Алім Алієв і Вадим Карп’як у студії Радіо Культура
Вигнання і життя у вигнанні
18 травня для тебе це що?
18 травня для мене день, коли збираються близькі родичі, друзі кримські татари, яких ти міг і не знати. Але вони вшановують пам'ять тих, хто загинув під час депортації, або хто пережив цю депортацію і залишився живий. Таких щороку все менше і менше. І зараз у Криму їх дуже-дуже мало залишилося.
На материк хтось виїхав із цих людей?
Мустафа Джемілєв (Герой України, один із провідників кримськотатарського національного руху, правозахисник, учасник дисидентського руху, політичний в'язень радянських часів – ред.) народився під час Другої світової. Він жертва депортації, яку пережив. Дуже мало тих, хто виїхав, із того покоління. Бо люди 45 років повертались додому. І в кримських татар після 2014 року був термін "Живи в Криму". Незважаючи на окупацію і репресії, ти маєш бути у своїй домівці, інакше завтра знову заїдуть окупанти, ті, кому ніколи ця земля не належала і хто претендує зараз на неї.
Як це згадується у твоїй родині?
Ми маємо припинити цей геноцид називати "депортацією". Бо це слово недостатньо чітко і точно передає цю трагедію. Вона називається Sürgünlik (читається, як "сюргюнлІк"). "Вигнання" і "життя у вигнанні". Саме це слово я з дитинства чув від своєї бабусі. Коли в Крим вже повернулись, то згадували, де вони жили в місцях заслання: Узбекистан, Киргизстан, Сибір, на Уралі.
16 травня до бабусі прийшли двоє солдатів, це були НКВДисти. Вони прийшли нібито робити перепис населення в будинок, де жила моя прабабуся, де наша родина жила. Був обідній час. Прабабуся їх запросила додому, нагодувала супом. Через два дні, вночі 18 травня, саме ці НКВДисти депортували, дали 15 хвилин на виселення і на прибуття до сільського цвинтаря в Бахчисарайському районі, щоб потім вагонами зі станції Сюрень – в Бахчисараї станція – звідти везли кримських татар.
"Неслухняні громадяни" СРСР
Чому радянська влада це робила? Бо офіційна версія – "за співпрацю з нацистським режимом". Але вона не витримує жодної критики. От чому? Навіщо це було Сталіну?
Для Радянського Союзу важливо було мати сильні краї своєї імперії. А Крим був одним із таких країв. Кримські татари не викликали довіру. Бо в XIX ст – тут важливо подивитися історію – кримських татар тоді Російська імперія звинувачувала у зраді після Кримської війни силам, де була Османська імперія. Тому в нас найбільша хвиля міграції з Криму була в XIX столітті. І тому кримські татари XIX століття називають "чорним століттям". Тоді вперше кримських татар стало менше на півострові, ніж за межами півострова. Непевність в тому, що кримські татари будуть слухняними громадянами Радянського Союзу була однією із причин це зробити.
У кримських татар немає іншої держави, ніж Україна
Що залишається непроговореним у цій депортації? На що заплющують очі?
Я не впевнений, що ця трагедія є, станом на сьогодні, частиною української історичної пам'яті. В нас ще багато роботи, аби Sürgünlik стала такою частиною. Бо щороку, починаючи від того, що публічно, не публічно ми маємо пояснювати, що 18 травня не пасувало би проводити якісь розважальні заходи, концерти, до того, аби масово українці також вшановували жертв, як частину своєї спільної історії. Цього поки немає. І це робота і кримських татар, і українського громадянського суспільства, і української держави. Бо історичний контекст тут важливий. На щастя, цей історичний контекст вже є в підручниках історії, але ми все-таки маємо говорити про історію Криму і історію кримських татар, як інтегральну частину української історії, якщо ми говоримо, що будуємо українську політичну націю. У кримських татар немає іншої держави, ніж Україна.
Російська імперія і Радянський Союз етнонім "татари" давала тюркским народам, щоб зробити одну татарську націю. Але в нас не так багато спільного. Якщо взяти казанських татар і кримських татар – це абсолютно різні історії, різні традиції. Група мов спільна, але все одно мову не так добре розумієш, як, наприклад, турецьку, азербайджанську і уйгурську.
Після депортації була радянська політика детатаризації Криму. Не тільки перейменували понад 900 топонімів по півострову, а забороняли використовувати словосполучення "кримські татари". Джемілєва свого часу засуджували за те, що він був кримськотатарським націоналістом, бо добре знав кримську історію і її викладав, популяризував в Узбекистані. Це знання було шкідливим для Радянського Союзу. Кримські татари – це поки що ще офіційно усталена назва згідно Курултаю кримськотатарського народу. Але в майбутньому це питання теж має бути переглянуто.
Ця історія почалась 1783 року після Катерини II і анексії Криму…
Росіяни з XIX століття мають відторгнення до кримських татар. Що було в 2014 році, коли росіяни почали нову хвилю і депортацій, і переслідувань. Що було спільне з тим, що ми знаємо про 1944 рік і далі? А що вони принесли нове?
Взагалі ця вся історія почалась 1783 року після Катерини II і анексії Криму Катериною II. У Криму до цієї анексії 95% населення складали кримські татари. Зараз 13-15%. Коли я говорю про колонізацію, то це про це. Це абсолютні цифри, які показують, як змінилась етнічна та релігійна складова півострова. Але методи проти кримських татар дуже часто ті ж самі. В 1917 році кримські татари створюють Кримську Народну Республіку під головуванням Номана Челебіджихана (кримськотатарський політичний і державний діяч. Один з організаторів першого Курултаю, перший голова уряду проголошеної в 1917 році Кримської Демократичної Республіки, перший муфтій мусульман Криму, Литви, Польщі і Білорусі. Відомий також як Челебі Челебієв, саме так його ім'я було записано в офіційних російських документах – ред.).Ця сторінка історії має бути ще дуже добре вивчена, бо це була перша у світі мусульманська демократична республіка, яка давала рівні права чоловікам і жінкам не лише обирати на виборах, а ще бути обраними. У Конституції це було прописано окремим рядком. В лютому 1918 року вбивають Номана Челебіджихана і таким чином ліквідовують Кримську Народну Республіку, яка була в дуже тісних взаємозв'язках із УНР.
Національні інституції кримських татар росіяни намагались знищити в Криму. З 2014 року не можна виходити на традиційні мітинги, аби згадати тих, хто загинув під час депортації 18 травня, як це робили кримські татари після повернення на Батьківщину. За переписом 2001 року 300 000 кримських татар проживало в Криму. Але є позитивна динаміка демографічна на сьогодні.
Ніде у світі немає такого відчуття спільноти, як у Криму
Кримськотатарська діаспора в Туреччині.
Там мешкає від трьох до п'яти мільйонів. Але це ще та хвиля міграції XIX століття. Турецька культура, мова схожі, релігія спільна. І це абсорбує менші народи. Кримськотатарська ідентичність розчиняється. Не всі кримські татари себе можуть ідентифікувати вже, як кримські татари. Вони можуть себе деколи ідентифікувати, як кримські тюрки. Не турки, а тюрки. Але нова хвиля діаспори, яка там з'явилась після 2014 року, трошечки їх намагається розкачати.
Ніде в світі немає такого відчуття спільноти, як в Криму. І навіть попри окупацію, попри репресії це те, що сьогодні не дає розчинитись кримським татарам. У Криму кримські татари не дають розмити свою ідентичність в дуже різний спосіб. Успіх по-кримськотатарськи – це бізнесмен, який велику частку свого доходу віддає на соціальні, освітні, культурні проєкти в Криму. Нас дуже сильно загартувала депортація. 45 років ми повертались і не втратили себе, не розчинились. Ми абсолютною більшістю повернулись тоді до Криму.
У нас з'явилось нове покоління кримських татар, дуже активних, самодостатніх, яке живе зараз, якщо ми говоримо поза межами Криму, в Києві, які самі себе зробили і які зараз теж мають процеси думання щодо Криму. Є в Криму кримські татари, які роблять важливі національні проєкти безпосередньо там, незважаючи на окупацію. Поки відбудеться деокупація, кримські татари можуть дуже швидко втратити свою ідентичність і розчинитись в цій пропаганді. А от такі проєкти не дають цього зробити і підтримують національну гідність. Я не маю права нічого вимагати від кримських татар, які живуть в окупації. Але єдине прошу – пам'ятати про базові цінності гідності і свободи, які для нас важливі.
Кримські татари переходять зі сприйняття іншими "чужий" на сприйняття "свій, інший"
Як ти відчуваєш зміну ставлення українців до кримських татар?
Якщо говорити з 2014 року, то в нас відбулись дуже великі зрушення, це правда. Тепер кримські татари переходять зі сприйняття "чужий" на сприйняття "свій, інший". На державному, на рівні громадянського суспільства відбулись дуже сильні зміни. І ще повністю перехід не відбувся. Починаючи від законопроєктів і законів ухвалених. Ми нарешті визнані українською державою корінним народом разом з караїмами та кримчаками. І це про стратегію розвитку кримськотатарської мови. В суспільстві є запит на краще розуміння кримських татар. З'являється багато митців, артистів, науковців, джазових музикантів, художників, розвивається кухня. Це і освітня робота, підтримка і запуск кримськотатарських студій як в Україні, так і за кордоном. Готуємо виставку сучасного мистецтва про Крим "Про що ми говоримо, коли ми говоримо про Крим". Перша інтервенція буде в Амстердамі в червні. Ми робимо колаборацію кримськотатарських і українських художників.
Кримські татари – це сенсовні провідники між двома контекстами: європейським-українським та мусульманським-тюркським. І це дуже важливо розуміти, що кримські татари мають в собі і те, і те. Ми народ, який народився на фронтирі, на перехресті, маємо дуже різний спектр всього. Ми гетерогенні абсолютно. Народ, де зустрічаються різні культури, цивілізації, де Крим, як півострів, мав різні політичні, соціальні, економічні шляхи.
"Кримські татари – як бумеранг, ми постійно повертаємось додому"
Sürgünlik має стати частиною української меморалізації та історичної пам'яті. І це важливо і для самих кримських татар – відчувати цю спину і цю підтримку. Ми тут маємо виростити інституції, які потім мають бути перенесені до Криму, бо в Криму ми випалену землю отримаємо. Кримські татари – як бумеранг, ми постійно повертаємось додому. І цього разу теж буде так. Але ми маємо бути підготовлені й повернутись туди, як свої.
Я бачу майбутнє Криму і кримських татар лише в демократичній Україні та під українським та кримськотатарським прапорами, які туди повернуться. Це місце, яке народжує сенси не лише для України, а для демократичного світу. Я бачу Крим абсолютно, як куточок, куди повертається це перехрестя. Бо все найцікавіше відбувається на перехресті і на перетині різних сфер, різних культур, цієї кроскультурності і кроссекторальності. От я саме такий бачу Крим після деокупації.
А що з кримськотатарською мовою? Ти зараз спілкуєшся кримськотатарською?
Я з батьками говорю кримськотатарською мовою, але тут дуже мало людей, з ким я можу говорити кримськотатарською мовою. Нам необхідно тут мати державну інфраструктуру, екосистему, вивчення і розвиток кримськотатарської мови. Університети, підготовка вчителів, підручники. Було б добре, щоб в українських дітей в школах була можливість обрати для вивчення кримськотатарську мову. І от це про довгострокову перспективу. Але цим ми маємо вже займатись, бо кримськотатарська мова на межі вимирання.
