Ілюстративне зображеня: pixabay.com
"Кожний 3-й тиждень травня – Національний тиждень безбар'єрності"
В Україні триває тиждень безбар'єрності. Як з'явилася ця ініціатива і яка її глобальна мета?
Я хотіла б розпочати з того, що Україна як країна, яка рухається до справедливого безбар'єрного суспільства, завдяки ініціативі першої леді, пані Олени Зеленської, має свою стратегію. І що два роки за підтримки організацій громадянського суспільства створюються плани заходів, які є обов'язковими, бо вони затверджуються рішенням Кабінету Міністрів. Так в Плані заходів на 25-26 роки за ініціативи громадськості була внесена пропозиція, вона отримала підтримку уряду, проводити кожний 3-й тиждень травня Національний тиждень безбар'єрності. Щоби показати ті зрушення, які є сьогодні на політичному рівні, ті прояви безбар'єрності, які вже ми можемо бачити, зрушення на рівні територіальних громад і показати роль кожного і кожної сьогодні, як ми разом можемо докластися до того, щоб творити це безбар'єрне і справедливе суспільство.
"Акцент тижня безбар'єрності – зробити його видимим там, де проживають люди"
Які заходи відбуваються в рамках Національного тижня безбар'єрності?
Акцент тижня безбар'єрності – це зробити його видимим там, де проживають люди, в територіальних громадах. Тому в цей тиждень різні організації, установи проводять години безбар'єрності, де обговорюють, що таке безбар'єрність, що кожна людина може зробити, або кожна дитина може зробити, якщо ми кажемо про школу. Так ми намагаємось дати можливість людям самим дизайнувати події для цього тижня. Вони стосуються обговорення "Довідника безбар'єрності". Тобто як можна спілкуватися коректно. Так, щоб проявити повагу до досвіду людини і зробити увагу саме на її найкращі риси, на її силу, з тим, щоб не підкреслювати якісь характерні риси, які притаманні людині. І таким чином, щоб ми бачили попереду не дефіцити, які можуть бути в людини, а ті сильні сторони, які є. Це стосується і людей з інвалідністю, і людей старшого віку, і всіх людей, які сьогодні потребують нашої підтримки, уваги і в тому числі поваги.
Також на національному рівні відбуваються події. І вони не про пафос, а якраз про підкреслення людяності. Наприклад, вчора безбар'єрні автошколи, які навчають людей з порушенням руху водити авто, отримували нові адаптовані автівки, щоб навчати людей, незважаючи на певні порушення. Тобто ці події дуже різноманітні. І ми даємо можливість кожній організації подумати, а як би вони могли зробити це цікаво. Наприклад, у своїй стрічі в Facebook я бачу, як в школах розігрують якісь квести, присвячені безбар'єрності, або грають у вікторини. Тобто тут все залежить більше від фантазії людей. Але ми б хотіли, щоб це дійсно була їх ініціатива, яким чином вони хотіли би поговорити про бар'єри, які стримують і про можливості.
Проєкт “Рух без бар’єрів” проводить маркування безбар'єрних маршрутів. Фото: facebook/Ministry.for.development
"Під час повномасштабного вторгнення бар'єри лише загострилися і додалися нові"
Наскільки взаємопов'язані такі речі як війна і потреба безбар'єрному просторі? Чи потреба в цьому в нашому суспільстві була набагато раніше?
Ми, як країна, почали це обговорювати ще в 20-му році, коли пані Олена Зеленська вийшла до людей з великою розмовою про безбар'єрність. І тоді був дуже потужний відгук на ці питання, більше 50 тисяч людей доєдналося. Люди розповідали, що так, нас стримують бар'єри до роботи, є бар'єри до освіти, є бар'єри до пересування в просторі, які не дають нам жити повномірним життям. І тоді саме завдяки цій ініціативи була створена Стратегія безбар'єрного суспільства. А зараз під час повномасштабного вторгнення всі ці бар'єри лише загострилися і додалися нові. Багато людей, що прибувають з постраждалих громад, потребують і уваги, і підтримки. Часто ці люди можуть мати інвалідність. Люди старшого віку потребують більше нашої підтримки. І одна справа, коли вони жили в своїй будівлі, могли займатися садівництвом, вирощувати овочі, а інша, коли вони відірвані від землі, в них немає де проживати і вони не можуть повернутися додому. Тобто війна лише загострила питання, пов'язані з наявністю бар'єрів і посилила відгук від людей про те, що нам треба щось робити. І наші останні опитування показали, що 87% українців називають безбар'єрність новою українською цінністю.
Стратегія безбар'єрного простору
Що являє собою Національна стратегія зі створення безбар'єрного простору і на який період вона розрахована?
Стратегія була написана до 2030 року. Якщо простими словами, то вона перш за все розглядає бар'єри і наші дії в подоланні бар'єрів в трьох вимірах:
Перший вимір – фізичний доступ. Тобто, як ми будемо в просторах прибирати бар'єри. Це про будівлі, споруди, транспорт. Тобто там весь фокус на те, що нове ми маємо створювати правильно, без бар'єрів. А якщо ми вже маємо бар'єри, то треба думати над тим, щоби громади створювали програми, за якими вони будуть прокладати безбар'єрні маршрути і адаптувати міський простір.
Другий вимір – цифровий доступ. Це простір, в якому ми маємо мати доступ, незважаючи на наші комунікативні порушення. Це може бути зір, слух, когнітивні порушення тощо. Для цього Україна запровадила європейські стандарти для цифрових сервісів. Зараз вони обов'язкові для державних установ і їх поступово запроваджують. А наступним кроком буде закон, він вже готується, про те, що всі будуть переходити на такий стандарт для цифрового простору.
І третій вимір – інформаційний простір. Це про те, що ми маємо передавати інформацію всіма доступними каналами і форматами, щоб люди з будь-якими порушеннями могли її сприйняти. Тобто будь-яку інформацію ми маємо передавати одночасно всіма форматами.
І ще важливо, що Україна запроваджує формат легкого читання (ФЛЧ). Це пряма рекомендація Кабінету Міністрів з минулого року. І поступово на цей формат переходять органи влади різних рівнів.
Тетяна Ломакіна. Фото: facebook/bezbariernist
"Людина передусім"
Яку лексику коректно використовувати щодо інвалідності, віку, ментального здоров'я? Як цей сегмент у нас впроваджується і наскільки успішно?
Саме в цьому нам зараз допомагає тиждень безбар'єрності. Години безбар'єрності проходять і в міністерствах, і в обласних військових адміністраціях, і в школах, лікарнях, територіальних центрах обслуговування людей тощо. Тобто сьогодні ми максимально популяризуємо "Довідник безбар'єрності", в якому ми пояснюємо, як використовувати коректну лексику з повагою до людини, що людина передусім. Тобто ми не кажемо "дальтоник", а кажемо – людина, яка по іншому сприймає кольори. Ми не кажемо "інвалід", а кажемо – людина з інвалідністю або людина з досвідом життя з інвалідністю. Тобто ми підкреслюємо роль людини. Але, наприклад, якщо йдеться про простір для роботодавців, то там треба взагалі казати, що це фахівець. Так, фахівець, бо фахівець також може мати інвалідність. А якщо ми заходимо в студентський простір, то це студент. Передусім це студент, який прийшов навчатися. Тобто ми популяризуємо в цей тиждень безбар'єрності використання "Довідника безбар'єрності", підходів, правил, усіх освітніх серіалів, які нами створені. Це і "Безбар'єрна грамотність", і "Держава без бар'єрів". Всі вони відкриті в "Дії". І люди, що хочуть доєднатися до цього руху, можуть у вільний час просто зайнятися донавчанням.
Дефіцит кадрів – виклик, з яким треба вже працювати
Відповідальний роботодавець або відповідальний надавач послуг. Наскільки тут безбар'єрність впроваджується і чи є в неї якісь перспективи подальші?
Із робочими місцями зараз система виглядає так, що сьогодні бізнеси зазначають, що вони на 30% не можуть заповнити наявні вакансії. Це просто виклик, з яким треба вже працювати. З іншого боку, правильне працевлаштування людей, які мають будь-які порушення – це нове, тому бізнеси до цього ставляться з обережністю, вивчають регуляції. Із тих бізнесів, які це роблять активно, повертаючи захисників після поранень на робоче місце – це, наприклад, Укрзалізниця. У них всередині компанії є своя стратегія, як вони будуть це робити, як вони будуть створювати умови. Вони навіть переписують посадові обов'язки, повертаючи своїх на робоче місце після поранень. Тобто це дуже залежить від того, яке рішення ухвалила компанія, як вона до цього ставиться, як вона побудувала всередині політики і підходи. На сьогодні це вже є можливим. З іншого боку, коли нам сигналізують про те, а що ми маємо зробити як держава, які правила змінити, що не так, ми також забираємо всі ці кейси від бізнесів. І хочу звернутись до бізнесів – якщо щось вам заважає з державних регуляцій брати на роботу людей з будь-якими порушеннями, то сигналізуйте нам про це, будемо працювати разом над такими удосконаленнями.
"У нашому суспільстві є багато упереджень"
Найперше це було помітно в нашому суспільстві десь років 7-8 тому, коли великі мережі супермаркетів пропонували робочі місця людям з інвалідністю. Але це були переважно західні компанії чи не тільки?
До повномасштабного вторгнення ми дійсно передусім спілкувались із міжнародними компаніями, які мають свої бізнеси в Україні і дивилися їх досвід, з ними консультувалися, як це робити правильно. Бо в нашому суспільстві є багато упереджень. Це скоріше наша практика, ніж це обумовлено якимись поважними обставинами. Тому ми просто забирали у них алгоритми, як вони це роблять. І дійсно, якщо це була французька компанія, то в їхній країні є свій стандарт на працевлаштування – 6% людей з інвалідністю. І вони його в Україні також виконували, розуміючи, що це можливо. Вони навіть не знали, що в нас 4% і можна робити щось менше.
У чому складність зараз? У тому, що це нішеві історії. Людина має порушення слуху, вона навчилась комунікувати, додали до цього планшети з перекладачем жестової мови і змогли налагодити, наприклад, роботу для людей з порушенням слуху. Коли ми кажемо зараз про те, що в європейському суспільстві кожна людина, яка хоче працювати – може працювати, то тут ми бачимо дуже широкий спектр різних порушень і потреб людей, до яких треба проводити налаштування і адаптацію всередині компанії. А це потребує і творчого підходу, і розуміння ерготерапії і всіх питань, пов'язаних зі взаємодією людини і простору. Я дуже тішуся з того, що в Україні вже 3 роки є професія ерготерапевт. Це також нове і запроваджено в Україні. Але це саме ті фахівці, які допомагають людям після складних захворювань, порушень, травм, повертатися на роботу.