Інсталяція
"Голос запакувати в зручний формат в режимі мобільного телефону, який можна було б взяти, як цукерочку, і розсмакувати"…
Як народилася ідея? Що стало поштовхом саме до такої форми вшанування пам'яті голосом?
Ольга Ольхова: Ви одразу підкреслили головну мету, яку ми переслідували, як організатори цієї комеморативної мобільної інсталяції. Бо нам, як застосунку, який зосереджений на аудіальному форматі, дуже йдеться про голос, про його цінність. Бо і культура починається з усної творчості. І в голосі є дуже багато енергії, дуже багато того, що говорить більше, ніж слово. Важить інтонація, паузи, де цей голос зафіксований. І з фестивалю "Земля поетів" з аудіальної програми, яку я курувала у Львові в листопаді 2024 року на запрошення засновниці Мар'яни Савки, виникла вперше ось ця ідея в маленькому просторі зробити таку ауру витишення. І в навушниках дати можливість причаститися, пригоститися, розпробувати, розсмакувати, побути наодинці із голосами класиків. З цього наш проєкт почався. Були голоси Симоненка, Драча, Покальчука, Жиленко, Віри Вовк і так далі. Можна багато їх перераховувати. У нас було понад 20 голосів з різних архівів, зокрема в партнерстві з Audiostories. Ми цей проєкт реалізовували, а також Радіо Культура долучилася своїм архівом. І нам йшлося про те, щоб цей голос запакувати в такий зручний формат, щоб в режимі мобільного телефону, який в кожного з нас є зараз в кишені, можна було цей голос взяти, як цукерочку, і розсмакувати. В цьому ж проєкті виникла потреба згадати голоси тих, хто загинув під час взагалі російсько-української війни. Це голоси наших військових, в першу чергу, і одна цивільна жертва Вікторія Амеліна. І коли в нас з'явилися ці голоси, їх було всього лиш троє: Максим Кривцов, Ігор Масяк і Вікторія Амеліна. І до нас на локацію прийшов батько Максима Кривцова і сказав: "Як це важливо, що син і його творчість продовжується голосом, продовжується для аудиторії". Ось тоді ми зрозуміли, що це буде не разовий проєкт, реалізований на фестивалі "Земля поетів", а це буде щось більше, щось довгограюче. І ось тепер ми маємо мобільну комеморативну інсталяцію, з якою ми маємо намір виступити на "Книжковому Арсеналі". Запрошуємо вас. Це уже 10 голосів військових. Ми долучили військових і цивільних жертв російсько-української війни. І далі ми теж маємо бажання, маємо такий намір. І це є нашим обов'язком визвучити ці голоси, дати можливість їм дійти до аудиторії через ось таку мандрівну інсталяцію в різних просторах.
Мар'яна Савка: Фестиваль "Земля поетів" – це фестиваль поколінь, цього зв'язку між поколіннями від найстарших до наймолодших. І те, що в нас є голоси тих, які уже поза поколіннями, ті, котрі були раніше до живих поетів, вони так само якби складають цей корпус літератури всього фестивалю і свідчать про те, наскільки важливим для нас є цей зв'язок. І навіть відчуття на фестивалі було такої якоїсь єдності завдяки цим голосам. Ми відчували присутність тих, хто були до нас, тих, хто були перед нами і на кого ми можемо якось внутрішньо опертися. І для молоді, якої дуже багато було на фестивалі, це теж було дуже важливо. І хочемо, щоби наступного фестивалю у листопаді – він так само буде у Львові – ми ще більше розширили цю присутність голосів і поглибили значення. Наскільки це важливо для нас, сучасників, зберігати пам'ять, щоб відчувати цю присутність важливих людей.
Це якраз армія світла – ті люди, яких уже немає, але які все одно залишаються поруч із нами і допомагають нам триматися.
На фото в студії Радіо Культура Мар'яна Савка, Євгеній Агарков та Ольга Ольхова
Популяризація і розширення книжкового апетиту на більші аудиторії
Ольга Ольхова: Жодного виходу з формату не було, бо ми займаємося і класичною літературою теж, зокрема опрацьовуємо і ту класику, яка входить до шкільної програми. І робимо це передусім з однією метою, яка актуальна і для цього проєкту теж – популяризація і розширення книжкового апетиту на більші аудиторії. А раптом трапиться так, що людина просто шукала щось інше, а тут натрапила на цікаве аудіо, почула живий голос Симоненка, якого пам'ятає ще зі шкільної програми, захопилася і послухала всіх інших. Крім того, що ми розуміємо, що це воїни світла, що ці люди світочі нашої культури, які в різний період історії творили цю літературу, ми все-таки вирішили не об'єднувати якоюсь темою, а зробити таке об'єднання в два різних альбоми і зробити окремо голоси класиків. І туди увійшли в основному архіви Радіо Культура. Це студійні записи, коли приходили наші відомі автори до студії, записувалися. Це все збережено на Радіо Культура. Ми витребували в партнерстві ці архівні записи, подали їх в форматі, в який найбільше підходить до застосунку і таким чином можна, як альбомчик, це все слухати. А другий альбом – "ГолосиНедописані". Ми зробили в партнерстві з ініціативою "Недописані", зокрема в партнерстві з Оленою Герасим'юк. І це унікальний досвід, бо часто це тексти, які ніде не були оприлюднені. Маємо навіть такі тексти, записані голосами, які більше ніде не звучали, крім як особистих переписок. І ось це вже однозначне розширення аудиторії. І наш обов'язок – давати простір, давати голос тим, в кого можливість для цього голосу забрала російсько-українська війна.
Голосами автори залишаються поміж нас
Якщо говорити тут про емоційну сторону проєкту "Голоси" – це не про інсталяцію, а місце, де вірші, особистості стають живими…
Ольга Ольхова: Я страшенно переживала перед відкриттям фестивалю, як сприйметься ця локація, як сприйметься цей запропонований нами досвід від перепрочитання голосів. І візит батька Кривцова на нашу локацію і перші його слова підтримки дуже багато дали до певності, що ми робимо правильну річ і її треба продовжувати. І ми говоримо тут про студійні записи і про особливості. То от якраз альбом "ГолосиНедописані" – це, в основному, все живі записи. І дуже часто це записи в польових умовах на диктофон. І цінність голосів, записаних в таких польових умовах, вже зовсім інша. Це вже репортажний запис, репортажна цінність голосу фіксування моменту. І в цьому теж є особливий настрій, який ми прагнемо передати на локації. А чому саме мобільна інсталяція? Бо, знову ж таки, підкреслюємо те, що ці голоси живі. Цими голосами автори залишаються поміж нас. І ми зробили таке місце на "Книжковому Арсеналі", на який я вас всіх запрошую. Не оминайте увагою нашу локацію А1 – це одразу біля вітрини новинок, де у нас в символічному просторі символічного дерева проростають голоси тих, кого ми вже не можемо почути наживо, але можемо почути в навушниках, в своїх мобільних гаджетах і взагалі бути поруч з цими голосами. Це дуже важливо.
Якщо говорити про цей проєкт, як про єдиний літературний фронт. Чи можна сказати, що ця інсталяція – певна відповідь на це?
Мар'яна Савка: Однозначно, це одна із відповідей на виклики цього часу. І я би хотіла наголосити на тому, що мені дуже болить останнім часом, що українці мають все-таки виборювати і свою країну, і свою ідентичність. І та внутрішня робота, яка йде в країні, є не менш важливою, ніж та робота, що йде зараз на фронті проти реального ворога. Бо поки наші хлопці і дівчата зі зброєю стоять на захисті своєї Вітчизни, ми мусимо зараз повністю включитися в цю роботу з побудови нового суспільства. І воно має мати точну справді цю національну українську ідентичність. Інакше ми просто не будемо відрізнятися від свого ворога, вибираючи його ідентичність. Ми маємо про це говорити. Всі культурні діячі мають якомога більше про це заявляти. І ці голоси, які є в цій комеморативній інсталяції – це голоси українських поетів. І вони українською мовою. І частина із них за Україну загинули. Це важливо пам'ятати. І щоразу, коли в Україні переходять на російську мову, повинні розуміти, що тим самими вони пробуджують труп російської культури, яка знову почне на нас вороже наступати. І ми не можемо цього допустити.
На фронті загинуло понад 250 культурних діячів України і понад 120 медійників. А це культурний пласт маленької країни
Що би ви хотіли, аби люди дійсно винесли з цього досвіду? Це про мистецтво, як форму спротиву, це більше про пам'ять, чи це і інше? Як ви це бачите?
Українська культура вижила насправді всупереч. Бо багато віків вона була фактично тотально знищувана, і тільки частина цієї культури змогла залишитись фізично в живих і дати просто потомство від культурних діячів. Ми зараз маємо ситуацію, коли на фронті загинуло понад 250 культурних діячів України і понад 120 медійників. А це насправді вже культурний пласт маленької країни. І це велика втрата, величезна втрата. І ми справді мусимо абсолютно відповідально ставитися до таких речей і просто постійно робити цей свій щоденний вибір. Дійсно, це не тільки, як ми говоримо, якою мовою, які цінності ми проговорюємо. І це не є справа тільки культурних діячів, це є справа цілого суспільства. Культурні діячі готові ділитися цими цінностями і їх озвучувати. Але тільки тоді, коли люди будуть приймати їх, як свої, у нас справді буде перемога. І це важлива спільна справа. І дуже закликаю не нехтувати просто щоденним в побуті виборюванням своєї української національної ідентичності, бо це наша країна, це наша справа і ніхто не має нам диктувати, тим паче ворог і агресор не має жодного права диктувати нам правила гри.
Навіщо поезія сьогодні? Чи думали ви про це, коли працювали над цим проєктом? І чи зможуть ваші роботи, ваша колаборація сьогодні змінити ставлення до поезії, як до живого спротиву?
Мар'яна Савка: "Поети творять націю" – таке гасло нашого фестивалю. І воно для мене означає не тільки слово, але і дію. Цей проєкт не просто фестиваль, це платформа для партнерств. Те, що ми в партнерстві з Радіо Культура теж дуже показово. Тому що тільки тоді, коли ми відчуваємо цю силу людей, коли їх є багато, коли кожен на своєму місці в цьому партнерстві чи в іншому, але в цих координатах української культури робить щось важливе, тоді це дає великий ефект. І нехай воно справді працює. І я щаслива, коли бачу, що з'являються такі навіть окремі паростки на цій платформі. Вони можуть бути дуже індивідуальними голосами, але вони за одну справу.
Ольга Ольхова: Поезія має особливу суперсилу. Вона найгостріше, найточніше і найшвидше реагує на момент історії. Щоб написалися великі романи, треба час на їх написання. А поезія – це ось тут і зараз. І дуже часто це можливість акумулювати досвід, який суголосний великій кількості людей. Але хтось цей досвід проговорює наголосно своїм голосом. І дуже часто це поети. І тому я вірю в силу поезії, я вірю, що поезія може змінювати. Я вірю в те, що поезія може збуджувати певні думки, збурювати. І саме тому так важливо для мене, щоб сьогодні в цьому ефірі також прозвучали імена тих, кого можна почути, чиї поетичні тексти можна почути в альбомі "ГолосиНедописані." Це вісім військовослужбовців, які загинули за нас з вами, за можливість провадити ефіри, за можливість ходити щодня на роботу, за можливість продовжувати своє життя українською мовою в своїй українській ідентичності і не боятися. Їхні імена: Ігор Масяк, Гліб Бабіч, Юрій Руф, Олександр Гошилик, Ілля Чернілевський, Сергій Скальд, Максим Ємець, Максим Кривцов. І два голоси цивільних жертв: письменниця і поетка, яка стала поеткою вже в часі повномасштабної війни – Вікторія Амеліна, яка не дочекалася своєї поетичної збірки, вона вже вийшла посмертно. І друга цивільна жертва – Надія Агафонова, яка загинула під час бомбардування Миколаївської ОДА.
Що буде далі?
Далі буде Полтава, Львів, Одеса.
В суботу у нас від "Землі поетів" буде прекрасна подія "Земля поетів на зорі Незалежності". І з нами будуть поети 1990-х, 2000-х років, буде Марія Бурмака, буде музика і слово, буде Анжеліка Рудницька. І ми дуже ще раз запрошуємо вас о 20.00 на Арсенал.
