Фото: Пресслужба Марти Адамчук
Я вже вираховую ШІ — у нього є свій характер, свої призвуки, і я вже знаю, де він звучить
Марто, ми слухаємо твої пісні, а чи є трек, з якого любиш починати день ти?
Чесно кажучи, я інколи вмикаю просто якусь підбірку на ютубі такої спокійної, красивої музики: ритм-блюз, щось таке, якесь R&B, інколи джаз, щоб просто зарядитися красивою музикою, такою, якої я не співаю. Тому що ти просто починаєш працювати одразу, якщо слухаєш щось зі свого чи якихось відомих для тебе пісень, то в тебе мозок починає аналізувати — це вже не розслаблення, а робота. І так, в принципі, завжди. Де б я не сіла, куди б я не йшла, ти слухаєш, що звучить, і починаєш зразу працювати — як там зведено, як воно звучить, хто як співає, ага, це штучний інтелект чи не штучний? Зараз у мене нова тема: я вираховую, що звучить у цих колоночках у загальних місцях. Я вже прямо вираховую ШІ — у нього є свій характер, свої призвуки, і я вже знаю, де він звучить.
Пісня "Гола по квітах" уже є на стримінгах. Згадаєш момент, із чого починалася історія цього треку?
Це така цікава історія. У мене був другий сольний концерт наприкінці жовтня, і я прийшла додому, швиденько зняла одяг. У мене було дуже багато квітів, це дуже відповідальна місія — всі квіти одразу підрізаю. Я дуже відповідально до цього ставлюся: з любов'ю все підрізаю, шукаю всі на світі вази, баночки. Вранці мені треба було на Львів, і це все так швидко — тут збираю сумку, тут квіти. І ось так, майже як коли ти один удома, скинув з себе щось, ходиш у білизні чи напівоголений. І спілкуюся з другом телефоном, кажу: "Боже, якби мене хтось зараз бачив. Я просто майже голяка розбираю ці квіти, це просто кіно". А він каже: "Боже, яка прикольна фраза — гола по квітах". Це ж уночі, ще в такому трішки дурмані після концерту, натхнений, у гарному настрої, я почала робити замальовки на диктофон. І потім уже вранці їхала у Львів, дописувала цю пісню. Ну, і вже на студії там трошечки допрацьовувала якісь нюанси суто по тексту. Досить швидко ми її зробили, бо це ж за два тижні ще треба подавати на реліз. Тому, враховуючи мінус два тижні від релізу, то це, в принципі, ми дуже швидко її зробили, бо воно так народилося. Я обожнюю, коли так от приходить і одразу пишеться. Ти не вигадуєш, не додумуєш, не виношуєш це місяцями, а отак от — воно з'явилося в моменті, і все, і пішла історія й продовження історії.
Пісня написалася швидко, але чи були якісь версії, можливо, сумніви, переписування в останній момент?
Чесно кажучи, ні, тому що в мене був дуже насичений графік. Я деякі фрази там підкоригувала просто, вже не пам'ятаю, у другому куплеті щось коригувала, але це суто щоб було правильніше щось написано. І я була дуже зайнята, тому така: "О, мені окей, мені лягає". Аранжування швиденько віддали, і мені подобається навіть, бо ти не мусолиш, і ніколи не буде кінця-краю цьому ідеальному варіанту. Ти можеш це перероблювати роками й так і не випустити. А оскільки в мене графік був насичений і переїздів багато, тому я прийшла, записала, потім ми щось зводили, по мастерингу дописували трохи скрипок. Мені взагалі хотілося туди оркестр, але у цей час — листопад-грудень — це важкувато. Тому оркестр — це було б, звісно, дуже надовго, тому ми записали струнні й трошечки їх продублювали. Але мені дуже хочеться цю пісню виконати наживо з оркестром. Це моя така мрія, я дуже хочу. Я впевнена, що вона зазвучить просто розкішно, ще багатше, ніж зараз, тому що хочеться туди більше інструментів і щоб це було наживо. І всі мене запитують: "І що, ти будеш виступати тепер гола по квітах?" — чекайте, ми не настільки буквальні.
Розкажи про кліп на цю пісню.
Днями я його зняла і вже чекаю, тому що тут уже Різдво на носі, а я ще все "гола по квітах ходжу". Тому треба швидше трошки, але графіки просто шалені. Тому ось з дня на день чекаю якогось уже монтажу. Там буде трошечки оркестру маленького. Все, більше нічого не розкажу, потім подивитесь.
Чи виникала у тебе під час роботи над цим треком думка: чи все ж таки це буде в трендах, чи зайде, чи це формат, і наскільки для тебе взагалі сьогодні важливий критерій успіху пісні?
Ну, хочеш не хочеш, ми, артисти, все одно десь фончиком, навіть підсвідомо, все одно думаємо: зайде, не зайде, візьмуть на радіо чи не візьмуть. У мене з цим треком взагалі вийшла така історія, що я не думала про це, мені просто сподобалася ідея і як воно вийшло, і я так: все, випускаю. Причому в мене були сумніви, чи доречно це в грудні. Але я вже так слідую за своїми відчуттями й вирішила, що якщо я зараз включена і мені хочеться його випустити, то я себе не стопаю, роблю, як мені відчувається. І, чесно кажучи, я не те що не думала, чи він зайде, чи не зайде людям і на радіо, я взагалі була впевнена, що на радіо не візьмуть. Тому, коли мені почалися запрошення з досить таких прискіпливих радіостанцій, тим паче по музичному відбору, я була здивована. Тому що вона, мені здається, не радійна. У неї навіть не повторюються приспіви, тому що там перетікає текст з першого куплету на приспів, другий куплет — це другий приспів, бридж, і в ній немає якихось повторюваних таких аж моментів, крім початку приспіву. Я думала: "Та точно не візьмуть її". А взяли. І мені дуже приємно. Видно, вона якось відрізняється від радійних пісень у тому сенсі, що, можливо, вона не запам'ятовується, але її беруть. І мені дуже приємно. Значить, щось таке нішеве, якесь нестандартне, має сенс творитися. І я рада, тому що я відпустила себе в написанні цієї пісні. Тобто я не думала шукати той хук чи не шукати. От просто як пішло, так пішло. І, мабуть, тому що вона дуже так якось чесно написалася, напевно, тому вона й резонує.
Я дуже чутлива і до публіки, і до часу, який проживаю
Не можу оминути увагою ще одну історію у твоєму житті — це Євробачення. Ти паралельно з усім графіком подала свою заявку на участь у Нацвідборі. Що для тебе стало вирішальним у цьому рішенні?
Я не знаю. У мене літала думка, і потім мене хтось із друзів запитав. Потім хтось написав із запрошенням подати заявку. Я так розумію, це така якась базова історія — просто запрошують артистів. Навіть не пам'ятаю, хто мені написав, здається, взагалі в інстаграмі. І я така: ага, і друзі мене запитали, і в інстаграмі прилетіло запрошення; окей, можливо, треба спробувати. І в нас з автором слів народилась ідея, бо ми писали українською, потім перекладали англійською, потім все-таки перевіряли ще з носіями, щоб це були точні фрази англійською. І потихеньку пішло-пішло, це було шаленство. Тим паче цього року вони зробили, що треба було записати відео, як ти співаєш, неважливо де, але щоб це було наживо. Це Джамали була ідея, і я її розумію, тому що дуже часто на студії ти собі в комфортних умовах заспівав, переспівав щось, його підзвели, а потім, коли наживо співають, це вже відрізняється від запису. Їй хотілося подивитися, послухати на відео, як людина виконує цю пісню, хоча б фрагмент. Я забула й цей пункт пропустила, я вже заповнювала заявку і потім дивлюся: записати відео. Уточнюю в адміністраторів у листуванні на пошті, чи обов'язково відео, — вони кажуть: "Так, відео обов'язково". Якраз після другого сольного концерту, коли я записала "Голу по квітах", це було 24 жовтня, а віддати пісню треба було, здається, крайній день — 27 жовтня. Я після концерту їду у Львів готуватися до мюзиклу, дуже втомлена, захворіла. Якось на другий день я почала дуже кашляти, і тут ще читаю, що треба це відео записати, і думаю: "Ну, все, це мій крах, тому що я втомлена". Я не знаю, це якесь просто Боже провидіння, тому що я їм так і написала: "Я записую, як можу, але я хвора". Я не хотіла, щоб це звучало як виправдання якесь, як маніпуляція чи ще щось. Я дійсно захворіла, ну що я зроблю? А пісня дуже вокальна. І ти фізично і фізіологічно просто не можеш попасти в резонатори, бо ти кашляєш, задихаєшся, у тебе спазмує в бронхах. Я думаю: ну коротше, все, от як піде. Але в лонгліст я потрапила.
А як ти сприйняла факт того, що не увійшла до короткого списку фіналістів Нацвідбору?
Я засмутилась, чесно тобі скажу. У мене правда були не те що графіки насичені — по два виступи в день, переїзди. Я була найпершою серед тих, кого прослуховували наживо. Ми ж не маємо права цю пісню ніде співати. Тобто я її репетирувала тільки на репетиційній базі. І оскільки я знаю свої можливості й знаю свою працелюбність, я засмутилася. Мені було так прикро, тому що я розуміла, що і хвилювалася, і пісня не "вкатана" через графік, через те, що я не могла її на сцені якось просто "прокачати". Ти це не можеш зробити. І хвилювання дало своє, і те, що ми текст ще допрацьовували трошечки до коректності, щоб з англійськими фразами все було правильно. Я хвилювалася, щоб все не забути, тому що він спочатку був один, потім я коригувала, щоб все було правильно, якісь фрази змінилися. Тому я хвилювалась просто, щоб його елементарно не забути.
Але в січні ми тепер спробуємо все ж таки дізнатися, чи ввійдеш ти до фіналу. Ніхто не чув твою конкурсну пісню, але я розумію, що вона англійською. Ще є якісь моменти, завдяки чому, окрім вивіреного тексту, ти розумієш, що вона має шанс стати переможною?
Я дуже хочу, щоб люди просто відкрили мене для себе, прийшли до мене на концерт і відчули ту енергію, яку ми випромінюємо на моїх виступах. Оскільки я дуже чутлива і до публіки, і до часу, який проживаю, в цю пісню я вклала дуже такі щирі переживання, які зараз проживаю в цей момент. Мені здається, що текст дуже імпонує нинішнім реаліям. І мені просто хочеться, щоб люди привідкрилися і привідкрили, хто мене ще не знає, для себе мене. Коли буде голосування, пісня вже буде, і вони зможуть почути її. Я хочу, щоб вони перейнялися, вдумалися в текст і щоб ми все-таки спробували, тому що я вже неодноразово пробувалася на Нацвідбори й ніяк не потрапляла. Я вже кажу: "KHAYAT, ну ти вже скільки був там, ну вже все. Дай спробувати людині!". Тому мені дуже хочеться, щоб я все-таки спробувала й донесла і свій голос, і сенс пісні до людей. Мені дуже хочеться з ними поділитися.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
