Фото: EPA/UPG
"Рашизм", "Війна за незалежність" та спеціальний статус Українському інституту національної пам'яті
Які три ключові речі цього закону українці відчують в повсякденному житті?
Євгенія Кравчук: Над законопроєктом працювали теперішній очільник Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров та попередні – Антон Дробович і Володимир В'ятрович. Точно мав би відчути Інститут національної пам'яті, бо ми повернули спеціальний статус цьому органу, який має не тільки реалізовувати, а тепер і формувати політику національної пам'яті. Спеціальний статус був в нього. Його створили в 2006 році, але Янукович його понизив. І от зараз ми цей спеціальний статус повертаємо. Це допоможе мати більшу кількість фахівців в інституті, фінансування відповідних програм. В інституту буде величезне завдання зараз – разом з іншими міністерствами і органами місцевого самоврядування меморіалізувати цю війну. Визначення в законі, що російсько-українська війна має назву "Війна за незалежність". Також дуже важлива правка, яку ми додали до другого читання: національна пам'ять, українська мова і культурна спадщина належить тепер до національних інтересів держави і є частиною національної безпеки. Ці зміни були додані в закон про нацбезпеку. І після цього мають бути відповідні зміни і у ставленні до культурної спадщини, і до збереження національної пам'яті, як основи українського народу. Російська Федерація фізично ніколи не могла і не зможе знищити українців, але точно захоче стерти, і зараз це робить на окупованих територіях, їхню ідентичність. А пам'ять – те, що нас тримало поколіннями. Закон дає певні правильні визначення. Вперше на законодавчому рівні ми визначили термін "рашизм". Це є людиноненависницька ідеологія. І цей термін, який ми запровадили спочатку в постанові, уже є і в англомовному середовищі, зокрема науковому. Тімоті Снайдер (американський історик і письменник – ред.) вже використовує термін "рашизм", як цілеспрямовану імперську політику.
Євгенія Кравчук. Фото: ФБ-сторінка Yevheniya Kravchuk
Цей закон зараз більш системний
Ви працювали над цією ідеєю закону з 2015 року. Як відбувалася ця робота і чому лише зараз ми прийшли до цього ключового важливого рішення?
Володимир В'ятрович: Дуже добре, що ця робота відбувалася. Попри ті політичні зміни, які відбувалися в країні, ми забезпечили певну тяглість політики національної пам'яті. Але ці політичні зміни вносили корективи, дещо гальмували і тому так багато часу ми потратили. Те, що врешті тепер ухвалили закон саме в такому вигляді, навіть зробило його значно кращим, ніж тим, яким він задумався в 2015 році. Нам довелося дуже багато чого доповнити і в контексті вже повномасштабної війни з Росією. Окремі положення, які стосуються визначення цієї війни, як "Війна за незалежність", окремі положення, які спочатку були, як окремі законопроєкти, що стосувалися якраз пам'ятників, пов'язаних із Другою світовою війною. Зараз цей закон став набагато більш системним. В нас вноситься визначення "політики національної пам'яті", що таке "національна пам'ять". І визначається, що її реалізаторами є всі органи державної влади України, зокрема Кабінет Міністрів. Всі міністерства реалізують, на місцевих рівнях затверджуються спеціальні стратегії чи місцеві програми реалізації політики національної пам'яті. Український інститут національної пам'яті отримує статус центрального органу виконавчої влади з особливим статусом, що дає додаткові можливості для роботи. Ми отримали правильну рамку для реалізації питань національної пам'яті саме як державної політики. Тривалий час це віддавалося на відкуп громадськості. Потім частково включилася держава. Зараз це визначається одним із пріоритетів державної політики і навіть одним із елементів питання національної безпеки. Це теж визначено цим законом.
Від цих питань залежить існування української держави
Як це змінить підхід держави до політики пам'яті? Це якось змінить підхід держави до музеїв, освіти, комеморативних практик?
Думаю, що змінить, це все-таки означає, що від цих питань залежить існування української держави. Найкращим поясненням цього є російська агресивна політика на окупованих територіях, яка спрямована на знищення всього українського. Це означає, що держава змушена буде приділяти значно більше уваги не тільки просто якійсь інтелектуальній інформаційній увазі, але і ресурсній – на зміцнення держави, на оборону.
Щодо відповідності пам'ятників і меморіалів Другої світової війни…
Дуже багато пам'ятників, присвячених Другій світовій війні, були помарковані ще радянськими наративами. Цей закон тепер передбачає, що і написи, і оформлення цих пам'ятників мають бути приведені у відповідність до законів про деколонізацію і декомунізацію. Мова має йти саме про Другу світову війну, період 1939-45 років. Це надзвичайно важливо, зважаючи на те, яким важливим для росіян є якраз міф про Велику Вітчизняну війну і як вони боряться, щоб цей міф продовжував існувати в Україні.
Як тут комунікувати з суспільством?
Цей спротив вже є неспівмірно меншим, ніж в 2015 році.
Володимир В’ятрович. Фото: ФБ-сторінка Volodymyr Viatrovych
Росія втратила можливості визначального впливу на формування уявлень українців про свою історію
Інформаційна війна пам'ятей…
У нас вже є дуже значні успіхи саме в цьому питанні в Україні. Ми деконструювали дуже багато російських міфів тут і Росія втратила можливості визначального впливу на формування уявлень українців про свою історію. Але в нас ще непочатий край роботи щодо уявлень про українську історію в світі. Тут ми стикаємося з виразним домінуванням російських історичних міфів про наше минуле. І це має безпосередній вплив аж на геополітичні рішення. Коли президент Сполучених Штатів Дональд Трамп впевнений, що США разом з росіянами перемогли в Другій світовій війні, це його спонукає до віри, що з росіянами можна домовитися і якимось чином впливати на подальшу долю світу. Це питання, від яких залежить ухвалення конкретних політичних рішень. Кілька років тому лунали заяви з боку керівництва Німеччини, що вони не можуть допомагати зброєю Україні, тому що німці завинили перед росіянами за Другу світову війну. Це ще один яскравий приклад, коли ці непережиті, непереосмислені російські міфи використовуються Росією для підтримки.
