Ілюстративне фото: facebook/phc.org.ua
"75% антибіотиків на планеті взагалі призначаються нераціонально"
У Центрі громадського здоров’я зазначають, що показники застосування антибіотиків в Україні – далекі від рекомендованих. Результати моніторингу показали, що лише 25% пацієнтів стаціонару отримують своєчасне бактеріологічне дослідження перед початком лікування антибіотиками. Чи можна зробити висновок, що в стаціонарах або неправильно, або запізно призначають антибіотики для лікування?
Питання надзвичайно актуальне для всієї планети, не лише України. Скажу як є – ніде у світі не вирішено це питання раціонально. А відповідно те, що трапляється запізніле бактеріологічне обстеження пацієнтів – це реальна клінічна ситуація і реальна ситуація в нашій державі, бо в нас війна. Це не є факт того, що пацієнта не лікують, не надають належну медичну допомогу. Адже в нас передбачено так, що не завжди, не скрізь і не щодня ми можемо зробити в ідеальному варіанті таке обстеження. Як кажуть експерти ВООЗ, 75% антибіотиків на планеті взагалі призначаються нераціонально. А в деяких країнах лише до 5% вдається зробити мікробіологічні обстеження. Тобто наші 25% – це є не оптимальний показник, однозначно. Нам треба 100% і це було би дуже добре для пацієнта. Але для пацієнта треба, щоб він вижив. Є реальна ситуація. Лікар має абсолютно всі підстави, відібравши ті чи інші необхідні клінічні матеріали для дослідження в лабораторії, негайно за життєвими показаннями дати лікування. І це в нас передбачено. Ми маємо абсолютно нормальні підходи, рекомендовані в усьому світі – так званої емпіричної терапії. А ще є другий підхід – нішової терапії. Що таке емпіричні? Є прописані препарати, які треба зараз і вже дати. Прийде результат лабораторного обстеження, можливо буде відрізнятися, буде щось інакше, то тоді ми змінимо. Але зараз для порятунку людського життя ми мусимо робити ті кроки, які належать робити медику в такій ситуації.
"Війна це дуже ускладнила"
Чи накладається тут фактор війни на те, що несвоєчасно здійснюється бактеріологічне дослідження перед початком лікування?
Мови немає. Давайте поглянемо реально – про яку лабораторію може бути мова на лінії бойового зіткнення. Вчора в Сумах – про яку лабораторію ми кажемо, якщо треба вже негайно це робити людині, щоб врятувати її життя. Війна це якраз дуже ускладнила. Я мрію, звичайно, але ми з 2014-го року вже зайшли би у всесвітню програму, в якій Україна зобов'язалася запровадити всі ті стандарти для того, щоб ми краще лікували і використовували препарати. Тут нам ковід наробив біди. Зараз війна триває 4-й рік. Це дуже гальмує. А будьмо відверті, не завжди навіть є кому це робити. Багато хто загинув, хтось виїхав, зруйновані лабораторії. І це, мабуть, те головне, коли ми кажемо: "Так, але які ми молодці, хоч 25%, але ми робимо". Тобто, ми не зупинили виконання програми, ми її уповільнили.
"Ми ж не сидимо склавши руки"
Чи можуть такі лабораторії існувати як мобільні? Чи це обов'язково мають бути стаціонарні установи?
Є і дуже хороші мобільні лабораторії. Їх недостатньо. В нас лінія фронту понад 1300 км, скрізь "шахеди", скрізь обстріли. Уявіть, треба забрати матеріал і завести його до якоїсь лабораторії. А там заміновано, а там "шахед". Давайте будьмо реалістичні. В нас є стандарти надання медичної допомоги, на це є дуже нормальні накази міністерські, в тому числі пораненим із гнійно-септичними ускладненнями, зі стандартами адміністрування антимікробної резистентності. І ми можемо, використовуючи протоколи емпіричної терапії, адекватно надати допомогу. Ми маємо достатню базу даних. Ми розуміємо, які можуть бути збудники, знаємо наші регіональні особливості, спектр резистентності, спектр чутливості. І ми ж не сидимо склавши руки. Ми маємо цю інформацію і по цій інформації просто реально працюємо в кожному регіоні зі своїми акцентами.
"Ніде в світі ніхто нормально це не здійснює"
Чи можна вважати, що значну кількість антибіотиків лікарі призначають навмання, про всяк випадок і чи є якісь методики, що робити у певній ситуації без лабораторії визначитися?
Є, звичайно методки. Є світова практика, є наші національні надбання. Але зразу хочу сказати, що такого немає, щоб зовсім навмання щось призначалось. Будь-яке поранення, якого зазнає цивільний чи військовий – це вже контамінована рана.
Тобто, якогось універсального антибіотика немає про всяк випадок?
Про всяк випадок у нас є періопераційна профілактика ускладнень. Тобто в хірургії ми маємо стандарт одноразового введення препарату в разі підозри на контаміновані рани або те, що під час операції може статися. Хоч я вам скажу правду, ніде в світі ніхто нормально це не здійснює. Це стандарт ВООЗ і ми його в державі маємо як свій національний наказ. Але навіть Євросоюз, який зараз опублікував свої дані, показує, що практично в усіх державах світу не дотримуються тих регламентів або за кратністю введення, або не ті препарати використовують. Це є, очевидно, певний брак знань у наших медиків. Це є недостатньо організований інфекційний контроль у закладах охорони здоров'я. Тобто, треба навчити і треба слідкувати, щоб люди робили правильно. А ще треба, щоб ці препарати були в наявності в аптеці закладу охорони здоров'я і кожний хірург у разі потреби мав можливість його використати.
Наталія Виноград. Фото: facebook/meduniv.lviv.ua
"Ми маємо хороших лікарів, але ми маємо перепрофілізацію"
Брак знань у наших лікарів – це означає, що у нас останнім часом просіла медична освіта? Чи це тому, що швидко треба вчитися і одразу допомагати, бо так склались обставини?
Ви маєте рацію в другому. У нас є наказ №1513 ("Про затвердження Стандарту медичної допомоги "Раціональне застосування антибактеріальних і антифунгальних препаратів з лікувальною та профілактичною метою" – ред.), у нас є багато дуже добрих наказів, але в нас війна і ми не встигаємо сісти і ті накази розбирати по поличках. Але в нас є дуже гарний підхід – протоколи лікування. Там просто, коротко і чітко написано: "Введи це, зроби так". А якщо це війна, все зруйновано і ні аптеки, ні нічого під руками немає? Це наша біда. Завершимо війну… Ми маємо хороших лікарів, достатньо непогано навчених, але ми маємо перепрофілізацію. Він вчора був одного фаху, а сьогодні він хірург на фронті. У стаціонарах все добре поставимо, всі навчені. Там, де все стабільно і війна так дуже по нас не пройшлась, то там питання не піднімаємо. А от у фронтовій зоні – це дійсно дуже складно.
"Зараз треба мати рецепт і це дуже добре"
Як ви ставитесь до того, що хтось радить якийсь антибіотик, який йому колись допоміг? Чи може людина самотужки просто взяти і почати приймати той чи інший препарат?
Гарне запитання і дуже актуальне. По-перше, не може. Вона є хвора, в аптеці їй не продадуть без рецепта нормальні наші препарати, які би треба було їй приймати. По-друге, в неї є зв'язок з сімейним лікарем. Людина подзвонила, отримала рецепт і тоді купила. Це хороший підхід, який в світі використали зараз – не давати просто так антибіотики в аптеках. Може колись наш дільничний чи сусідка і могли щось таке порадити. А зараз треба мати рецепт і це дуже добре, це обмежує. І сьогодні не треба бігти до лікаря. Передзвони, тобі скажуть і ти використаєш рецепт. А те, що сусідці допомогло, не факт, що тобі допоможе. Більше того, може навіть зашкодити. Тут треба розуміти, що це є щось специфічне. Воно на щось діє, а на щось не діє.
"Ми не втратили повністю виробництво в Україні"
Антибіотики вітчизняного виробництва і закордонного. Чи існують якісь рекомендації щодо того, що нам на своїй землі краще вживати свої препарати? Чи в медицині таке правило не працює, скажімо, як в харчуванні?
Це дуже правильне питання з урахуванням навіть того, як не просто в світі з антибіотиками. Коли пішов ковід, було масове споживання антибіотиків. Не знали, що то за біда і брали дуже багато антибіотиків. М'яко кажучи, забрали навіть резерви антибіотиків, які були в усіх країнах світу. Це не лише в Україні була проблема. Через це сьогодні не так вже й багато можливостей навіть закупити ті чи інші антибіотики. Але ми їх багато і своїх виробляємо, і багато закуповуємо. Але це не принципово, це взагалі немає значення. У нас є контроль, перевіряють якість, що ми купуємо, який склад – це принципово. Тому немає значення з якої країни, якщо воно є в аптеці, воно допущено і відповідає тому, що закладено в цей препарат від самого початку. А там багато закладено – фармакокінетика, фармакодинаміка, дозування, тривалість лікування. На це треба звертати увагу. Вже взяв той препарат, хороший препарат, а ти його правильно ще використай. І в нас напевно трохи є перевага в тому, що ми не втратили повністю виробництво в Україні. Певні напрями ми маємо забезпечені. І свої вітчизняні препарати, якщо часом ми не можемо синтезувати діючу субстанцію, то її закуповують і вже тут випускають саму форму препарату. Це важливо.
