Ілюстративне фото: facebook/mykhailofedorov.com.ua
"Україна має вийти в старші партнери"
Нині іноземці активно цікавляться українською дроновою оборонкою. Що ви думаєте щодо цього?
Те, що світ аж настільки інтенсивно цікавиться українськими дроновими технологіями і навіть готовий їх засвоювати, — це, можливо, щось небачене у воєнній історії. Але небачене в тому сенсі, що майже завжди нові військові технології натикалися на спротив консервативних політиків і вищого військового командування. І цей супротив важко долався. І виходить, що іноді спроба просунути якісь військові новації впиралася у класову боротьбу. Тобто: я лорд, я знаю, що кавалерія краща, а якийсь незрозумілий вискочка розповідає мені про танки. Авіаносці, ракетне озброєння, реактивна авіація — що не візьми, усе впиралося у такі бар’єри.
З дронами у нас виходить якось цікавіше. Тобто таких явних бар’єрів немає: усі розуміють, що дрони — це важливо. Європа також заходить на друге коло розвитку цих технологій. Бо ще у 70-х, навіть у 90-х роках французи, британці й німці мали значно цікавіші розробки дронів, ніж те, що ми маємо зараз. Просто вони про це вирішили забути. Раз так сталося, що світ настільки інтенсивно цікавиться нами, сприймає нас і хоче в нас вчитися, то виникає виклик — вирости, зокрема й у плані політичного впливу. Тому тут питання — вирости особистісно, а не просто щось продати. Бо продати, звісно, вийде. Але бути продавцем унікальних речей і водночас залишатися молодшим партнером — це не те. Ми маємо вийти в старші партнери.
На перший погляд країни Перської затоки мають на порядки більше ресурсів, ніж ми. Але вони спочатку зіткнулися з проблемою, що купили не зовсім те, що їм потрібно. Об’єднані Арабські Емірати, наприклад, думали, що їхня протидронова оборона буде базуватися на п’ятдесяти російських комплексах "Панцир", які не спрацювали. Відтак, суто навіть через той факт, що російська зброя провалилася поза полем бою в Україні — у країнах Близького Сходу, які мають унікальні ресурси, починається переоцінка підходів. Виходить так, що країни Перської затоки колективно не змогли впоратися з перехопленням приблизно двох тисяч повітряних цілей, включно з балістичними ракетами, за тиждень. Водночас для нас дві тисячі повітряних цілей — це, умовно кажучи, кілька масованих обстрілів. Тож, по-перше, це питання технологій. А по-друге, я думаю, що перспективним напрямом, який уже зараз може реалізовуватися, є deep strike. Тобто як завдавати дронових ударів по території ворога. Адже, щоб вести інтенсивну масовану кампанію ударів, яку нав’язав Іран, і відповідати на його атаки, — стільки засобів просто ні в кого немає. Тому, думаю, з часом до цього дійде. Але це буде непублічна співпраця. Бо хто ж буде голосно говорити про те, як саме і якими дронами ми б’ємо по території РФ, наскільки це успішно і що для цього потрібно комбінувати.
"Робота України з державами Перської затоки — це продовження війни проти Росії"
Є повідомлення про те, що близько десятка країн Перської затоки звернулися до України з проханням допомогти. І, зокрема, було офіційне звернення від Сполучених Штатів Америки. Хоча Дональд Трамп під час одного з ефірів Fox News Radio заявив, що США не потрібна допомога України у захисті від дронів, адже Сполучені Штати знають про дрони більше, ніж будь-хто. То що це — пиха? Чи справді США можуть обійтися без нашого досвіду?
Нехай спробують. Якщо формально, то справді американці можуть знати більше — хоча б тому, що до лютого 2022 року саме вони були законодавцями мод у сегменті дронів-перехоплювачів. Але одна справа — бути законодавцем мод, а інша — вміти цим користуватися. Британці придумали танки — але ми знаємо, що зараз у них із танками. Авіаносці як вид морського озброєння розвинули японці, але вони теж не стали в цьому надто успішними. Ракети створила Німеччина, яка нині сама, по суті, майже не має ракет. Так само і Америка придумала зенітні дрони, але зараз у них їх фактично немає. Тож нехай демонструють свою пиху й обмеженість у компетенціях — ми їм нічим не допоможемо.
"Можливо, краще, щоб США програли, а країни Перської затоки — виграли"
То все-таки: чи потребують сьогодні Сполучені Штати Америки нашого досвіду і наших дронів? І чи є та карта, яка з’явилася в рукаві Володимира Зеленського, справді сильною в контексті нинішнього спілкування України зі США?
Я думаю, нам не варто заважати США програти цю війну. Сили оборони України за другу половину 2025 року провели три успішні контрнаступальні операції — біля Покровська, в районі Гуляйполя і в районі Куп’янська. Ми наступаємо успішно. Росіяни, по суті, наступають неуспішно. Але при цьому від американців, які посилаються на залишки свого авторитету, постійно звучать вимоги, що ми маємо здатися на милість Росії.
Більше того, особливо на прикладі операції з ударом по брянському заводу "Кремній Ел", у якій брав участь 413-й полк СБС "Рейд", виходить так: ми, маючи на порядки менші ударні можливості, ніж росіяни, завдаємо їм значно більших втрат. Росіяни неодноразово намагалися поховати нашу ракетну програму — але, на щастя, їм це не вдалося.
І виходить парадокс: США через власні симпатії до Росії тиснуть саме на нас, а не на Росію. Вони вважають себе найвидатнішими у світі. У них навіть, я б сказав, з’явилася своєрідна "російська хвороба" — ігнорування реальності.
Тому що формально США мають необхідні технологічні напрацювання. І коли американці кажуть, що самі впораються, вони розраховують на свої 10 тисяч дронів-перехоплювачів, які тестували в Україні. До цього вони також розраховували, що їм вистачить 20 тисяч ракет APKWS — дешевих керованих реактивних снарядів із лазерним наведенням, які й у нас добре показали себе проти "Шахедів".
Але якщо в них накопичилася проблема некомпетентності, то ця некомпетентність починає створювати проблеми й для нас. Бо ті самі люди, які критикували Україну за те, що ми нібито занадто дорого збиваємо балістику ракетами Patriot, тепер самі витрачають по чотири ракети Patriot на одну балістичну ціль.
Коли американці збивали протиракетами PAC-2 іракські "Скади" у 1991 році, це вважалося неефективним. А збивати нібито кращими ракетами PAC-3 по чотири ракети на одну ціль — для них уже нормально. У них, у принципі, накопичилося дуже багато проблем: і корупції у військово-промисловому комплексі, і некомпетентності в управлінні. І саме ці люди диктують нам вимоги.
Тож, можливо, краще, щоб США програли, а країни Перської затоки — виграли. Бо чому цей регіон так сильно нами зацікавився? Не тому, що ми просто сиділи й нічого не робили. У плані військово-технічної співпраці наші спеціалісти у 2015–2021 роках постійно працювали з цим регіоном, намагалися налагодити відповідні контакти. Але тоді еміратські партнери думали, що їм вистачить російської зброї, наприклад російських "Панцирів", БМП-3 та інших видів російського озброєння. Вони думали, що Росія їм допоможе. Але Росія не допомогла.
Тож, по суті, нам треба діяти так: американці нехай розбираються зі своєю війною, а наша робота з монархіями Перської затоки — це продовження нашої війни проти Росії. Тим більше, якщо Росія намагається вести проти нас боротьбу в різних куточках світу, то й нам потрібно діяти за тим самим принципом — протидіяти росіянам у всіх можливих регіонах.
Якщо ж говорити загалом про Близький Схід, то це справді дуже складний регіон. Наприклад, не всі пам’ятають, що перші "Шахеди" фактично були випробувані саме по нафтовій інфраструктурі Саудівської Аравії. У 2019 році Іран запускав їх руками єменських хуситів. І ще один момент: у Саудівській Аравії дуже висока щільність засобів ППО — понад сто пускових установок Patriot, кілька літаків AWACS, а також перші комплекси THAAD, які теоретично могли б збивати балістичні ракети. (Американські системи THAAD (Terminal High Altitude Area Defense) призначені для ліквідації балістичних ракет на межі атмосфери, у них більша дальність дії, ніж в інших американських протиракетних системах Patriot – ред.)
.jpg)
Іван Киричевський. Фото: facebook
"Якщо ми здатні виробляти 1500 дронів-перехоплювачів на добу, то навряд чи можна говорити про дефіцит засобів"
Наскільки можна говорити про конкуренцію близькосхідних країн за українські розробки? І чи маємо ми можливість задовольнити всіх, зважаючи на те, що самі ведемо інтенсивну війну проти Росії?
Потреби нашої війни впираються насамперед у персоналі. Треба більше людей набирати до війська — як би це парадоксально не звучало. Є такий ланцюжок: нам потрібні дрони, щоб замінити людей, але водночас, щоб ці дрони працювали, потрібно ще більше людей. Тобто питання не стільки в засобах, скільки в людях, які їх обслуговуватимуть.
Саме тому Сили безпілотних систем, і зокрема наш полк, постійно ведуть активну рекрутингову кампанію. Бо чим більше дронів, тим більше потрібно операторів і технічного персоналу.
Поки що маємо таку ситуацію: якщо ми здатні виробляти 1500 дронів-перехоплювачів на добу, то навряд чи можна говорити про дефіцит засобів. Це офіційна цифра, яка вже звучала на початку цього року. У нас є дешевші та ефективніші засоби. У цьому і полягає наша перевага.
Я не думаю, що виникне якась велика черга або нездорова конкуренція за ці розробки. Найімовірніше, це буде планомірний попит. Тим більше, якщо говорити про відносини з регіоном, то в деяких джерелах навіть з’являлася інформація, що Йорданія свого часу передала нам залишки радянських ракет до комплексу "Стріла-10". Тобто інтенсивна співпраця дуже можлива. Для цього є всі передумови.
