Богдан Бенюк і Наталія Грабченко у студії Радіо Культура
"Кожен має пройти детектор брехні, якому мистецтву він служить"
Чи вдається театру заробляти і донатити на потреби армії під час воєнного стану?
Те, що театр працює в такий час, заслуга наших Збройних Сил. Кожен із нас працює і донатить на ЗСУ. Актори театру також служать, двоє вже, на жаль, загинули. Це свідчить про те, що кінця поки що не видно. Ми маємо перетворитися на надзвичайно бойову і віддану націю. Зараз складно багато "ждунів" і зрадників. Але нам це обов’язково потрібно пройти. Кожен має пройти детектор брехні, якому мистецтву він служить. Момент перечекання присутній у багатьох людей. Проте слід створювати собі оточення, яке буде комфортним і яке створюватиме історію цього театру.
Українські театри під час війни переживають ренесанс. Вони переповнені глядачами і це дуже добре. Квитки продані на два місяці вперед. Це бажання людини відпочити від проблем, які є. Кожен театр має свою публіку, але публіка ця міняється. Вона омолоджується. Заробіток у нас добрий. Ми собі можемо дозволити гарні декорації, художників і режисерів. Це все коштує грошей. Зарплати у муніципальних театрах маленькі, тому ми маємо робити якісь доплати, щоб втримати фахівців на роботі. Наша зала вміщує 240 чоловік, втричі менше, ніж Театр Франка. Команда налічує 200 людей, плюс 50 людей трупи. Цифри наших заробітків множаться на кількість глядачів, які приходять до театру. В 2023-24 роках до нас приходило майже 70 тисяч глядачів. Дохід був понад 31 мільйон гривень. У 38 сезоні ці цифри знову зросли. Кількість глядачів сягнула 68 тисяч, а дохід піднявся до 35 мільйонів гривень. Квитки не дешеві, а високими зарплатами не кожен може похвалитися. Ми дякуємо глядачам, які попри це можуть підтримати мистецтво, наш театр і армію. Дуже важливо, що ми знайшли спосіб як зберегти націю у такий складний момент.
"За виставою потрібно весь час доглядати"
Віталій Малахов був одним із тих, хто дуже сильно представляв український театр на міжнародних театральних фестивалях. Він розумів необхідність презентувати українське мистецтво якомога сильніше. Які вистави із сучасного репертуару Театру на Подолі ви би хотіли показати в Європі на знакових фестивалях?
У 90-х роках театр на Подолі єдиний їздив по всіх світових фестивалях. І це лише завдяки менеджменту Віталія, який налагоджував зв’язки із зарубіжними театрами. У 2000-х роках романтика цих гастролей завершилася. Інші театри фактично нікуди не їздили. Театр – це живий організм, він не може досягти висоти і на ній завжди знаходитися. Ти пізнаєш щось, а потім перед тобою відкривається інший світ і ти далі починаєш рухатися. Вгадати, як далі вистави сприйматимуться глядачами, надзвичайно складно. Зараз у нас поїхала за кордон вистава Давида Петросяна "Процес" за Кафкою. Цей непростий роман, який має величезну кількість сторінок, Петросян вклав у неймовірно цікаву історію, яка триває годину і сорок хвилин в театрі на Подолі. Цією виставою ми відкривали фестиваль у Литві й вона дуже успішно пройшла.
Віталій Малахов зробив надзвичайно важливу річ, коли у театру з’явилося приміщення. Він запитав: а чим ми будемо дивувати? Театр – красивий, зала – красива. А що відбувається на сцені? Має бути цікавий репертуар, який відповідатиме приміщенню. Він запросив 10 відомих на той час українських режисерів і дав їм можливість поставити вистави, які вони хотіли. Вистави були різні. Якісь затрималися в театрі, а якісь через деякий час зняли з репертуару. Але це був прорив.
За виставою потрібно весь час доглядати. Коли є режисер, він спостерігає за своєю "дитиною" і тримає акторів в тому руслі, в якому треба. Є вистави, які йдуть роками і їхня актуальність не зменшується. Зараз у театрі іде 5 вистав Віталія Малахова. І вони тримаються завдяки тим акторам, які працювали з ним. Це вистави: "Сто тисяч", "Сірі бджоли", "Мина Мазайло", "Хіба ревуть воли, як ясла повні", "Сойчине крило".
"Гедда Габлер", "Шановні безумці" та "Жінка в чорному" – найуспішніші вистави 38 сезону
Які вистави найуспішніші у репертуарі театру? Розкажіть про нові вистави.
П’єса "Гедда Габлер" для Давила Петросяна стала дуже важливою. Вистава вдалася, вона перегукується з нашою історією. Глядач її приймає і актори хороші. Тільки є одна проблема. Давид Петросян приводить кількох акторів зі сторони. Ми всі колись будемо їздити по різних театрах. В інших країнах театри мандрують.У нас же трупи закореніли в одному театрі. Прокат вистави не можна забезпечити на місяць, тому що не можна зібрати всіх артистів, щоб вони зіграли певну кількість вистав.
Вистава "Шановні безумці" Сергія Маслобойщикова минулого сезону була прем’єрною. Ця вистава цікава за свої оформленням, проте процес продажу цієї вистави складний. По-перше, матеріал неймовірно складний. Так само як і вистава "Сон літньої ночі", яку потрібно було назвати за мотивами Шекспірівської п’єси "Сон літньої ночі". Виникає багато питань, коли глядачі ідуть на одне, а бачать інше. Коли з вистави йде 2-3 людини, то це нормальний процес.
Вистава "Жінка в чорному" цікава тим, що в ній грає лише троє людей. Те, в якій формі вони працюють і як художник Андреас фон Шліппе за допомогою різних світлових ефектів досягає дуже цікавих рішень, варто подивитися. Тепер Андреас фон Шліппе не хоче працювати у нас по запрошенню як художник, а хоче працювати як режисер. Він привіз багато декорацій з собою і за 2 місяці зробив один складом цю виставу. Вистава йде два дні поспіль, оскільки декорації дуже складні.
Вистава про Леся Курбаса і Лесю Українку від американського режисера
На малій сцені свій цікавий процес. Нове життя туди вдихнув Річард Нельсон. У 2022 році він приїхав зі своєю виставою "Тускульські бесіди". Він разом з усіма ходив в укриття під час повітряних тривог. А коли він бачив, що ніхто не йде в укриття, він також залишався разом з акторами. Пізніше він написав листа, що ставитиме виставу про Леся Курбаса. Коли він надіслав п’єсу, я побачив, що в ній говорять про Леся Курбаса ті актори, які щойно відіграли виставу "Макбет" під Білою Церквою в селі в 1919 році. Вони говорять про свої враження і про свій гонорар за виставу. А заробили вони картоплю, буряки, капусту. Вони готують їжу, оскільки гроші тоді не ходили. Чоловіків немає. Є тільки 6 жінок, які повернулися до дітей після вистави, тому що чоловіки пішли до єврейського театру дивитися єврейську виставу. Леся Курбаса немає, немає хлопців. І ця вистава про розмову жінок переростає у велику подію, атмосферу, яку ми бачимо в 1919 році. Потім ще Річард Нельсон вирішив написати п’єсу про Лесю Українку. Я отримав текст лише позавчора і це буде дуже цікава історія.
