Ілюстративне фото із сайту Pixabay
Журналісти і медіа мають дотримуватися Кодексу етики українського журналіста
Яких правил треба дотримуватися, щоб надати суспільству повну й розгорнуту інформацію, але водночас не сказати зайвого? Зокрема, в контексті минулої ночі, коли про ворожі обстріли дехто намагається розповісти у своїх соцмережах.
Для журналістів та медіа залишається актуальною теза: для того щоб уникати поширення дезінформації або якихось маніпулятивних повідомлень, потрібно дотримуватися одного простого правила — Кодексу етики українського журналіста. Ця підбірка правил має універсальний характер, адже виступає запобіжником щодо певних юридичних претензій, а також змушує професійного журналіста, який працює у складних умовах, перевіряти факти, не бігти за клікбейтом, не хайпувати на якихось темах, а виважено перевіряти інформацію. Якщо щось звучить сенсаційно, перевіряти не двічі, а тричі, і в такий спосіб виходити на якісний та безпечний професійний контент.
Якщо інформація має будь-яке емоційне забарвлення, треба перевіряти джерела
Зараз майже в усіх людей є акаунти, тож для користувачів соцмереж є також кілька простих правил. Якщо повідомлення або заголовок викликає сильну емоцію, то треба перевірити джерела і зрозуміти, хто поширював інформацію, поцікавитися, що говорять офіційні джерела та чи коментують подію офіційні посадові особи. Тобто — якщо інформація має будь-яке емоційне забарвлення, треба перевіряти джерела. Журналісти і медіа, звісно, мають дотримуватися кодексу етики українського журналіста.
Базовий документ для безпечної роботи з інформацією під час війни — наказ Головнокомандувача №73
Ще одне джерело з певними правилами саме для контексту повномасштабної війни — це Наказ Головнокомандувача №73. Там містяться правила, які стосуються поширення інформації щодо ракетних обстрілів, нагадується про те, що в жодному разі не можна поширювати інформацію про дислокацію та пересування українських Сил оборони, будь-яких підрозділів, техніки, зброї. Це такий базовий документ для безпечної роботи з інформацією під час війни.
"Системних проблем у наших журналістів стосовно порушення стандартів немає"
Якою мірою українським медіа вдається дотримуватися інформаційних стандартів?
Якщо говорити про професійні стандарти, то Нацрада як державний орган та медійний регулятор "підглядає" за процесом. Основною організацію, яка здійснює моніторинг та реагує на порушення професійних стандартів, є все ж таки Комісія з питань журналістської етики. Але, звісно, Нацрада також спостерігає, бере участь у різноманітних дискусіях щодо саморегулювання, спільного регулювання, державного регулювання, і хочу сказати, що деякі порушення стандартів для наших медіа можуть мати навіть юридичні наслідки. Якщо поширюється мова ворожнечі, наприклад, або дискримінаційні висловлювання, а це час від часу трапляється, то можуть бути юридичні наслідки. Тож коли є заяви або скарги — ми реагуємо. Якщо узагальнити, то здебільшого наші медійники дотримуються цих правил і стандартів. Бувають помилки, певні порушення, але вони не мають системного характеру. Наприклад, сама Нацрада за останні три роки реагувала двічі на поширення дискримінаційних висловлювань, це були гомофобні висловлювання на одному з онлайн-медіа. Щодо мови ворожнечі, ми не фіксували таких звернень чи скарг. Є проблеми з перевіркою джерел та перепоширенням неперевіреної інформації, але на це реагують насамперед колеги з Комісії журналістської етики. На моє субʼєктивне враження, системних проблем у наших журналістів стосовно порушення стандартів немає. Є певні помилки, але вони не мають системного характеру.
"Телеграм залишається номером один як джерело інформації, але українці починають користуватися ним більш свідомо"
Телеграм-канали та їхня роль у житті українців — ваша думка?
Нещодавно наші колеги з громадського сектора "Інтерньюз Україна" опублікували дуже цікаве дослідження про медіаспоживання у контексті новин. Зокрема, там є і про Телеграм. Він залишається джерелом номер один, з якого люди беруть інформацію, але є певні позитивні тенденції. Кількість людей, які користуються Телеграмом та беруть інформацію не з якихось анонімних каналів, а з "Української правди", наприклад, "Обозревателя" чи Суспільного мовника — який, до речі, дуже росте, його цифрові платформи за кількістю відвідувачів невпинно зростають — помітно збільшилась. Тобто тенденція така, що в самому Телеграмі люди почали шукати більш зважені, професійні, легальні джерела інформації та менше користуються анонімними каналами. Коли люди користуються відомими медійними брендами як джерелом — це хороша тенденція.
Інша цікава річ, яку зафіксувало згадане дослідження, це те, що люди достатньо впевнено себе почувають з точки зору медіаграмотності. Люди впевнені в тому, що можуть побачити дезінформацію та маніпуляцію і перевірити, якщо є сумніви. Крім того, дослідження показало, що буквально 2-3% людей користуються російськими джерелами, і з цього маленького відсотка велика кількість людей сказали, що вони просто моніторять, як ті чи інші події висвітлюють у державі-агресорці, як окупанти намагаються маніпулювати тощо. Тобто — моніторять із дослідницькою метою. Отже, Телеграм залишається номером один як джерело, але українці починають користуватися цією платформою більш свідомо. Це хороша тенденція.
.jpg)
Олександр Бурмагін. Фото: facebook
Нацрада працює у кількох напрямах
Росіяни та дезінформація — це слова-синоніми, вони вкладають у цей напрям боротьби з Україною мільйони, у той час як наші ресурси обмежені, хоча ми намагаємося протидіяти. Які методи нашої боротьби?
Нацрада бере активну участь у протидії російській пропаганді разом із колегами з багатьох державних органів та громадського медійного сектора, який робить величезну роботу — дослідження, виступи на міжнародних платформах тощо. Нацрада як медійний регулятор, де тільки можливо, підключається, у межах наших повноважень. Те, що робить Росія стосовно дезінформації, це в Україні вже очевидно для всіх. Спочатку лунає російське слово, потім їдуть російські танки, вони так робили завжди. Інформаційні вторгнення, поширення російських наративів відбувається протягом довгих років до початку силової агресії. Тобто Росія використовує інформацію як зброю давно і системно.
Моніторинг мови ворожнечі російських пропагандистів
У нас є декілька напрямів роботи. Один напрям — ми здійснюємо моніторинг мови ворожнечі різних російських пропагандистів та ресурсів, фіксуємо їхні злочини, тому що величезна кількість того, що вони говорять, кваліфікується як злочини. У співпраці зі Службою безпеки, Офісом Генпрокурора ми все це фіксуємо, документує і складаємо для майбутніх міжнародних трибуналів. Нацистська Німеччина також мала велику пропагандистську компоненту, і пропагандисти потім проходили по Нюрнберзькому процесу як обвинувачені.
Постійна протидія ворожому мовленню
Інший напрям — це постійна протидія ворожому мовленню. По всій лінії зіткнення окупанти намагаються через своїх проксі ставити передавачі та якомога глибше проникати на нашу територію своїм сигналом, транслюючи всякі радіо "Червона зірочка" та іншу пропагандистську лють. Це постійна боротьба, бо треба постійно моніторити, де зʼявляються ці передавачі, визначати засоби, які мають бути ефективними з нашого боку, захищати наш інформаційний простір.
Діяльність соціальних мереж — це виклик для всього світу
З іще одним напрямом ми непогано впоралися — українські журналісти після лютого 2022 року стали більш свідомими та патріотичними. Я вважаю, що у нас немає проблем у внутрішньому інформаційному просторі з точки зору діяльності наших субʼєктів. Основні виклики у нас пов’язані зі спробами зовнішнього впливу й окремий виклик — це діяльність соціальних мереж, або, як вони називаються термінологічно, платформи спільного доступу до інформації. Насправді це виклик для всього світу. Фейсбук, Інстаграм, особливо ТікТок, інші платформи — їх дуже складно регулювати на національному рівні, тому що це глобальні компанії, і вони дуже зверхньо дивляться на наше законодавство. Усе це зовнішні субʼєкти, там інформація заливається поза межами України, і правоохоронні органи до таких джерел дотягнутись не можуть. Але ми все одно шукаємо способи, як можна на це впливати, блокувати поширення такого контенту. А всередині України, я вважаю, є окремі прояви, коли журналісти женуться за сенсацією і через недотримання професійних стандартів стають частиною механізму перепоширення якоїсь дезінформації. Але це ненавмисні дії, які не мають системного характеру.
Україна має представництва IFAP та IPDC безпосередньо в ЮНЕСКО
2023 року Україну обрали до складу міжурядової ради IFAP, програма називається "Інформація для всіх". На чому зосереджена робота цієї комісії?
Це ще один напрям, в якому члени Нацради разом з українськими експертами беруть активну участь. Це дуже важливий міжнародний майданчик того, що відбувається у форматі ЮНЕСКО. Там є ще інший комітет IPDC, який зосереджений на безпеці журналістів та свободі діяльності медіа, а IFAP більше стосується різноманітних питань доступу до інформації, але в дуже широкому розумінні. Тому що він опікується етикою інформації, інформаційною грамотністю, доступністю інформації через багатомовність, збереженням інформації та ін. Тобто IFAP займається інформацією, а IPDC — комунікацією. Україна отримала у 2023 році представництва в обох цих комітетах, і потім було створено національні комітети IFAP та IPDC, де працюють наші українські експерти. Це дуже важливо, тому що раніше Росія мала можливість диктувати свій порядок денний, нав’язувати всім своє бачення процесів, а після повномасштабного вторгнення світ все ж таки трохи відкрив очі. Росію тоді вигнали з Ради Європи, і Рада Європи почала працювати зовсім по-іншому з точки зору кількості та якості документів, різних рекомендацій, адже до того Росія всередині блокувала багато різних процесів, шантажувала постійно грошима, бо була одним із основних внескодавців. А в 2023 році українці почали заходити у різні комітети ЮНЕСКО, отримувати представництва, зокрема і в IPDC та IFAP, які стосуються журналістів, свободи слова, медіа, архівних справ тощо. Ми починаємо диктувати свої умови, а Росія починає виправдовуватися щодо всіх процесів, хоча раніше вони говорили, що у нас тут громадянська війна. Насправді ж із 2014 року РФ є агресоркою, яка ініціювала всі ці процеси. Отже, тепер ми маємо представництва і безпосередньо в ЮНЕСКО, і на нашому рівні створено національні комісії, які працюють у важливих напрямах.
