Церемонія поховання Папи Римського Франциска, Ватикан, 26 квітня 2025 року. Фото: facebook/Володимир Зеленський
"Такий Папа-містик – це дуже добре"
Я пам'ятаю похорони всіх останніх Пап: і Івана Павла II, і Бенедикта XVI. І ось цей похорон. Ми бачимо настрій не такий, що всі плачуть… Всі дякують, що була свята людина. Можливо, в чомусь помилялася, можливо, іноді дуже сильно помилялася. Але от що всі відчували з цим Папою, що він живе в присутності Бога. Бог для нього ось так буквально поруч. І Богородиця поруч. Людина була, якщо порівняти, як така дитина велика. І от він відчував весь цей духовний світ, що він поруч і жив всерйоз із цим духовним світом. І буквально людям волав: "Що ж ви залишаєтеся такими грішниками? Бог же такий милосердний, він же така абсолютна любов. І це на міліметр від нас, трошки треба перемінити свій зір і ви все це побачите". Папа, як і більшість сучасних богословів, сучасних релігійних лідерів, говорив цікаву річ, що ми живемо в океані благодаті, в океані святості. Ми тому й існуємо, що Бог постійно нас на руках носить. "Не час від часу, як криза і, значить, Бог вас поніс. Він весь час вас на руках носить, як улюблених дітей. А ви живете якось невдячно, думаєте, що ви самі по собі". І Папа, в першу чергу, прославився тим, що служив меси. Причому для обмеженої кількості людей щодня в будинку Святої Марти. І там збиралися люди найрізноманітніші, священники звичайні пускали їх на всі ці меси. І він говорив проповіді по пів години, після яких люди виходили і… "все, я живу заново, я думав, що я духовна людина, я думав, що я священик, а я думала, що я монахиня"… Він під час проповіді настільки і словом заторкував, і давав відчути присутність Божу… Таке було ще у Івана Павла II, коли він проповідував і люди були на його месах приватних, відчували просто присутність Божу. І все їхнє життя змінювалося. Людина дійсно жила в присутності Бога, була святою. І тому, коли помирає така людина, всі щасливі, що він повернувся до Отця Небесного, з яким він жив весь час, він його відчував весь час. І це надзвичайно важливо, коли є справжні релігійні лідери, які дійсно не проповідують про теоретичного Бога, як, скажімо, папа Бенедикт більше був, а дійсно знають Бога. Такий Папа-містик – це дуже добре. І ми будемо сподіватися, що і наступний, можливо, теж буде містиком.
Зустріч із Кирилом не відбулася
Для нас найголовніше, щоб він реалістично дивився на російську агресію проти України.
В 21 рік дівчина-наречена Хорхе Маріо Берґольйо загинула під час диктатури Перона в Аргентині. Він вирішив, що присвятить своє життя Богові. У світі занадто багато несправедливості, треба бути служителем любові. І він пішов в монахи, в священники, і обрав духовний шлях розвитку. В католицтві всі священики обирають целібат. Тільки в східних церквах можуть одружуватись. І, відповідно, він став монахам. І Папа Франциск все життя саме мислив себе, як інструмент любові. Він старався поменше від себе – це дуже цікаво, а побільше прислухатися до того, якими хотів нас бачити Бог. І це втілювати в життя і це саме проповідувати. Не те, що я хочу від себе. От багато хто розмірковує: "раз він з Аргентини, раз він таких трохи лівих, антиамериканських поглядів, то саме тому він такий був". Ні, тут не соціологічні мотиви. На нього впливали духовні мотиви, що він бачив наскільки навколо просто руїни в усіх, навіть в найцивілізованіших країнах духовні руїни. І наскільки треба нагадувати людям про люблячого Бога, який готовий допомагати всім. І для нього це надзвичайно важливо все життя було. Людина просто досягла того, чого християни в Євхаристії хочуть досягати: ставати святим, інструментом Бога. Ти буквально не слухаєшся себе, а слухаєшся інтуїтивних підказок: а що ж хоче Бог? І навіть так діяти в ситуаціях, коли там безнадійно. Він настільки до патріарха Кирила достукувався, до Путіна достукувався. Був перший день вторгнення, він побіг в російське посольство, щоб сказати: "Зупиніть війну!" Він стукався, навіть коли ніхто його не хотів чути. Уже було велике вторгнення, була запланована зустріч в Єрусалимі між Папою і патріархом Кирилом, щоб все-таки прихилити патріарха Кирила до справжнього християнства, якось намітити шляхи до майбутнього. Нехай не в 2025 році буде видима єдність, а колись пізніше. Але все таки зустрічатися, стукатися…
Церемонія поховання Папи Римського Франциска, Ватикан, 26 квітня 2025 року. Фото: facebook/Володимир Зеленський
Ця зустріч не відбулася.
Так. І потім він дуже багато розмірковував. Їздили до нього українці, не тільки католики. Він дуже дружив з Денисом Колядою – протестантом, який написав на початку великого вторгнення дуже великого щирого листа до Папи Франциска. Він цей лист випадково прочитав, позвав Дениса до себе, що "брат, свідчи мені, розповідай". Вони разом молилися, плакали. І така народна дипломатія спрацьовувала. В результаті він подумав, що ми зустрінемося. І там, найімовірніше, я його ні на що не умовлю, як і попередні рази. А вони використають, що дивіться, з нами Папа, ми разом консерватори проти всього Заходу, який розпадається, розкладається, загниває. І він вирішив не зустрічатися із "патріархом" Кирилом (Кирило, Володимир Гундяєв – російський релігійний діяч, колишній агент КДБ, патріарх Московський, предстоятель Російської православної церкви. Кирило благословив російське вторгнення в Україну та повністю підтримав злочинні дії російських окупантів – ред.)
Днів через 15 почнуться реколекції
Що буде відбуватися далі, коли збереться конклав? Що, за чим і в які терміни може відбуватися?
Десь днів через 15, найімовірніше, почнуться реколекції – духовне відновлення, під час якого якраз слухаються програмні доповіді й розмірковують самі кардинали, теж виступають, реагуючи на ці доповіді програмні про те, яка необхідна нам церква? І яке саме необхідне нам лідерство в цій церкві майбутнього? Що є зараз найбільшими викликами з боку світу? Які кризи всередині церкви? Дуже сильно впливає на вибір те, які проблеми всередині церкви є, які публічно обговорюють, і не публічно.
Президент України Володимир Зеленський та Перша леді Олена Зеленська на прощанні з Папою Франциском, Ватикан, 26 квітня 2025 року. Фото: facebook/Володимир Зеленський
Проблеми в католицькій церкві
Які проблеми для католицької церкви?
Папа Бенедикт XVI пішов у відставку, посилаючись на своє слабке здоров'я. Головною причиною, яку він висунув, що є дуже багато проблем із виявами випадків сексуального насильства священниками над дітьми. І у нього просто немає сил навести лад. Він просто не відчуває себе на силі побудувати таку систему святої інквізиції, яка би сильніше тиснула на цих священників-грішників і єпископів, що їх покривали. Це ж головна проблема католицької церкви сучасності. Багато хто надіявся, що коли Франциска виберуть, то залишаться неодруженими лише єпископи. А от всіх священників, яких дуже багато по всьому світу, благословлять одружитися. Цього не сталося.
Зараз випускники католицьких семінарій їдуть в Англію, висвячуються, як англіканські священники, потім повертаються в католицизм вже разом з матушками. А вже, якщо ти повернувся, як священник англіканський, або, наприклад, греко-католицький, в тебе є матушка і ти можеш служити. Є священики греко-католицькі, які обрали целібат. І навіть не будучи монахами, все одно залишаються неодруженими. Але більшість греко-католицьких священників, звичайно, що одружуються. І тут дуже велика цікава дискусія триває. Целібат запровадили в раннє середньовіччя, в основному в XI столітті він став обов'язковим. Запровадили чому? Якщо в тебе є родина, особливо є жадібні матушки, які будуть гроші тягнути з прихода… І це проблема. А так скрізь платяться гроші, приблизно 500 євро отримує священник. І він вже може якось прожити. Якщо він одружений, то треба більше платити. Починаються всякі сумніви, що це матеріально накладно, а раптом він буде приватизовувати якесь там церковне майно, що в нього матушка, діти і так далі. І починають про це думати. І, якраз, приклад: подивіться, ось греко-католицькі священники одружені і ніякої катастрофи не стається. Одружіть зараз і буде дуже багато місцевостей в Європі, наприклад, де є нестача священників. І, відповідно, щоби цієї нестачі священників не було, скажіть: "Благословляємо, друже, на священство". Буде дуже багато покликань. Не запроваджуйте там, де, наприклад, вже є священники. Там, де є проблеми ці.
"Він занадто був компромісний до тих людей, яких треба було засуджувати як терористів"
Певні сподівання покладалися на Папу Франциска, що він все-таки спроможеться. А Папа Римський Франциск намагався?
Так, Папа зробив величезні кроки. Папа Бенедикт дуже багато що зробив, тому що поставив питання так, що "поменше дивіться на внутрішню трагедію священника, який согрішив, як педофіл, що ви маєте його виправляти. Побільше ставте себе на місце жертви цього сексуального злочину". Це вже була певна революція, що ця дитина, що постраждала – це образ Христа. Ми повинні бути разом з нею, ми повинні бути солідарні з нею. Він це проповідував, а воно ніби вхолосту – люди все одно цього не відчували. Прийшов Папа Франциск, він говорить: "Все. Радикально всіх караємо, посилаємо в "затвор" до кінця життя. Якщо якийсь єпископ когось покривав – ці злочини – єпископа у відставку, "без суда і слідства""… Дуже жорстко так. І, відповідно, папа Франциск вдихнув в цю духовність солідарності з жертвами сексуальних злочинів, що ми повинні бути солідарними. Є єпархії, де тривали розслідування, особливо в Америці. З'ясувалося, що 98% випадків – це наклеп, але 2% – все-таки 2%. І Папа Франциск говорить: "Ви давайте не бігайте, не кричіть, що 98% справ розвалилися, а ви на ці 2% зверніть увагу, все-таки ось реальні жертви, ми повинні бути солідарні з ними". Він не боявся зустрічатися з ними, спілкуватися. Хоча багато хто від церкви відійшов. Він намагався по-людськи з ними знайти спільну мову. І люди прихилялися. Такі проблеми внутрішні в церкві він вирішив.
Всі в церкві єпископи – їх близько 5000 – відчували, що ми десь на периферії. А, скажімо, в центрі, у Ватикані якісь чиновники вирішують. Ці ж чиновники Папою вибрані. Якесь наближене до нього оточення все вирішує. Папа вирішив, що він сам нічого не вирішує. При мені постійно будуть вісім кардиналів-радників. І він говорив, що потім, якщо з православними поєднаємося, то предстоятелі помісних церков теж ввійдуть в цей синод найближчий дорадчий. Папа говорив, що синодальність повинна бути, що представники, по-перше, всіх єпископів повинні постійно їздити щодо головних проблем, особливо якщо це проблеми моралі, то радитися, що робити, як робити. Друге – представники всіх священників, третє – представники всіх мирян. І він вперше поставив питання, що радикально треба підвищити представництво богословів-жінок, мирян-жінок. І ми обговорюємо, наприклад, моральні проблеми всілякі. Давайте візьмемо жінок-лікарів з усього світу. Люди пишуть якісь теоретичні статті по проблемах абортів. І дуже-дуже сильно це зрушило, звичайно, церкву. Якісь внутрішні проблеми він таки вирішити зміг.
Юрій Чорноморець. Фото: Укрінформ
Якихось проривів у спілкуванні з православними не зміг. Також він фактично не зміг підвищити роль Ватикану в світі дипломатичному, хоча дуже старався. Провідна роль Ватикану – активний в дипломатії і намагається дуже сильно змінювати ситуацію. Папа досяг конкретно, що в нас почалися обміни полоненими. Це реальне досягнення Папи. Міняємо одного на одного, міняємо постійно, повертаємось до цієї теми. Він дуже тиснув. Це, до речі, Буданов визнавав, що якби не Папа, росіяни б ще довго відмовлялися від обмінів. Але є безліч проблем в світі, де треба було ще більше тиснути, ще більше себе проявляти і більш принципово себе проявляти. Не так, що нам необхідний результат, давайте трошки компромісів якихось там, раптом вийдемо на щось хороше. І на нього б дуже багато всі ображалися, тому що які б не були ситуації в тій же Палестині, в Україні, він занадто був компромісний до тих людей, яких треба було засуджувати як терористів. І всі надіються, що наступний Папа буде більшим дипломатом, який не матиме цього недоліку – йти на зайві компроміси, коли треба натиснути вчасно і досягнути все-таки якихось конкретних результатів, надавити на диктаторів, показати позицію церкви, як християнської церкви.
