Ілюстративне фото: facebook/OperationalCommandSouth
"Тривають постійні спроби противника просочуватися вперед"
На якому напрямку зараз перебуває ваш підрозділ і яка там ситуація?
Як штурмова бригада, ми завжди перебуваємо там, де складно. Частина бригади зараз на Краматорському напрямку, на Костянтинівському, інша частина на Олександрівському напрямку – це стик Дніпропетровської і Запорізької областей. Тут влітку цього року противник намагався вклинитися на територію Дніпропетровської і Запорізької областей, відповідно наситив свої піхотні розрахунки і з літа тут тривають постійні спроби противника просочуватися вперед. На жаль, погода зараз така, суха достатньо осінь, сьогодні густий туман і в тиждень таких днів буває декілька, і те, що противник має більше піхоти, яку він може заводити, використовуючи цю погоду, дає йому певну перевагу. Тому, на жаль, коли сьогодні туман розвіється, будемо мати знову проблеми, бо групи противника просочуються, ворог намагається якомога далі закинути своїх піхотинців за наші бойові порядки. Ми знаємо, що днями він підготував для цього і мотоциклетні групи, і групи автомобілів намагаються вклинюватися між містом Гуляйполе і Покровським Дніпропетровської області, щоб дійти до рокадної траси Гуляйполе-Покровське і ускладнити нам шляхи постачання. Тому очікуємо нині "високого дня". Але попри те, що ворог має тут певне просочування, тут йдуть активні бої і дуже динамічна оборона. Ми намагаємося берегти нашу піхоту, але немає такого, що ворог кудись зайшов і українська армія терміново знімається. Щоразу, якщо вдається здійснити контрштурмові дії, витіснити, вибити ворога, повернути позиції – це все робиться. Якщо ж ворогу вдається десь зайти з флангу з загрозою перерізання тилу і можливого потрапляння в оточення навіть щонайменшої групи наших вояків, то одразу ж ухвалюється рішення вирівняти лінію, вивести воїнів, щоб тримати фронт. Тому тут фронт, на жаль, повзе по сантиметру з великими втратами для противника. Але якогось оточення чи проривів, про які мріє ворог, тут немає. Йде дуже важка бойова робота. Ще раз зазначу, ворог користується тим, що він має кількісну людську перевагу. Зараз люди дуже багато вирішують. Техніки на полі бою все менше, поле бою заполонили дрони і наявність піхоти дуже багато вирішує в можливості просування чи утримання позицій.
"Кожна копійка має бути вкладена в якісну оборону"
Яка ситуація з фортифікаціями, з захисними спорудами на вашій ділянці фронту? Чи все вчасно і належним чином було споруджено?
На жаль, на фронті зараз інша проблема... Накопано дуже багато, повірте. Дуже багато ліній оборони, майже в кожній посадці вузли оборони. Є інше питання – хто буде захищати ці лінії оборони? Якщо немає піхоти, яка може належним чином зайняти ту лінію оборони, то вона дістається ворогу. Для ворога це буде дуже зручне місце, де він буде накопичуватися і наступати далі. Тому зараз ключова проблема, як на мене, у тому, що ми, на жаль, оцінювали, що війна – це тимчасова незручність, тимчасова ненормальність. А треба усвідомити, що це може бути дуже-дуже надовго, що це може нікого не минути. Тому все-таки треба повернутися до непопулярної теми мобілізації в найширшому сенсі цього слова. Все має працювати на виживання української нації. Абсолютно все. Напевно, вже пора перестати фарбувати газони, перекладати бруківки, і зрозуміти, що кожна копійка має бути вкладена в якісну оборону. І найголовніше – розуміння того, що крім нас ніхто нас захищати не буде. Тому треба думати, яким чином повернути суспільну мобілізацію, яку ми мали на 2022 рік.
Зараз дуже важливо, щоб попри різні протистояння суспільні, попри якісь інші негативні явища, ми розуміли, що в нас немає варіантів не битися. І битися можливо доведеться ще дуже довго. Ми не знаємо скільки. Так, коли ворог наступає, є відчуття, що в нього все добре, все виходить, а в нас погано. Насправді стан ворога теж дуже важкий. Їх женуть вперед, у них немає евакуації, в них дії "обнулення", вони вдаються до страти своїх солдатів, які відмовляються виконувати накази. Ворог у дуже поганому стані. Тому нам потрібно сконцентруватися на цьому і тримати стрій.
"Зараз завдання №1 – зберегти державу"
Розумієте, є одна річ, яку ми маємо зрозуміти. Якщо ми збережемо українську державу, то ми зможемо в ній щось робити – реформувати, боротися з корупцією. Якщо ми не збережемо української держави, то в нас боротися з корупцією буде Путін, російська держава. І це складна історична помилка, яку ми вже переживали, ще в часи козаччини. Зараз завдання №1 – зберегти державу. Разом усім. Маємо дуже страшного ворога. В нас немає можливості битися на два фронти. В нас немає можливості розпорошувати сили. Оце треба усвідомлювати. А щодо оборонних споруд, то десь з кінцями минулого року це все активно почало будуватися. Але коли у росіян більше солдатів, а в нас не вистачає просто піхоти, то ці наші оборонні споруди дуже часто перетворюються зручними місцями для накопичення ворога. І потім наші дрони мають летіти і розвалювати ті міцні хороші бліндажі, окопи накриті, які ми ж і побудували.
Юрій Сиротюк. Фото: facebook/nac.ussd
"На війні кожен наступний місяць важчий"
Оглядачі західних медіа зазначають, що ця зима може стати найважчою для України за весь час повномасштабної війни. Причому, і з точки зору ситуації на фронті, і з точки зору ситуації в тилу. Ви поділяєте таку думку чи насправді вона є хибною і зараз Україна сильніша, ніж в попередні роки?
Тут є два фактори, які треба брати в розрахунок. Перший – наша психологічна готовність продовжувати битися, бо це дійсно четверта зима і ми вже знаємо, що буває взимку. На війні кожен наступний місяць важчий. Я пригадую страшну зиму лютого 22-го року під Києвом, коли дійсно було страшно. А зараз здається, що це були якісь "дитячі казочки". Пригадую грудень 22-го року під окупованим Нью-Йорком, коли мені там вдалося баню вирити на передньому краю, 200 метрів від ворога, і можна було піти попаритись і вести бій з ворогами. Можна було автомобілем заїхати на позицію, загнати його в шанець і навіть не накрити. Можна було поїхати в обід в кафе в Нью-Йорк поїсти. Але кожна наступна зима ставала все важча і важча. Важча навіть психологічно, бо зрозуміло, що четвертий рік на війні просто так не дається.
"Суспільство готове битися"
Але ж ми розуміємо, якою буде зима, розуміємо, що буде робити ворог. Він буде завдавати глибоких ударів по тилах. Ключовий об'єкт агресії ворога – не тільки територія, хоча імперія приростає територіями, і для Путіна це завдання №1. Він може покласти скільки завгодно Ванюшок для того, щоб прирости якимось новим сантиметром території. Але головний об'єкт бомбардування ворога – це суспільна свідомість, це стан суспільства. Тому ключові удари ворог буде завдавати по тилу, по тому, які настрої в суспільства. Бо дивіться, нас давно вже намагаються примусити до миру. Дехто намагається навіть нас переконати, що за цей мир Україна ще й заплатить. Що за цю ганебну капітуляцію, яку назвуть миром, ми заплатимо територіями, фінансами, ми заплатимо гідністю, тобто мовою, ворожою церквою, яку повернуть і вона знову матиме панівне становище. А ми не піддаємося вже четвертий рік.
Приблизно пів року тому було одне велике американське опитування і там казали, що вже всі українці хочуть миру і готові на територіальні поступки. Українські соціологи провели свої дослідження і сказали: "Ні, суспільство готове битися". І поки українське суспільство буде витримувати ці бомбардування на масову свідомість, поки в суспільстві буде готовність до рішучого опору, доти армія буде битися. Бо ми ж насправді народна армія, це не армія професіоналів. Це звичайні хлопці, які кожен день або коли є зв'язок дзвонять додому. І якщо з дому їм кажуть: "Давайте, бийтеся, ми вам допоможемо. Хлопці тримайтеся", то це один настрій солдата. А коли з дому дзвонять і кажуть: "Все погано, корупціонери, навіщо захищати владу, хай йдуть вони воюють, давай додому, це не твоя війна…". Тоді в армії зовсім інші настрої. І в цьому плані російські удари і робота російської агентури всередині країни, на жаль, не подолана. Бо якщо ми вживаємо слово "корупціонер", то це найкращий агент Путіна. Він розвалює нашу державу зсередини, він розвалює єдність суспільства, він б'є по нашій вірі і довірі. І в нас в Україні зараз робиться все для того, щоб знищити цю суспільну синергію, цю єдність. А тоді у ворога може почати щось виходити. Мене це найбільше страшить. В цьому плані дуже важливо втримати стрій. Дуже важливо стати дорослою нацією. Бо я ще раз зазначу, історію пишуть переможці. Вдасться Україні втриматися? Я вірю, що ми дуже швидко проведемо зміни, які потрібні в суспільстві. І ми будемо великою європейською країною і нацією. Тому так, нас чекає непроста зима. Але якщо ми психологічно готові битися далі, то ми будемо готові четверту, п'яту і десяту зими це робити. Армія тримається, до речі. Армія не ниє. Тяжко, десь відкочується, але попри все армія тримає цей фронт. Тому важливо, щоб цей фронт тримало і суспільство.
