Фото з відкритих джерел
На платформі Netflix виходить 4 сезон серіалу "Бріджертони". Це один із найпопулярніших продуктів на Netflix. А однойменна серія книг авторства Джулії Квін перекладена понад 40 мовами. "Бріджертони" – це серія любовних історій, які розгортаються у вигаданій Британії початку XIX століття. Автори серіалу навіть не намагаються гратися в історичний реалізм: оркестр на балу, приміром, грає Біллі Айліш. Головні герої – це члени титулованої родини Бріджертонів, які сезон за сезоном виходять заміж або одружуються. Вони опиняються в ситуації неможливої любові. Чому цей простенький сюжет набув такої популярності? Що загалом відбувається на ринку масової літератури? Чи дивилася ти "Бріджертонів"?
Безумовно! Я дивилася всі сезони. І дуже чекаю наступний сезон. І те, що він виходить сьогодні – це теж маленька радість. Буду дивитися в оригіналі, а згодом можливо подивлюся в перекладі. Я люблю дивитися цей серіал, коли бігаю. У мене в ці моменти з'являється відчуття абсолютної легкості.
Чому, на твою думку, мільйони людей в усьому світі полюбили цю історію? Що її вирізняє з-поміж десятків інших схожих історій?
Насамперед це дуже красиво. "Бріджертони" зроблені дуже гарно: красиві костюми, прекрасні бали, квітучі сади. Це буквально втілений Едем. Друга причина – вони дуже передбачувані. Вони дуже комфортні. Ми розуміємо, що тут не буде якоїсь дуже надмірної драми. Що тут не буде нещасливої любові і розбитих сердець. І навіть коли хлопець каже "обираю не тебе, а твою сестру", все одно всі з цього щасливі. Серіал дарує відчуття легкості і безпроблемності. Дуже класно бодай трохи пожити в світі, де головне питання, хто буде "Діамантом сезону". А не коли мені на лівому березі увімкнути опалення. Бо температура в квартирі скоро наблизиться до 0°С. І коли, з одного боку, переживаєш за батька на фронті, хочеться водночас і попереживати за те, як герої серіалу вибудовують своє життя. Неймовірно приємно погратися у всі ці історії. Нам дають дрібку розмаїття, дрібку популярної культури. Все це в невеликих гомеопатичних дозах. Настільки, аби нам не було некомфортно. Є серіали, які роблять нам некомфортно. Наприклад, "Юність". Або навіть "Справжній детектив". Це серіали, які вимагають якогось переосмислення. Проблемні серіали. Навіть серіал "Перші ластівки" робить нам некомфортно. А цей серіал робить нам комфортно. Він гладить нас по голові і каже "все буде добре, візьми собі ще тістечко, у цьому світі не гладшають".
Попри те, що справді мільйони людей обожнюють цей серіал, на запитання, чи дивилися вони його, часто можна почути відповідь "я таке не дивлюся". Чому люди іноді соромляться любити такі історії? Можна звісно намагатися стежити за здоровим харчуванням, але не гріх іноді підгризти чипсів.
Так. Погоджуюся як людина, яка дуже любить різноманітні снеки поєднувати із Netflix. З тієї ж причини, чому люди іноді обгортають якісь любовні романи про драконів обкладинкою від есеїв Оксани Забужко. І в метро нібито читають есеї Оксани Забужко, але я ж бачу, що там про драконів. Думаю, що це розділення елітарної і масової культури, яке домінувало довгий час і певною мірою снобістське бажання не долучатися до цієї популярної культури. Слава Богу, що такі люди як Умберто Еко сказав, мовляв, це нормально любити детективи і при цьому читати Джойса. Одне одному не суперечить. Це різні види задоволення, і добре їх поєднувати. Неможливо постійно отримувати задоволення тільки від складних речей. Іноді потрібно розслаблятися. І такі серіали допомагають нам це робити. Але декому соромно зізнатися в тому, що йому хочеться простоти. Як, мовляв, людина із докторським ступенем може дивитися серіал про любовну любов?! Це момент снобізму, який нам треба перемагати.
Повернімося до літературної основи серіалу. Чи була успішною до виходу серіалу серія книг "Бріджертони" Джулії Квін?
Так, вона була успішною. За першу книжку боролися одразу кілька видавців. У Джулії Квін непогана освіта, вона закінчила Гарвард історію мистецтв. І почала писати книжки. Але так насправді буває не часто, коли вже за першу книгу починають змагатися видавці. Перша книга, друга, яку багато хто називає найсильнішою, третя, четверта... Загалом вісім основних і вісім додаткових. Потім почали виходити приквели, сиквели, вийшла ціла серія про інші родини - все це несеться і несеться. Коли у неї запитали, чи буде серія книг про дітей, вона відповіла, що не знає. А це означає, що цю корову ще доїтимуть і доїтимуть. Це все якось одразу всім сподобалося. Але треба розуміти, що успіх таких книжок – це завжди збіг певних факторів. Насправді на англомовному ринку таких книжок виходить сотні. І що з них вистрілити, неможливо передбачити. Тому видавництва мають свої підрозділи, які займаються конкретними нішами. І вони одразу вкладаються в кілька кошиків з різними яйцями. Десь книжка сподобалася блогерам, десь засвітилася у критиці тощо. Тобто це низка факторів і низка збігів. З таким же успіхом ми могли б читати історію якоїсь іншої родини.
Богдана Романцова та Яна Брензей в студії Радіо Культура
Принагідно хочу згадати Емму Антонюк і її проєкт "Різниця Є", покликаний збирати книжки для бібліотек прифронтових та деокупованих територій, а також тих, де після списання російських фондів не залишилось, що читати. Завдяки цьому проєкту вже десятки тисяч книжок поїхали в ці маленькі бібліотеки. Емма розповідала, що в бібліотеці одного з населених пунктів Харківської області, розташованого за 2 км від російського кордону, старші люди просто розхапали "Бріджертонів". Чому, на твою думку, саме старші люди так полюбили цю історію?
І це дуже класно, що люди старшого віку полюбили цю історію. Проблема в тому, що всі ми виросли в контексті куртуазної любові. Насправді ж любов не існувала завжди в такому вигляді, в якому ми її знаємо. Насправді Середньовіччя і лицарський кодекс все це розвинули. І завдяки трубадурам і мінезингерам ми тепер маємо проблеми зі сприйняттям любові, яка, на нашу думку, має бути ідеальною. Наше уявлення з літератури, з книжок про оцю "одну любов на все життя" – культурного штибу. Ця любов нам нав'язана цивілізацією. Ми віримо в неї, бо з дитинства бачимо всі ці історії про Попелюшку і про те, як потім все було добре. Тут історія про Попелюшку трішки розширена, трішки еротизована, більш декорована. Вона з більшою кількістю деталей і подробиць. Сезон, який виходить сьогодні – це абсолютна історія про Попелюшку.
Там є бал, там є принц, який буде її шукати і не впізнавати, бо принци пізнають тільки ноги, а на обличчя вони не дивляться. І це можливість повернутися в дитинство, в казку, в часи, коли все було добре. Отакі історії казкового штибу дають нам відчуття безпеки. Бодай тимчасове. Бо в дитинстві ми убезпечені. Нашою безпекою займаються інші люди. І коли ми повертаємося до казкової історії, ми ніби повертаємося у той час безпеки, спокою і гармонії. Коли ми в родині, і ми можемо трішки побути дітьми. Старшим людям - це особливо потрібно, бо вони часто самотні. Діти вже не живуть з ними, вони почуваються загрожено, тож їм це потрібно чи не найбільше.
Люди люблять вигадки. У 2024 році три з п'яти найбільш продаваних книг у світі – це були книги в жанрі роментезі. Чи зберігається і нині інтерес до любовних історій, в яких, окрім романтики, є ще дракони, феї й ельфи?
Безумовно! Сара Маас досі на всіх розкладках, наприклад, Франкфуртського книжкового ярмарку. Це улюблена книжка. Я бачила черги до фентезі, в яких люди стоять по 3-4 години, щоб отримати автограф. На згаданому Франкфуртському книжковому ярмарку, одному з найбільших у світі, є цілі куточки-фотозони, зроблені в рожевому кольорі зі штучними квітами. Тобто на діловій події, де укладаються мільйонні угоди, паралельно існують квіти, гойдалки і поні. Щоб люди могли сфотографуватися, щоб блогери могли записати там свої ефіри. Роментезі безумовно зараз домінує всюди. І класичне фентезі на кшталт Толкієна трішки все ж напевно відійшло на другий план. Звісно у нього велика група шанувальників, але при цьому роментезі захоплює всіх. І тих, хто любить романтичні історії, і тих, хто любить фентезійні світи, де люди зустрічаються з ельфами. І тих, кому просто бракує відчуття чарів і казки в звичайному житті. На українському ринку ця тенденція теж наростає. Я думаю, що роментезі довго буде залишатися одним з базових жанрів.
Про що це свідчить? Що це розповідає про нас, людей?
Це свідчить про те, що ми почуваємося незатишно і незахищено. Що світ дуже хиткий. Що ми не почуваємося достатньо впевнено зараз у світі. Зараз світ справді змінюється і трансформується. Є відчуття, що золота епоха в світі вже минає. І це змушує шукати надійності. В більш безпечні періоди людина схильна до якихось соціальних тем, людина схильна читати якісь дискусійні речі. А зараз хочеться чогось дуже-дуже надійного. От зараз, в холод, моя улюблена страва – це лазанья. Тому що це щось тепле і домашнє. Тому цей жанр – це зараз лазанья для культури. Це означає, що, по-перше, ми в загроженому стані, по-друге, можливо частково людство інфантилізувалося. Тобто бажання втекти від реальних проблем і бажання бачити світ ідеальним, а не таким, яким він є, превалює. Дуже важко боротися проти реальних проблем і дізнаватися, що навколо дуже багато реальних ворогів. Простіше жити проблемами героїв серіалу.
