Ілюстративне фото з відкритих джерел
Пошанування конкретного святого чи якихось подій життя Христа і Богородиці
Які найважливіші свята потрапляють до циклу новорічно-різдвяних свят?
Давайте зосередимося на святковому календарі грудня. Взагалі-то раніше, ще в дохристиянські часи і в християнський також, цей цикл зимових ритуалів, обрядів, свят був зосереджений довкола дня зимового сонцестояння. І головним його завданням було вжити всіх можливих заходів для того, щоб якось вплинути на майбутній врожай, спрогнозувати і вплинути на власну долю. Колектив людей намагався це робити в тому числі з допомогою ритуалів. Якщо ми говоримо вже про християнські часи, то ті всі різні ритуали, магічні дії якось плавно роззосередилися по всьому грудню. І якщо ми починаємо відлік, власне, зимових свят, то це, мабуть, введення в храм Богородиці, яке за новоюліанським календарем зараз святкують у листопаді, а не 4 грудня. Тоді робилися всілякі дії, якби започаткування, заведення зими в хату, мали звичаї полазника, тобто надавалося значення тому, хто першим зайде до хати. Перевага була за чоловіками. Хоч одразу зауважу, що весь цикл християнських свят має на меті пошанування конкретного святого чи якихось подій життя Христа і Богородиці. А все, про що ми з вами говоримо, – це народні традиції, ще язичницькі, ще аграрна шлюбна магія, яка не зникла попри побутування на наших теренах 2 тис років християнства. Може зникло її практичне значення, але якщо ми з вами про це говоримо, то значить, це цікаво і це відсилає нас до світогляду, якихось філософських екологічних уявлень наших предків.
Введення Пресвятої Богородиці в храм припадає на 21 листопада. А цикл свят від Романа до Йордана починається трохи раніше – 18 листопада – день пам'яті Святого мученика Романа Кесарійського, який постраждав за Христа. Як вірно розмірковую?
Насправді, я не знаю жодних якихось прикмет чи свят, пов'язаних із днем Святого Романа, навіть із західних земель. Мені здається, це вже така журналістська вигадка.
"Торжества християнства в чистому вигляді у нас так і не відбулося"
Старт свят змінився, пересунувся на два тижні раніше, але їх фініш у нас не змінився – це 22 січня, День Соборності. Виходить, що завдяки зміні календаря, у нас додалося ще 2 тижні до цього періоду. Але спершу розкажіть, як переплелися дохристиянські язичницькі якісь звичаї і традиції із християнством. І наскільки точним у своїх спостереженнях був Микола Гоголь, коли писав "Ніч перед Різдвом"? Скільки там літературного, а скільки того, що справді побутувало і очевидно побудує досі?
Насправді всі дослідники відзначають, що торжества православ'я, християнства в чистому вигляді у нас так і не відбулося, що в нас існує так зване "народне православ'я" або "двовір'я". Як казав колись Михайло Грушевський, що з народних звичаїв і обрядів збереглися лише ті, які змогли знайти своє місце біля церкви, які якимось чином прилучилися. На цих територіях християнська церква теж шукала прив'язку до місцевих святкових дат. І зберігалося все, що пов'язано із шлюбною магією, з аграрною магією. Нині вони відомі нам вже не як свята в активному побутуванні, а більше в театралізованому варіанті – як вечорниці, День пам'яті Святої Катерини чи апостола Андрій Первозваний. Вони не мають стосунку до життя цих святих, глибоко шанованих християнською церквою. Це пережитки тієї самої шлюбної магії. Наприклад, коли дівчата на Катерини рвали вишневу гілку і якщо вона розцвіла до Різдва, то тоді дівка вийде заміж. Або на Андрія сіяли коноплі і спідницею волочили. Також могли варити кашу, загукувати долю. Господарі виставляли колоски різних зернових і на якому буде більше інею, то той краще родитиме. Або відома всім Калита, яку показують і по телевізору, і різні культурні заклади проводять такі вечорниці. Це зберігається як частина нашої традиційної обрядової культури, але це цикл зимових свят. Це все зимовий цикл обрядів, тому що нагальна робота вже закінчувалася і молодь мала вільний час для такого спілкування. Створювалися майбутні шлюбні пари. Це був час дозвілля.
Галина Бондаренко. Фото: facebook/molodica
"Кутя – ключова страва Святвечора"
Дідух, кутя, колядницька зірка, Різдвяна вечеря, 12 страв – це все звідки до нас прийшло?
Це наші питомі. В будь-якому випадку кутя – це традиційна наші страва, яка є не лише в календарних святах, а й в святах родинного циклу, починаючи з бабиної каші і колива. Потовчене ціле зерно – це як символ вічного життя, як символ безкінечності, продовжуваності життя і як ритуальна страва в обрядах родинно-календарного циклу. Це давня архаїчна страва. Вона зберігається і на Святвечорі разом із узваром і маком, який теж за народним світоглядом символізує множинність і достаток. Це символічна страва, що об'єднує всі сили, працю хлібороба, врожай, плоди саду й городу. Через це цю страву пропонують і бджолам, підкидаючи до стелі, щоб вони роїлись, і курям, і корові частинку, і людям, які хотіли набути якихось магічних сил, пропонують. Тобто це ключова страва Святвечора.
"Пасічнику – пасічникове, а хліборобу – хліборобове"
У деяких родинах кутю ще підкидають до стелі. Що це за традиція, звідки її коріння?
Насправді, ця традиція чітко спрямована на роїння бджіл і це виконували в основному пасічники. Не було такого, що в кожній родині підкидали кутю до стелі. Насправді її ставили на покуть. Це була поширеніша традиція. У нас просто обряди охоплювали весь перелік тодішніх професій і господарських занять, щоб вплинути на результати роботи в цих професіях. Тому що пасічнику – пасічникове, а хліборобу – хліборобове.
"Пісні страви – винятково християнська традиція"
А з якої глибокої давнини простежується те, що на Святвечір мають бути саме пісні страви?
Пісні страви тому, що це винятково християнська традиція. Ми можемо припустити, що за доби язичництва люди постилися навесні, коли худоба починає готуватися до приплоду, м'ясо стає несмачним і треба було дбати про збереження поголів'я худоби. А загалом дотримання посту напередодні великих свят – Різдва, Великодня – це християнська традиція. А стосовно традиції 12 страв, то це поширилося із західних теренів. Пояснюють тим, що було 12 Христових учнів, або що кожна страва якимось чином має напророкувати достаток на весь рік, відповідно до кількості місяців. Але ця традиція з такою кількістю страв не простежується, не фіксується по всій Україні. Достатньо просто, щоб були пісні страви.
"Дідух – давня архаїчна традиція"
У нас Новий рік зазвичай асоціюється з ялинкою, хоча мені здається, що це досить нова традиція. У нас був дідух. Наскільки це давня традиція?
Дідух – це реально давня архаїчна традиція. Це обжинковий сніп, який зжинали останнім на полі, який вважався вмістилищем хлібного духа поля. На Різдво він переходив до хати, де за уявленням предків почивали духи наших предків, бо культ предків є в усіх наших різдвяних і новорічних святах. Тобто традиція ставити чистий сніп – це давня традиція. А пізніше з нього виготовляти такі красиві деревця, які символізують дерево життя – це більш пізня традиція. Стосовно ялинки, то ялинка символізує райське дерево життя, біля якого Бог поставив ангела з мечем, щоб людина не вернулась і не стала безсмертною. Але це Західна традиція. Вона поширилась на західних теренах і представники знаті та містяни ставили ялинку. У просто селянському побуті був поширений дідух, сніп.
