Фото з сайту Книжкового Арсеналу
Це не лише про переклад з мови на мову…
"Все між нами – переклад" – так звучить фокус-тема цього року. Кому належить ідея саме такого формулювання теми і хто є її кураторами?
Кураторками фокус-теми цьогорічного Книжкового Арсеналу є Марсі Шор – відома історикиня, викладачка та публічна інтелектуалка. І Оксана Форостина – українська журналістка, видавчиня, перекладачка. Разом вони вдвох, починаючи з осені 2024 року, працювали над пошуком цієї метафори, яка стане основним меседжем цьогорічного фестивалю. І це була дуже захоплива розмова їхня – діалог і міркування, за яким було дуже цікаво спостерігати нам, організаторам. Ця метафора була запропонована, як фокусна тема, Марсі. Фраза належить Юркові Прохаську. Він колись міркував про те, як справді переклад багато що описує в нашому житті, в тому, як люди доходять до порозуміння, як переклад – це не завжди просто лінгвістична вправа, а це також якесь введення в контекст або тлумачення. Синоніми слова "переклад" також звучали в цих розмовах. Відповідно кураторки подумали, що ця тема багато що описує в тому, про що хочеться говорити на цьогорічному фестивалі. І це не лише про переклад з мови на мову, хоча і про це, звісно, теж. Але і про те, чи може мова насправді вичерпно описати реальність. Будь-яка мова: і українська, і іноземна, на яку перекладається. Це також і про неперекладність, про ті слова, які в одній мові є, а в інших їх немає і важко знайти відповідник. Це про те, як від мови до мови, від суспільства до суспільства, щось змінюється, коли ми намагаємося транслювати якісь меседжі або пояснити те, що з нами, наприклад, українцями, відбувається сьогодні. Це про ті досвіди, які ми всі маємо сьогодні, коли намагаємося розповісти про наші власні переживання, досвіди, те, що нас турбує. Це те, як людям в тилу важко зрозуміти і часом доповна неможливо тих, хто на фронті. Це те, де в нас щось наламується в пошуках взаєморозуміння. Чим більше ми про неї думали, чим більше ми про неї всі разом говорили з кураторками, тим більше якихось підтем нам відкривалося. І в програмі фестивалю ми будемо намагатися говорити про всі ці підтеми і про всі ці невеликі складові цієї великої, великої, великої розмови.
Багато людей знайдуть щось своє на фестивалі
Щодо бульбашковості Книжкового Арсеналу. Це ж така певна своя компанія, тусовка. Чи не були ви загрожені в тому, щоби обговорення цих тем було доступне і зрозуміле широкому загалу? Чи я набудувала особистих страхів?
Ви цілком маєте рацію. Це як намагатися досягти стовідсоткової точності в перекладі. Нам треба прийняти той факт, що при перекладі може щось втрачатися або набуватися. Так само як і при формуванні програми Книжкового Арсеналу. Я впевнена абсолютно, що ми не зможемо покрити всі підтеми, моменти, які хотілося би зачепити. Але в програмуванні фестивалю, крім самої програми фокусної теми, яка задає вектор, нерв всьому фестивалю, є інші програми і формати, які будуть працювати саме на урізноманітнення аудиторії, на те, щоби багато людей знайшли щось своє на фестивалі. Це те, що відрізняє Книжковий Арсенал завжди. Ми мультидисциплінарний фестиваль. Ми є літературним фестивалем, але не лише літературним, оскільки ми намагаємося підключити до програмування фестивалю різні види мистецтва. В нас є багато виставкових проєктів, є перформативні події, в нас є вулична сцена, на якій відбуваються концерти. В нас є програми для та про дітей та підлітків. Ми експериментуємо часом з форматами спеціальних програм, які дуже-дуже різні бувають щороку. І за рахунок цієї мультидисциплінарності ми намагаємося достукатись до трішки різних частин нашої великої бульбашки. Все-таки вона не сильно маленька. І, можливо, її розширити, наскільки можна відкрити її, щоб до неї долучалися більше і більше людей. Оскільки хтось прийде, наприклад, з молодих людей, зі студентів, на виставку книжок випускників Національної академії образотворчих мистецтв, і, потрапивши на цю виставку, подивитись на книжки своїх друзів, на роботу молодих дизайнерів книжкових, вони потраплять в такий же вирій фестивальних подій, як і всі інші відвідувачі, які приходять на якісь глибокі дискусії або на презентації книжок з філософії. Потрапляють на виставкові проєкти, занурюються в якийсь інший вид мистецтва. Всі ці люди ввечері зустрінуться разом на концертах у дворі Мистецького Арсеналу. І ця бульбашка перемішається і розмови триватимуть. За рахунок такого багатовекторного підходу до програмування ми намагаємося максимально урізноманітнити програму, щоб багато людей, наших відвідувачів, знайшли кожен своє. І це єднання своїх навколо книжки, яке є в центрі уваги нашої програми і всього нашого фестивалю, ярмаркової частини фестивалю, де всі видавці представляють ті книжки, які вони видають друком, зокрема до Книжкового Арсеналу виходить, зазвичай, багато новинок. Цей весь вирій і різноманіття якраз для того, щоб якомога більше різних людей знайшли тут щось своє і всі вони об'єдналися і отримали цей заряд ресурсності, заряд якогось єднання, єдності, інтелектуальної єдності, який є результатом нашої роботи.
На фото Юлія Козловець
Фестиваль потрібний людям
Чи маєте ви мрію якогось фідбеку або ж чогось, з чим би в ідеалі для вас вийшов відвідувач чи відвідувачка Книжкового Арсеналу через цих кілька днів його відвідування або ж одного дня події якоїсь? Чи ставили ви собі за мету вкласти щось, з чим має піти той, хто прийшов чи прийшла?
Це питання, яке ми в команді багато обговорюємо, зокрема коли ми почали робити фестиваль в умовах повномасштабної війни. В 2023 році, коли ми ухвалили рішення, що будемо намагатися організувати фестиваль – це було на тлі подій ще 2023 року, постійних обстрілів, шаленого травня в Києві, коли всі ночі були надзвичайно складними і важкими, ще тоді постійно був рефреном острах "Боже, що ми робимо? В нас таке відбувається в країні, в нас повномасштабна війна. І тут якийсь фестиваль! Чи це справді важливо?!". Але насправді тоді, коли все сталося і фестиваль відбувся, ми зрозуміли, наскільки запит людей, наших відвідувачів, був шалений на те, щоб це все-таки сталося. Наскільки ці обійми людей в дворі Книжкового давали багато всім нам: і тим, хто обіймався, і тим, хто бачив ці обійми або був поряд – цей заряд енергії і якоїсь непереможної віри в те, що все буде добре, що ми живі. І поки ми живі, ми маємо робити те, що ми робимо. І там, де ти є, ти маєш робити по максимуму і трохи більше. І цей елемент єднання, розуміння того, що ти не один, наскільки б ти один не прийшов на фестиваль, але тут ти опиняєшся серед своїх. І це дуже-дуже важливо, це дає тобі ресурс. Фестиваль потрібний людям. І такого плану події, особливо ті події, в яких люди говорять про наболіле, про те, що зараз важливо проговорити, вербалізувати, висловити або навіть помовчати разом з тими, хто говорить. Ці події надзвичайно багато дають нам, оскільки наша головна мета – підсилити наших людей, дати людям більше ресурсу, дати людям на що спертися, дати людям оце відчуття того, що все недарма, що наша справа права і ми робимо те, що маємо робити тут і зараз, підтримуючи своїх, максимально підтримуючи Збройні сили України і нашу культуру, нашу ідентичність, які є метою нашого ворога – знищити нас. Це є мета Росії. А ми тут і зараз робимо наш фестиваль, ми єднаємося навколо української книжки, вітаємо авторів, які сьогодні знаходять в собі сили писати. Ми вітаємо тих наших гостей і учасників, які є у війську і знаходять сили бути з нами сьогодні, щоби говорити нам про свої важливі досвіди. Це все надзвичайно важливо. І я думаю, що саме для цього ми і працюємо. Я впевнена, що цей фестиваль дасть нам те, чого ми всі прагнемо.
