Ілюстративне фото з відкритих джерел
З гасової лампи до глобальної енергії
Нафтовий ринок відреагував на події в Венесуелі, і перш, ніж ми обговоримо вплив геополітики на вартість нафти, розкажіть, будь ласка, про те, чому нафта загалом досягла такої впливовості в світі? Яка ситуація нині на українському нафтовому ринку?
Нафта – це передусім енергія. Тобто нафта – це той первинний енергетичний викопний ресурс, який є таким найбільш універсальним, як би там не було, в своєму застосуванні з точки зору отримання енергії. Звісно, найбільш універсальним видом енергії є електрична енергія. Але вона виробляється з якихось інших первинних ресурсів – вугілля, нафти, газу і так далі. Чому нафта? Для цього потрібно поглянути на певні промислові етапи розвитку сучасної цивілізації, а саме на середину ХІХ століття – саме на старт індустріального періоду сучасної цивілізації. Тоді на домінуючі позиції виходило вугілля, а нафта тільки з'явилась. Але на відміну від вугілля, з нафти можна багато чого отримати. Нафта – це не тільки джерело різного роду нафтопродуктів, які ми зараз широко використовуємо. На першому етапі це було ще й джерело світла. Історія з гасовою лампою 1853 року – це саме історія про нафту і початок її переробки, отримання з нафти гасу і практичне застосування через створення гасової лампи. З’явилося надійне джерело світла, і це дозволило, зокрема, робити перші медичні операції не в світлу частину доби, не вдень, а ввечері і навіть вночі. Пам’ятаймо, що все це відбувалося у нас в Україні: хто буде у Львові, на вулиці Вірменській є така ресторація "Гасова лямпа", і там є оповідка про те, як все це було в середині ХІХ століття. Ну і ця середина ХІХ століття – це конкуренція багатьох країн за те, хто ж був першим у промисловому видобутку і використанні нафти. В Азербайджані вам скажуть, що безперечно вони. В Румунії так само. Ми в Україні говоримо, що ми були першими в часи Австро-Угорщини. І, до речі, лампа Лукашевича називалася австрійською лампою. І це було тут у нас. Звісно, у Сполучених Штатах скажуть, що вся нафтова революція розпочалася з Пенсільванії і так далі.
Кінець домінування: від нафти до "зеленої" енергетики
Що стосується сучасного стану, то, звісно, ми зараз спостерігаємо, зовсім інший етап. В принципі, я не скажу, що це період занепаду нафти. Ні. Але її загальна частка в глобальному енергобалансі потихеньку йде донизу. Тобто пік нафтової ери пройдений. Якщо початок і середина ХХ століття – це ще значною мірою була ера вугілля і сталі, як називали цей період. А от уже десь 30-х років минулого століття впевнено вгору пішла ера нафти. Зараз ера нафти більшою мірою трансформувалась в еру газу і плавно переходить в еру використання відновлюваних джерел енергії. Втім, нафта все одно залишається важливою. Ми бачимо, кожен рік глобальний обсяг нафти додає в барелях. Для прикладу – невеличкі цифри. Десь за минулий рік, за даними Міжнародного енергетичного агентства, добове споживання нафти на ринку – це близько 104 мільйонів барелів. І кожен рік додається близько 1 мільйона барелів. Тобто поки що споживання нафти йде в плюс. Але, за прогнозами того ж Міжнародного енергетичного агентства, десь протягом найближчих п'яти років, а може навіть і раніше, почнеться зниження. А все тому, що з'явилося ефективне і більш дешеве використання відновлювальних енергоресурсів. Мається на увазі сонячна енергія, вітрова енергетика і так далі. Також йде активна боротьба за скорочення використання викопного палива.
Михайло Гончар. Фото: facebook
Венесуела та її "важка" нафта: пристрасті перебільшені
Але, так чи інакше, ера нафти продовжуватиметься. Хоча, я пригадую, в моєму дитинстві був популярний 70-ті роки журнал «Наука і життя». І він надрукував статтю, в якій йшлося про те, що запасів нафти вистачить максимум на 50 років. І що ми бачимо? Ну, ці 50 років вже минули. Тобто ми з вами повинні були б жити у світі без нафти, якої вже просто не мало би бути. Але тим не менше, зараз говорять про те, що цієї нафти людству вистачить ще на десятиліття вперед, тому що різних країнах були відкриті були нові колосальні нафтові родовища. І от Венесуела саме і є тією країною, навколо якої зараз вирує так багато пристрастей. Вона має найбільші у світі запаси нафти. Але це вкрай специфічна нафта, адже нафта насправді буває дуже різна. Буває, наприклад, нафта лікувальна. Приміром, у Азербайджані є така місцина, як Нафталан. І та нафта дуже відрізняється від всіх інших нафт, але це нафта. І вона лікувальна. Там збудували цілий бальнеологічний курорт навколо цього родовища нафти. А от венесуельська нафта, вона відноситься до категорії важких і надважких нафт – бітумінозних. Тобто, по-переше, її просто так не переробиш: для цього треба робити спеціальну суміш. А, по-друге, перш ніж її транспортувати в танкерах, треба цю нафту розбавляти якоюсь більш легкою нафтою. Бо вона надзвичайно густа. Але коли вам потрібне дорожнє будівництво, а саме вам потрібно багато асфальтів і бітумів, які є саме в цій нафті, то, зрозуміло, вона чудово для цього підходить. Тому, на мою думку, пристрасті навколо венесуельської нафти сильно перебільшені.
Менше 1% глобального ринку
Для цього варто просто поглянути на частку венесуельської нафти на глобальному нафтовому ринку. Як я вже сказав раніше, людство в цілому використовує приблизно 104 мільйони барелів на добу. Так от венесуельської нафти, якщо взяти показники минулого року, в цьому обсязі – десь 0,8 мільйона барелів. А це, відповідно, менше 1%. При цьому більша половина цієї нафти йшла цільовим чином в Китай, тому що Венесуела під санкціями. Тому її роль і значення сильно перебільшені. Але для Сполучених Штатів Америки венесуельська нафта має роль і значення, тому що ці родовища традиційно розробляли американські компанії. Вони видобували нафту і транспортували її по короткому плечу через Мексиканську затоку до своїх нафтопереробних заводів в Техасі і Луїзіані, які мали відповідну технологію її переробки. Тому звідси і такий інтерес адміністрації Трампа до того, щоб, як вони кажуть,"повернути своє". Ну, звісно, це не їхнє. Це національне багатство народу Венесуели. І тому тут Сполучені Штати Америки демонструють типову неоімперіалістичну поведінку. А Трамп цього і не приховує. Все в стилі доктрини Монро двохсотрічної давнини 1823 року. (Доктрина Монро – політична доктрина США, проголошена президентом Джеймсом Монро, яка проголошувала принцип невтручання європейських держав у справи Америки та американських держав у європейські, під гаслом "Америка для американців"; вона стала основою американської зовнішньої політики, але згодом використовувалася для обґрунтування американської експансії та інтервенцій – ред). Тому нафта була і лишатиметься ще тривалий час первинним і важливим енергоресурсом принаймні, в першій половині цього ХХІ століття. Вона безперечно зберігатиме значною мірою свою роль, хоча, без сумніву, ця її важливість глобально буде знижуватись. Це факт.
