Віктор Шишкін презентує свою книгу "Нариси мого суспільного життя" в агенції Укрінформ. Фото: Світлани Мялик
"Задум був давно, але ініціатива йшла від дружини"
Пане Вікторе, я так розумію, що задум написати книжку був у вас давно. Під час презентації ви казали, що вас спонукала ваша родина…
Фактично задум був давно, але ініціатива дійсно йшла від дружини. Підштовхувачами вже була наша волонтерська команда та мої однокурсники. Під час наших зустрічей, особливо з однокурсниками, ми весь час згадувати якісь історії з нашого життя, особливо, політичні, тому що фактично депутатами ВРУ з нашого курсу був тричі я та Юрій Кармазін, який вже помер. Але в основі відродження української державності 1990-1991 року депутатом парламенту був лише я. Той же парламент тоді призначив мене Генеральний прокурором.
25 нарисів
Так, ви перший Генеральний прокурор незалежної України й були дотичні до всіх процесів створення держави. Це і Акт проголошення Незалежності України, і Акт про державний суверенітет, референдум 1 грудня. Ви брали участь в написанні Конституції: наскільки я знаю, йдеться про кілька розділів, які стосуються Конституційного Суду.
Так. Книжка складається з 25 нарисів. Останній нарис — "Батальйон" — про те, як ми створювали батальйон в 2022 році, через два дні після повномасштабного нападу москалів на нашу державу.
Стандартної формули, як написати книжку, в мене не було. Все почалося з того, що я описував такі криголамні події в історії України та нашого народу. Наприклад, 15-й нарис написаний про конституційні новації, але написаний й 9-й нарис — "Пʼять днів, що потрясли світ". В ньому йдеться про період з 19 по 24 серпня, коли Україна проголосила Незалежність 1991 року. Звісно, були написані такі глобальні нариси, де я згадував про ГКЧП і як ми проривалися до Києва, як це було тоді важко, але ми прибули, що ми робили 20-го та 21-го серпня і що ми робили потім, після 21-го, коли вже Кравчук як голова Верховної Ради призначив надзвичайну сесію на 24 серпня.
До цієї сесії за дві ночі ми підготували 13 документів, які були вирішальними. Їх в основному писали представники Народної ради та депутати Київради й інших осередків, які підключилися до написання. Тобто за дві ночі ми написали 13 глобальних документів, які були прийняті за основу, зокрема й про проголошення Незалежності та інші. Звісно, що наступним була й заборона Комуністичної партії. В мене є нарис "Комунізм знову пішов блукати привидом по Європі". Я описував те, що приходило мені на памʼять. Групування почалося потім з додаванням деяких інших нарисів — і щодо слідчої комісії щодо вбивства Гонгадзе, і по наших чотирьох Майданах, які були в історії, і призначення мене прокурором, і створення нової прокуратури, і хрещення регаліями, і, навіть такий, як "Гудбай, Компартіє" — про те, як мене в 1990-му році виключали з Компартії.
Книга Віктора Шишкіна "Нариси мого суспільного життя"
Звісно, що коли складали спочатку 16 нарисів, потім додалися ще і ще. Я навіть включив в книжку такий нарис мого виступу в 2017 році на одній з конференцій "Росія — незаконний член ООН". Це був мій виступ, але я зробив його нарисом, тому що я вперше перед такою великою публікою сказав, що Росію ніхто не приймав в члени ООН. Тож як вона там зʼявилася? Адже вона не є засновником і її ніхто не приймав. Україна ж — серед засновників ООН в 1945 році разом з іншими 45-ти країнами. Тому я поставив таке глобальне питання.
Звісно, що окремо були мої статті та окремі думки (письмове викладення суддею Конституційного суду України власної позиції, здебільшого — якщо він не згоден з рішенням суду в цілому — ред.) щодо землі "Земля — код нації" та "Земля не продається", щодо української мови. Тут є найбільша з моїх окремих думок, якраз щодо мови. Також є 4 статті на захист української мови і наукове розвʼязання про те, що таке українська мова для українців. Тут мова йшла не тільки про мову спілкування між людьми, а про мову як основний стрижень появи державності будь-якої нації.
Тож в результаті ми зупинилися на 23 нарисах. Потім ще виникла ідея зробити присвяту Володі Панченку, моєму товаришу по боротьбі в 1990-му році, з яким ми виграли вибори в Кіровограді у ортодоксальних комуністів. Також додав ще напис про сьогодення "Батальйону". Йдеться про батальйон ОУН й те, як ми його формували за два дні, як ми отримали зброю, куди висувалися наші підрозділи, яке завдання було в самому Києві, якщо москалі прорвуться на територію міста Києва. Зараз в нас вже два десятки загиблих, зокрема й два командира батальйону, один з яких загинув, а інший — пропав безвісти.
"Я сподіваюся, що головним читачем буде майбутнє покоління"
Вам хтось допомагав писати чи ви робити це сам?
Звичайно, що сам. Крім мене ніхто нічого тут не згадає.
Але читається дуже легко. Ви вмієте подати інформацію про непересічні події в такій формі, що дуже сприймається. Ваша щирість дуже відчувається. До речі, пані Роксолана Хмара говорила під час презентації, що книга проливає світло на багато речей, про які ми просто не знаємо. Тому треба читати й вивчати. Думаю, для багатьох ця книга стане дороговказом того, як було і як треба жити. А хто ваш головний читач?
Я сподіваюся, що головним читачем буде майбутнє покоління. Справа у тому, що дивлячись, як аналізуються істориками чи політологами, навіть журналістами, наші події 30-річної давнини, це відбувається поверхово і неглибоко. Я ж намагався показати і наш психологічний склад того часу, як нам доводилося працювати в таких умовах. Я інколи жартую, що книжка написала для дітей, тому що 20 із 25 нарисів мають супровід — або світлини, або документи. Коли людина прочитала нарис, то може помилуватися світлинами, щоб не було нудно.
