Ілюстративне фото з відкритих джерел
Війни, революції, Голодомор, зміни суспільного ладу…
Як не залежати від дітей, держави, щасливого випадку і як забезпечити своє фінансове довголіття? Подивитися на життя українця у світовому масштабі та в історичній перспективі ми попросили доктора філософії, який спеціалізується на поведінковій економіці, директора Інституту поведінкових досліджень American University Kyiv Володимира Вахітова:
Дуже багато країн мали тривалі цикли розвитку без величезних перипетій та проблем. Якщо подивитися на Україну, то у нас останні 100 років відбувалися війни, революції, Голодомор, зміни суспільного ладу. В Україні тривалість життя середня нижча, ніж в інших країнах. Досить висока смертність чоловіків 30-50 років, яка впливає на загальні цифри. Але якщо подивитися на вік – скільки люди живуть після 50 років – то ми вже набагато ближче до інших країн.
Якщо нас слухають ті, кому менше 30 років, то вам потрібно розуміти, що фінансові гарантії – це інвестиції. Люди в США думають про пенсію майже з юності. Дуже важко забезпечити собі фінансову стабільність. Але ми накопичуємо і якусь частину того, що отримуємо у вигляді доходу, намагаємося зберегти у вигляді валюти, нерухомості чи акцій. Можна інвестувати в дітей, у свою власну освіту, здоров'я, довголіття. А фінансових гарантій ніхто вам не дасть.
Якщо у світі все так нестабільно, як правильно підготуватися до пенсії не лише фінансово, а й емоційно? Як українцю прожити другу половину життя за "західним зразком"? Запитуємо директора Інституту поведінкових досліджень American University Kyiv Володимира Вахітова:
Про старість потрібно починати думати в молодості, до 30 років. Дуже багато звичок фізичного здоров'я, харчових, ментальних, соціальних закладаються в період 18-20 років. Саме тоді ви закладаєте базу для своєї старості. Це інвестиція. Інвестувати у здоров'я, у фізичну активність, щоби зуби вчасно лікувати, присідати, нахилятися щодня, ходити. Ці звички важливі. Про це потрібно думати раніше. Спробувати раніше почати вести здорове життя. Це є одна з головних інвестицій. Питання в тому, як ми розглядаємо наші довгострокові інвестиції?! Не тільки інвестиції грошей, але інвестиції часу в те, що ми робимо. У нас завжди є вибір, як ми використовуємо час, нам даний. Якщо людина працює на не дуже великі зарплати 15-20 000 грн в місяць, навіть менше 15, майже всі гроші йдуть на споживання. Це пастка бідності. Тут питання в тому, наскільки ми погоджуємося інвестувати певний час у покращення своїх навичок.
"Моя рекомендація – починати відкладати з першої зарплати"
Пенсійні накопичення – тривалий процес. Як на такій тривалій дистанції забезпечити фінансові гарантії і диверсифікувати ризики? Із цим запитанням ми звернулися до керуючого активами групи ICU, Григорія Овчаренка:
Моя рекомендація – починати відкладати з першої заробітної плати. У дитинстві завдання не накопичити, а зробити це звичкою. А накопичити нам потрібно з першої заробітної плати. В Ізраїлі ви можете працевлаштуватися лише тоді, коли принесете інформацію про свій відкритий пенсійний рахунок, куди будуть відкладатися ваші кошти, частинка вашої зарплати. Така сама історія в Сполучених Штатах. Якщо у вас немає і не було ніколи інвестиційного рахунку, потрібно просто відкрити додаток "Дія" і почати хоча б із відкриття інвестиційного рахунку і допомоги армії. І якщо у вас буде одна штучка ОВДП, яку ви купите сьогодні – це і буде перший крок у цьому напрямку. Немає різниці, куди ви почнете відкладати, але почніть робити це сьогодні.
Які головні елементи, щоб захистити себе? Дивитися на показники. Фонд – це і є партнер на майбутнє. Потрібно подивитися, яка стратегія, який банк, де зберігаються гроші, хто управляє, який досвід, результати, скільки людей, які активи, які створюють ефект масштабу… Ми обираємо, усвідомлюємо, чи задовольняє нас той партнер. Якщо задовольняє – супер. Ні – рухаємося далі і шукаємо.
.jpg)
Григорій Овчаренко. Фото з відкритих джерел
А як прийнято готуватися до пенсії у розвинених країнах? І в чому різниця психологічного сприйняття пенсійного віку у нас і у них? Розповідає провідний спеціаліст із питань глобальної практики соціального захисту та зайнятості Світового банку Роберт Паласіос.
У розвинених країнах ми бачимо дуже чіткий поділ між двома підходами: одні країни спираються на обов’язкові пенсійні схеми, інші — частково або навіть значною мірою на добровільні накопичення. У США, Канаді, Великій Британії є багато добровільних індивідуальних пенсійних планів і добровільних професійних (корпоративних) планів. Люди додатково накопичують "собі на пенсію" через приватні програми. У континентальній Європі, а також в Італії, люди покладаються на основну державну пенсію. Тому в розвинених країнах є велика різниця: наскільки вони залежать від обов’язкових схем порівняно з добровільними. Також від державних схем порівняно з приватними.
Є ще одна важлива відмінність: чи країна накопичує кошти "наперед" (створює резерви), чи працює за принципом "поточні внески на поточні пенсії". Другий варіант часто називають солідарною системою: внески, які надходять цього року, одразу йдуть на виплату пенсій цього ж року. В ідеалі країни намагаються обмежувати свої майбутні пенсійні зобов’язання і мати значні пенсійні активи, тобто заощадження та інвестиційні резерви.
У Швейцарії та Нідерландах накопичених пенсійних активів дуже багато. Теоретично це робить їх більш стійкими до демографічних змін, коли частка людей старшого віку зростає, а працездатних стає менше. Це і є головні відмінності між розвиненими країнами в тому, як вони підходять до пенсій і життя після виходу на пенсію.
Впродовж багатьох років, працюючи зі Світовим банком, я бачив, що пенсійні реформи в Україні йшли дуже складно. Я знаю, що в Україні дуже важко досягти суспільної згоди щодо підвищення пенсійного віку. Але це не лише українська проблема. Подібні реформи часто викликають протести й загалом є дуже "болючими" в багатьох країнах. Водночас зростає розуміння, що пенсійний вік не має бути однаковим для всіх. Потрібна певна гнучкість на рівні конкретної людини. І правила мають заохочувати працювати довше, а не винагороджувати ранній вихід на пенсію.
"Питання підвищення пенсійного віку в тому, наскільки люди старшого віку здатні генерувати дохід"
Підвищення пенсійного віку – світова тенденція. Імовірно, вона не омине і Україну. Але коли і на скільки може бути підвищений цей параметр? І чи дозволить це зробити пенсії вищими? Свою думку висловлює директор Інституту поведінкових досліджень American University Kyiv Володимир Вахітов:
Я не можу сказати на скільки. До 67, 70, 75… Ми кажемо, що у нас середній вік 65-67. Але ж це середній вік від народження. А якщо подивитися, скільки люди проживають після 50 років, то воно вище. Перед початком повномасштабного вторгнення було десь 13 мільйонів пенсіонерів. Це люди, старші 65 років: піраміда все більше й більше старших людей. І питання підвищення пенсійного віку в тому, наскільки люди старшого віку здатні генерувати дохід. Це ж не те, що людина досягла певного віку і тепер їй потрібні виплати. У західних країнах пенсійний вік зростає, тому що там люди залишаються фізично активними. Вони ще можуть працювати в 65-70. У нас у 65 і 70 набагато менше людей, здатних працювати фізично довго. Тому тут питання, який у нас загальний рівень ментального, фізичного здоров'я в країні? Який сенс підвищувати вік, якщо людина не здатна працювати? Після того, як почалося повномасштабне вторгнення, у нас 4,5 млн людей виїхали. Серед них жінки з дітьми. В нас все більше і більше буде пенсіонерів. І за найближчі 20 років пенсіонери будуть найбільшою категорією.
Яким чином ми можемо, як країна, генерувати дохід? Щоби зробити пенсії набагато вищими, нам потрібно пенсійний вік на 10 років підняти. Тоді у нас багато людей до пенсії будуть не доживати. І ті, хто будуть доживати, у них пенсії будуть вищі. Мені здається, що це математично правильне, але абсолютно негуманне рішення. Тому інвестиція у власну освіту, здоров'я, стосунки зі своїми дітьми і друзями – це найкраща інвестиція, про яку можна думати. Фінансові інвестиції можливі, якщо є розуміння, як це робити.
Володимир Вахітов. Фото: Суспільне Суми
––––––––––––––––––
Матеріал підготовлено за підтримки Ради Європи. Погляди, виражені в цьому матеріалі, належать його авторам і не обов’язково відображають офіційну політику Ради Європи.
