музиченко. Фото: facebook/Yaroslava Muzychenko
Треба розуміти глибинний сенс традиції
Коли ми говоримо про все, що стосується наших свят, наших звичаїв, то це що: традиції чи забобони? І як вони у вашій свідомості представлені?
Ми маємо традицію, в ній певні обрядодії, дії, якісь слова, пісні. Поки ми розуміємо глибинний сенс цього всього, який дає нам відчуття, що ми культурні люди, що ми любимо природу, в громаді громадські свої звичаї традиційні дотримуємося. Ми відзначаємо зміну пір року гарними святами. І поки ми розуміємо, для чого ми це робимо, це є традиція. І тоді традиція може осучаснюватись. Наприклад, якщо колись колядували в свитці, то сьогодні в модному одязі молодь, діти ходять колядують, вони несуть традицію, але вже сьогодні. Якщо ж ми забуваємо сенс, для чого ми це робимо, це перетворюється на забобон. Наприклад, випадок, що давали з'їсти "котика" вербового тому, хто захворів – це вже забобон. Тому що сенс традиції, що верба – це символ життя і здоров'я. Вона найперша розпускається. З неї робили сопілку, щоб голосом цієї сопілки славити природу, життя, кохання. Але коли люди втрачають цей сенс, що означає символ верби, вони починають вірити в якісь вигадки, не розуміючи, для чого вони це роблять. І тоді можуть обкурювати хворого гілочкою верби, думаючи, що це його вилікує, або ж давати навіть пожувати "котика". Це забобони. Люди вже не розуміють сенсу тієї традиції.
Чого не можна робити у Вербну неділю?
Завжди пов'язую з Вербною неділею відчуття щастя, навіть коли дощик, все одно на душі радісно і світло. Не дозволялось важко працювати, щось копати, садити, рубати дрова. Цей день святковий має присвячений бути родині, спілкуванню, читанню духовної літератури, осмисленню свого життя, свого зв'язку з природою, з громадою, з дочками, синами, батьками. Але з часом сенс цього вивітрювався і люди думали: "О, це ж не можна рубати, тому що руки відсохнуть". Насправді ні! Наша традиція дуже світла, вона не є традицією заборон, вона є традицією розвитку, спілкування, взаємодопомоги. Тому не біймося щось зробити не так. Головне, щоб в душі було добре і саме для цього є традиція, щоб людей підтримувати в доброму настрої, розслабляти, веселити, навчати, спілкуватися і жити позитивно.
