28 червня 1996 року, Київ, ухвалено Конституцію України. Потискають руки тодішній президент України Леонід Кучма і тодішній голова Верховної Ради Олександр Мороз. Фото: rada.gov.ua ©
"Конституційний процес розпочався 16 липня 1990 року"
Конституцію України ухвалили 1996 року. Чому так затягнувся цей процес? Як впливала на суспільство радянська Конституція, яка діяла з моменту проголошення незалежності України?
► По-перше, ми маємо відкинути міф, що Конституція — це документ однієї ночі. Конституційний процес був тривалим і досить насиченим. Він тривав від 16 липня 1990 року, коли була ухвалена Декларація про державний суверенітет України, коли Верховна Рада заявила про курс на незалежність України. Тільки цей курс було заявлено, на порядок денний вийшла проблема Конституції. Тож конституційний процес розпочався 16 липня 1990 року.
► По-друге, ніякої Конституції УРСР тривалий час не було. 24 жовтня 1990 року ВР здійснила революційні зміни до Конституції: ми ліквідували 6 статтю про монополію Комуністичної партії, задекларували зверхність українських законів на території України, усамостійнили такі інститути, як прокуратура та судова гілка влади, запровадили положення, які відкривали можливість будувати плюралістичну політичну систему. Й були далі зміни по роках. Тому це була вже Конституція України. Ясно, що вона була не комплексною, вбирала в себе рудименти комуністичного радянського періоду. Але стверджувати, що ми шість років жили за Конституцією УРСР, не можна.
Складні суспільні відносини, “ліві” сили в парламенті та позиція Москви
Але й ухваленої нової Конституції не було. Тож Основного закону не було?
Він був. Ми просто перелатали, перекроїли Конституцію, повикидали все те, що було з радянського періоду, і те, що нам було потрібно, щоб відкрили шлях до змін. Що ж стримувало цей процес? Є 3 причини.
► Перша полягала в тому, що потрібно було уконституювати надзвичайно складні суспільні відносини. Ми були в статусі колоніальної республіки й потрібно було перейти до незалежної держави. Раніше в нас була розподільча адміністративна економіка й треба було створити ринкову економіку. Раніше в нас був авторитарний режим, потрібно було відчинити двері демократії. Й так скрізь. Період початку 1990-х років був справжньою революцією, яка торкнувся всіх сфер.
► Друга причина — це спадок, який був зафіксований в позиції “лівих” сил — комуністів та соціалістів. Вони дуже важко відходили від тієї моделі, від практик радянських часів. Вони дуже вузько, неправильно розуміли інститут парламентаризму. Для них це була “матрьошка” рад, вони не сприймали національного типу державності.
► Третя причина — це позиція Москви. Росія чудово усвідомлювала, що нова Конституція обовʼязково підведе риску не тільки під комуністичним минулим, але й під імперським минулим. Коли немає хорошої збалансованої Конституції, то є простір — і під час створення законів, і під час політичної діяльності для різних суперечностей і Москва була в цьому зацікавлена, діяла прямо через “ліві” сили.
Хтось вважає, що це добре, що конституційний процес затягнувся, тому що ми багато проблем “обкатали” на законах, мали час розібратися в складній внутрішній та зовнішній ситуаціях. Проте я вважаю, що ми затягнули з конституційним процесом.
"Ми дивилися на досвід Єльцина та Лукашенка, які використали референдум для закладення фундаментів авторитарних режимів"
Ми нещодавно говорили про Конституцію Пилипа Орлика, яка була візійною — написана урядом в екзилі для майбутнього урядування на території, яку колись вдасться повернути. Конституція ж 1996 року навпаки наздоганяла реальність, йшла за нею слідом. Внаслідок змін зʼявилася нова інституція — Президент України. Як вона вписувалася в конституційну реальність до 1996 року і після? Ким тоді був Президент України?
Важливо говорити не тільки про Конституцію та її положення, а й вивчати конституційний процес. Конституційний процес вбирає в себе все державотворення впродовж тих 5-6 років становлення нашої держави як незалежної. Наприклад, у Концепції Конституції, яка була ухвалена 19 червня 1990 року, йшла мова про те, що форма державного правління в нас — це президентська республіка. Але ми знайдемо там і "відсилочку", що в Конституції має бути розділ про постійний нейтральний та без'ядерний статус України. Проте на виході ми не побачили президентської форми правління, положень про без'ядерний статус й не побачили норм про постійний нейтралітет України. Чому? Бо ми дивилися в глибину цих процесів, за кордон, на своїх сусідів. Також в Концепції була норма, що Конституція ухвалюватиметься на референдумі. Ми дивилися на досвід Єльцина та Лукашенка, які використали референдум для посилення своєї особистої влади, закладення фундаментів авторитарних режимів. Тому ми від цього відійшли й сказали, що будемо ухвалювати Конституцію у Верховній Раді. Щодо форми державного управління, то ясно, що “ліві” сили хотіли парламентську форму. Але у світі процеси вже так швидко розвивалися, що потрібна була така організація влади, яка б характеризувалася підвищеною відповідальністю представників влади і яка б дозволяла ухвалювати швидкі рішення. А президентська форма правління персоніфікує відповідальність. Я виступав саме за президентську форму правління.
Пане Іване, під час конституційного процесу, коли робота йшла плідно, був, здається, рік, коли все зайшло в глухий кут. Чому?
Так, початок конституційного процесу був дуже стрімкий, бо 16 липня ухвалили Декларацію про державний суверенітет, 24 жовтня 1990 року — зміни до Конституції 1978 року. В той же день була створена Конституційна комісія, яка провела перше засідання 1 листопада. Але в лютому 1991 року конституційний процес “спіткнувся”, в значній мірі — через позицію Леоніда Кравчука. На засіданні Конституційної комісії він сказав, що, можливо, варто не поспішати, бо ситуація дуже складна, — готується новий союзний договір, ми ухвалили рішення про автономію Криму, формується багатопартійна політична система. Тому нам треба все це добре оцінити і зважити. Але на цьому ж засіданні намітилися перші розбіжності — щодо назви України, форми державного правління, щодо мандата — відкритий чи привʼязаний до округу. Проте була й інша точка зору демократичних депутатів, що нам навпаки треба прискорювати цей процес, випереджувати цю практику. 19 червня 1991 року на засіданні Верховної Ради ми ухвалили Концепцію нової Конституції.
.jpg)
Іван Заєць. Фото: Українське Радіо
“У Верховної Ради не було іншого вибору, як ухвалювати Конституцію 28 червня 1996 року”
Між 1990 та 1996 роком було 15 текстових версій Конституції. Наскільки ці варіанти відрізнялися?
Якщо брати проєкти, які утворилися в межах Конституційної комісії, то вони не відрізнялися суттєво, хоча зміни — в Концепції була президентська форма правління, а там уже змішана. Коли ж в 1993 році політична боротьба між президентом і парламентом наросла, то конституційний процес зупинився. І вже лише після дострокових виборів — і парламенту, і президента — 1994 року цей рух знову почався. Але тоді в парламенті керували соціалісти та комуністи, а градус боротьби між президентом і парламентом постійно наростав. Ми не могли дійти згоди щодо параметрів нашої Конституції.
1995 року був ухвалений так званий “конституційний закон”, який був такою перехідною формою. В ньому було записано, що Конституція має бути ухвалена до 28 червня 1996 року. І коли підійшла ця пора, коли затяжка далі продовжувалася, тодішній президент України Кучма сказав: “або ви ухвалюєте Конституцію, або вона буде ухвалена на референдумі”. Всі бачили, як на референдумі ухвалюються конституції на прикладі Росії та Білорусі. Тому у Верховної Ради не було іншого вибору, як ухвалювати Конституцію 28 червня 1996 року. В такій поспішності, звісно, було багато втрачено, зокрема і хорошого. Депутати злякалися.
Ми опрацювали проєкт Конституції і в березні 1996 року передали до Верховної Ради. Там був і двопалатний парламент, й багато інший дітей. Депутати подумали, що якщо двопалатний парламент, то треба знову йти на вибори, а вибори щойно відбулися в 1994 році. Й у проєкті передбачалося, що ВР стане в складі нижчої палати, а обиратися буде тільки вища палата, тож загрози не було. Але депутати боялися, що якщо піде Конституція на референдум, то Кучма понаписує собі багато повноважень. Проте я не думаю, що так би було.
"Російську мову ввели в таке русло, що це мова національної меншини. По-справжньому цього не треба було записувати"
Пане Іване, як у конституційному процесі дискутувалося питання державної мови?
Спочатку було нормально записано, що державною мовою є українська мова. Але коли ми вже вийшли на остаточну пряму, то у Верховній Раді промосковські сили почали торпедувати це положення. Намітилося п'ять дуже гострих для вирішення питань: мови, тому що “ліві” сили вимагали фактично урівноправити російську та українську мови, символіки, статусу Криму, власності та організації влади. В ту саме ніч в ВР були створені робочі групи, які випрацьовували вже узгоджений текст цих положень. У питанні мови відійшли від жорсткої формули, що тільки українська мова. Російську мову ввели в таке русло, що це мова національної меншини. По-справжньому цього не треба було записувати, бо ми чудово розуміємо, що російська мова була нам нав'язана як мова імперії.
“На сьогодні Конституція України не вичерпала свого потенціалу”
А чому саме ніч 28 червня стала основоположною?
По-перше, вже затягнувся процес. По-друге, в Конституційному договорі, який мав перейти в Конституцію, були терміни. По-третє, було оце стимулювання Президента, що далі вже нікуди тягнути. Але в цілому, якщо оцінювати Конституцію, то вона в нас відповідає європейським стандартам і навіть на сьогодні вона не вичерпала свого потенціалу. Так, вона може потребувати точковий змін, але не більше.
