Олександр Грищенко у студії Українського Радіо
Нині мовців есперанто у світі близько 2 мільйонів
Коли в середині 19 століття поляк єврейського походження Людвік Заменгоф створював мову, нині знану як есперанто, то вірив, що зможе зменшити кількість війн на планеті. Він був переконаний, що всі конфлікти – від нерозуміння одне одного. Мовляв, якби між людьми не було мовного барʼєру, то й не воював би ніхто. Назву "есперанто" Людвік Заменгоф теж обрав не випадково – дослівно фраза означає "той хто сподівається". Такий собі символ надії на мир у всьому світі. Але запорукою відсутності війн есперанто, на жаль, не стало. Ба більш, саму мову та її прихильників почали жорстоко переслідувати під час Другої світової війни. В СРСР вважали, що це "мова буржуазії", а носіїв есперанто автоматично оголошували шпигунами. Гітлерівці ж казали, що цю мову "вигадали євреї для всесвітнього панування". До слова, діти творця есперанто теж загинули в одному з німецьких концтаборів. Після Другої Світової війни рух есперантистів відновився, кількість носіїв мови почала зростати. Нині мовців есперанто у світі близько 2 мільйонів.
"Я спочатку здивувався, що це за мова, про яку я нічого не чув"
Одним із українських есперантистів є теперішній киянин Олександр Грищенко. На його долю випало чимало потрясінь. Але пан Олександр зізнається, що есперанто як прямо, так і опосередковано завжди допомагало їх пережити. Це при тому, що основний фах Олександра Грищенка – зовсім не лінгвістика:
Народився я в невеличкому містечку на Луганщині, яке називається Перевальськ. Розташоване поряд із більшим містом Алчевськ. У Перевальську я прожив до 15 років, потім вступив до Старобільського технікуму. Там провчився 3,5 роки, почав працювати. За фахом я лікар ветеринарної медицини. Пропрацювавши кілька років, вступив до Харківського зооветеринарного інституту, скінчив його з відзнакою з червоним дипломом. Єдиний студент на весь факультет. Працював у радгоспі, на птахофабриці, в обласному відділенні "Зооветпостач. Це організація, яка займалася постачанням практично усіх сільськогосподарських підприємств Луганської області. Дізнався я про існування цієї мови і захопився нею набагато раніше. Я прочитав малесеньку замітку в журналі "Знання та праця", що існує така мова, що існує в Полтаві клуб, існують заочні курси. Я спочатку здивувався, що це за мова, про яку я нічого не чув. Мене це зацікавило, я збирався написати туди, записатися на ці курси, щось одразу завадило, потім я трохи відклав це в довгу шухляду. Це було на початку 80-х років минулого сторіччя. А потім, знов таки, чисто випадково, в журналі "Наука та суспільство" я знайшов розгорнуті уроки цієї мови, які публікувалися, тим самим головою полтавського есперанто-клубу. Я скупив усі номери, де були ці уроки і вирішив самостійно штудіювати цю мову по цим урокам. Коли втретє цілком випадково я побачив афішу про те, що в Луганську оголошується набір на курси есперанто. Мені здається, такий збіг випадковостей – вже не випадковість. Я, звичайно, прийшов на ці курси, записався, почав їх відвідувати, до кінця курсів дожив один курсант. Як ви розумієте, це був я. Я закінчив технікум, а до інституту на той час я ще не вступив. Це спочатку було проявом допитливості. А коли я трохи глибше пірнув у це середовище, коли я ближче познайомився з цим феноменом, я зрозумів, що це щось надзвичайне.
Мова есперанто не єдина штучна мова у світі. Але вона здобула найбільшу популярність через те, що поєднувала більшість європейських мов і не мала численних граматичних правил та винятків. Наприклад, у першому підручнику з есперанто, який Людвік Заменгоф видав 26 липня 1887 року, було лише 16 правил граматики. Основне правило – слова вимовляються так, як пишеться по літерах. Жодних різночитань. Тож для вивчення мова доволі легка. Це зрозумів і Олександр Грищенко. Але для того, щоб повністю опанувати есперанто, треба було нею говорити. А в Луганську часів "перебудови" носіїв цієї мови можна було порахувати на пальцях. Та знову допоміг випадок.
Керівнику цих курсів надіслали запрошення на тоді Всесоюзну зустрічі есперантистів. Сам він їхати не захотів. Між іншим спитав, якщо хочеш, от ти можеш поїхати. Я захотів. Люди з'їхалися з усього Радянського Союзу. І там ще було цікаве правило. Не важливо, з якої республіки ти приїхав, ти приїхав на зустріч есперантистів, і ти тут повинен розмовляти мовою есперанто. Тобто, ти потрапив в мовне середовище. І доходило до того, що люди починали розмовляти цією мовою уві сні. Тобто, от настільки вплив цього мовного середовища великий. І було доведено, що користь від перебування на подібних зустрічах протягом одного тижня дорівнюється приблизно користі, яку людина отримає від самостійного вивчення цієї мови протягом року. Після цієї зустрічі, знов таки від учасників цієї зустрічі дізнався, що буквально через три дні починається ще інша зустріч. Ця перша зустріч була в Юрмалі. Друга зустріч відбувалася в Кишиневі. Час в мене був і я майнув ще туди. Тобто, я фактично в двох зустрічах взяв участь. І коли я повернувся додому, виявилося, що я розмовляю краще за мого вчителя. Йому це трохи не сподобалося. Чим мене це середовище підкорило? Тим, що там було багато енергійних, не тільки молодих, але переважно молодь була. І люди були напрочуд цікаві. Там були письменники, були поети, там були перекладачі, там були музиканти, там були художники, знайомством із деякими з них я дуже пишаюся.
Есперанто можна вивчити в 10-12 разів легше і швидше, ніж будь-яку іншу іноземну мову
Крім того, що есперанто розширює кругозір, міжнародні звʼязки та полегшує доступ до різноманітної інформації, Олександр Грищенко відзначає ще один феномен, заради якого варто було б звернути увагу на цю мову.
Есперанто можна вивчити в 10-12 разів легше і швидше, ніж будь-яку іншу іноземну мову. І це доведено. По-друге, у людей, які вивчили мову есперанто, з'являється, якщо так можна висловитися, побічний ефект – людина, котра знає мову есперанто, при вивченні інших іноземних мов витрачає на 30-40-50 % менше часу, ніж люди, які не знаються есперанто. Я знайомий з Жан-Марком Леклерком, це французький есперантист. В есперантоколах його звуть скорочено Йомо. Це співак, музикант і поліглот. Він неодноразово приїздив в Україну на міжнародні есперантозустрічі. І він розповів, що він занесений в Книгу рекордів Гіннеса як людина, яка розмовляє і співає більш ніж 30-ма мовами. Я йому поставив питання:можете назвати точно кількість мов, якими ти володієш? Він каже: "Ні, не можу". Ну, якісь я знаю досконало, якісь дуже добре, якісь більш поверхово. Каже, ну от нещодавно у мене був випадок, мені знадобилося там в якійсь справі до Туреччини поїхати. Я, каже, за два тижні до від'їзду придбав підручник, словник, трохи з ними позаймався, і за два тижні я був здатен вести бесіду на побутові теми. Були кумедні випадки. Ну, ви всі розумієте, що зараз дуже потужну позицію в світі має англійська мова. В Луганську я також записався на курси цієї мови, яку я до того взагалі не вивчав. А потім сталася така ситуація: жінка, яка викладала нам англійську, вже наприкінці цих курсів в неї захворіла дитина і вона не могла продовжувати заняття. Вона каже: "Ви знаєте, я домовилася зі своєю колегою. Вона вам вичитає все те, що вам потрібно". Тобто, попередня вчителька знала, що я прийшов на курс абсолютно нульовий. Я спочатку не міг відповісти на просто запитання "вот із ю нейм". Її подруга не знала, з яким рівнем ми прийшли. І зайшла мова про те, хто з яким рівень прийшов на ці курси. Кажу, та я взагалі нульовий прийшов. Вона на мене дивиться такими круглими очими, "я не вірю". Був ще один цікавий випадок, вже на інших курсах. Англійською мовою. Також у місті Луганську. Вчитель був дуже наполегливий, суворий. І були відповідні результати. Давав домашнє завдання, строго перевіряв його. Всі ж ми намагалися його виконувати, як гарні школярі. А потім знову приходимо на початок заняття. Він каже: "Так, сьогодні ми трошки змінимо наш розклад. Я не буду перевіряти домашнє завдання. Ось вам аркуші з текстом. І зараз будемо з ним працювати". А я сидів якраз за першим столом. "О, Олександре, от із вас і почнемо". Ну я підводжуся, читаю текст, перекладаю його. "О, чудово, молодець, сідай". Мене хлопці так штовхають бік. Що ж ти нас не попередив? Кажу, про що? Ні, ну сам підготувався, ми як дурні сидимо. Кажу, а це нічого, що я цей текст отримав разом із вами зараз? А звідки ти слова знаєш? Кажу, хлопці, я знаю іншу мову. І воно дуже мені допомагає. Тобто, оцей ефект спрацьовує.
Олександр Грищенко у студії Українського Радіо
Есперанто набагато більш поширене, ніж можете собі виявити
Недоліком есперанто вважається те, що її начебто складно вивчати вихідцям з Азії та Африки. Мовляв, ця мова базується саме на граматиці індоєвропейських мов. Три четвертих слів взято з італійської, французької, іспанської, португальської та румунської, більша частина решти – з англійської та німецької. Але насправді нині рух есперанто значно розвинений у Китаї та Вʼєтнамі, а також у Бразилії, США та країнах Західної Європи. Есперанто – робоча мова "Гугл" та "Фейсбук".
Про переваги вивчення есперанто у різних країнах світу – Олександр Грищенко:
Зараз у Великобританії, де діти англійську мову таку популярну в усьому світі всмоктують практично з молоком матері, існує дуже цікавий проєкт під назвою "Стрибок у мови" або "трамплін у мови". Починаючи з першого класу, в багатьох школах починають викладати есперанто для того, щоб англійські діти набагато швидше, легше вивчили англійську мову. І їхні вчителі кажуть, так, дійсно є чудовий результат порівняно з тими дітьми, які мови есперанто не знають. Крім усього іншого, в багатьох країнах проводили експерименти в середніх, вищих навчальних закладах. Якщо не помиляюся, у Фінляндії вирішили провести експеримент, взяли два абсолютно звичайних класи, не якихось вундеркіндів, тобто, пересічна школа, пересічні діти, але в одному класі викладали іноземну мову, а в іншому класі викладали мову есперанто. Протягом другого року в першому класі продовжували викладати іноземну мову, а в другому класі її тільки почали для дітей, які вивчали мову есперанто. Після закінчення другого навчального року дітям влаштовують екзамен на знання іноземної мови. В тому класі, де її вивчали два роки, і в тому класі, де її викладали один рік. Про есперанто вже ніхто не згадує. Але, на великий подив, діти, які вивчали мову іноземну протягом одного року, перед цим вивчаючи мову есперанто, іноземною мовою володіли на багато вищому рівні. Я думаю, що це багато про що свідчить. У багатьох країнах ця мова підтримується на державному рівні. Наприклад, у Китайській народній республіці там видається кольоровий журнал, радіостанція цією мовою, радіопередачі випускає. Взагалі, ця мова набагато більш поширена, ніж ви можете собі виявити. Наприклад, проповіді з Ватикану можна послухати мовою есперанто. Коли я ще не дуже добре володів цією мовою, мені сказали, що дуже добре допомагає вивченню мови прослуховування радіопередач цією мовою. Я намагався їх регулярно слухати. В тому числі цю китайську радіостанцію. Там взагалі був курйоз. Я слухав її щодня об 11 годині. І настільки наслухався її, що за деякий час із жахом помітив, що в моїй вимові з'явився китайський акцент. А коли я кажу за інші радіопередачі, одного разу я намагався спіймати хвилю, якій повинна бути ця радіопередача. Ніяк не міг налаштуватися. Начебто вже за часом вона повинна початися. Але не можу хвилю спіймати. Потім нарешті, начебто, налаштувався, слухаю. Якась дивна мова, от тут зрозуміло, тут не зрозуміло, от тут все зрозуміло, тут зовсім нічого не зрозуміло. Закінчується передача за пів години і дикторка, чисто російською мовою, каже, "ви прослушали радіопередачу із Москви на італьянськом язике". Знайомі есперантисти, коли вони їздили до Італії, вони розмовляли мовою есперанто з італійцями, італійці їх багато розуміли, і вони багато чого розуміли італійською мовою.
Олександру Грищенкові есперанто також допомагало професійно розвиватися. Адже у світі існує чимало фахових організацій есперантистів. Час від часу проводяться спеціальні конгреси, на яких діляться досвідом фахівці різних професій. Були, зокрема, і зібрання, на яких обговорювали питання ветеринарії.
Існує велика кількість фахових організацій. Це і викладачі математики, хіміки, богослови, філателісти, радіоаматори, журналісти, письменники і так далі. Тобто, є можливість фахово розвиватися, використовуючи цю мову. Більше того, ви напевне чули про існування такої карликової держави, як Сан-Марино. Там існує Академія Есперанто, в якій можна захищати наукові дисертації. Тобто, можна знайти собі співрозмовника-фахівця на будь-яку тему практично будь-якій країні. Я брав участь в одному зі всесвітніх есперанто-конгресів, який відбувся у Будапешті, це один із найбільших есперанто-конгресів, якому брало участь більше 5 тисяч людей з усього світу. Також відносно недавно в Києві в 2011 році у нас проходив всесвітній молодіжний есперантоконгрес, на якому мене попрохали виступити в якості перекладача. Взагалі-то нам перекладачі потрібні не були. Але під час урочистого відкриття цього Конгресу були представники ЗМІ, представники місцевої влади. Вони виступали, звісно, українською мовою. Я перекладав на есперанто. І тут я відчув, що робота синхроніста, це дуже важка робота. Тому що після півгодини перекладу я спустився в зал, мене там замінив хтось інший, я був як вичавлений лимон. Взагалі, коли я був на цьому Всесвітньому есперанто-конгресі, коли я вперше потрапив на на стільки представницьку зустріч, коли практично з усього світу з'їхалися люди, коли мені казали, що ти знаючи цю мову, зможеш спілкуватися з людьми з усього світу. Ну, розумом я це розумів. Я знаю цю мову, вони знають цю мову, чому б вони поспілкуватися. Але коли я побачив, що я можу дійсно спілкуватися з людьми з усього світу абсолютно вільно і безперешкодно, ви знаєте, як зараз кажуть, мені просто дах зірвало. І я з ними спілкуюся, володіючи простою, легкою, логічною мовою.
Луганськ, 2014 рік: "Бетмен", "Маніяк"…
А через три роки після молодіжного конгресу есперантистів, який в 2011 році вперше відбувся в Україні, життя Олександра Грищенка змінилося назавжди. У 2014 році Луганськ був захоплений проросійськими бойовиками. Перед тим пан Олександр усіляко намагався цього не допустити, ходив на всі тамтешні проукраїнські мітинги, відвідував Майдан у Києві. Постійно мав з собою фотоапарат, де фіксував найяскравіші моменти. Після того як основні адміністративні будівлі в Луганську були захоплені бойовиками, Олександр Грищенко хотів виїхати, але перед тим вирішив забрати свої речі з роботи та погодувати рибок у акваріумі. На той момент він працював у обласній ветеринарній лікарні, яка розташовувалася через дорогу від захопленого бойовиками військкомату. Там його зупинили, знайшли фото з проукраїнських зібрань і взяли в полон.
Коли забрали у мене фотоапарат, подивилися на світлини на карті пам'яті, побачили там світлини проукраїнських мітингів і найстрашніше – світлини київського Майдану, вони сказали: "Тільки за це можемо тебе відразу розстріляти". За короткий час приїхала автівка, мене заштовхали туди, повезли до Східноукраїнського національного університету імені Даля, де була база цього незаконного збройного формування, як вони себе називали – група "Бетмен". Між іншим, я приніс книжку під назвою "Примарна ясність. Міфи і стереотипи навколо Донбасу і війни", де дуже детально описуються всі ці події. І коли мене запросили на презентацію цієї книги, мій погляд спинився на одній зі світлин, тому що я є її автором, і зроблена вона була на одному з проукраїнських мітингів, знайшов ще кілька своїх світлин. Коли я погортав її ще далі, я з подивом побачив, що в цій книжці є окремий розділ, присвячений саме мені. Хочу сказати, що Східноукраїнський центр громадських ініціатив, який був ініціатором видання цієї книги, зараз розповсюджує безкоштовно цю книгу. І якщо будуть охочі з числа громадських організацій, бібліотек, ВНЗ, представники цієї організації можуть подарувати один-два екземпляри цієї книги і провести якісь презентації цієї книги. Ну, після того, як мене доставили до підвалу, який був облаштований в одному з гуртожитків цього Східноукраїнського національного університету імені Даля, на жаль, почалося, якщо можна висловитися так, моє "веселе життя".
Луганськ, лютий 2014 року. Олександр Грищенко на задньому плані фотографує луганський проукраїнський мітинг. Автор фото: Олександр Волчанський
У катівнях Олександр Грищенко провів пів року. Там над ним та іншими полоненими знущався штатний кат проросійських бойовиків на прізвисько "Маніяк".
Моя величезна проблема полягала в тому, що з цією людиною, якщо її можна назвати людиною, я був знайомий і до того. Він був водієм і тілоохоронцем колишнього начальника головного управління ветеринарії Луганської області. Ми досить часто спілкувалися, навіть дискутували. І виявилося, що він був затятим українофобом. Я автоматично попадав в категорію тих людей, яких треба "давить", "душить" і так далі. "Маніяк" наказав мені сісти. Я опустився навпочіпки. І одразу отримав потужний удар ногою від нього в ділянку серця. Один із них на прізвисько "Янек" кілька разів уразив мене електрошокером. І вони почали гуртом лупцювати мене руками, ногами. Чесно кажучи, згадуючи цей момент, я зрозумів, що мене були часткові провали в свідомості. За деякий час накинули на горлянку зашморг, почали душити. За деякий час за цей зашморг мене підвели, перевели в іншу кімнату, яка використовувалася саме як катівня, змусили мене роздягтися. "Маніяк" демонстративно взяв згорток якогось синтетичного шнура, на кожному з відтинків зробив такі маленькі зашморги. Наклав мені їх на руки. Змусили лягти обличчям донизу. Він почав мене лупцювати відтинком пластикової труби, вимагаючи зізнань. Обхопив долонею вказівний палець і почав його згинати в неприродному напрямку, намагаючись його виламати. Дістав якийсь брезентовий згорток. Розповів, що це його улюблений набір "хірурга". Почав діставати інструменти. Пилку, гострозубці, скальпелі, ланцети. Взяв пилку і почав робити пропили між пальців лівої руки. На щастя, пропили були неглибокими і пальці мені вдалося зберегти. Я бачив багато страшних речей в цьому полоні, бачив як на моїх очах людину закатували на смерть за одну тільки фразу "Я за єдіную Україну". За одну фразу людину закатували по-звірячому на смерть у нас на очах.
Зрештою Олександрові Грищенку таки вдалося тоді вирватися з лап окупантів. Після переїзду зі зросійщеного регіону до Києва есперантист вирішив безповоротно перейти на українську. Пан Олександр хоч і знав державну мову, але не використовував її. Каже, саме есперанто допомогло йому зробити українську мову рідною та полегшити адаптацію на новому місці.
Через бюрократичні проблеми тривалий час Олександр Грищенко не міг офіційно працювати, брався за різноманітні підробітки. Нині пан Олександр на пенсії, але має чимало планів, повʼязаних з інтернаціональною мовою. Він розуміє, скільки Росія витрачає коштів на пропаганду. Каже, нам треба теж більше доносити свою правду іноземцям. І есперанто є гарним інструментом для цього. Зокрема, важливо працювати на китайську аудиторію, де есперанто викладають на офіційному рівні. Одним зі способів донесення інформації може бути радіо. Ще одним напрямком роботи есперантиста є перекладацька діяльність. Також пан Олександр працює над новим підручником з есперанто українською мовою. Після його завершення планує створити власні курси есперанто. Каже, кількість охочих постійно збільшується.
